Методичні принципи навчання англійської мови у початковій школі

До методичних принципів відносяться принципи комунікативності, домінуючої ролі вправ, взаємопов'язаного навчання видів мовленнєвої діяльності, урахування рідної мови, диференціації та інтеграції навчання англійської мови у початковій школі.

Принцип комунікативності є провідним методичним принципом, який сприяє успішному досягненню головної мети навчання іноземної мови в середніх навчальних закладах — навчити учнів здійснювати іншомовне мовленнєве спілкування в межах засвоєного навчального матеріалу. Прин­цип комунікативності передбачає побудову процесу навчання іноземної мови як моделі процесу реальної комунікації (Ю.І. Пассов), Модель має зберігати усі найсуттєвіші риси об'єкта, що моделюється. Для процесу спілкування — це вмотивований характер мовленнєвих дій як учителя, так і учнів. Кому­нікативні ситуації, що використовуються у навчанні іноземної мови, мають моделювати типові ситуації реального життя у відповідній сфері спілкування.

Принцип комунікативності зумовлює добір мовного та мовленнєвого матеріалу, характер вправ, методів та прийомів навчання.

Принцип домінуючої ролі вправ передбачає таку організацію навчальної діяльності учнів, при якій можуть бути успішно сформовані навички та вміння іншомовного мовлення. Цей принцип реалізується у навчальному процесі шляхом виконання учнями різноманітних вправ, що спонукають їх до здійснення мовленнєвих дій, в основі яких лежать певні мовленнєво-розумові операції. Формування та вдосконалення навичок і вмінь мовлення відбува­ється завдяки функціонуванню цих операцій у процесі виконання вправ. Згідно з цим принципом переважна частина уроку з іноземної мови має бути присвячена вправлянню тих, хто навчається. На думку М. Уеста, наприк­лад, до 85% урочного часу має відводитись на виконання вправ.

Отже стимулювання і підтримка розумової та комунікативно-мовлен­нєвої активності учнів можливі за умови організації їх навчальної діяльності як вправляння в іншомовному мовленні.

Принцип взаємопов'язаного навчання видів мовленнєвої діяльності дозволяє забезпечити навчання іншомовного спілкування найефективнішим чином. В реальному житті спілкування людей відбувається в різних видах мовленнєвої діяльності. Кожний з цих видів має власні психологічні механізми, і паралельно існують спільні психологічні механізми, притаманні усім видам мовленнєвої діяльності. Отже паралельне навчання різних видів мовленнєвої діяльності забезпечує розвиток навичок і вмінь мовлення у комплексі. Наприклад, лексичні або граматичні навички формуються та удосконалюються у процесі вправляння в говорінні, письмі, слуханні та читанні. Розвиток уміння знайти головну або другорядну інформацію в тексті, який сприймається, відбувається і в аудіюванні, і в читанні.

Принцип урахування рідної мови дає можливість спрогнозувати труднощі у навчанні вимовної, лексичної і граматичної сторін іншомовного мовлення, у навчанні графіки, орфографії, при семантизації мовного матеріалу. У мов­леннєвому плані врахування рідномовних механізмів допомагає визначити структуру мовленнєвих операцій і вирішити, де є можливим перенесення або коригування чи формування нових навичок і вмінь. Принцип урахування рідної мови реалізується під час використання відповідних вправ у процесі навчання.

Перелічені принципи взаємопов'язані. Звичайно, реалізація кожного з них окремо не може не привести до певного підвищення ефективності навчання, але запровадження усієї методичної системи в цілому є значно ефективнішим. Протягом останнього часу вся прогресивна методика працює над створенням та обґрунтуванням такої системи.

Принцип диференціації та інтеграції навчання англійської мови у початковій школі є специфічним для цього предмета. Розглянемо сутність цього принципу.

Почнемо з того, що диференціація здійснюється на різних рівнях узагальнення. При цьому запроваджується чітке розмежування в методиці навчання іноземної мови, в якій виділяють: усне мовлення (аудіювання, говоріння) і письмову форму комунікації (читання, письмо). У говорінні розрізняють діалогічну та монологічну форми мовлення, а в кожній із цих форм виділяють підготовлене та непідготовлене мовлення. У читанні має місце: читання уголос та читання мовчки (про себе). У навчанні читання мовчки виділяють читання з розумінням основного змісту тексту і з повним розумінням прочитаного. У навчанні письма виділяють письмо (техніку письма) та писемне мовлення. При навчанні техніки письма розрізняють навчання графіки та орфографії.

Сучасна наука має певні дані стосовно механізмів усного та писемного мовлення. Доведено, що кожному виду мовленнєвої діяльності, кожному виду і формі мовлення відповідає свій "набір" дій і своє лексико-граматичне оформлення. І це знаходить своє відображення у доборі навчального матеріалу, його організації, у використанні вправ, адекватних діяльності, що формується.

Сутність процесів інтеграції полягає насамперед у тому, що засвоєння різних аспектів мови, її фонетики, лексики, граматики відбувається не ізольовано як дис­кретних компонентів мови, а інтегровано. Учні ознайомлюються з ними, засвою­ють їх у ході виконання мовленнєвих дій, реалізація яких вимагає застосування певного слова, словоформи, словосполучення, речення, діалогічної або монологічної єдності, тексту, що зумовлено ситуаціями спілкування, які моделюються на уроці (Г.В.Рогова, І.М.Верещагіна).

Інтеграція здійснюється і тоді, коли учні слухають, читають, розмовляють, пи­шуть англійською мовою. Отже всі види мовленнєвої діяльності служать взаємоза­лежними компонентами мовленнєвої практики і використовуються з метою ство­рення умов для формування комунікативної компетенції учнів усіма можливими і доступними засобами.

Дослідженнями М.І.Жинкіна переконливо доведено існування взаємозв'язку та взаємовпливу аудіювання і говоріння, аудіювання і читання, говоріння і читання, читання і письма тощо. При цьому зазначені зв'язки мають глибинний характер на рівні механізмів мовлення.

Таким чином інтеграція полягає в забезпеченні та взаємодії різних аспектів мови і різних видів мовленнєвої діяльності в цілому.