Курс 2. Лекція №1. ОНДР.
Тема НАУКА. Організація науково-дослідної роботи. Діалектика творчості та її особливості.
1.1. Основні положення
Наука - це сфера дослідницької діяльності, спрямована на отримання нових знань про природу, суспільство та мислення. В даний час розвиток науки пов'язаний з кооперацією та розподілом праці, створенням нових наукових установ, експериментального та лабораторного устаткування. Як наслідок суспільного розподілу праці, наука виникла після відділення розумової праці від фізичної і перетворила пізнавальну діяльність у специфічний рід занять особливої групи людей. Наука стала провідною силою прогресу матеріального виробництва. Науковий підхід е необхідним у матеріальному виробництві, економіці та політиці, в сфері управління та системі освіти тощо. А це, у свою чергу, стимулює розвиток науки.
За своєю спрямованістю, відношенням до практики окремі науки поділяють на фундаментальні (математика, фізика, філософія та інші) і прикладні (усі природничі та технічні науки, в тому числі енергетика). Якщо завданням фундаментальних наук є пізнання законів природи, суспільства та мислення, то прикладних - застосування результатів фундаментальних наук для вирішення пізнавальних та соціально-практичних проблем.
Класифікація наук базується на розкритті взаємозв'язку трьох основних розділів наукового знання: природознавства, суспільних (соціальних) наук і філософи. Одна з найбільш сучасних класифікацій наук поділяє їх на наступні: філософські, соціальні, математичні, природничі та технічні.
Природничі та технічні науки - це специфічна система знань, вони конкретизують взаємодію речовини та енергії в процесі пізнання світу на теоретичному та експериментальному рівнях.
Організаційна структура науки в нашій країні сьогодні перебуває у перехідному стані. Залишився ряд структур від колишнього СРСР, які певним чином реформуються. створюються нові структури.
В Україні, створено міністерство науки і технологій, якому підпорядковується державний комітет України з питань науки, техніки та промислової політики. Головним науковим штабом країни е Національна Академія Наук (НАН), до складу якої входить ряд науково-дослідних інститутів, в тому числі енергетичного профілю. Серед них: інститут електродинаміки (ІЕД), інститут проблем моделювання в енергетиці (ІПМЕ), інститут проблем енергозбереження (ІПЕ), тощо. Є спроби створити певні науково-дослідні установи при міністерстві енергетики України, наприклад: науково-дослідний інститут енергетики, інститут електроенергетичних проблем, тощо. Ці інститути вирішують окремі науково-дослідні проблеми в області енергетики (відповідно до своїх назв). Міненерго України підпорядкований науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Укренергомережпроект" та його філії в різних містах України. Інститут "Укренергомережпроект" (зі своїми філіями) є головною організацією, яка комплексно вирішує питання розвитку, проектування та планування енергетики країни в цілому та в окремих її регіонах. На потужних підприємствах енергетики існують проектно-конструкторські бюро, групи, тощо, які вирішують локальні проектні та невеликі науково-дослідні проблеми.
Зараз в Україні створено понад ЗО академій наук на громадських засадах - академія інженерних наук та інженерна академія, академія гірничих наук, оригінальних ідей, вищої школи, політичних наук, економічних наук і т.д. Причому, якщо академіком чи членом-кореспондентом НАН може бути особа, яка має докторський ступінь, то в громадських академіях це звання може мати особа, яка не має вченого ступеня. Метою їх створення е спроба залучення працівників високої кваліфікації до більш ефективного вирішення наукових проблем у відповідних галузях.
У вищих навчальних закладах (ВНЗ), як правило, є науково-дослідні частини, а при кафедрах - науково-дослідні лабораторії. Крім того, у ВНЗ часто організовують різні галузеві науково-дослідні лабораторії. З розширенням міжнародних зв'язків створюються міжнародні наукові колективи, призначені для вирішення спільних наукових проблем.
Більша частина працівників вищої кваліфікації (доктори та кандидати наук) працюють у вищих навчальних закладах. Виходячи з практики провідних країн світу, власне вони, у першу чергу, повинні були б вирішувати більшість наукових проблем, однак через різні обставини, це не зовсім так.