5. Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет

Етикет – це кодекс правил поведінки, що регламентують взаємини між людьми у різних ситуаціях.

Нині узвичаєно виокремлювати за сферою використання діловий етикет – норми поведінки і спілкування різних соціальних груп. Визначальна ознака його – співпраця і взаємопорозуміння.

Основну частину етикету загалом становить мовний, мовленнєвий і спілкувальний етикет, які нині виокремлюють авторитетні фахівці з проблеми культури спілкування.

Основою людських взаємин є спілкування – діяльність людини, під час якої відбувається цілеспрямований процес інформаційного обміну. Отже, під час спілкування найперше враховуються особливості мовного етикету.

Мовний етикет – це сукупність правил мовної поведінки, які репрезентуються в мікросистемі національно специфічних стійких формул і виразів у ситуаціях установлення контакту зі співрозмовником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності. Ці засоби ввічливості зорієнтовані на вираження поваги до співрозмовника та дотримання власної гідності. Вони є органічною частини культури спілкувальних взаємин, соціальної культури загалом (Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування).

Дотримання мовного етикету людьми різних професій (лікарями, юристами, працівниками зв’язку, транспорту тощо) має ще й виховне значення, мимоволі сприяє підвищенню як мовної, так загальної культури суспільства. Але найбільш важливим є те, що що неухильне, ретельне додержання правил мовного етикету членами колективу навчального закладу, підприємства, офісу, інституції підтримує позитивний імідж, престиж усієї установи.

Які ж чинники визначають формування мовного етикету і його використання?

1. мовний етикет визначається обставинами, за яких відбувається спілкування (напр., нарада, конференція, прийом відвідувачів, ділові перемовини, ювілей університету);

2. мовний етикет залежить від соціального статусу суб’єкта і адресата спілкування, їх фаху, віку, статі, характеру, віросповідання.

3. мовний етикет має національну специфіку.

Мовний етикет як соціально-лінгвістичне явище виконує такі функції:

• контактнопідтримувальну – встановлення, збереження чи закріплення стосунків адресата й адресанта;

• ввічливості (конотативну) – прояв чемного поводження членів колективу один з одним;

• регулювальну – регулює взаємини між людьми у різних спілкувальних ситуаціях;

• впливу (імперативну, волюнтативну) – передбачає реакцію співрозмовника – вербальну, невербальну чи діяльнісну;

• звертальну (апелятивну) – привернення уваги, здійснення вливу на співрозмовника;

• емоційно-експресивну (емотивну), яка є факультативною.

Наявність цих функцій підтверджує думку, що мовний етикет – це своєрідний механізм, за допомогою якого може відбутися ефективне спілкування.

Усі наявні функції мовного етикету грунтуються на комунікативній функції мови.

Мовленнєвий етикет – реалізація мовного етикету в конкретних актах спілкування, вибір мовних засобів вираження.

Мовленнєвий етикет – поняття ширше, ніж мовний етикет і має індивідуальний характер. Мовець вибирає із системи словесних формул найбільш потрібну, зважаючи на її цінність.

У постійних системних відношеннях із словесними формулами ввічливості перебувають немовні ( невербальні ) засоби вираження. Сукупність мовних і немовних засобів спілкування, якими послуговуються у різних комунікативних ситуаціях, становить спілкувальний етикет.

Спілкувальний етикет – це гіперпарадигма, яку мовці відтворюють за правилами, узвичаєними в певній мовній спільності. Йому властива національна своєрідність, ідіоетнічність (Ви, мамо…; Ви, тату…).

Диференційна ознака мовного етикету українців – вживання форми Кл.в. у звертанні (Іване Семеновичу).

Національний мовний колорит в українській мові має усталений зворот Здоровенькі були!

Дослідники стверджують, що частота жестикуляції також залежить від національної належності і – зрозуміло – від загальної культури людини. Отже, важливо пізнавати національні особливості “граматики” мови тіла, яка має гармоніювати з вербальним мовленням, доповнюючи й підсилюючи його.

В усіх спільнотах завжди приділялася належна увага засвоєнню правил етикету. Вчені виробили поради для адресанта й адресата та для присутнього під час розмови (Див. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування: Навч.пос.К.: Знання, 2006. – С. 136-152).

Отже, мовний етикет – це сукупність усіх етикетних мовних засобів і правила їхнього використання в тих або інших ситуаціях. Як самостійні системи виділяють такі різновиди етикету:

• військовий етикет;

• дипломатичний етикет;

• церковний етикет (православний);

• світський етикет;

• службовий (діловий етикет).

Як уже згадувалося вище, етикет – явище національне. Різні форми вітання – у різних народів:

– давні греки віталися один з одним словом “Радуйся!”;

– мешканці сучасної Греції – “Будь здоровим!”;

– араби: “Мир вам!” або “Мир з тобою”;

– індіанці племені навахо: “Все гаразд!”;

– в етикеті деяких народів Кавказу (абхазців, осетинів) існує кілька десятків формул вітань: у них враховується стать, вік адресата, рід занять на момент вітання і т.д.

У кожній країні є вирази вітання і прощання, вибачення і подяки, інакше кажучи, мовний етикет є універсальним явищем, але разом з тим кожен народ склав власну, національно специфічну систему правил мовного поводження. Мовний етикет становить собою не тільки систему виразів – стійких етикетних формул, – але й специфіку звичок і звичаїв народу.

Ознаки українського мовленнєвого етикету:

ввічливість, ґречність, чемність, вихованість, тактовність, обхідливість, коректність, делікатність, приязність, звичайність.

За умови вмілого володіння та врахування цих складників мовець має більше можливостей досягти поставленої мети. Важко не погодитися із соціолого-психологами, які запевняють, що успіх бізнесу на 85% залежить від уміння спілкуватися.

Етикетна формула – це фразеологізовані речення, готові до вжитку стандартизовані мовні конструкції. За допомогою словесних формул висловлюється взаємоповага при зустрічі і розставанні, дякуванні або вибаченні, у ситуації знайомства й у багатьох інших випадках. Їх арсенал в українській мові надзвичайно багатий.

Принцип використання етикетних формул, крім універсального принципу ввічливості, – це принцип відповідності мовної ситуації. Обстановка спілкування (офіційна / неофіційна) і фактор адресата (соціальний статус, особисті заслуги, вік, стать, ступінь знайомства) є визначальними при виборі етикетних формул.

Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул (приклади)

• Вітання та побажання:

Доброго ранку!

Добрий день (добридень, здорові будьте)!

Доброго здоров’я!

Моє шанування!

Мої щирі вітання!

Радий вас привітати!

Слава Україні! – відповідь: Героям слава!

Вітаю з днем народження!

Слава Ісусу Христу! – відповідь: Слава навіки!

Христос Рождається! – відповідь: Славіте його!

Христос Воскрес! – відповідь: Воістину воскрес!

Дай, Боже, щастя! – відповідь: Дай, Боже, здоров’я!

Бажаю (зичу) Вам здоров’я, щастя, успіхів, усіляких гараздів!

Хай збудуться Ваші мрії!

• Відмова – “відповідь про небажання або неможливість виконати прохання, наказ тощо”. Відмова має бути коректною, доброзичливою й переконливою. А щоб пом’якшити тон відмови, на початку речення треба вживати слова: на жаль, школа, дуже шкода, на превеликий жаль, щиро жалкую, вибачте, мені дуже прикро, перепрошую.

На жаль, ніяк не можу погодитися;

Даруйте, але я змушений Вам відмовити;

Дуже шкода, але я непогоджуюсь;

Перепрошую, мені треба подумати.

З радістю допоміг би, проте...

Мені незручно відмовляти, однак…

• Співчуття – чуйне ставлення до людини в її переживаннях, стражданнях, нещасті, горі:

прийміть моє глибоке (щире) співчуття;

я поділяю твій (Ваш) смуток і т.д.