Підсумки кампаній на Італійському фронті [ред.]Австро-Угорщина

Детальніше: Розпад Австро-Угорщини

Передбачаючи крах імперії австро-угорський уряд ще 5 жовтня направив президенту США Вільсону пропозицію про перемир'я. 27 жовтня Австро-Угорщина звернулась до країн Антанти з пропозицією про укладення сепаратного миру ^[24].

29 жовтня австрійці погодились на укладення миру на будь-яких умовах. 31 жовтня австро-угорська делегація прибула до Вілла-Джусті, поблизу Падуї, для ведення перемовин з представниками Антанти. 3 листопада перемир'я було укладено. На момент укладення миру австро-угорська армія вже фактично припинила своє існування.

За умовами перемир'я австро-угорська армія скорочувалась до 20 дивізій. Австро-Угорщина звільняла всіх полонених, військово-морський флот роззброювався й передавався Антанті. Союзні війська могли безперешкодно пересуватись територією країни ^[25].

Військова поразка Австро-Угорщини супроводжувалась розпадом держави. Ще 28 жовтня у Празі було оголошено про створення незалежної Чехословацької держави. 5 жовтня в Загребі було створено Народне Віче південних слов'ян, яке оголосило про відокремлення від Австро-Угорщини. 28 жовтня від Австрії відокремились польські землі,31 жовтня почалось повстання в Угорщині. Революційні перетворення відбувались також й у Галичині й Буковині. Під тиском революційного руху Національні збори у Відні 12 листопада проголосили Австрію республікою. Імператор Карл залишив країну. Габсбурзька імперія припинила своє існування.

1919 року з Австрією було укладено Сен-Жерменську мирну угоду ^[26].

[ред.]Італія

За підсумками війни з Австрією було укладено Сен-Жерменську мирну угоду. За умовами угоди Південний Тіроль, Істрія, окремі райони Каринтії та Далмації, а також острови біля Далматинського узбережжя (за винятком острова Фіуме) увійшли до складу Італії ^[24]. Однак окрім цього італійська делегація на мирних перемовинах висловила претензії на включення до складу Італійського королівства територій на Балканах, наприклад Далмації. В результаті по закінченню війни Італія отримала нові території. Окрім цього 10% всіх репараційних виплат Німеччини припадали на Італію ^[24].

Але значна частина балканських територій колишньої Австро-Угорщини були включені до складу утвореного Королівства сербів, хорватів і словенців. Це викликало невдоволення в Італії й напруженість в італійсько-югославських стосунках ^[27].

Будучи зацікавленою в послабленні Югославії та приєднанні частини балканських територій, Італія у наступні роки провадила діяльність з метою послаблення головного суперника на Балканах. Так ще 1919 року італійська сторона підтримала чорногорських повстанців, які підбурили заколот проти включення Чорногорії до складу Сербії. У 1920році було укладено італійсько-югославську угоду, в якій Італія відмовлялась від Далмації й формально було врегульовано всі територіальні суперечки. Однак у подальшому італійсько-югославські відносини продовжували погіршуватись. Також Італія надавала підтримку хорватським сепаратистам й усіляко сприяла створенню баз хорватських екстремістів на своїй території. Головним завданням фашистського керівництва Італії на Балканах став розвал Югославії на низку дрібних, слабких держав ^[27].