Німецький романтизм

вони обрали пустинника Серапіона, ранньохристиянського святого, який від­значався незвичайною силою уяви, духовного видіння, що затьмарювало реальність. В “Серапіонових братах” Гофман вивів самого себе і кількох своїх близьких берлінських друзів; кожен із “серапіонів” читає новели, яким при­таманні певні тематичні відмінності.

У науковій літературі зазначалося, що це “зображення співдружності творчо обдарованих людей, які цілими вечорами читають художні твори і обгово­рюють їх, так типізовано тут, що здається вихопленим із життя”.¹ Не випад­ково ж “серапіонове братство” згодом не раз ставало прототипом реальних явищ літературного життя. Досить згадати товариство “Серапіонові брати” в Петрограді 20-х років, гурток А. Комарова в 30-ті роки. Як писав А. Шам- рай, “якесь відлуння “Серапіонових братів” чулося і в літературному житті бурхливих 20-х років на Україні”.

Як вершина творчості Гофмана багатьма критиками й літературознавцями оцінювався його роман “Житейська філософія кота Мурра”, і для цього є серйозні підстави. Тут знайшли розвиток характерні гофманівські теми й мотиви, особливості поетики й стилю, і водночас маємо в романі й дещо нове для творчості цього письменника. Можна сказати, що “Кіт Мурр” є найбільш “реалістичний” твір Гофмана, в тому розумінні, що в ньому, за винятком деяких побічних епізодів, відсутня фантастика, тут обидва світи, філістерський і поетичний, зміщуються в одну, реально-життєву площину. Цікава трансформація відбувається і з образом доброго чарівника в особі майстра Абрагама: всі свої чудеса він творить на основі законів механіки й оптики, сам же не зазнає ніяких метаморфоз, тобто теж залишається в реаль­но-життєвій площині. Словом, у даному романі атрибутивне для творчості Гофмана протиставлення філістерів і ентузіастів не “унаочнюється” проти­лежністю реально-життєвого і поетично-фантастичного світів, ентузіасти тут не мають своїх Атлантид чи Джинністанів. Але від цього назване проти­ставлення аж ніяк не послаблюється.

Це різке протиставлення в романі “Житейська філософія кота Мурра” ефектно здійснюється композиційними засобами. У зв язку з цим необхідно сказати, що композиція — це не тільки побудова твору, розміщення його компонентів, а й інтерпретація тематичного матеріалу. За допомогою ком­позиції розставляються акценти, щось висувається на перший план, а щось залишається в тіні, встановлюється певна ієрархія цінностей. Композиція “Кота Мурра” підпорядкована завданням загостреного протиставлення названих світів та іронічно-пародійної подачі філістерського світу, до якого зводиться, зрештою, наявна дійсність.

1 Шамрай а. П. Ернст Теодор Амадей Гофман. — к., 1969. — с. 172.

Е.Т.А. Гофман

83

Композиційний прийом, до якого вдався Гоф- ман у романі, означений в його повному заголовку:

“Житейська філософія кота Мурра, вкупі з фраг- ментами біографії капельмейстера Йоганнеса Крайслера, які випадково вціліли в макулатурних листках”. А у зверненні до читачів “видавець”

Гофман пояснює, як сталася ця “плутанина”: пи- шучи свій твір, кіт Мурр виривав листки з книги, яка лежала на столі його господаря, і “в простоті душевній використовував їх почасти для підклад- ки, почасти для просушки сторінок”, в друкарні ж проявили недбалість і набрали цю суміш як один текст. Ось таким чином в одному творі примхливо переплелися “мурріана” й “крайсле- ріана”, а в результаті, склалася не просто двопла- нова, а скоріше двох’ярусна композиція, де ниж-

ній ярус становить “мурріана”, а верхній — “крайслеріана”. Ці два яруси різні за своїм змістом, за генезою і стилем: “крайслеріана” тяжіє до висо- кого трагедійного полюса, “мурріана” — до комедійно-пародійного, ге- нетично вона пов’язана з тваринним епосом.

У цьому романі Гофман знаходить найадекватнішу форму для зображен­ня світу філістерів, форму комедійно-пародійну, що йде від тваринного епосу. Адже ті фундаментальні риси, якими у нього характеризується цей світ, — низького, тваринного походження, вони пов’язані з шлунком, “при­родними інстинктами”, етикою егоїзму. Ця сутність не долається і не зні­мається всією тією вченістю, якої набирається кіт Мурр, виявляючи рідкісні таланти в освоєнні філософії, науки й літератури, бо при всьому тому “інте­реси шлунку” лишаються центром його життя (”То наш невмолимий фатум!

0. Апетит, ім’я тобі — Кіт!”). Річ у тім, що вченість Мурра не переростає в духовність, не міняє його сутності, вона — у владі “первісних інстинктів”,

1. Як би високо не злітала його “крилата думка”, вона незмінно повертається до ситої їжі, теплої постелі й приємних пригод на горищі та даху.

Ще відвертіше, в грубій формі, проявляється ця сутність в інших пред­ставників “котячо-собачого царства”, змальованого в романі. Це царство, “мурріана”, охоплює все тогочасне німецьке “офіційне суспільство”: тут коти представляють бюргерство й бюргерську інтелігенцію, а собаки — дворянство з вищим чиновництвом. Сатира Гофмана набирає майже універсального розмаху, в її кривому концентруючому дзеркалі знахо­дять відображення і структура тогочасного німецького суспільства, і специ­фічні відносини між різними його верствами.