Німецький романтизм

Дія роману, точніше “крайслеріани” (бо у “мурріани” свій, суто побутовий художній простір, що включає кімнату, горище та двір) відбувається в карликовому князівстві Зігхарт- свайлері, до того ж князівстві фіктивному, бо після вигнання Наполеона воно було вклю- чене у “велике герцогство”. Проте князь Іре- ней зберіг свій титул, двір і бюрократичний апа- рат, він нібито править так, як і раніше правив, а добрі бюргери робили вигляд, ніби все ли- шилося по-старому і “продовжували жертвува- ти собою ради вдоволення двора”. Словом, все тут фікція, гра, театр маріонеток, що зійшов зі сцени й підмінив життя. Князь Іреней, його при- дворні й чиновники—це маріонетки, ляльки, що

розігрують свої ролі за неписаним сценарієм, до того ж у переважній більшості ляльки з коротким заводом, на кілька кроків. Тут цілком торжествує “принцип механістичності”, що є ворогом життя, відчуження і знеособлення людини.

Але і в цьому світі маріонеток плетуться підступні інтриги, розігруються жорстокі людські драми. Таку всеохоплюючу, звичайно, в масштабах Зігхартсвайлера, інтригу плете радниця Бенцон, фаворитка князя, яка заради того, аби зберегти свою владу при дворі, прагне віддати дочку Юлію за зовсім ідіотичного принца Ігнація, “приреченого на все життя лишитися дитиною”. І це стає найтяжчим ударом для Крайслера, який покохав цю чарівну, духовно близьку йому дівчину.

Як зазначалося, Крайслер перейшов у роман із “Фантазій в манері Калло” і набув у ньому остаточної завершеності — завершеності образу романтично­го героя, характерного для творчості Гофмана і значною мірою для всього німецького романтизму. Він не е титаном і бунтарем, що кидає виклик усій світобудові, його героїзм — у високій духовності, у безкомпромісній вір­ності й служінні їй своїм мистецтвом. Саме це й піднімає Крайслера над середовищем, що його оточує, раз і назавжди протиставляє йому. Це добрий геній, який духовно збагачує людей своєю музикою, хоч часто він буває різ­ким у поводженні, іронічним і саркастичним у своїх судженнях та оцінках. Але іронія і сарказм у Крайслера — це засіб самооборони у світі філістерів

і маріонеток, засіб оборони духовних цінностей від натиску цього світу.

Недооцінювана на батьківщині, творчість Гофмана завоювала найширше визнання за її межами й стала фактором значної й тривалої дії в європейсь­кій і американській літературах. їй належить визначальна роль у формуванні гротескно-фантастичної течії в романтизмі, яка набула значного поширення

А “Кіт Мурр”

Г. Гейне

85

в Ю 30-х роках минулого сторіччя. Вплив Гофмана, його імпульси тією чи іншою мірою проявилися у творчості таких видатних і різних письмен­ників, як Едгар По і Бодлер, Бальзак і Діккенс, Гоголь і Достоєвський. Нова хвиля інтересу до Гофмана і його впливу піднялася наприкінці XIX і в першій половині XX сторіч, теж захопивши, поміж інших, таких видатних і різних письменників, як О. Уайльд і Г. Манн, Ф. Кафка й М. Булгаков.

1.8. Г. Гейне

(1797_ 1856)

Можна сказати, що Генріх Гейне є не тільки найзначнішою, а чи й не найхарактернішою постаттю пізнього німецького романтизму. Еволюція його творчості виразно відбиває істотні закономірності й тенденції розвитку німецької літератури 20 — 40-х років, коли в ній відбувалися бурхливі й складні процеси. В літературу він прийшов на межі 20-х, коли ще були живими й дієвими традиції раннього романтизму, і його поетична твор­чість, в основному, розвивалася в річищі, прокладеному фольклорно-народ­ною течією. Різкий поворот наступає в 30-ті роки, коли зростає громадсь­ко-політична активність поета, він все більше проймається радикальними настроями і на початку 40-х проголошує себе “барабанщиком революції”. В його творчості цього періоду публіцистика тіснить поезію, і річ тут не лише в тому, що він пише переважно публіцистичну прозу, — його поезія теж значною мірою стає публіцистичною. В останній період життя й твор­чості період “матрацної могили” — Гейне повертається до ліричної поезії, яка набуває нового змісту й звучання.

Водночас слід сказати, що творчість Гейне, особливо 30 — 40-х років, не вкладається в рамки романтизму, навіть найширше трактованого. Це був період в історії німецької літератури, коли романтизм у формах, уста­лених в попередні періоди, переживав кризу, коли письменники активно шукали нові шляхи й форми творчості. Це далеко не завжди означало роз­рив з романтизмом, його світоглядними засадами й естетикою, — пошуки продовжувалися, і в їх параметрах, зокрема в німецькій літературі, теж наступає час взаємодії романтизму з утопічним соціалізмом. Паралельно спостерігається розвиток реалістичних тенденцій, зокрема у письменників групи “Молода Німеччина”, Г. Бюхнера тощо. На цей же період припадає розквіт бідермаєру в німецькій літературі й мистецтві, і всі ці різнорідні елементи й інтенції нерідко примхливо перепліталися у творчості багатьох тогочасних німецьких митців, в тому числі й Гейне.