Музично-виконавська діяльність

Вчитель-музикант в широкому значенні цього слова, як підкреслює Л. Р. Арчажникова, повинен «не просто пояснювати, давати дітям теоретичні знання, а навчати самою музикою; не лише говорити, а уміти підкріплювати свої слова виконанням відповідних творів; не давати готові схеми, зразки питань або відповідей, а запитувати і відповідати за допомогою музики у власному виконанні. Отже, вчитель повинен добре володіти інструментом». До цього слід додати і необхідність вільного володіння вчителем своїм співецьким голосом. При цьому не обов'язково, щоб його голос по силі наближався до голосу професійного співака-соліста. Важливо, щоб він був професійно поставлений, красивим за якістю звучання, гнучким і виразним. Особливу трудність для багатьох вчителів представляє опанування музично-пластичною діяльністю.

Особливості музично-виконавської діяльності вчителя музики полягають головним чином в її педагогічній спрямованості, яка передбачає:

• орієнтацію на дитячу аудиторію;

• прагнення захопити дітей музикою на основі власного музикування;

• залучення учнів у спільну виконавську діяльність;

• пробудження їх творчих здібностей, уяви, асоціативного мислення і т. д.

Творчий характер виконавської діяльності вчителя музики проявляється передусім у таких аспектах: у своєрідності здійснюваних ним інтерпретацій виконуваних інструментальних й вокальних творів; в умінні продемонструвати учням один і той же твір у різних інтерпретаціях як приклади можливості співіснування різних підходів до художнього прочитання музичних творів; в здатності пробудити своїм творчим показом бажання в учнів здійснювати спроби створення власних варіантів інтерпретацій творів, які розучуються та виконуються.

Музично-виконавська діяльність вчителя музики включає в себе наступні основні різновиди: сольний спів; спів в ансамблі з учнями; гра на інструменті, в тому числі на елементарних музичних інструментах; диригування (хором, оркестром дитячих музичних/народних інструментів); музично-пластичний рух.

Сольний спів вчителя

Одним з видів діяльності вчителя на уроці є вокальне виконання творів, призначених і для подальшого розучування з дітьми, і для слухання музики. Це можуть бути твори класичної, народної, релігійної і сучасної музики як з супроводом, так і без нього. Музичний твір виконується на уроці і цілком (пісня, романс), і окремими фрагментами. При цьому вчитель повинен проявити емоційність, музичність, професійне володіння співацькими уміннями і навичками, дотримуючись стилю композитора виконуваного твору, епохи, національний стиль.

Привертає увагу поезія студентки МПДУ, лауреата Другого міжнародного студентського конкурсу ім. Д. Б. Кабальовського «Вчитель музики XXI ст.» В.Упрямової:

«Сучасний вчитель музики повинен володіти не лише академічною манерою співу, але і народною, і естрадною. Наукові дослідження, здійснені в контексті аналізу загального і особливого міжакадемічною і народною манерою співу (Л.В.Шаміна) і між класичним і естрадним вокалом (О.Я.Кліпп) дають підставу приступити до спеціального вивчення цієї проблеми, вирішення якої дозволить значно підвищити вокальну культуру вчителя, а отже, і розвиток музично-естетичного смаку школярів».

Позицію В.Упрямової розділяє магістрант Південно-українського (м. Одеса) державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського Н. Пустинцева:

«Звичною, — відзначає автор, — традиційно є академічна манера співу, і студенти — майбутні вчителі музики — отримують підготовку саме в цьому напрямку. Проте особливості професійної діяльності вчителя музики вимагають від них володіння різними манерами співу — адже в школі звучить різна музика. Більш того, інколи навіть на одному і тому ж уроці вчитель музики стикається з необхідністю виконувати вокальні твори, що належать до різних стилів. Він повинен уміти оперативно перебудуватися. У шкільній практиці інколи буває, що розучувана пісня написана в естрадно-джазовому стилі, а вчитель музики виконує її в академічній манері. Діти, відчуваючи таку невідповідність, починають сміятися».

Особливі труднощі виникають у вчителя музики при виконання творів з супроводом. Воно вимагає такого рівня володіння акомпанементом, при якому педагог може здійснювати зоровий контакт з дітьми, спостерігати за атмосферою в класі і реакцією дітей на виконуваний твір. Виконання цього завдання неможливе без відмінного знання даного музичного твору.

Якість співу вчителя грає вирішальну роль для формування вокально-хорової культури школярів. Виразний, грамотний, технічно точний спів педагога може стати для учнів тим зразком, до якого вони прагнутимуть у своєму виконанні вокальних творів. У тому випадку, коли вчитель музики — чоловік, слід мати на увазі, що він співає в іншому, в порівнянні з дітьми, регістрі. Тому при розучуванні пісні, призначеної для дитячого виконання, бажано використовувати спів фальцетом.