Екологічна освіта.
Природоохоронна освіта почала розвиватися в 70-х роках XX століття (зрозумілими стали помилки, що виникали через незнання екологічних законів), яка сформувала, ява основних напрямки:
1) поширення природоохоронних знань серед населення через пропаганду та літературу, засоби масової інформації тощо;
2) природоохоронна підготовка через систему загальної, професійної та вищої освіти.
Екологічна освіта - процес і результат засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок теорії та практики раціонального природокористування й охорони природи, формування екологічного мислення та світогляду, що базуються на принципі індивідуальної екологічної відповідальності.
До головних ідей екологічної освіти належать:
1) світогляд на основі сучасної екологічної картини світу;
2) усвідомлення єдності всього живого та неживого в природі;
3) пізнання себе як частини навколишнього світу;
4) розуміння різноманітності цінностей природи (матеріальної, емоційної, естетичної тощо);
5) використання системного підходу до вивчення живих систем різного рівня організації;
6) розуміння екологічних взаємозв'язків, що забезпечують цілісність живих систем як процесів обміну речовиною, енергією, інформацією;
7) перехід від антропоцентричного підходу до вивчення природних процесів та явищ до екоцентриського та поліцентриського підходів;
8) розуміння причин суперечностей (виникнеш екологічних проблем) у системі «природа-суспільство» як невідповідності природних та соціальних законів;
9) розуміння екологічної кризи як кризи культури;
10) розуміння внеску екологічної культури в загальну культуру людини;
11) усвідомлення морального вибору способів доцільної діяльності, узгодженої з екологічними і моральними імперативами:
12) виховання екологічної відповідальності за стан навколишнього природного середовища, свого здоров'я та здоров'я інших людей;
13) розуміння концепції стійкого розвитку людства як коеволюції суспільства й природи;
14) розуміння необхідності гармонізації взаємовідносин суспільства й природи як соціальної проблеми.
Реалізація зазначених ідей можлива лише за умови створення єдиної системи безперервної екологічної освіти та виховання.
Екоосвіта повинна:
- здійснюватися упродовж всього життя людини;
- спрямовуватися на систематичне поповнення, оновлення, вдосконалення екологічних знань, умінь, навичок і життєвих орієнтацій людини;
- задовольняти потреби у формуванні в особистості глибоких внутрішніх мотивів діяльності як у рамках навчальних закладів, так і шляхом самоосвіти.
Одним з недоліків існуючої системи екологічної освіти є те, що природа розглядається як енергетичний та сировинний ресурс матеріального виробництва, а її цінність визначається, перш за все, як господарська. Екологічний аспект розуміння природи як необхідного середовища життєдіяльності людини залишався на периферії екологічної освіти, головним критерієм якої було раціональне природокористування. Однією з вимог сучасності до системи екологічної освіти та екологічного виховання є формування в населення екологічної свідомості та екологічного складу мислення як складових загальнолюдської моралі.
До основних етапів екологічної освіти та виховання належать:
І етап – дошкільна, шкільна та позашкільна освіта.
ІІ етап – професфіно-технічна освіта.
ІІІ етап – віща та середньо спеціальна освіта.
ІV етап – перепідготовка кадрів.
Мета вищої екологічної освіти - формування в майбутніх фахівців екологічної культури виробництва, знань, умінь, навичок, необхідних для вирішення завдань контролю за якістю природного середовища, створення маловідходних та ресурсозбережних технологій, а також медико-екологічних умов для забезпечення здоров'я населення. Вихідні положення вузівської екологічної освіти:
- усвідомлення кожною особистістю своєї належності до сім'ї народів, своєї відповідальності не лише за рідний край, але й Землю в цілому, виховання розуміння необхідності збереження генетичного фонду планети й турботи про долю наступного покоління, тобто формування в студентів біосферного погляду;
- екологічна освіта у вищих закладах є продовженням попередніх етапів неперервної багатоступеневої екологічної освіти;
- вузівська екологічна освіта має бути різноплановою, охоплювати всі рівні, бути організована так, щоб забезпечувати потреби України в екологічних кадрах;
- повинна мати кілька рівнів.
Вища освіта повинна містить пізнавальний компонент та бути спрямована на формування певних вмінь. Пізнавальні компоненти екологічної освіти передбачають не лише систему екологічних знань, а й визначають внутрішню культуру нового покоління, формують готовність до свідомої діяльності щодо гармонізації стосунків у системі «людина-суспільство-природа».
Практичні вміння спрямовані на дотримання норм екологічно грамотної поведінки людей у природі й виконання практичних дій щодо захисту навколишнього середовища та власного здоров'я.
Загально навчальні вміння спрямовані на формування та вміння підвищувати екологічну компетентність, працювати з літературними джерелами, складати плани, програми, проекти, здійснювати самоосвіту тощо.
Метою перепідготовки кадрів є трансформація існуючого суспільного світогляду на базі формування нової парадигми екологізації виробництва та споживання, модернізація знань та навичок. Система після вузівської освіти і повинна охоплювати в першу чергу керівний склад - господарників. адміністраторів, менеджерів, політичних діячів.
Повинна передбачати: надання сучасних знань про біосферу, її склад, функціонування, причини деградації, перспективи виходу з кризи; поняття й закони екології, відомості про основні напрямки екологічних досліджень; правові аспекти охорони навколишнього середовища.
Основною метою освіти в галузі охорони навколишнього середовища є формування екологічної культури:
- наявність світоглядних ціннісних орієнтацій щодо природи;
- різнобічні глибокі знання про навколишнє середовище;
- набуття умінь і досвіду вирішення екологічних проблем;
- екологічний стиль мислення та відповідальне ставлення до природи та свого здоров'я;
- безпосередня участь в природоохоронній діяльності;
- передбачення можливих негативних наслідків природо перетворювальної діяльності людини.