5. Система законодавства.

Система законодавства –цілісна сукупність усіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що являють собою зовнішній вираз системи права.

Структура законодавства –теоретична конструкція, що відображає внутрішню побудову законодавства; сукупність взаємодіючих та змістовно узгоджених елементів, яка визначається системою права, потребами впорядкування суспільних відносин та рівнем розвитку юридичної техніки.

Розрізняють три основних види структурної організації законодавства: галузеву, субординацій ну і федеративну.

Галузева (горизонтальна) –нормативно-правовий акт, галузевий інститут, підгалузь, галузь, правовий комплекс (комплексна галузь).

Субординаційна (вертикальна) –зумовлено різною юридичною силою нормативно-правових актів.

Федеративна –розглядається як організаційний принцип, що виходить із федеративної форми державного устрою, який передбачає наявність двох основних рівнів законодавства –федеративного (загальнодержавного) та законодавства суб’єктів федерації.

Система законодавства України будується за галузевою і субординаційною структурами. Враховуючи існування в Україні Автономної Республіки Крим, можна зробити висновок про те, що у побудові українського законодавства частково є ознаки федеративної структури. Такий висновок підтверджується нормами розділу Х Конституції України. Автономна Республіка Крим –невід’ємна складова частина України і в межах повноважень визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. Вона має свою Конституцію, яку приймає її Верховна Рада і затверджує Верховна Рада України. Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення її ради міністрів не можуть суперечити Конституції і законам України та приймається відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.

Галузь законодавства –внутрішньо узгоджена сукупність нормативно-правових актів та окремих приписів, що об’єднюються на підставі предмета правового регулювання.

Співвідношення системи права і системи законодавства.

Система права і система законодавства –два аспекти однієї суті, які виступають як зміст і форма. Система права –це внутрішня організація та побудова права, система законодавства –це зовнішня форма виразу та закріплення нормативного матеріалу, сукупність правових джерел. Проте, це не просто сукупність, а логічно об’єктивно та суб’єктивно зумовлене поєднанням компонентів (джерел, форм права) на принципах субординації та координації. Одним із принципів формування системи законодавства є також принцип врахування реальних потреб, що виникають у процесі державного управління. Система права і система законодавства –не тотожні поняття. Між ними існують деякі відмінності, що дають можливість стверджувати про їх відносну самостійність.

Первісним елементом побудови системи права виступає норма права, а первісним елементом побудови системи законодавств –нормативно-правовий акт. Об’єднання на тій чи іншій підставі нормативно-правових актів у певну сукупність дає підстави говорити про існування таких галузевих утворень, яких немає у рамках системи права (фінансове, екологічне, транспортне, господарське, банківське законодавство).

За обсягом система законодавства ширше, ніж система права, тому що зміст включає в себе деякі нормативні положення (програмні цілі, мотиви та причини прийняття документа, констатуючі положення).

Предмет системи права відрізняється більшим ступенем однорідності ніж предмет системи законодавства.

Галузь системи законодавства формується лише за ознакою предмета правового регулювання і не мають єдиного метода.

У системі права не враховується юридична сила правового матеріалу.

Побудова системи законодавства значною мірою залежить від волі законодавців, яка в свою чергу детермінується об’єктивними умовами соціально-економічного розвитку суспільства.

Систематизація законодавства –впорядкування та вдосконалення нормативно-правових актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості шляхом створення єдиних нормативних актів та їх збірників. Існують такі види систематизації: кодифікація, інкорпорація і консолідація.

Кодифікація –вид систематизації нормативних актів, що мають спільний предмет регулювання, який полягає в їх змістовній переробці (усунення розбіжностей і суперечностей, скасування застарілих норм) і створення зведеного нормативного акта. Характерні риси кодифікації:

кодифікація охоплює як зовнішню, так і внутрішню переробку нормативного матеріалу. Відбувається таке об’єднання нормативних актів, яке дає змогу підготувати до прийняття новий єдиний документ.

Зміст нового нормативного акту може бути істотно перероблений відповідно до вимог державно правового регулювання. Вносяться додатки, скасовуються застарілі норми, змінюються деякі положення, вимоги, правові принципи тощо.

Кодифікаційна робота здійснюється виключно державними органами згідно з їх компетенцією і має офіційний характер.

Мета кодифікації –оновлення законодавства, усунення суперечностей, прогалин, приведення до вимог сучасності.

Види кодифікаційних актів: кодекси, статути, регламенти, положення.

Кодекс –кодифікаційний акт, що забезпечує докладне правове регулювання певної сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, статті, які певною мірою відображають зміст тієї чи іншої галузі законодавства.

У сучасному законодавстві існують кодекси: кримінальний, адміністративний, про шлюб і сім’ю, кримінально-процесуальний, земельний, водний, митний.

Статути, регламенти і положення –кодифікаційні акти, в яких визначається статус певного виду державних організацій і органів. До них не належать положення про індивідуально-визначені органи, що не мають загального характеру.

Види кодифікації:

Загальна –підготовка зведених кодифікованих актів за основними галузями права;

Галузева –систематизація нормативно-правових актів в межах однієї галузі або підгалузі;

Спеціальна –передбачає об’єднання та переробку нормативного матеріалу в межах одного або кількох інститутів.

Інкорпорація –вид систематизації нормативних актів, який полягає у зведенні їх у збірники у певному порядку без зміни змісту. Критерії систематизації: хронологічний або алфавітний порядок, напрям діяльності, сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження тощо.

Види інкорпорації:

офіційна –передбачає затвердження збірників інкорпорованих актів компетентним органам;

неофіційна –немає обов’язкового характеру, здійснюється науковими установами, навчальними закладами, іншими суб’єктами юридичної діяльності для зручності у користуванні нормативним матеріалом;

Хронологічна –здійснюється у певній послідовності за ознакою часу видання нормативних актів;

Предметна –нормативні акти об’єднюються на підставі суспільних відносин що становлять відокремлений предмет правового регулювання.

Існують також інші види інкорпорацій , які здійснюються за такими критеріями : алфавітний порядок , галузь права , суб’єкт прийняття нормативного акта, тематика наукового дослідження, сфера діяльності , тощо. Таким чином відбуваються об’єднання цілісних нормативно-правових актів , у збірки правового матеріалу за критерієм , який обирає сам систематизатор.

Консолідація – окремий вид систематизацій, в результаті якої створюються збірники нормативних актів, їх окремих частин (розділи, глави, статі), що об’єднюються за ознакою їх належності до певного виду діяльності того чи іншого органу , посадової особи або структурного підрозділу. При цьому припускається редакційні поправки (усунення повторів , суперечностей ), матеріали розміщується у логічному порядку, але до змісту зміни не вносяться. Консолідовані акти використовується як посібники, директивні документи для осіб, які працюють у відповідних державних або громадських організаціях . На ці підставі консолідація набуває актуальності у сфері відомчої нормотворчості.

Цілі консолідації –усунення множинності нормативних актів, їх уніфікації, створення у структурі законодавства великих блоків нормативного матеріалу як вихідної бази для проведення кодифікаційної роботи.

Правоохоронні органи для полегшення право реалізації здійснюють систематизацією як законів, так і підзаконних нормативно-правових актів. Систематизуючи закони та підзаконні нормативно-правові акти вище стоячих органів, правоохоронні органи використовують інкорпорацію. Застосовують різні види інкорпорації: а) за суб’єктами, що видали акти; б) за терміном видання; в) за алфавітом; г) залежно від юридичної сили акту та інше. Шляхом інкорпорації правоохоронні органи можуть систематизувати і нормативно-правові акти. В деяких випадках вони можуть застосовувати такий вид систематизації як кодифікація, зокрема при виданні інструкцій, статутів та настанов.