5.2.4. Шпаруватість аерації

Шпаруватість аерації характеризує об'єм простору, зайнятого повітрям при певній вологості ґрунту. Величина шпаруватості аерації залежить від гранулометричного складу ґрунту, структурності та мікроагрегатності, від вмісту органічної речовини, а в окультурених ґрунтах — від способів обробітку [193]. Також значний вплив на шпарувасть аерації має величина

польової вологи ґрунту. Чим більша вологість ґрунтів, тим менший вміст шпар, зайнятих повітрям.

Як бачимо з табл. 5.4, досліджувані дерново-підзолисті ґрунти під лісом найвищу шпаруватість аерації мають у верхніх горизонтах 31,74— 40,82%. Вниз по профілю ця величина поступово зменшується і в нижніх горизонтах коливається від 14,88 до 36,85% (рис. 5.7—5.8).

У дерново-підзолистих ґрунтах на ріллі шпаруватість аерації є дещо нижчою, ніж в аналогічних ґрунтах під лісом, і у верхньому орному горизонті становить 15,37—40,07%. У дерново—підзолистих ґрунтах на перелозі шпаруватість аерації коливається від 18,23 до 33,77% (табл. 5.4; рис. 5.11-5.12).

За результатами досліджень найнижчою шпаруватістю аерації характеризуються осушені дерново-підзолисті ґрунти на ріллі та перелозі.

Осушені дерново-середньопідзолисті супіщані ґрунти на ріллі (розріз 5) характеризуються доволі високою польовою вологою, вміст якої коливається від 6,46 до 20,46%. Внаслідок цього ці ґрунти мають низьку шпаруватість аерації, яка становить 6,18—22,91% (табл. 5.4; рис. 5.9— 5.10). Це, очевидно, пов'язано із замуленням дренажної системи і поганим відводом ґрунтових вод.

За результатами досліджень дерново-підзолисті осушені ґрунти на перелозі характеризуються низькою шпаруватістю аерації 6,81—25,38%, як і ґрунти на ріллі, що пов'язано з високим вмістом польової вологи 4,94—

20,43% (Табл. 5.4; рис. 5.11-5.12).

За результатами дослідження фізичних властивостей дерново- підзолистих ґрунтів легкого гранулометричного складу можна зробити такі висновки:

• Досліджувані дерново-підзолисті ґрунти характеризуються зв'язнопіщаним і супіщаним гранулометричним складом з переважанням вмісту фракцій дрібного та середнього піску і його майже рівномірним розподілом по профілю, незначним вмістом мулу і його поступовим збільшенням вниз по профілю та зокрема, в ілювіальному горизонті; у верхніх горизонтах орних дерново-підзолистих ґрунтах і ґрунтах перелогу простежується полегшення гранулометричного складу, що

зумовлено зниженням вмісту крупного пилу І збільшенням вмісту фракцій середнього піску, зумовленим здебільшого проявом дефляційних процесів, інтенсивність ЯКИХ найбільше виражена в орному горизонті. В дефльованих ґрунтах простежується тенденція до зменшення вмісту фізичної глини; в осушуваних дерново-підзолистих ґрунтах унаслідок інтенсифікації процесів фільтрації відмічається розвиток процесів гранулометричної диференціації, що проявляється у винесенні мулистих і дрібнопилуватих часточок з верхніх горизонтів у горизонти, які залягають нижче. Ілювіальний та перехідний до материнської породи горизонти більш важчого гранулометричного складу і характеризуються як легко- та середньосуглинкові. Інтенсифікація процесів диференціації

профілю дерново-підзолистих ґрунтів спричинює формування

• • ¹

профілю за елювіально-ілювіальним типом, надаючи йому більшої контрастності.

За ступенем диференціації профілю досліджувані дерново- підзолисті ґрунти під лісом належать до недиференційованих і слабодиференційованих; у дерново-слабопідзолистих і дерново- середньопідзолистих ґрунтах на ріллі спостерігається тенденція до посилення ступеня диференціації. Величина диференціації змінюється в межах 0,97-1,30 і ґрунти характеризуються як слабо- та середньодиференційовані; величина диференціації дерново-слабопідзолистих і дерново-середньопідзолистих

ґрунтів на перелозі знаходиться в межах 1,01-1,98 і характеризуються як слабо- і сильнодиференційовані; найвищим ступенем диференціації характеризуються осушені дерново- підзолисті ґрунти на ріллі та перелозі. Величина диференціації знаходиться в межах 1,12-10,1, що зумовлено інтенсифікацією промивного водного режиму. Ці ґрунти характеризуються як слабо-, середньо- та різкодиференційовані, що, очевидно, залежить від стану осушувальної системи та способу використання ґрунтів.

незначне підвищення щільності твердої фази в осушених дерново-підзолистих Грунтах, порівняно з неосушеними аналогами, зокрема в ілювіальному горизонті, що, очевидно, зумовлено процесами гранулометричної диференціації. Також простежується незначне зменшення щільності твердої фази в окремих горизонтах ґрунтів, що, очевидно, пов'язано зі зміною мінералогічного складу.

Дерново-підзолисті ґрунти легкого гранулометричного складу характеризуються невисокою щільністю будови верхніх горизонтів і її збільшенням в ілювіальному горизонті та у материнській породі; супіщані ґрунти характеризуються дещо вищою щільністю будови, порівняно зі зв'язнопіщаними; суттєве збільшення щільності будови дерново-підзолистих ґрунтів спостерігається в орних і підорних горизонтах на ріллі і перелозі, що зумовлено характером використання і впливом ґрунтообробної техніки. В осушених дерново-підзолистих ґрунтах на ріллі і перелозі суттєвих змін щільності будови в орному горизонті, порівняно з неосушеними ґрунтами, не спостерігається, тільки в підорному горизонті щільність будови зростає до значень 1,55—1,77 г/см³.

Загальна шпаруватість досліджуваних ґрунтів є досить низькою. В неосушених дерново-підзолистих ґрунтах на ріллі загальна шпаруватість вища, ніж в осушених відмінах; у ґрунтах на перелозі величина загальної шпаруватості є найменшою, порівняно з ґрунтами під лісом та на ріллі; осушення ґрунтів спричинює зменшення загальної шпаруватості, що пов'язано зі збільшенням щільності будови в процесі осушення.

За результатами досліджень найвищою шпаруватістю аерації характеризуються цілинні ґрунти під лісом; в осушених дерново-підзолистих ґрунтах на ріллі та перелозі простежується найменша величина шпаруватості аерації, що пов'язано з

високим вмістом польової вологи, що, очевидно, зумовлено замуленням дрен і поганим відводом надлишкової вологи в ґрунту.

ізико-хімічні

та хімічні властивості щ дерново-підзолистих ц

ґрунтів і їхня агрогенна трансформація

Ґрунти легкого гранулометричного складу Західного Полісся характеризуються несприятливими фізико-хімічними властивостями. За вмістом гумусу вони мало- і середньо гумусні, тільки у верхніх горизонтах, глибше — дуже бідні на органічну речовину, а, отже, і на рухомий азот. Низький вміст обмінних кальцію і магнію, низька гідролітична кислотність, реакція Ґрунтового розчину (рН сольове) залежить від водного режиму і глибини залягання крейди. Кисла і дуже кисла реакція спостерігається на тих площах, де крейда залягає глибоко і водний режим є промивним. Унаслідок невисокої ємності вбирання щодо катіонів дерново-підзолисті ґрунти Західного Полісся характеризуються дуже малою буферною здатністю ¹ при внесенні мінеральних добрив будуть підкислюватись [5; 28; 231]. В умовах різного господарського використання Дерново-підзолистих ґрунтів легкого гранулометричного складу змінюється характер та інтенсивність процесів ґрунтотворення, їхні фізико-хімічні властивості.

1.2. Геоморфологічна будова 4

морфологічні особливості дерново-підзолистих ґрунтів і їхня агрогенна 13

трансформація 13

Фізичні властивості дерново-підзолистих грунтів і їхня 19

агрогенна трансформація 19

п

6.1. Гумусовий стан ґрунтів

«1

Природа іумусу і його склад відображають умови ґрунтотворення і ті ґ| глибокі зміни, які відбуваються в ґрунтах унаслідок зміни чинників ґрунтотворення

[183, с. 86]. Роль гумусу у ґрунті надзвичайно різноманітна. В ньому ^л акумульовано азот і елементи зольного живлення рослин. Гумус значною

мірою визначає величину вбирної здатності ґрунтів, впливає на формування Р

структури і зумовлює її водостійкість, тобто визначає фізичні та фізико- * хімічні властивості ґрунтів [116, с. 251].

Акумулювання в ґрунті органічної речовини у формі гумусу має велике У

значення, оскільки гумус слугує резервом поживних речовин, поступове вивільнення яких у процесі його розкладення розглядають як один з важливих чинників стійкості родючості ґрунтів. Гумус сприятливо впливає на фізичні, фізико-хімічні і біохімічні властивості ґрунтів, створюючи водночас стійке для рослин середовище [238, с. 125].

Гумусовий стан ґрунтів завжди був у центрі уваги дослідників. Інтенсивні дослідження природи та властивостей гумусових речовин почалися після того, як І. В. Тюрін розробив положення про фракційно-груповий склад гумусу. Сучасний етап вивчення природи гумусу, його складу і властивостей пов'язаний з іменами І. В. Тюріна, В. Р. Вільямса, М. М. Кононової, Л. М. Александрової, Т. А. Плотнікової, Д. С. Орлова, В. В. Пономарьової, Л. О. Грішиної та ін.

В Україні дослідженню гумусового стану ґрунтів присвячені праці О. М. Грінченка, М. І. Полупана, М. І. Лактіонова, Б. С. Носко, Г. О. Андрущенка, В. Д. Мухи, Г. Я. Чесняка, С. П. Позняка, Р. С. Трускавецького, С. І. Веремеєнка, М. О. Клименка та інших.

Аналітичній характеристиці гумусу в різних грунтах приділяли і приділяють чимало уваги. Передусім це стосується проблеми зміни гумусного стану ґрунтів

унаслідок інтенсивного антропогенного впливу (зрошення, осушення, тривале сільськогосподарське використання тощо). На відміну від мінеральної частини фунту, органічна частина зазнає значних змін при сільськогосподарському використанні та осушенні, як у кількісному, так і в якісному складі.

За даними багатьох дослідників, дерново-підзолисті ґрунти відзначаються дуже низьким вмістом гумусу [5; 9; 118; 191]. Вивчаючи процес окультурення ґрунтів легкого гранулометричного складу, дослідниками встановлено, що вміст гумусу в орному горизонті залежить від ступеня окультурення. Наприклад, при слабкому ступені окультурення вміст гумусу становить у піщаних — 0,5%, супіщаних ґрунтах — 1,5%, а при сильному ступені окультурення, відповідно, 2,0 І 2,5% [197].

Результати дослідження вмісту та запасів гумусу ґрунтів легкого гранулометричного складу Західного Полісся подано в таблиці 6.1 та графічно зображено на рисунках 6.1—6.6.

За нашими результатами досліджень, дерново-підзолисті ґрунти легкого гранулометричного складу характеризуються дуже низьким вмістом іумусу, що позначилось і на його запасах, які за системою показників, розробленою А. О. Гришиною та С. Д. Орловим [58; 170], оцінюють як низькі та дуже низькі.

Джерелом надходження органічної речовини для формування гумусу у лісових ґрунтах є підстилка. Лісова підстилка досліджуваних дерново- підзолистих ґрунтів за показниками гумусового стану здебільшого є середньої юту жною (2—5 см), вона налічує три шари — шар свіжого листяного опаду (Ь), ферментації (р) і гуміфікації (Но). Підстилка складена опалим листям, гілочками та корою дерев і відмерлими трав'яними рослинами.

У дерново-підзолистих ґрунтах під лісом вміст іумусу у верхніх гумусово-елювіальних горизонтах є найвищим і становить 1,19—1,71%. Вниз по профілю вміст гумусу різко знижується і в материнській породі він є мізерним, або взагалі відсутній (табл. 6.1; рис. 6.1).

Сільськогосподарське використання та осушення дерново- підзолистих ґрунтів легкого гранулометричного складу позначилось на вмісті та профільному розподілі гумусу, який у верхньому орному горизонті коливається від 0,60 до 1,37%. Найменшим вмістом гумусу характеризуються сильнодефльовані ґрунти, проте однонаправленої зміни не виявлено, що пов'язано з різним ступенем окультурення ґрунтів. За високого ступеня окультурення вміст гумусу залишається на рівні цілинних аналогіві лише в деяких випадках підвищується, а за низького ступеня окультурення помітно знижується.

0 0 +■

При осушенні Грунтів вміст гумусу має тенденцію до зниження, ЩО пов'язано з інтенсифікацією промивного водного режиму і, як наслідок, вимивання гумусових речовин у нижні горизонти ґрунтів. В осушених дерново-підзолистих ґрунтах простежується підвищений вміст гумусу в підорних горизонтах, що підтверджується даними статистичної обробки (рис. 6.2; табл. 6.1—6.2).

0.5 1 1.5

на ріллі

Досліджувані дерново-підзолисті ґрунти на перелозі характеризуються дещо меншим вмістом іумусу, порівняно з ґрунтами під лісом (табл. 6.1). Це обумовлено тим, що переліг знаходиться переважно на малопродуктивних ґрунтах, які виснажуються в процесі інтенсивного сільськогосподарського використання і втратили свою природну родючість. За даними А. В. Литвинович, при вилученні з сільськогосподарського використання дерново-підзолистих ґрунтів втрати гумусу неминучі [135, с. 1325].

Отже, дерново-підзолисті ґрунти легкого гранулометричного складу характеризуються дуже низьким вмістом гумусу, а найвищі його значення приурочені до верхньої частини гумусово-елювіального горизонту.

Профільний розподіл вмісту гумусу характеризується його різким зниженням в елювіальному та ілювіальному горизонтах, а в ґрунтотворній породі його вміст мізерний, або взагалі відсутній.

У дерново-підзолистих ґрунтах під лісом вміст гумусу значно вищий, ніж у Грунтах ріллі, а в ґрунтах перелогу простежується тенденція до його збільшення, порівняно з ріллею, що, очевидно, зумовлено послабленням антропогенного впливу. Розорювання та осушення позначилось на вмісті і профільному розподілі гумусу, зокрема його зменшенні у верхньому гумусовому горизонті і деякому накопиченні в горизонтах, які залягають нижче, що обумовлено інтенсифікацією промивного водного режиму.

Дещо інформативнішим показником, ніж вміст та розподіл гумусу по профілю ґрунту, є його запаси. Запаси гумусу залежать від щільності будови ґрунту та потужності шару ґрунту. Знаючи запаси гумусу, можна оцінити масштаби гумусоутворення незалежно від характеру розподілу органічних речовин у профілі ґрунту. Величина запасів свідчить про загальні резерви поживних речовин у ґрунті [169, с. 46].

За результатами досліджень, у цілинних (під лісом) дерново- підзолистих ґрунтах запаси гумусу в товщі 0—20 см становлять 33,60— 39,27 т/га, у товщі 0—30 см — 40,07—56,06 т/га, у товщі 0—50 см — 48,00—76,00 т/га, а в метровому шарі — 64,80—113,04 т/га (табл. 6.1; рис. 6.4).

Запаси гумусу в дерново—підзолистих ґрунтах на ріллі є дещо нижчими, порівняно з ґрунтами під лісом, і сягають у товщі 0—20 см — 25,66-38,40 т/га, у товщі 0-30 см - 28,71-52,42 т/га, у товщі 0- 50 см — 46,74—78,12 т/га, а в метровій товщі — 75,44—103,68 т/га (табл. 6.1; рис. 6.5).

Дерново-підзолисті ґрунти перелогу також характеризуються дуже низькими запасами гумусу, але в окремих ґрунтових розрізах вони є вищими ніж у ґрунтах на ріллі та під лісом. Це пов'язано зі збільшенням щільності будови осушених ґрунтів та їхнього подальшого сільськогосподарського використання. Запаси гумусу дерново- підзолистих ґрунтів на перелозі у верхньому 0—20 см шарі ґрунту

становлять 26,49—41,47 т/га, в шарі 0—30см — 35,64—60,75 т/га, у шарі 0—50 см — 49,56—81,00 т/га і в метровому шарі 57,12— 136,92 т/га (табл. 6.1; рис. 6.6).

Отже, дерново-підзолисті ґрунти легкого гранулометричного складу характеризуються дуже низькими запасами іумусу. В орних ґрунтах запаси гумусу є дещо меншими, проте в окремих розрізах перелогових і перелогових осушених ґрунтів запаси іумусу є дещо вищими, що, очевидно, обумовлено збільшенням їхньої щільності будови.

Важливим показником іумусового складу ґрунтів є збагаченість гумусу валовим Нітрогеном, який виражається відношенням С:№ Інформативне значення відношення С^ полягає в тому, що чим воно ширше, тим більша біологічна доступність Нітрогену в ґрунті. Вузьке співвідношення С.^ свідчить про збільшення вмісту Нітрогену, а, отже, і посилення мінералізації органічної речовини. Як зазначає Ф. Дюшофур, чим вужче відношення С:ІМ, тим більший вміст Нітрогену, а отже, і більша швидкість мінералізації органічної речовини [74, с. 155].

Нітроген відіграє важливу роль у житті рослин. Акумулювання Нітрогену в цілинних ґрунтах зумовлене його надходженням з атмосферними опадами і шляхом азотфіксації. Загальний запас Нітрогену в ґрунті є ду_Же важливим показником його потенційної родючості. В гумусових горизонтах більша частина Нітрогену входить в склад органічних сполук, на частку мінеральних форм припадає 1—3% загального вмісту Нітрогену. В нижніх горизонтах ґрунтів вміст органічного Нітрогену знижується, часто за рахунок фіксованого амонію [199, с. 39].

За даними Д. С. Орлова, відношення С^ у верхніх горизонтах ґрунтів одного типу порівняно постійне і найчастіше коливається від 8 до 15 [171, с. 294].

Результати дослідження збагаченості гумусу валовим Нітрогеном та відношення С^ ґрунтів легкого гранулометричного складу подано в таблиці 6.3 та графічно зображено на рисунках 6.7—6.9.

Загальний вміст Нітрогену в ґрунті залежить від вмісту органічної речовини. Найбільший вміст Нітрогену, як і гумусу, приурочено до верхніх горизонтів ґрунту.

За результатами досліджень, вміст валового Нітрогену в цілинних (під лісом) дерново-підзолистих ґрунтах є найвищим у верхньому гумусово- елювіальному горизонті — 0,06-0,09 %. 3 глибиною, відповідно до вмісту гумусу, зменшується і вміст валового Нітрогену до 0,01%, або він взагалі відсутній. Відношення С^ в НЕ горизонті становить 11,00—12,33, збагаченість гумусу Нітрогеном характеризується як низька. Вниз по профілю відношення С^ переважно зменшується і в нижніх горизонтах становить 6,00—9,00, збагаченість гумусу Нітрогеном середня та висока (табл. 6.3; рис. 6.7).

Орні ґрунти здебільшого гірше забезпечені валовим Нітрогеном. У дерново-підзолистих ґрунтах на ріллі у верхньому орному горизонті вміст валового Нітрогену є нижчим, ніж у цілинних відмінах, і становить 0,04-0,07%. 3 глибиною його вміст різко зменшується до 0,01%, або взагалі відсутній. Розширення відношення С^ засвідчує, що орні ґрунти здебільшого гірше забезпечені Нітрогеном. Відношення СМ в орному горизонті становить 10,25—12,60 та переважно збільшується до ілювіального горизонту 11,50—13,00; в горизонтах, які залягають під ним, простежується різке падіння до 6,00—8,00 (табл. 6.3; рис. 6.8). Внесення мінеральних і органічних добрив, а також вапнування ґрунтів інтенсифікує винесення азоту з орного шару [209; 228].

	І(е)вІ	74-84	0,11	0,01	11,00
	Рщ\	110-120	-	-

Дерново-підзолисті Грунти на перелозі, порівняно з ґрунтами на ріллі, характеризуються дещо нижчим вмістом валового Нітрогену у верхніх орних горизонтах 0,03—0,05%, який різко зменшується до 0,01% в підорному горизонті. Збагаченість гумусу Нітрогеном характеризується як низька та середня, відношення С^ становить 10,67-12,00. Вниз по профілю Цей показник поступово зменшується до 6,00—8,00 (табл. 6.3; рис. 6.9).

При встановленні промивного водного режиму після проведення меліорації азот виноситься дренажними водами як у розчиненому стані, так і разом з гумусом, не розчиняючись у воді [224, с. 101]. Мінеральні форми азоту найбільш мобільні й активніше від інших сполук виносяться дренажними водами [260].

Осушення орних ґрунтів призводить до зниження вмісту валового Нітрогену, а в ґрунтах на перелозі його підвищення.

В осушених дерново-підзолистих ґрунтах на ріллі в орному горизонті вміст валового Нітрогену є дещо нижчим, ніж в неосушених 0,03-0,06%. У підорних горизонтах його вміст зменшується до 0,01—0,04%. На відміну від неосушених ґрунтів, осушені характеризуються поступовим збільшенням відношення С^ в орному горизонті та різким зменшенням у підорних (табл. 6.3; рис. 6.8).

Осушені дерново-підзолисті ґрунти на перелозі мають дещо вищий вміст валового Нітрогену 0,04—0,07%, ніж аналогічні неосушені ґрунти. В підорних горизонтах його вміст різко зменшується до 0,01%. Відношення СЛЧ характеризується найширшими значеннями в орних горизонтах, а в підорних горизонтах має тенденцію як до зниження, так і до підвищення значень, що зумовлено зміною вмісту валового Нітрогену і загального Карбону (табл. 6.3; рис. 6.9).

Дослідження гумусового стану ґрунтів передбачає вивчення якісного складу гумусу, що має не тільки теоретичне, але й велике практичне значення. Природа та властивості гумусових речовин, якісний склад гумусу тісно пов'язані з особливостями ґенези ґрунтів.

[умусовий стан ґрунтів характеризується показниками фракційно- групового складу. Груповий склад гумусу характеризує вміст гумінових кислот, фульвокислот і гумінів.

Результати вивчення фракційно-групового складу іумусу ґрунтів легкого гранулометричного складу подано в таблиці 6.4 і графічно зображено на рисунку 6.10.

Гу матно-фульватне відношення використовують для характеристики типу гумусу. В досліджуваних дерново-підзолистих ґрунтах у складі гумусу група фульвокислот переважає над групою іумінових кислот, відношення СгкгСфк менше одиниці. Тип гумусу цих ґрунтів визначається як гу матно- фульватний та фульватний. Серед фракцій іумінових кислот домінує фракція "вільних" гумінових кислот (ГК-1), а найбільше її значення припадає на гумусово-елювіальний горизонт (14,54-25,29%). В складі фульвокислот також домінують "вільні" сполуки (фракції ФКІ+Іа).

У дерново-середньопідзолистих глеюватих супіщаних ґрунтах на ріллі вміст фульвокислот у гумусово-елювіальному горизонті становить 40,74%, а вниз по профілю збільшується до 43,49%. Високий вміст фульвокислот у гумусово-елювіальному горизонті є характерним для ґрунтів підзолистого типу, вони відіграють провідну роль у процесі підзолоутворення [217]. У складі фульвокислот чітко виражене переважання "вільної" фракції (ФКІ+Іа). Вміст гумінових кислот значно менший і коливається від 19,75 /о у гумусово- елювіальному горизонті до 4,35% в елювіальному. У складі гумінових кислот значно переважає фракція "вільних" іумінових кислот (ГК-1). Як бачимо із відношення фракцій, зв'язаних з кальцієм (ГК2:ФК2), яке дорівнює 2.01. у верхньому іумусово-елювіальному горизонті переважає фракція ГК-2 над фракцією ФК-2 (див. табл. 6.4; див. рис. 6.10).

м

Ж

У дерново-середньопідзолистих глеюватих супіщаних ґрунтах під лісом вміст фульвокислот дещо вищий, ніж на ріллі, та становить у гумусово- елювіальному горизонті 44,74%. В елювіальному горизонті сума фракцій фульвокислот різко збільшується до 53,34%. Вміст гумінових кислот вищий, ніж у ґрунтах на ріллі, та становить у гумус ово - елювіальному горизонті 22,37% і різко зменшується в елювіальному до 10,01%. На відміну від дерново-середньопідзолистих ґрунтів на ріллі, у ґрунтах під лісом фракція ГК-2 взагалі відсутня (див. табл. 6.4; див. рис. 6.7).

1 - ДерНОВО-СереДНЬОПІДЗОЛИСТИИ глеюватии супіщаним на ВОДНО-ЛЬОДОВИКОЮИЛ відіиівдвл \Н"МІЯ};

Д - дерново-середньопідзолистий глеюватий середньодефльований супіщаний на водно-льодовикових відкладах (рілля, осушений); Е - дерново-слабопідзолистий глейовий середньодефльований супіщаний на водно-льодовикових відкладах (переліг, осушений).

Рис. 6.10. Фракційно-груповий склад гумусу дерново-підзолистих ґрунтів легко­го гранулометричного складу

У дерново-слабопідзолистих глеюватих зв'язнопіщаних ґрунтах на ріллі сума фракцій гумінових кислот становить 26,47—27,59%, а в Грунтах під лісом цей показник значно нижчий — 13,33—24,84%. Як показує відношення ГК1:ФК1+1а, фракція "вільних" гумінових кислот (ГК-1) у ґрунтах на ріллі значно переважає фракцію ГК-1 у ґрунтах під лісом. Фракція ГК-2, яка зв'язана з кальцієм, на ріллі має тенденцію до зростання від 1,15% до 2,94%, під лісом у гумусово-елювіальному горизонті становить 4,24%, а вниз по профілю взагалі відсутня. Вміст фульвокислот у ґрунтах на ріллі становить 34,49—35,29%, а в ґрунтах під лісом сума фракцій фульвокислот значно зростає вниз по профілю і коливається від 38,79% у

гумусово-елювіальному горизонті до 60,00% в ілювіально-елювіальному. Кміст гуміну в Грунтах на ріллі збільшується вниз по профілю (37,92- 38,24%). під лісом цей показник зменшується (36,37-26,67%). Вміст гуміну У досліджуваних ґрунтах за відповідними показниками можна оцінити як низький (див. табл. 6.4; див. рис. 6.10).

В осушених дерново-середньопідзолистих глейових супіщаних ґрунтах _На ріллі сума фракцій гумінових кислот у верхньому горизонті сягає 23,26%, а вниз по профілю зменшується до 13,79%. В осушених ґрунтах на перелозі цей показник у верхньому горизонті значно вищий (34,09%), а вниз по профілю різко зменшується до 5,72%. Вміст фульвокислот у ґрунтах на ріллі становить 44,19—55,17%, а на перелозі дещо менший і становить 38,64— 48,58%. Співвідношення ГК1:ФК1+1а в ґрунтах на ріллі та перелозі є майже однаковими і знижуються вниз по профілю. В ґрунтах на ріллі у верхньому гумусово-елювіальному горизонті фракція ФК-2 переважає над фракцією ГК-2, а в ґрунтах на перелозі значно переважає фракція ГК-2, про що свідчать відповідні відношення (див. табл. 6.4; див. рис. 6.10).

Отже, дерново-підзолисті ґрунти Західного Полісся України характеризуються дуже низьким вмістом і запасами гумусу, у його складі група фульвокислот переважає над групою іумінових кислот. Тип гумусу в них гуматно-фульватний і фульватний. Вміст "вільних" гумінових кислот (ГК-1) середній та високий. Вміст гумінових кислот, зв'язаних з кальцієм (ГК-2), дуже низький. Вміст міцнозв'язаних гумінових кислот (ГК-3) середній. Також досліджувані ґрунти характеризуються низьким вмістом гуміну, в групі гумінових кислот найбільший вміст має фракція ГК-1. У групі фульвокислот переважає фракція ФКІ+Іа, також значна частина припадає на фракцію ФК-4 [115]. У ґрунтах на ріллі, перелозі та в їхніх осушених варіантах суттєвих змін у фракційно-груповому складі гумусу не виявлено, однак простежується тенденція до збільшення фракції гумінових кислот, зв'язаної з кальцієм та гуміну.