Випадіння прямої кишки

Під випадінням прямої кишки розуміють виходження кишки назовні за межі заднього проходу. Випадінню прямої кишки сприяють слабкість м’язів тазового дна і підвищення внутрішньочеревного тиску. Підвищення внутрішньочеревного тиску відбувається при закрепах, проносах, важкій фізичній праці, затрудненому сечопусканні, кашлі. Сприяти випадінню прямої кишки можуть геморой і хронічні запальні процеси (проктит, проктосигмоідит, неспецифічний виразковий коліт).

Класифікація за МКХ – 10:

• К.62.2 – Випадіння заднього проходу

• К.62.3 – Випадіння прямої кишки

Виділяють три стадії випадіння прямої кишки:

І стадія – випадіння кишки лише під час дефекації, після чого кишка самостійно вправляється;

ІІ стадія – кишка випадає при фізичному навантаженні, самостійно не вправляється;

ІІІ стадія – кишка випадає при незначному фізичному навантаженні, ходінні, вертикальному положенні тіла хворого.

В залежності від ступені вираженості паталогоанатомічних змін виділяють чотири форми захворювіання:

15. випадіння тільки слизової оболонки заднього проходу;

15. випадіння всіх шарів стінки анального відділу кишки (prolapsus ani);

15. випадіння прямої кишки без випадіння заднього проходу (власне prolapsus recti);

15. випадіння заднього проходу і прямої кишки (prolapsus ani et recti).

Клініка. Випадіння прямої кишки розвивається поступово. Спочатку під час акту дефекації випадає лише слизова оболонка, яка легко самостійно вправляється, протім з кожною наступною дефекацією відбувається випадіння більшої або меншої ділянки кишки, яку хворий повинен вправити рукою. В пізніх стадіях захворювання кишка випадає не лише при дефекації, але й при вертикальному положенні тіла хворого. В такому випадку вправлення кишки хворим не дає стійкого ефекту – вона тут же знову ж випадає. У таких хворих виникає недостатність анального жому.

Виділяють три ступеня недостатності анального жому:

15. нетримання газів;

15. нетримання газів і рідкого калу;

15. нетримання сформованого калу.

При частих випадіннях слизова оболонка прямої кишки травмується, під‘єднується запалення, стінка кишки легко кровоточить, інколи спостерігається виразкування слизової оболонки. При випадінні прямої кишки із збереженим тонусом сфінктера можливе защемлення ділянки, що випала з наступним некрозом і перфорацією стінки кишки. Це небезпечно розвитком розлитого перитоніту, гострої кишкової непрохідності, парапроктиту. Лікування даного ускладнення полягає в обережному вправленні під знечуленням ділянки кишки, що випала. При некрозі кишки виконують операцію накладення протиприроднього заднього проходу або черевно-промежинну резекцію прямої кишки з накладенням сигмостоми.

Діагностика полягає на скаргах хворого і даних об’єктивного дослідження. При натужуванні хворого, особливо в положенні навприсядки, випадає слизова оболонка або всі шари стінки кишки у вигляді конуса. При пальцьовому дослідженні прямої кишки оцінюють тонус сфінктера. Крім того діагностику можна доповнити такими методами як іригоскопія, ректороманоскопія.

Лікування. Найбільш ефективна операція ректопексії за Кюммельом-Зереніним. Суть цієї операції заключається в фіксації стінки прямої кишки до передньої поздовжньої звязки хребта в ділянці крижових хребців. При поєднанні випадіння прямої кишки з недостатністю анального жому цю операцію доповнюють укріпленням м’язів тазового дна (сфінктеролеваторопластика). При невеликому випадінні прямої кишки, а також у осіб з підвищеним ризиком виконання операції ректопексії внутрішньочеревним способом виконують операцію Тірша – підшкірну імплантацію під шкірою навколо заднього прохода срібним проводом. Інколи замість провода використовують клапоть широкої фасції стегна, шовкову нитку, вузький деепітелізований клапоть шкіри.