1. Визначення та складові журн. Майстерності.

Поняття журналістської майстерності навіть на індивідуальному рівні складне і суперечливе. Журналістика – динамічний і суперечливий процес. Вона зазнає постійних змін. Журналістика багатолика як у плані різних потоків інформації, так і різних видів комунікації. Поняття, як видно, не просто складне, а багатокомпонентне. У понятті “журналістська майстерність” нашаровуються різні ознаки професійних рис працівника ЗМІ від морально-громадянських (мужність, сміливість), психологічних (оперативність, відчуття актуальності), освіченість (знання, компетенція) до суто літературних (уміння цікаво, стисло, образно викладати думку), а на телебаченні ще й певні зовнішні дані (голос, зовнішній вигляд). Зрештою, високий професіоналізм журналіста включає у себе ще й глибинніші людські якості, особливу внутрішню енергетику, яка дає змогу йому впливати на інших людей, підпорядковувати їх своїй духовній владі. Ця внутрішня духовна сила завжди була притаманна видатним політикам, ораторам. Потрібна вона і журналістам, особливо телевізійним. Не випадково колишні офіціозні диктори у роки так званої перебудови терміново мінялись на радіо- і телеведучих. А це, як свідчить практика, дуже складна проблема, бо радіо чи телеведучий повинен бути ще й непересічною особистістю.

2 Літературна праця журналіста та її особливості.

Перша спроба визначення суті літературної майстерності в українському журналістикознавстві належить Ю. Лазебникові він пише: "Це сукупність композиційно-сюжетних і мовностилістичних засобів, яка дає можливість авторові глибше заглядати в зміст, ясніше викладати думку і насичувати її такими ідейними поглядами, які б здатні були оволодіти читачем, його мислями і його емоціями.Літературна майстерність — важлива складова журналістської творчості, без якої власне немислима журналістика. Володимир Здоровега стверджує: «Кожен із видів літературної праці має свою специфіку, вимагає своєрідних задатків. Літературна робота в журналістиці не належить до найскладніших. Нерідко вона видається навдивовижу простою. Кожна освічена, грамотна людина може написати замітку для газети чи сказати кілька слів у мікрофон. Однак дописувати епізодично до газети і бути журналістом-професіоналом — це не одне й те саме. Не будучи найскладнішим видом літературної творчості, журналістика, за загальним визнанням, є водночас найважчим її видом. І це пояснюється характером творчої праці саме у ЗМІ. Вона вимагає насамперед оперативності, максимальної зібраності, зосередженості, вміння шукати інформацію та її найрізноманітніші джерела, здатності налагоджувати контакти з людьми» .Складова журналістської майстерності — феномен цікавого — це власне та дорога, яка сьогодні веде до успіху на ринку інформації. Стосовно цього журналістикознавець сказав так: «В умовах інформаційного буму, колосального збільшення інформації, так і шуму проблема цікавості набуває стратегічного значення. Щоб цікаво писати, розповідати, показувати, журналістові самому повинно бути цікавим відтворюване ним життя, і сам він повинен бути для реципієнта особистістю. Скільки б не вели мову про те, що таке цікаво, розумом осягнути цей феномен важко, він відчувається інтуїтивно. Це, найімовірніше, підсвідоме, вроджене відчуття — органічна частина журналістського обдарування».

3Досвід української та світової журналістики як джерела збагачення фахової майстерності.

Журналістика як наука (журналістикознавство) має дві найваж­ливіші складові: теорію журналістики та історію журналістики. Історія журналістики — це наука про процес розвитку масово-інформаційної діяльності від зародження до наших днів, включаючи всю множинність явищ як друкованих, так і електронних органів масо­вої інформації. Теорія журналістики — це наука про сутність і специфіку жур­налістики, її місце в структурі суспільства і суспільної свідомості, її функції та засади, природу журналістської творчості, метод жур­налістики та її загальні жанрологічні проблеми, шляхи аналізу окремих явищ та журналістського процесу в цілому. Теорія журналістики виро­стає на ґрунті вивчення її історії і є узагальненням безкінечного числа явищ до кінцевого числа найважливіших законів

Журналістика існувала давно, але лише в XX столітті для захис­ту своїх професійних інтересів журналісти об’єдналися в творчі спілки. У 1926 році в Парижі була заснована Міжнародна Федерація Жур­налістів (МФЖ) як об’єднання національних журналістських профспілок і організацій. МФЖ — найбільша організація такого профілю, об’єднує жур­налістів більш ніж 90 країн світу. МФЖ бореться за соціальні права жур­налістів, що працюють у різних типах ЗМІ. Федерація визнана ООН та Міжнародним профспілковим рухом як представницький орган жур­налістів усього світу. МФЖ має штаб-квартиру в Брюсселі (Бельгія) та регіональні офіїтііигі представшщтва в Азії, Європі, Латинській Америці.

Україна потрапила в розвитку журналістикознавства в спе­цифічні умови, що мусять бути охарактеризовані в двох аспектах:

а) по-перше, виникнення журналістської освіти припало в нас на 1920-ті роки, тобто на радянський час, коли журналістика розвившися на Східній Україні лише під знаком комуністичної партійності, а на Західній Україні взагалі не існувало центрів підготовки журналістів. Ра­дянське журналістикознавство з сучасного погляду виглядає, за рідкісними виключеннями, в цілому як псевдонаука, непридатна для ви­користання в умовах гуманітарного суспільства;

б) по-друге, світовий досвід у справі розвитку журналістикознав­ства залишився довгий час несприйнятим Україною унаслідок перебу­вання її за радянською “залізною завісою”, тобто в цілковитій ізоляції від решти світу. У нас не перекладалися й не видавалися класичні за­рубіжні праці, присвячені проблемам масової комунікації, не передпла­чувалися найбільш масові західні газети, що нагромадили значний досвід масово-інформаційної діяльності, а також не перекладалася кла­сика світової журналістики й публіцистики, бо, заґрунтована на загаль­нолюдських цінностях, вона була здебільшого ворожою комуністичній ідеології тоталітарного спрямування. У 1959 році заснована Спілка журналістів України. Шостий позачерговий з’їзд Спілки журналістів УРСР (1990) проголосив себе Першим Установчим з’їздом спілки як самостійного об’єднання співробітників українських мас-медіа

4 Характерні особливості журналістського твору: актуальність, оперативність, інформаційна насиченість, документальна точність, соціальна гострота, практична спрямованість, постійна повторюваність тем.

До особливостей журналістського твору теоретики відносили, по-перше, його політичну гостроту, що тісно зв'язана з практичною спрямованістю, націленістю на досягнення конкретних результатів не тільки у сфері свідомості, а й у сфері реальних вчинків людей, до яких звертається орган масової інформації; по-друге, особливу актуальність і оперативність журналістського твору; по-третє, його документалізм; по-четверте, повторюваність тем. Журналістська творчість - це передусім уміння спостерігати, бачити, осмислювати побачене й своєрідно цікаво викладаги факти, думки й почуття на папері або безпосередньо в ефір. Політична гострота журналістики випливає із самої її природи як частини політичної системи суспільства, як своєрідної форми влади над суспільством.

5 Головні потоки журналістської інформації: офіційні документи, подієва інформація, власне публіцистика, науково-просвітницька інформація, естетично-розважальна, ділова, довідкова інформація, реклама.

Схематично всю інформацію, яку несуть засоби масового впливу, можна поділити на кілька груп: Офіційна інформація - державні постаневи, партійні документи, резолюції та звернення, заяви офіційних осіб тощо. Це дуже важлива інформація, яка йде від владних структур до населення. Мас-медіа служать у цьому випадку каналом зв*язку. Такі документи, як звичайно, передаються державними інформаційними агентствами чи прес-службами.

Подієва інформація - оперативні повідомлення про все, що відбувається у світі. Подієва інформація зі стислим оперативним коментарем є хлібом насущним журналістики, без якого не може обійтись щоденна газета і навіть тижневик. Без цього інформаційного хліба неможливе успішне функціонування радіо і телебачення.Домінуючу роль у передачі оперативної подієвої інформації відіграють сьогодні потужні інформаційні агентства світу

Ділова інформація - різноманітні поради, консультації, виступи спеціалістів, скажімо, лікарів, агрономів, екологів, педагогів, юристів, присвячені найширшому колу практичних питань від побутових, наприклад, як ліпше вирощувати помідори на балконі, до глобальних, таких як запобігання зараження СНІДом. Відповідно до профілю, специфіки видання чи мовлення ця інформація може вирізнятися за характером і подаватись по-різному. У певної категорії читачів чи глядачів ця інформація викликає більший інтерес, аніж подієва чи публіцистика.

Реклама давно уже стала одним із самостійних різновидів публічної інформації. При цьому реклама у ЗМІ є лише одним, правда, дуже важливим, різновидом потужної рекламної індустрії у сучасному світі. У ст.1 Закону України "Про рекламу" вона визначаться як "спеціальна інформація про ,осіб чи продукцію, яка розповсюджується в будь-якій формі і в будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку".

6Співвідношення факту та думки у журналістському творі.

Кажучи про гносеологічну природу факту, не можна не відзначити, це вид знання, що найбільш об'єктивувався. Здатність факту відтворювати дійсний стан справ обумовлює творчу орієнтацію журналістів на документальну точність твору. Завдання журналіста полягає в тому, щоб бачити через факт явище, тобто обумовлену соціальним причинами систему фактів. Необхідний журналістові ефект досягається шляхом виявлення зв'язків, що існують між фактами. У журналістському творі – залежно від його конкретного призначення – використовуються факти разног пізнавального рівня. Буденні факти (факти «здорового глузду») – результат віддзеркалення зовнішніх, таких, що піддаються безпосередньому спостереженню сторін дійсності. Факти науки – результат абстрагуючого мислення, істинність якого підкріплена обгрунтованими теоретичними доводами і самою практикою.  Функції факту в журналістському творі універсальні. Факт – ідея, проблема, конфлікт, аргумент, образ, деталь, узагальнення, парадокс, символ. Все різноманіття змістовних рішень в журналістиці пов'язане з фактом. Факт, будучи документальною підставою журналістського твору, виступає в тісному, органічному зв'язку з думкою, оцінкою, припущенням. 

Відзначимо, вирішальну роль такого елементу змісту, як ідея. Будучи провідною думкою твору, вона забезпечує взаємозв'язок всіх елементів змісту, вбирає в себе як узагальнене знання про предмет, так і оцінну його інтерпретацію. У майстрово виконаному журналістському творі завжди представлена актуальна, суспільно-значуща ідея, що має конструктивний науковий або духовно-практичний сенс. Причому це не тільки абстрактно-логічна ідея, що апелює до розуму читача, спонукаюча до усвідомлення процесів, що відбуваються в житті. Це і ідея-переживання, що несе в собі посил до дії. Зміст журналістського твору забезпечується органічним співвідношенням факту, думки, проблеми. Всі елементи змісту покликані працювати на ідею, але і ідея повинна бути настільки значною, щоб точно відтворити фрагмент дійсності, виразити позицію автора в доступній масовій аудиторії формі. Отже, окрім актуальності суспільно-політичної значущості, істинності, духовно-практичній спрямованості журналістська ідея повинна володіти популярністю.  В журналістському творі провідна ідея, головна думка виражає себе в допоміжних, похідних або передуючих приватних ідеях. Гармонія між цими ідеями допомагає добитися цілісності всього твору.

7 Природа і специфіка публіцистичного образу.

Одразу зазначимо, що публіцист підпорядковує власній меті створені художниками, а також фольклорні, біблійні образи, легенди, міфи. І чим талановитіший публіцист, тим вміліше він це робить. Публіцистичний образ використовується у тексті журналістського виступу із різною метою, він багатофункціональний у своїй єдності. Найпростіше його завдання звернути увагу, по можливості дохідливо, наочно сказати про те чи інше явище, факт, зримо висвітлити складне абстрактне поняття. Наявність у публіцистичному тексті елементів образності, точних і вдалих характеристик вже само по собі корисне, оскільки збуджує уяву слухача, читача. Такого типу образність — випробуваний засіб ораторського мистецтва, а відтак і політичної прози, журналістики. Історичний досвід, сучасна літературні практика дають нам підстави говорити про певні загальні закономірності творення публіцистичних типів. Їх своєрідність, насамперед у тому, що автор ніби перетворює мисль у живу постать. По-друге, художні прийоми, до яких вдається публіцист, дуже економні й лаконічні. Автор наносить лише окремі штрихи, виділяючи суттєве, характерне, властиве багатьом людям даного типу. В публіцистиці це часто збірний, але безіменний тип. По-третє, в епічному, драматургічному творі типовий характер самохарактеризується, проявляє себе у дії, вчинках. Художник його зображує. Публіцист же у своєрідний спосіб його описує. Образність — один з ресурсів публіцистики. Як це не парадоксально, але із поліпшенням стану ЗМІ, розширенням можливостей творчості, якість публіцистичного письма, його образності зокрема, не поліпшилась, а навіть погіршилася. Явне посилення оперативності журналістики не сприяє поліпшенню її літературної досконалості. Зокрема й образності.

8 Журналістика як вид творчої діяльності.

Якими б важливими не були організаторські здібності журналіста, яким би вагомим не був вклад працівника редакції у створенні відповідної атмосфери у редакційному колективі, яким би контактабельним і пробивним не був співробітник газети, головне, що робить його професіоналом у сфері масової комунікації, - це вміння правдиво, оперативно, аргументовано, яскраво і переконливо писати, говорити і показувати, якщо йдеться про аудіовізуальні засоби інформації. Людей можна ділити за різними критеріями: за ростом, кольором шкіри, соціальним статусом, темпераментом, вдачею, належністю до тієї чи іншої віри, партії тощо. Літератори, журналісти у вузькому професійному колі ділять людей ще й на тих. хто вміє добре писати, і тих, хто не вміє добре писати.

Літературна робота в журналістиці не належить до найскладніших. Нерідко вона видається надивовижу простою. У всякому разі, кожна освічена, грамотна людина може написати замітку для газети чи сказати кілька слів у мікрофон. Але дописувати епізодично до газети і бути журналістом-професіона-лом не одне й те саме. Не будучи найскладнішим видом літературної творчості, журналістика, за загальним визнанням, є водночас найважчим її видом.І це пояснюється характером творчої праці саме у ЗМІ. Вона вимагає насамперед оперативності, максимальної зібраності, зосередженості, вміння шукати інформацію та її найрізноманітніші джерела, здатності наводити контакти з людьми. Журналіст має бути всебічно обізнаною людиною, бути якоюсь мірою універсалом, бачити зв'язки між різними явищами. Він повинен вміти швидко схоплювати сутність подій і явищ. Учений, кажуть, бачить глибше, журналіст - ширше.

Оскільки журналістика є строго документальною, адресною, вона потребує виняткової акуратності і точності, відповідальності за кожен факт, кожне слово, про що детальніше мова йтиме згодом. Це накладає на журналіста ніби додатковий тягар, примушує жити у постійній напрузі. Нарешті, журналістика вимагає від професіонала постійного фізичного та психологічного напруження, зв'язаного з поїздками, чергуваннями, надзвичайними ситуаціями, непередбачуваними подіями. Складність журналістської праці полягає також у необхідності власне поєднання літературно-творчої та організаторсько-редакційної, а іноді й комерційної роботи.

9Здібності й талант журналіста, шляхи їх формування та розвитку.

У структурі особистості істотні не тільки окремі здібності, але і їхні комплекси, найбільше відповідаючі повним вимогам широких сфер діяльності. Висока здібність до конкретного виду діяльності - талант, а комплекс здібностей, що забезпечують успіх у визначеній сфері діяльності, - обдарованість. Вищий рівень здібностей, втілений у епохально значимі здійснення, - геніальність (від лат. genius - дух) .Спеціальні здібності, що формуються на основі загальних здібностей у процесі фахового навчання. Талант - найвищий рівень творчих можливостей у конкретному виді діяльності Геніальність - вищий рівень здібностей, втілений в епохіально значимі здійснення. У основі розвитку здібностей лежать певні природжені особливості людини, її задатки. Тому з психологічного погляду правильно буде говорити не про природженість здібностей, а природженість задатків. Людина народжуеться з певними генетичними, анатомо-фізіологічними особливостями, на грунті яких за певних соц1альних умов в процесі діяльності та спілкування формуються здібності особистості..

Пробуючи дати загальне визначення літературної майстерності журналіста, необхідно зробити два суттєвих застереження. Перше стосується того, що загальні вимоги професіоналізму по-різному реалізуються у тому чи іншому потоці журналістської інформації. Бо мистецтво репортера - це одне, мистецтво аналітика -інше, а ще по-іншому виявляється талант художника-публіциста. У кожного своє покликання, своя партія у загальному контексті газети чи радіо-, телевізійній програмі. Звичайно, у редакційній практиці, особливо в умовах невеликого колективу, нема вузької жанрової, як і тематичної спеціалізації. Кожен журналіст повинен вміти написати замітку, репортаж, огляд, а при потребі й політичний портрет, оперативний звіт із прес-конференції, зробити добірку новин тощо. Але сказане не означає, що універсалізм журналістської праці спроможний нівелювати специфічні особливості кожного із названих видів літературної праці в журналістиці, а тим більше схильність того чи іншого журналіста до, певного виду літературної праці. Зрештою, працівники редакції завжди групуються по певних її підрозділах.Цілком зрозуміло, що кожен з умовного поділу потоків інформації потребує своєрідних здібностей, зокрема репортерська робота - особливого динамізму, оперативності, вміння шукати цікаву інформацію, тримати руку на пульсі дня. Сьогодні це основний вид журналістської праці. Оперативна інформація становить левову частку журналістської продукції. В інформаційних агентствах вона є головною. Нею зайнята переважна більшість працівників мас-медіа.

10 Складові журн. майстерності: оперативність, актуальність, компетентність, правдивість, сміливість, аргументованість, переконливість, цікавість, стислість і досконалість викладу.

Журналістський твір, на відміну від наукового чи художнього, характеризується рядом специфічних ознак. Сюди слід віднести насамперед актуальність, оперативність, політичну гостроту, практичну спрямованість, постійну циклічну повторюваність тем, строгий документалізм та ін.

Актуальність (від лат. слова акіуаііз - означає важливий у певний час, злободенний, назрілий) є важливою прикметою саме журналістики. Вона насамперед присвячена злобі дня, тому, що хвилює публіку в певний момент. Цю злобу дня ЗМІ підслуховують, вловлюють і виносять на суд громади. Актуальність є однією з підвалин такого важливого феномену журналістики, як цікавість.У журналіста повинен бути вироблений постійний інтерес до того, що насамперед болить людям. Джерелами суспільного настрою є редакційна пошта, дзвінки в редакцію, офіційні звернення громадян,збори і мітинги.

З актуальністю тісно пов'язана оперативність журналістики, хоч актуальність оперативністю не вичерпується. Адже актуальними є не тільки оперативно написані інформаційні виступи, але й іс-торико-публіцистичні, теоретичні, економічні, філософські роздуми і навіть практично-господарські поради. Оперативність - це здатність журналіста і редакції вчасно донести відповідну інформацію до аудиторії. Оперативність інформації залежить від її характеру. І все ж сучасна журналістика - це насамперед новини. І її наріжний камінь - оперативність. Цьому сприяє сучасна техніка і технологія. Цивілізований світ практично став "великим селом", давно передбачуваним канадським професором Маршалом Мак-люеном: подія, що трапилась в одному його кінці, швидко стає відомою для всіх. Це має не тільки суто професійне, а глобальне політичне, стратегічне значення.

11Мистецтво репортера, аналітика, талант художника-публіциста.

Цілком зрозуміло, що кожен з умовного поділу потоків інформації потребує своєрідних здібностей, зокрема репортерська робота – особливого динамізму, оперативності, вміння шукати цікаву інформацію, тримати руку на пульсі дня. Сьогодні це основний вид журналістської праці. Оперативна інформація становить левову частку журналістської продукції. В інформаційних агентствах вона є головною. Нею зайнята переважна більшість працівників мас-медіа.

Новини є основою оперативних аналітичних жанрів журналістики. Але у цьому випадку на першому плані не стільки їх повідомлення, скільки тлумачення, осмислення. Потрібенаналітичний склад розуму, здатність зіставляти, робити певні висновки, узагальнення. У журналістській аналітиці важлива не тільки новизна фактів, але й новизна, оригінальність думки. Не випадково аудиторія, як свідчать соціологічні опитування і загалом журналістська практика, ознайомившись з тими чи іншими новинами, здебільшого прагне їх компетентного тлумачення. Зрозуміло, не нав’язливого, банального, тенденційного, як це нерідко буває. А це вже залежить від оригінальності, незаангажованості коментатора, оглядача. З метою пояснення тенденцій дня він нерідко звертається за допомогою до фахівців, знавців тієї чи іншої сфери життя.

Особливого таланту вимагає художньо-публіцистичне осмислення сучасності. Тут важлива здатність до образного бачення подій і людей, узагальнення їх у суто індивідуальний спосіб. Цей різновид журналістської праці слушно вважається найскладнішим. Не кожен журналіст, навіть здібний, здатний написати солідне есе, нарис, фейлетон, памфлет. Як правило, до такої роботи залучаються письменники, філософи, політологи, які художньо-публіцистичне осмислюють соціальні процеси. На відміну від оперативного інформування і коментування, яке нерідко вмирає разом із випуском номера газети чи виходом в ефір передачі, художньо-публіцистичні твори, написані талановито, переживають час, не втрачають свого літературного значення, а тому можуть публікуватись у збірниках, книгах.

12. Індивідуальна та колективна журналістська майстерність. Соліст та ансамбль в журналістиці.

Пропонуючи загальне визначення літературної майстерності жур¬наліста, необхідно зробити два суттєвих застереження. Перше стосується того, що загальні вимоги професіоналізму по-різному реалізуються у то¬му чи іншому потоці журналістської інформації. Бо мистецтво репортера -Це одне, мистецтво аналітика - інше, а ще по-іншому виявляється талант художника-публіциста. У кожного своє покликання, своя партія у за¬гальному контексті газети чи радіо-, телевізійній програмі. Звичайно, у Редакційній практиці, особливо в умовах невеликого колективу, нема вузької жанрової, як і тематичної спеціалізації. Кожен журналіст пови¬нен вміти написати замітку, репортаж, огляд, а у разі потреби - й полі¬тичний портрет, оперативний звіт із прес-конференції, зробити добірку новин тощо. Зрештою, пра цівники редакції завжди групуються за певними її підрозділами.

Друге застереження стосується співвідношення індивідуальної та колективної майстерності. Досі йшлося про літературну вправність жург наліста на рівні окремої особистості. З таких особистостей повинна складатись будь-яка редакція. І щобільше в ній журналістів талановитих і різних, то ліпший виробничий колектив. Саме колектив професіоналів: Однак це вже не просто сукупність солістів, яким би талановитим кожен них не був. Має бути ансамбль. Він неможливий без солістів. Кожен із них виконує свою сольну партію. Проте, на відміну від художньої лі¬тератури, успіх якої визначають окремі талановиті й неповторні майст¬ри слова, успіх періодичного видання, радіо, телебачення залежить від колективу редакції, від її диригента.

Отже, ми маємо підстави стверджувати і про майстерність журна¬ліста, і про майстерність, професіоналізм редакційного колективу, згурто¬ваних єдиною метою однодумців. Досвід світової журналістики свідчить, що успіх тієї чи іншої газети, радіо- чи телепрограми визначається тим, наскільки вдало підібраний, добре зорганізований ансамбль редакції від диригента і солістів до рядових хористів. Саме цим пояснюються і скром¬ні успіхи, і невдачі сучасної української преси, особливо українського теле¬бачення, меншою мірою українського радіо.

13. Аналіз тенденцій творчої практики сучасної журналістики: досягнення і проблеми.

Українська журналістика, як і журналістика інших постсоціаліс-тичних країн, за останнє десятиріччя змінилась дуже суттєво. ЗМІ пере¬жили небачене піднесення, спричинене національним відродженням, яке вони стимулювали і сприяли його розвитку, а також суттєву еконо¬мічну і якоюсь мірою творчу кризу, вийти з якої не вдається досі.

Без сумніву, журналістика стала вільнішою, розкутішою. Значно розширились її тематичні горизонти. Зняті практично всі табу, що не завжди мали позитивний вплив на публіку, особливо на молодь. Поміт¬но урізноманітнились ЗМІ за типами видань і програм. Виникла досить потужна, небачена ще десятиріччя тому комерційна журналістика. Наба¬гато зменшилась роль державних і партійних видань. Мас-медіа позбу¬лись чи позбуваються, хоч і з великими труднощами, догматизму. Журна¬лістика, особливо радіоелектронна, стала особистіснішою, домашнішою, інтимнішою.

Відігравши чи не вирішальну роль у розвалі тоталітарної системи, наша журналістика і досі цілком не позбулась мітингового пафосу, без¬шабашності, які нерідко .межують із безцеремонністю, безпардонністю, внаслідок чого її працівники підставляють себе під каральну, не завжди об єктивну і кваліфіковану, але від цього не легшу руку судової влади.

ЗМІ за інтелектуальним рівнем, на жаль, не стали самостійною си¬лою, мозком суспільства, не стали конче потрібними всім трьом гілкам влади як джерело найважливішої соціальної інформації, а не просто про¬пагандистом і агітатором. Розповідають, наприклад, що прем'єр-міністр Великобританії черпає із "Financial Times" таку інформацію, якої не можуть йому дати ні помічники, ні спецслужби1. Такий високий авторит мають якісні видання Німеччини, Франції, інших європейських країн.

У зв'язку із перебудовою і відродженням державності в Україні створенням комерційної преси, телебачення і радіо, особливо регіональних, у журналістику влилась чимала кількість людей без належної під'готовки. Це не могло не впливати на загальний рівень професіоналізму: Внаслідок цього, а також інших чинників, майже у всіх країнах колиш¬нього Союзу поряд із активізацією преси помітне зниження якості журналістської праці

Не ставши міцно на ноги і не позбувшись "родових плям" колиш¬нього тоталітарного режиму, молода журналістика одразу заразилася гло¬бальною хворобою сучасної культури - прагненням хоч хай там як - роз¬важати. Українська журналістика не позбулась до кінця затяжної хвороби провінційності. Певне мавпування чужих зразків особливо помітне на телеба¬ченні. Більшою українською самобутністю, національним колоритом і пев¬ним рівнем професіоналізму характеризуються всі три канали радіо, що, на жаль, не можна стверджувати про всі регіональні й особливо комерційні радіостудії.

Українським мас-медіа ще бракує доброї поінформованості й об'єк¬тивності внаслідок їх відвертої або прихованої заангажованості. Навіть видання і програми, які намагаються бути всебічними і неупереджени-ми, помітно змінюються у зв'язку із наближенням виборів чи інших важливих політичних кампаній.

Не можна не помітити явного звуження жанрової палітри журна¬лістики. Із сторінок періодики майже зник нарис, рецензія, літературно-мистецький і публіцистичний огляд. У загальнополітичних часописах, за незначними винятками ("День", "Зеркало недели"), майже немає ана¬літичних публікацій на літературно-мистецькі теми, особливо з проблем такого масового феномена, як телебачення, що не може не впливати на формування естетичних смаків аудиторії.

Нарешті, найвразливіше місце ЗМІ в Україні - їхня мова. При¬наймні у трьох аспектах. Перший і найболісніший - це домінування ро¬сійськомовних видань і телепрограм і в загальноукраїнському, і в регіо¬нальному вимірі. Кращі, найбільш тиражовані газети і журнали виходять російською мовою ("Факты", "Бульвар", "Натали", "Добрые советы"), як і чимала кількість програм загальноукраїнського масштабу. Другий - загаль¬ний низький рівень мовної культури. Особливо він помітний на телеба¬ченні. Чимало журналістів користується українською лише як службовою. Звідси - їхня ніби українська вимова, засміченість тексту росіянізмами тощо. І, що не менш важливо, професійне збіднення виражально-зобра¬жувальних можливостей такої багатої, милозвучної, мелодійної мови у лексичному, стилістичному, орфоепічному та особливо художньо-об¬разному планах.

Не може йтися про підвищення журналістської майстерності, коли ігноруються, збіднюються, примітивізуються такі національні здобутки, як мова. Тому вдосконалення майстерності української журналістики не¬можливе без нормального функціонування в ній української мови, що, до речі, передбачено Конституцією та законами держави.

ЗМІ повинні інформувати, аналізувати, просвічувати, допомагати управляти державою, розважати і приносити насолоду. Реалізується все Це через слово, думку і зображення, через журналістів. Тому поліпшення роботи мас-медіа - це, крім всього іншого, суттєве поліпшення про¬фесійної майстерності журналістів, які тут працюють або працюватимуть. Саме через них, їхнім розумом і серцем треба створити добре поінфор¬мовану, об'єктивну, тямущу, а не ліниву і нудну журналістику. Для Цього журналістам, як молодим півникам, не треба чубитися між собою, шУкати не розбрату, а злагоди у суспільстві.