Розділ 10

ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ

10.1. Поняття права міжнародних договорів

Право міжнародних договорів — це галузь міжнародного права, норми та принципи якої визначають порядок укладення, умови дійс­ності, дії та припинення міжнародних договорів. Вона є визначальною у системі сучасного міжнародного права, оскільки її положення ви­являють безпосередній вплив на всі інші галузі та інститути міжна­родного права.

Термін "договір" був прийнятий для позначення родового поняття, котре охоплює майже всі види міжнародних угод, що регулюються міжнародним правом, незалежно від їх назв, форм і складу учасників. Міжнародними договорами є лише такі угоди, дії яких регулюються міжнародним правом. Поряд з тим, в останні десятиліття значного поширення набули й неправові угоди. Яскравим прикладом є акти ОБСЄ, котрі стали головним інструментом зміни системи міжнарод­них відносин в Європі. Положення таких угод наділені не стільки юридичною, скільки морально-політичною силою, і, відповідно, вони не входять у сферу дії права міжнародних договорів.

Особливого значення терміну "договори" надають Віденські кон­венції 1969 р. і 1986 p., згідноз якими його тлумачать лише як письмо­ві угоди між державами та угоди з участю міжнародних організацій. Таким чином, право міжнародних договорів поширюється на всі види міжнародно-правових угод.

Основним джерелом права міжнародних договорів виступає зви­чаєве право, незважаючи на те, що значна частина положень вказаної галузі була кодифікована у другій половині XX ст. Проте положення Віденських конвенцій стосуються лише договорів, укладених у письмо­вій формі, не поширюються на договори за участі інших суб'єктів, а також на усні угоди. Щодо держав, які не підписали або не ратифі­кували вказані конвенції, діють норми звичаєвого права в їх договір­ній практиці. Вказана вимога стосується державоподібних утворень

та націй і народів, що борються за свою державність, у їх договірних відносинах.

Договірна правоздатність нації, що веде боротьбу засвою незалеж­ність, випливає з її міжнародної правосуб'єктності. Переконливим прикладом сучасних міжнародних договорів, укладених за участю нації, яка веде національно-визвольну війну проти окупаційного ре­жиму, є низка угод, укладених між Ізраїлем та палестинським наро­дом в особі Організації визволення Палестини (ОВП).

Національне право не є джерелом права міжнародних договорів, але його норми (головним чином конституційного права) визначають порядок укладення договорів, компетенцію відповідних органів держа­ви, види договорів, що підлягають обов'язковій ратифікації, порядок виконання міжнародних договорів та ін. Воно виявляє відповідний вплив на формування певних норм міжнародного звичаєвого права.

У багатьох державах прийняті спеціальні закони про міжнародні договори, які з урахуванням Віденських конвенцій конкретизують їх положення, виходячи із національних інтересів та існуючих тра­дицій⁵³.

Договірні відносини за участі міжнародних організацій регулю­ються Віденською конвенцією 1986 p., а також установчими актами цих організацій. Важливу роль у цьому відіграє також і практика самих організацій.

Нині, мабуть, немає жодної сфери міжнародних відносин, яка не була б врегульована відповідними договорами. Вони регулюють еко­номічні та культурні зв'язки, військове та політичне співробітництво, співпрацю у сфері науки, техніки, захисту навколишнього середови­ща, в інформаційній сфері та ін. Згідно з договорами засновуються і діють міжнародні організації.

Таким чином, міжнародні договори утворюють правову основу міждержавних відносин, сприяють підтриманню всезагального миру та безпеки, розвитку міжнародного співробітництва згідно з цілями і принципами Статуту ООН.

Перші спроби кодифікації у сфері права договорів були зроблені вченими. У XIX ст. найбільшу увагу цьому питанню приділили Й. Блюнчлі, Д. Філд, П. Фіоре та ін. Такий вид кодифікації отримав назву доктрин альної.

Офіційна кодифікація норм договірного права розпочалася фак­тично на початку XX ст. На той час були відсутні чіткі та зрозумілі визначення права міжнародних договорів. Вказана галузь містила в собі нашарування минулого і не мала єдиних стандартів та правил. Такий спадок залишився у розпорядженні Комітету експертів з коди­фікації міжнародного права Ліги Націй.