Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
муз-пед.д ял. Абдуллин.doc
Скачиваний:
7
Добавлен:
28.08.2019
Размер:
223.23 Кб
Скачать

Артистизм

Під артистизмом вчителя музики розуміють його здатність «влучати» емоційно-естетичну, душевну енергію в учнів за допомогою створення особливої ​​установки на сприйнятті музики, спільне її переживання, яскраве, творче за характером виконання; насичення музично-пізнавальних про процесів емоційно-образної стороною та ін. Наявність артистизму позитивно позначається на музично-творчій, педагогічній імпровізації вчителя музики.

Артистизм учителя музики інтегрує емоційно-експресивну, художньо-інтелектуальну, художньо-операційну сторони художньо-комунікативної діяльності.

Це означає, по-перше, що вчитель мистецтвом своєї поведінки прагне надати процесу спілкування з дітьми не тільки душевний, довірливий, сердечний, а й емоційно-піднесений характер, що надзвичайно важливо і навіть необхідно для наступного спілкування учнів з музикою.

По-друге, завдання вчителя складається з того, щоб своїм прикладом допомогти учням розвивати в собі уміння пізнавати мистецтво особливим, художньо-образним способом мислення, який відрізняється від чисто інтелектуальної діяльності на уроках, наприклад природно-математичного циклу.

По-третє, важливе значення має «артистичний» стиль виконання музики, в процесі якого діти заражаються музикою, розвиваючи при цьому свою емоційність, яка набуває з року в рік завдяки прикладу вчителя все більш естетичний характер.

У певному відношенні артистизм вчителя музики близький артистизму актора, зазначає Л. С. Майковська. Це відбувається, наприклад, коли він виступає в ролі виконавця музики або розповідає про неї. В опосередкованому вигляді дана здатність впливає на всі аспекти художньо-педагогічної діяльності вчителя музики.

У структурі артистизму педагога-музиканта дослідник виділяє такі взаємозалежні між собою компоненти: психофізичний, емоційно-естетичний, художньо-логічний.

Основу психофізичного компонента становлять, з одного боку, різні психічні процеси (уява, увага, афективна пам’ять, вольові прояви тощо), а з іншого – фізичні дані (голос, дикція, міміка, пантоміміка). Усі вони «обслуговують» художньо-комунікативні дії педагога-музиканта, а вміння керувати своїми психофізичними процесами є для нього насущною професійною потребою.

Емоційно-естетичний компонент артистизму пов’язаний насамперед із сенсорним досвідом педагога-музиканта, з експресивними сторонами його особистості. Найбільш важливе значення тут набуває здатність вчителя пропускати всі явища музично-педагогічного процесу через свій «емоційний фільтр», бути не тільки мислячою, а й емоційно сприймає людиною.

Емоційно-естетичний стан педагога на уроці музики обумовлюється в першу чергу самою музикою, її емоційно-образним ладом. Протягом уроку вчитель (як і школярі), відгукуючись на емоційно-художній настрій музики, перебудовує власний внутрішній стан. Відповідно до цього він створює і «партитуру» фізичних складових – підлаштовує свій голос, міміку, жест. Така складна, мозаїчна емоційна діяльність педагога-музиканта може створити для нього значні труднощі, якщо він не володіє в достатній мірі мистецтвом саморегуляції – своєрідним механізмом управління своєї психофізичної органікою. Оволодіння саморегуляцією дозволяє вчителю досягати творчого стану, адекватного художньо-комунікативної діяльності.

Художньо-логічний компонент артистизму пов’язаний головним чином із здатністю вчителя музики логічно вибудовувати систему художньо-комунікативних дій на уроці, піддавати її аналізу і коригуванню. Цей компонент включає в себе також готовність педагога-музиканта до «режисирування» свого творчого самопочуття, психофізичних станів у ході художньо-педагогічного спілкування.

Пошук внутрішніх і зовнішніх форм вираження свого ставлення до музики і дітям охоплює не тільки емоційну, але і художньо-інтелектуальну сферу особистості педагога. Її дієвість виявляється у визначенні загальної композиції і «інструментування» художньо-педагогічного спілкування, в уявному програванні окремих художньо-комунікативних ситуацій, в обмірковуванні логіки підношення музичного та іншого художньо-дидактичного матеріалу та ін.

Основи артистизму закладаються ще на стадії професійного становлення вчителя музики, але удосконалюються і досягають по-справжньому високого рівня лише в умовах живої музично-педагогічної практики – через спілкування з музикою і дітьми. Саме на такому рівні вчителю музики вдається осягнути ціннісний зміст панує на музичних заняттях духовно-моральної атмосфери і щоразу наповнювати її новим змістом.

Основними методами, що сприяють розвитку артистизму у майбутнього вчителя музики, є: музично-комунікативний тренінг, емоційно-образний показ педагогом-музикантом, матеріалу, моделювання музично-педагогічних ситуацій, що припускають артистичний відгук учня-музиканта, і т.д.