1.3. Діалектика творчості та її особливості
Розвиток наукового пізнання характеризується не тільки розширенням кола розв'язуваних теоретичних та практичних задач, а й посиленням уваги до способів та методів науково-ирактичної діяльності. Досягнення бажаного результату залежить від правильності вибору вихідної теоретичної позиції, принципів підходу до постановки задачі (проблеми) та визначення загальних шляхів руху думки. Методологія науки перетворилася у самостійну наукову дисципліну.
Можна виділити 4 рівні методології: філософський, загальнокауковий, конкретно-науковий та рівень методики і техніки наукового дослідження. Найважливішими методологічними засадами технічної творчості є діатектика (1 рівень), як наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства та мислення, і системний підхід (2 рівень), як єдиний шлях, розвитку сучасного наукового пізнання.
Розвиток пізнання супроводжується ростом складності принципових підходів до дослідження та методів у наступній ієрархічній послідовності:
1. Параметричний опис - опис властивостей, ознак та відношень досліджуваного об'єкта, побудований на емпіричних спостереженнях.
2. Морфологічний опис - визначення поелементного складу об'єкта.
3. Функційний опис - визначення функційних залежностей між параметрами, між частинами об'єкта чи між параметрами і будовою об'єкта.
4. Опис поведінки об'єкта - виявлення цілісної картини функціювання об'єкта та механізмів, що забезпечують зміну напрямів та "режимів" його роботи (це є найскладніша форма наукового дослідження).
Основний принцип системного підходу - концепція цілісності. Він полягає у неможливості перетворення складного до простого, цілого - до частин; наявності у цілісного об'єкта таких властивостей та якостей, які не можуть бути властиві його частинам.
Наближено будь-яку технічну систему можна розглядати як сукупність елементів і зв'язків, що визначають її структуру. Класифікація виділяє наступні технічні системи: натуральні та штучні, керуючі та керовані, такі, шо розвиваються і не розвиваються. стабільні, функціональні, динамічні тощо.
В основі всіх ефективних підходів до пошуку нових розв'язань винахідницьких задач лежить діалектичний .метод. Ядром діалектики є вчення про єдність і боротьбу протилежностей, яке розкриває джерела та рушійні сили будь-якого розвитку. В процесі пошуку нових технічних, рішень завдання полягає не просто у виявленні суперечностей, а в розкритті особливостей їх прояву в технічному прогресі, з'ясування конкретного механізму дії технічних суперечностей як внутрішніх імпульсів розвитку техніки. Суперечностей у будь-якій технічній системі багато, вони надзвичайно різноманітні за формою і проявами, можуть мати перехідний, історичний характер, взаємозв'язані та взаємообумовлені.
Технічні (винахідницькі) задачі слід розглядати у системі "людина (суспільство) -технічний об'єкт - середовище". Тут суперечності виникають між технічними потребами суспільства, і можливостями даної технічної системи (зовнішні суперечності), між параметрами та елементами технічної системи, частинами та властивостями елементів (внутрішні суперечності).
Виникнення та вирішення суперечностей діалектичне взаємообумовлено: вирішення однієї суперечності пов'язане з зародженням іншої (у протилежному випадку об'єкт припинив би свій розвиток). Будь-які суперечності постійно виступають як внутрішня рушійна сила на всіх стадіях виникнення, розвитку та вирішення. Результатом вирішення технічних суперечностей є створення нового технічного об'єкта (системи), який є органічним синтезом нового технічного рішення та елементів нових попередніх рішень у новому цілому.
Життя технічної системи (як і інших систем) можна зобразити у вигляді 3-нодібної залежності, яка показує як змінюються основні показники (характеристики) системи. Незважаючи на індивідуальні властивості кожної з систем, у них є ряд однакових характерних ділянок 3-подібної залежності. Спочатку, "в дитинстві" - (1), технічна система розвивається повільно. Далі наступає пора зрілості - (2). Технічна система швидко вдосконалюється, починається її масове застосування. Потім темпи розвитку системи знижуються - (3); настає "старість" (система вичерпує себе). І далі, технічна система (А) або деградує (5) (на зміну їй приходить принципово нова технічна система (Б)), або на довгий час зберігає досягнуті показники (4).
Рис. 1. Розвиток основних показників системи в часі
Науково-технічна творчість має певні психологічні особливості. Вона е явищем, що стосується конкретних особистостей. Процес науково-технічної творчості завжди містить пошук рішень в умовах невизначеності, дефіцит)' інформації. Розв'язання задачі залежить у значній мірі від внутрішнього психологічного стану дослідника. Психологи вважають:
• що специфічним для інтелектуальної творчості є явище інсайту, чи раптового просвітлення, охоплення елементів ситуації в тих зв'язках і відношеннях, які гарантують розв'язання задачі.
Творчість - складний процес. Його закономірності є різноманітними і важко встановлюються. Результати творчості в мистецтві залежать не тільки від об'єктивної реальності, яку відображає твір мистецтва, але і від світогляду автора, його естетичних ідеалів і багатьох, навіть випадкових, причин. Специфіка винахідницької творчості певною мірою спрощує задачу дослідника. Винахідницька творчість пов'язана зі зміною техніки, що розвивається за певними законами. Створення нових засобів праці повинно, незалежно від суб'єктивного відношення, підкорятися певним об'єктивним закономірностям. Відображення в мистецтві, взагалі кажучи, може багато в чому відриватися від дійсності (наприклад, у казках, легендах, міфах). Будь-яка технічна задача вирішується відповідно до законів науки і закономірностей розвитку техніки.
Дослідження психології винахідницької творчості не може здійснюватися окремо від вивчення основних закономірностей розвитку техніки. Діяльність винахідника спрямована на створення нових технічних об'єктів. Винахідник - це учасник технічного прогресу. Тому психологія винахідницької творчості стає зрозумілою тільки за умови глибокого знання законів розвитку техніки. Це, звичайно, не означає, що дослідник повинен займатися тільки вивченням механізму технічного прогресу. Своєрідність психології винахідницької творчості як наукової дисципліни полягає в необхідності одночасно враховувати об'єктивні закономірності технічного розвитку і суб'єктивні, психологічні чинники. Психологія винахідницької творчості - це. насамперед, розділ психологічної науки. Тому в центрі її уваги знаходиться психічна діяльність людини, яка винаходить, людини, яка вдосконалює і доповнює техніку. Психологія винахідницької творчості служить мостом між суб'єктивним світом психіки людини і об'єктивним світом техніки і тому в процесі винахідницької творчості потрібно враховувати закономірності розвитку техніки.
Процес створення винаходу має дві сторони: матеріально-предметну і психічну. Для виявлення матеріально-предметної сторони винахідництва необхідне знання історії розвитку техніки, розуміння основних закономірностей технічного прогресу. Вивчення матеріалів з історії техніки, аналіз конкретних винаходів є одним з найважливіших джерел психології технічної творчості. Для виявлення психологічних закономірностей винахідництва необхідне систематичне спостереження за процесом творчої роботи винахідників, узагальнення досвіду новаторів, експериментальне дослідження процесу винахідницької творчості шляхом постановки дослідів в умовах, максимально . наближених до дійсних.
Мислення людини можна умовно розділити на: усвідомлено-логічне та інтуїтивно-практичне. У реальному творчому процесі обидва види мислення присутні нерозривно, в діалектичній єдності. Інтуїція у винахідника (дослідника) не з'явиться доти, поки в його уяві не утворилась модель проблемної ситуації. Щоб з'явилась інтуїція потрібні довгі та напружені роздуми, пошуки, спроби. Інтуїція - це нагорода за невпинне усвідомлено-логічне мислення. Виникненню інтуїції може суттєво допомогти підказка, асоціація, аналогія тощо. Звичайно, творчий процес у кожного винахідника протікає по своєму (яблука - Ньютон, кришка чайника - Уатт). Разом з тим встановлено певні правила, закономірності. Великий вплив на творчість мають: здатність бачити та формулювати альтернативи, проявляти фантазію, сумніватися в очевидних, на перший погляд, істинах, вміння ставити запитання тощо. Творчих людей характеризують: більша схвильованість, активний інтерес до проблеми, виняткова впертість і наполегливість, готовність боротись з сумнівами, незалежна позиція, вміння відстояти свою думку, готовність йти на виправданий ризик. Творчі люди глибоко переконані в своїх можливостях, вони прагнуть створити щось оригінальне, безперервно вивчають потреби суспільства і пропонують шляхи їх вирішення. Важливими є уява та фантазія. Творчому процесу шкодять: відсутність гнучкості, сила звички, надмірна спеціалізація, вплив авторитетів, боязнь критики, психологічна інерція тощо.