Капітал (від лат. capitalis – головний) – це вар­тість, яка приносить додаткову вартість.

Капітал має такі властивості:

1) обмеженість;

2) здатність до нагромадження;

3) ліквідність;

4) здатність до конвертації (постійної зміни форм);

5) самозростання.

У сучасній еко­номічній літературі категорія капіталу аналізується за такими аспектами:

Рис. 9.1. Форми існуван­ня капіталу

I. За джерелами формування:

Власний капітал – капітал, вкладений власником фірми.

Залучений капітал створюється за рахунок розміщення цінних паперів та отримання банківського кредиту.

II. За напрямами інвестування:

Речовий капітал – це певні капіталовкладення в навчання, підготовку на підприємстві, зміцнення здоров’я та медичне обслуговування, пошуки інформації, що сприяють нагромадженню економічних здібностей людей, що дають змогу отримувати більші доходи.

Людський капітал – міра втіленої у людині здатності приносити дохід.

Інтелектуальний капітал – сукупність знань, досвіду, здібностей і взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються з метою отримання доходу.

Соціальний капітал – це зв’язки, норми і довіра, які перетворюються в успішне співробітництво, що є соціальними активами.

III. За сферами застосування:

Промисловий капітал – капітал, який застосовується у сфері матеріального та нематеріального виробництва з метою отримання прибутку.

Торговельний капітал – капітал, який функціонує у сфері то­варного обігу, забезпечуючи одержання торговельного прибутку.

Позиковий капітал – грошовий капітал, який надається в позику та приносить власнику дохід у вигляді процента.

IV. За роллю у відтворювальному процесі:

Капітал-власність – капітал, який перебуває у власності кредитора.

Капітал-функція – запозичений капітал, який фун­кціонує в певній галузі.

V. За значенням у створенні та перерозподілу доходу:

Реальний капітал обслуговує рух промислово­го капіталу, відіграє визначальну роль у створенні доходу, втілюючись у матеріально-речові, грошові та духовні цінності.

Фіктивний капітал (від лат. fictio – вигадка) – капітал, представлений у цінних паперах, який регулярно приносить дохід їх власнику і здійснює самостійний рух на ринку цінних паперів.

Різновидом фіктивного капіталу є спекулятивний капі­тал – капітал, спрямований не на довгострокові вкладення, а на швидке отримання спекулятивного прибутку за рахунок гри на коливаннях ринкових курсів цінних паперів.

VI. За інноваційною спрямованістю:

Венчурний капітал – капітал, що його використовують для фінансування науково-технічних розробок і винаходів.

Неризиковий капітал – капітал, який використовується для фінансування не ризикових проектів.

2. Структура авансованого капіталу. Витрати вироб­ництва, їхня сутність та класифікація

Авансований промисловий капітал вкладається у засоби ви­робництва (предмети та засоби праці) і робочу силу (див. лекцію 1).

Засоби та предмети праці становлять матеріально-речову основу промислового капіталу, яка безперервно вдосконалюєть­ся з розвитком науково-технічного прогресу.

Капітал поділяється на постійний та змінний.

Постійний капітал – та частина капіталу яка авансується на купівлю за­собів виробництва і в процесі виробництва не змінює своєї вартості. Його позначають літерою С (constant – постійний).

Змінний капітал – капітал, який авансується на купівлю робочої сили, і у процесі виробництва змінює величину своєї вар­тості, познача­ється літерою V (varians – що змінюється).

Витрати виробництва є формою руху авансованого промис­лового капіталу.

Витрати виробництва – вартісна оцінка затрат еко­номічних ресурсів, здійснених підприємцями задля вироб­ництва продукції.

Витрати поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні (явні) витрати – витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власни­ками фірми (грошові витрати на придбання сировини, палива, обладнання, трудових і транспортних послуг тощо).

Внутрішні (неявні) витрати – витрати фірми на використання власних (неоплачуваних) ресурсів. Не­явні витрати включають недоотримані підприємцем доходи при найвигіднішому альтернативному застосуванні власних ре­сурсів.

Виокремлення явних та неявних витрат в свою чергу здійснює їх поділ на бухгалтерські та економічні витрати.

Залежно від строку, впродовж якого можлива зміна економіч­них ресурсів, залучених фірмою до виробництва певного виду продукції, розрізняють:

— витрати фірми в довгостроковому періоді (часовому інтервалі, достатньому для зміни всіх зайнятих ресурсів);

— витрати фірми в короткостроковому періоді (часово­му інтервалі, протягом якого хоча б один вид ресурсів залиша­ється незмінним).

Витрати фірми в короткостроковому періоді поділяються на постійні, змінні, сукупні, середні та граничні (рис. 9.2).

У деяких випадках фірми несуть незворотні витрати:

— втрачені можливості, пов’язані з помилковими управлін­ськими рішеннями (збитки, які відшкодовуються за рахунок прибутку);

— втрати, які здійснюються раз і назавжди і не компенсу­ються у разі припинення діяльності фірми (витрати на рекламу та ін.).

Рис. 9.2. Структура витрат фірми в короткостроковому періоді

3. Прибуток на капітал і фактори, що його визна­чають. Економічна роль прибутку

Прибуток на капітал – найважливіша категорія ринко­вої економіки. Еволюція наукових уявлень про при­роду та джерела прибутку відображає розвиток теоретичних досліджень сутності та динаміки руху капіталу.

У XX ст. в економічній літера­турі утвердились такі підходи до трактування економічної природи прибутку:

1. Прибуток як винагорода за вмілу оцінку ризиків і невизначеності. Був започаткований відомим американським економістом Ф. Байтом, який вважав, що прибуток породжується особливим підприємницьким талантом, умінням адаптуватися до потреб динамічного розвитку та адекватно відповідати на передбачувані й непередбачувані ризики.

2. Прибуток як винагорода за новаторство, впровадження технічних, комерційних, організаційних та фінансових нововве­день. Цей підхід був обґрунтований відомим австро-американським дослідником Й. Шумпетером.

3. Прибуток як наслідок монопольної влади, що виникає в результаті обмеження конкуренції. Цей підхід був започатко­ваний американським економістом Е. Чемберленом та англій­ською дослідницею Дж. Робінсон. На думку цих дослідників, за умов монополізації існують можливості завищення цін і формування доходу.

У сучасній економічній теорії існує таке визначення прибутку:

Прибуток – виражений у грошовій формі дохід підприємця на вкладений капітал, різниця між загальною виручкою від реалізації (валовим до­ходом) і сукупними витратами фірми.

PR=TR – TC,

де PR – прибуток фірми;

TR – виручка від реалізації;

ТС – су­купні витрати.

Існування двох підходів до визначення витрат фірми (бух­галтерського та економічного) зумовлює застосування двох підходів до аналізу прибутку (рис. 9.3).

Рис. 9.3. Економічний та бухгалтерський прибуток фірми

Нормальний прибуток – мінімальний дохід від економічних ресурсів, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу. Він входить до складу внутрішніх витрат.

Кінцевий фінансовий результат, який найбільше цікавить підприємця називається чистим прибутком.

Чистий прибуток – прибуток, який залишається у розпорядженні підприємця після розрахунків з бюджетом за податковими та обов’язковими пла­тіжними зобов’язаннями.

Економічний прибуток – це надлишок від нормального при­бутку, що є результатом ініціативи підприємця, його вміння знайти найкраще застосування і комбінацію економічних ре­сурсів, здійснити нововведення, ризикнути.

Монопольний прибуток – при­буток фірми, яка займає монопольне становище на ринку.

Засобами вимірювання прибутку є його маса (абсолютна гро­шова величина) та норма (якісний відсотковий показник).

Маса прибутку – це абсолютний обсяг прибутку в грошо­вому вираженні.

Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості ка­піталу і визначається як відсоткове відношення маси прибутку до всього авансованого капіталу.

де П' – норма прибутку;

П – маса прибутку;

К – величина аван­сованого капіталу.

До функцій прибутку належать:

1. Облікова (індикативна) характеризує прибуток як найважливіший критерій ефективності господарської діяльності фірми;

2. Розподільча характеризує прибуток як основне фінан­сове джерело розвитку фірм і суспільства в цілому;

3. Стимулююча визначає прибуток як генератор економічного розвитку, здійснення інвестицій та нововведень.

Економічна роль прибутку:

— прибуток є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності;

— прагнення отримати прибуток сприяє ефективному роз­поділу та використанню ресурсів, впровадженню досягнень нау­ково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей;

— прибуток є джерелом розширення суспільного виробни­цтва, примноження національного багатства та задоволення по­треб суспільства, що зростають.