2.3. Способи калькуляційних робіт

Залежно від галузевих особливостей техноло­гії та організації виробництва на промислових підприємствах використовуються ті чи інші спо­соби розподілу витрат на виробництво між окре­мими видами продукції і, отже, способи кальку­лювання собівартості продукції. Якщо методи обліку витрат розрізняються за ознакою групу­вання виробничих витрат щодо об'єктів обліку, то в основу класифікації способів калькулю­вання покладено характерні прийоми обчислення собівартості одиниці продукції.

Тому в управлінні витратами підприємства важлива роль відводиться способам калькулю­вання собівартості продукції.

Можна виділити шість способів обчислення собівартості об'єкта калькулювання та одиниці продукції:

— нормативний (індексний) спосіб;

— спосіб підсумовування витрат;

— спосіб виключення витрат на побічну про­дукцію;

— спосіб пропорційного розподілу витрат;

— спосіб прямого розрахунку;

-— комбінований спосіб калькулювання.

Нормативний (індексний) спосіб — скла­дова частина нормативного методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. Перед­умовами застосування цього способу є: наявність норм і нормативів, складання калькулювання нормативної собівартості одиниці продукції, до­стовірне документування та облік відхилень від діючих норм і нормативів.

У зведеному обліку витрат на виробництво, який ведуть щодо кожної групи однорідних ви­робів, витрати показано сумами витрат за нор­мами, відхиленнями від поточних норм і змінами норм у групуванні за статтями калькуляції. Під­ставою для складання звітної калькуляції одиниці виробу є дані про його нормативну собівартість та індекси відхилень від норм, змін норм, обчис­лені у зведеній відомості як відношення загаль­ної суми відхилень щодо групи однорідних виробів до їх нормативної собівартості (у такий же спосіб розраховуються індекси зміни норм) по кожній статті калькуляції. Індексний розподіл відхилень від норм та змін норм є правомірним, оскільки індекси рівно стосуються всіх виробів, що входять до однорідної групи. При цьому не повинні порушуватися принципи формування об'єктів обліку витрат — однорідних груп виро­бів.

Спосіб підсумовування витрат полягає в тому, що фактичну собівартість об'єкта каль­кулювання чи одиниці продукції визначають шляхом підсумовування витрат щодо окремих частин виробу або процесів технологічного циклу його виготовлення в розрізі калькуляційних ста­тей і розподілу отриманих сум на фактичну кіль­кість випущеної продукції. Цей спосіб застосову­ється насамперед у виробництвах, де облік ви­трат і калькулювання собівартості продукції ведуться попередільним (попроцесним) методом (у видобувних галузях, енергетиці при обліку витрат за процесами та виробничими дільницями або цехами, у машинобудуванні — при обліку витрат за Частинами виробів або машинокомплектами та вузлами).

Спосіб прямого розрахунку є найпростішим та найдостовірнішим і полягає в тому, що собі­вартість продукції визначається на основі пря­мого обліку витрат, а собівартість одиниці ви­робу обчислюється діленням загальної величини витрат щодо цієї продукції на її кількість. Він застосовується у виробництвах, де випуска­ються вироби одного виду або кілька виробів, якщо технічно можливо вести облік витрат щодо кожного виробу окремо. Обчислення собіварто­сті цим способом використовується тоді, коли об'єкти обліку витрат збігаються з об'єктом калькулювання.

Спосіб пропорційного розподілу витрат застосовується для калькулювання собівартості продукції в умовах одночасного виробництва декількох видів виробів, пряме віднесення витрат на які неможливе. Цей спосіб найприйнятніший у виробництвах пов'язаних продуктів, коли в од­ному технологічному циклі водночас одержують кілька видів продукції, а попутна продукція від­сутня. Зведений облік витрат організується щодо групи однорідних виробів, а витрати всередині груп розподіляються на окремі види продуктів за допомогою економічно обґрунтованих коефіці­єнтів.

Коефіцієнти розподілу визначаються виходя­чи з:

— норм виходу окремих продуктів з одиниці сировини;

— співвідношення витрат на обробку;

— сукупних споживчих властивостей отрима­них продуктів;

— фізико-хімічних властивостей отриманої продукції;

— виробничої собівартості будь-яких аналогіч­них продуктів, отриманих у відокремлених ви­робництвах.

Комбінований спосіб калькулювання являє собою поєднання декількох перелічених вище способів, якщо застосування кожного з них окремо неможливе або не забезпечує обгрунто­ваного обчислення собівартості.

Комбінований спосіб розподілу витрат засто­совується у разі, якщо виробляється кілька видів основної і супутньої продукції. При цьому алго­ритм визначення виробничої собівартості матиме такий вигляд:

— визначаються витрати на супутню продук­цію в порядку, передбаченому у способі виклю­чення витрат;

— визначається загальна сума витрат на ос­новну продукцію як різниця між виробничою собівартістю всього переділу (стадії) та витра­тами на попутну продукцію;

— розподіляється виробнича собівартість між основними видами продукції з використанням економічно обґрунтованих коефіцієнтів, порядок установлення яких передбачено у способі роз­поділу витрат. Для цього визначається співвід­ношення суми виробничої собівартості основних продуктів і коефіцієнтів.

Зауважимо, що спосіб розподілу витрат, об­раний підприємством, має бути постійним, на відміну від варіанта оцінки попутної продукції (при способі виключення витрат) та визначення коефіцієнтів розподілу (при способі пропорцій­ного розподілу витрат), який може змінюватися залежно від зміни критерію визначення економіч­ної обґрунтованості.