КЛАСИФІКАЦІЯ ВАНТАЖІВ ЗАЛЕЖНО ВІД ЇХ НЕБЕЗПЕЧНОСТІ ТА МАСИ ОДНОГО МІСЦЯ.

СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ ВАНТАЖОПІДІЙМАЛЬНИХ МАШИН.

ВВЕДЕННЯ В ЕКСПЛУАТАЦІЮ ВАНТАЖОПІДІЙМАЛЬНИХ КРАНІВ.

ТЕХНІЧНИЙ ОГЛЯД ВАНТАЖОПІДІЙМАЛЬНИХ КРАНІВ.

НАГЛЯД ТА ОБСЛУГОВУВАННЯ ВАНТАЖОПІДІЙМАЛЬНИХ КРАНІВ І МАШИН.

НОРМИ БРАКУВАННЯ КАНАТІВ, ВАНТАЖОЗАХОПЛЮВАЛЬНИХ ПРИСТРОЇВ І ГАКІВ

ВАНТАЖОПІДІЙМАЛЬНИХ КРАНІВ І МАШИН.

ПРИКЛАДИ ТА ПРИСТРОЇ БЕЗПЕКИ НА ВАНТАЖОПІДІЙМАЛЬНИХ КРАНАХ І МАШИНАХ.

ОГОРОДЖЕННЯ РУХОМИХ ЧАСТИН МЕХАНІЗМІВ.

НОРМИ ПЕРЕМІЩЕННЯ ВАНТАЖУ ВРУЧНУ.

ДІЯ ЕЛЕКТРИЧНОГО СТРУМУ НА ЛЮДИНУ.

ВИДИ УРАЖЕННЯ ОРГАНІЗМУ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ.

ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА НАСЛІДКИ УРАЖЕННЯ ЕЛЕКТРОСТРУМОМ.

КЛАСИФІКАЦІЯ ПРИМІЩЕНЬ ЗА СТУПЕНЕМ НЕБЕЗПЕКИ УРАЖЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ.

ТЕХНІЧНІ ЗАСОБИ БЕЗПЕЧНОЇ ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЕЛЕКТРОУСТАНОВОК.

ЗАКОН УКРАЇНИ ,,ПРО ПОЖЕЖНУ БЕЗПЕКУ”.

ОСНОВНІ ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ПОЖЕЖ.

ПОНЯТТЯ ПРО ГОРІННЯ, СПАЛАХ, ЗАЙМАННЯ, САМОЗАЙМАННЯ, САМОЗАПАЛЕННЯ.

СПАЛИМІСТЬ БУДІВЕЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ I ВОГНЕСТІЙКІСТЬ БУДІВЕЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ.

КЛАСИФІКАЦІЯ ПРИМІЩЕНЬ ПО ПОЖЕЖНІЙ ТА ВИБУХОПОЖЕЖНІЙ НЕБЕЗПЕЦІ.

ПРОТИПОЖЕЖНІ ПЕРЕПОНИ ТА РОЗРИВИ

ЕВАКУАЦІЙНІ ВИХОДИ

СПОСОБИ І ЗАСОБИ ГАСІННЯ ПОЖЕЖІ

ВОГНЕГАСНИКИ ВУГЛЕКИСЛОТНІ.

ПОЖЕЖНА СИГНАЛІЗАЦІЯ І ЗВ’ЯЗОК.

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ І ПРЕДМЕТ ОХОРОНИ ПРАЦІ. ОХОРОНА ПРАЦІ ЯК СУСПІЛЬНИЙ ЧИННИК І ГАЛУЗЬ НАУКИ.

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних засобів та заходів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці.

Це прикладна, наукова, соціально-технічна дисципліна, яка займається виявленням виробничих небезпек і професійних шкідливостей, а також розробкою методів їх запобігання або послаблення. Це, в свою чергу, сприяє ліквідації: нещасних випадків, професійних захворювань працюючих на виробництві, аварій, пожеж та полегшенню праці.

Утворилася дана дисципліна на стику багатьох наук. В ній використані наукові досягнення фізики, хімії, математики, трудового права, економіки, організації і планування виробництва, електротехніки, промислової естетики та інших.

Методологічною основою охорони праці являється аналіз умов праці, технологічного процесу, виробничого обладнання і речовин, які застосовуються і в процесі виникнення небезпечних і шкідливих факторів.

Стратегічними напрямками розвитку охорони праці являються: створення безпечних технологій, комплексної автоматизації виробництва і на цій основі забезпечити на всіх підприємствах умови, які виключають виробничий травматизм, професійні захворювання і важку фізичну працю.

2. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ПРАЦІ, ТЕРМІНИ ТА ЇХ ВИЗНАЧЕННЯ.

2.1. Техніка безпеки – це система організаційних заходів і технічних засобів, які запобігають дії на працюючих небезпечних факторів.

2.2. Виробнича санітарія – система організованих заходів і технічних засобів, які запобігають або зменшують дію на працюючих шкідливих виробничих факторів. Техніка безпека і виробнича санітарія являються складовою частиною терміну охорона праці.

2.3. Небезпечний виробничий фактор – це виробничий фактор, дія якого на працюючого у відповідних умовах призводять до травми або іншому раптовому різкому погіршенню здоров’я.

2.4. Шкідливий виробничий фактор – це виробничий фактор, дія якого у відповідних умовах призводить до захворювання або зниження працездатності у працюючого.

2.5. Безпека праці – це стан умов праці, при якому виключена дія на працюючих і шкідливих виробничих факторів.

2.8. Управління охорони праці та обов’язки роботодавця (ст. 13 Закону).

2.9. Обов’язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці (ст. 14 Закону).

2.10. Обов’язкові медичні огляди працівників певних категорій (ст. 17 Закону).

2.11. Додержання вимог щодо охорони праці під час проектування, будівництва (виготовляння) та реконструкції підприємств, об’єктів і засобів виробництва (ст. 21 Закону).

2.12. Тривалість робочого часу працівників , обмеження робіт у нічний час і надурочних.

Приклад деяких основних нормативів:

- тривалість робочої неділі - 40 годин;

- при виконанні надурочних робіт протягом двох днів - вони не повинні перевищувати 4год. Тощо.

З. ДЕРЖАВНІ МІЖГАЛУЗЕВІ ТА ГАЛУЗЕВІ НОРМАТИВНІ АКТИ ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ.

Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці —це правила стандарти, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинності правових норм, обов’язкових до виконання.

Опрацювання та прийняття нових, перегляд i сканування чинних державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці проводяться органами державного нагляду за охороною праці за участі органів державного управління з охорони праці i профспілок у порядок визначеному Кабінетом Міністрів України.

Всі ці акти переглядаються по мірі впровадження науки і техніки, що сприяє поліпшенню безпеки, гігієни праці i виробничого середовища, але не рідше 1-го разу на I0років.

4.ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ВИМОГ ЩОДО ОХОРОНИ ПРАЦІ (ст.44 Закону; 2 останні абзацу ст.43)

Українське законодавство передбачає сувору відповідальність адміністративно-технічного персоналу за порушення вимог охорони праці

Установлено такі види відповідальності:

4.1. Дисциплінарна відповідальність полягає у накладенні на винного адміністрацією дисциплінарного стягнення:

1. Догани;

2. Звільнення з робот за згодою профспілкового комітету.

Рішення про накладений дисциплінарного стягнення може бути оскаржено у двохтижневий термін вищій посадовій особі або органу.

Якщо протягом року після накладення стягнення особа не була піддана новому дисциплінарному стягненню то накладене стягнення анулюється.

Накладення дисциплінарного стягнення не перешкоджає застосуванню кримінальної відповідальності з приводу того самого порушення, якщо воно має кримінальний характер.

4.2. Адміністративна відповідальність полягає у накладенні штрафу, що стягується із зарплатні оштрафованої особи, яка вносить його у касу підприємства за місце роботи.

Накладений адміністративний штраф, не сплачений у 15-ти денний термін з дня вручення постанови про його накладення, стягується безпосередньо з зарплатні оштрафованого (1/3 зарплатні).

Адміністративний штраф не може бути накладений пізніше ніж через місяць з дня провини.

Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржено в місячний термін у судовому порядку.

Штрафи на винних накладають комісії, створені при районних державних адміністраціях та Радах народних депутатів.

Накладати штрафи в адміністративному порядку без звернення до адміністративних комісій можуть:

а)технічні інспектори Держнаглядохоронпраці – за порушення правил техніки безпеки і охорони праці;

б)органи державної санітарної інспекції – за порушення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних правил;

в)органи державного пожежного нагляду – за порушення правил пожежної безпеки.

4.3.Матеріальна(для посадових осіб) і громадська(для підприємств) відповідальність полягає у відшкодуванні до державного соцстраху видатків по виплаті потерпілих працівникам бюджету(або сім’ям померлих) допомоги і пенсії в порядку соціального страхування.

Винна посадова особа несе повну матеріальну відповідальність перед підприємством, якщо в її роботі були елементи кримінальної дії; в інших випадках несе обмежену матеріальну відповідальність в межах третини місячного окладу.

4.4.Кримінальна відповідальність.

До кримінальної відповідальності притягують:

а)рядових робітників та службовців, які порушили правила техніки безпеки, чим спричинили травмування або смертельне травмування інших робітників – несуть кримінальну відповідальність, як за ненавмисне вбивство чи завдання ушкодження тілу;

б)посадових осіб ( майстрів, виконробів, механіків, головних енергетиків, головних інженерів), які безпосередньо керували тими роботами, під час виконання яких було порушено правила техніки безпеки;

в)керівників(начальників, директорів) підприємств, які допустили такі порушення:

1.2.2. Система управління охороною праці.

У теперішній час в Україні здійснюються соціально-політичні та соціально-економічні реформи. Наша Україна переживає етап відмирання централізовано-розподільних форм господарювання і народження економічних відносин у сфері праці, притаманних соціально-ринковій моделі управління. При цьому, природно, змінюються ролі і функції основних суб’єктів підприємницької діяльності: держави, роботодавця і працівника. Цей процес неминуче охоплює і охорону праці – невід’ємну частину будь-якого виробництва, а відтак і систему управління охороною праці.

На основі розробок професора Г.Г.Гогіташвілі можна зробити висновок, що у сучасних умовах виникає три центри управління охороною праці: державне управління (не адміністративне); управління з боку роботодавця (власника підприємства); управління з боку працівників підприємства.

Держава створює законодавчу базу з питань охорони праці; комплекс інспекції, що здійснюють нагляд за виконання прийнятих нормативно-правових актів про охорону праці; інфраструктуру виробничо-технічного, інформаційного, наукового та фінансового забезпечення діяльності в галузі охорони праці.

Роботодавець (власник підприємства) економічно зацікавлений в тому, щоб люди на його підприємстві не травмувалась та не хворіла, і тому забезпечує виконання нормативно-правових актів про охорону праці. Окрім того, механізм соціального страхування передбачає збільшення страхового внеску, якщо на підприємстві зростає травматизм та профзахворювання працівників. Істотне значення у системі управління охороною праці на підприємстві відіграють громадські інституції в особі профспілок, уповноважених трудових колективів та комісії з питань охорони праці.

Працівники повинні відповідально ставитися до охорони праці, зняти та виконувати вимоги, визначені нормативною документацією. В сучасних умовах кожному працівнику необхідно підтримувати високий фізичний, психологічний та фаховий рівень, програмувати шляхи здорового довголіття, запобігати виникненню випадків травматизму та профзахворювань. Інакше у працівника буде значно менше шансів отримати роботу на ринку праці.

Система управління охороною праці (СУОП) – це сукупність органів управління підприємством, які на підставі комплексу нормативної документації проводять цілеспрямовану, планомірну діяльність щодо здійснення завдань і функцій управління з метою забезпечення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці, запобігання травматизму та профзахворювань, а також додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

До основних функцій управління охороною праці належать:

• прогнозування і планування робіт, їх фінансування;

• організація та координація робіт;

• облік показників стану умов і безпеки праці;

• аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці;

• контроль за функціонуванням СУОП;

• стимулювання діяльності з охорони праці.

Основні завдання управління охороною праці:

• навчання працівників безпечним методам праці та пропаганда питань охорони праці;

• забезпечення безпеки технологічних процесів, виробничого устаткування, будівель і споруд;

• нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;

• забезпечення працівників засобами колективного та індивідуального захисту;

• забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку;

• організація лікувально-профілактичного та санітарно-побутового обслуговування працівників;

• професійний відбір працівників з окремих професій;

• удосконалення нормативної бази підприємства з питань охорони праці.

Планування роботи з охорони праці.

Планування роботи з охорони праці поділяється на перспективне поточне та оперативне.

Перспективне планування охоплює найбільш важливі, трудомісткі і довгострокові за терміном виконання заходи з охорони праці, виконання яких, як правило, вимагає сумісної роботи кількох підрозділів підприємства.

Поточне планування здійснюється у межах календарного року шляхом розроблення та включення відповідних заходів до розділу “Охорона праці” колективного договору.

Оперативне планування роботою з охорони праці здійснюється за підсумками контролю стану охорони праці в структурних підрозділах і на підприємстві в цілому або перевірок органів державного нагляду.

Функція СУОП щодо організації та координації робіт передбачає формування органів управління охороною праці на всіх рівнях управління і всіх стадіях виробничого процесу, визначення обов’язків, прав, відповідальності та порядку взаємодії осіб, що приймають участь у процесі управління, а також прийняття та виконання відповідних рішень.

Контроль за станом охорони праці.

Контроль за охороною праці може бути:

• відомчим, що здійснюється посадовими особами, повноважними представниками та службами міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади, а також асоціації, корпорації, концерну або іншого об’єднання підприємств;

2. ВИВЧЕННЯ ОСНОВ ОХОРОНИ ПРАЦІ У НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ. (ст.18 Закону)

Міністерство освіти і науки України організовує вивчення основ охорони праці в усіх навчальних закладах системи освіти, а також підготовку та підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці з урахуванням особливостей виробництва відповідних галузей народного господарства за програмами погодженими Держкомітетом України по нагляду за охороною праці.

Студенти вищих технічних навчальних закладів вивчають дисципліни “Безпека життєдіяльності”, “Охорона праці”, а також відповідні розділи з охорони праці у спеціальних дисциплінах.

Дипломні проекти та курсові роботи студентів повинні містити питання охорони праці.

Формою контролю знань студентів після закінчення курсу з охорони праці є екзамен.

Навчання студентів і учнів з питань охорони праці стосовно конкретних робіт проводиться на підприємствах, де ці роботи виконуються, за програмами, розробленими цими підприємствами.

Відповідальність за виконання програм, використання у повному обсязі відведеного для цього навчального часу, якість навчання несуть керівники навчальних закладів.

3.НАВЧАННЯ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ПРАЦІ ПРАЦІВНИКІВ ПРИ ЇХ ПІДГОТОВЦІ, ПЕРЕПІДГОТОВЦІ, ПІДВИЩЕННІ КВАЛІФІКАЦІЇ.

Навчання та перевірка знань з питань охорони праці працівників при підготовці, перепідготовці, одержанні нової професії, підвищенні кваліфікації на підприємствах організовують працівники служби кадрів або інші спеціалісти, яким доручена організація цієї роботи.

Навчальні програми передбачають теоретичне та практичне навчання.

Теоретичне навчання здійснюється в межах спеціальної дисципліни “Охорона праці” або відповідного розділу з технології виробництва в обсязі не менше 20 годин.

Підготовка працівників для виконання робіт з підвищеною небезпекою проводиться тільки в навчальних закладах: ПТУ, навчальних комбінатах.

Для перевірки знань працівників з питань охорони праці на підприємстві наказом керівника підприємства створюється постійно діюча комісія.

При незадовільному результаті повторна перевірка знань працівника призначається протягом одного місяця.

При незадовільних результатах повторної перевірки знань працівника працевлаштовують згідно чинного законодавства.

Працівники, які мають перерву в роботі за професією більше одного року, проходять навчання з питань охорони праці до початку самостійної роботи.

4.ІНСТРУКТАЖІ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ПРАЦІ, ЇХ ВИДИ ТА ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ.

За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці підрозділяються:

4.1. Вступний інструктаж проводиться:

1. З усіма працівниками, які щойно прийняті на роботу (постійну або тимчасову) незалежно від їх освіти, стажу робот за цією професією або посади.

2. З працівниками, які знаходяться у відрядженні на даному підприємстві, і беруть безпосередню участь у виробничому процесі.

3. З водіями транспортних заходів, які вперше в’їждають на територію підприємства.

4. З учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження виробничої практики.

5. З учнями та студентами у навчальних закладах перед початком навчання у лабораторіях, майстернях, на полігонах тощо.

Вступний інструктаж проводить інженер з охорони праці підприємства, а з учнями і студентами у навчальних закладах викладач, завідувач лабораторії.

Вступний інструктаж проводиться в кабінеті охорони праці або в приміщенні, яке спеціально для цього обладнано, з використанням сучасних технічних засобів навчання на наочних посібників (плакати, кінофільми, макети, тощо).

Запис про проведення вступного інструктажу робиться у спеціальному журналі, а також в документі про прийняття працівника на роботу.

4.2. Первинний інструктаж проводиться на робочому місці до початку роботи:

1. З новоприйнятим працівником (постійно чи тимчасово).

2. З працівником, який проводиться з одного цеху виробництва до іншого.

3. З працівником, який буде виконувати нову для нього роботу.

4. З відрядженим працівником, який бере безпосередню участь у виробничому процесі.

5. З учнями та студентами:

• які прибули на виробничу практику;

• перед виконанням нових для них робіт;

• у навчальних закладах перед початком трудового навчання в лабораторіях, майстернях на полігонах.

4.3. Повторний інструктаж проводиться на робочому місці з усіма працівниками:

На роботах з підвищеною безпекою – 1 раз у квартал;

На інших роботах – 1раз на півріччя.

4.4. Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці:

При введенні в дію нових або переглянутих нормативних актів про охорону праці.

3. ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ. (ст.41)

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їх об’єднання в особі своїх виробничих органів і представників.

Професійні спілки здійснюють громадський контроль:

1. За додержанням законодавства про охорону праці.

2. За створенням безпечних і нешкідливих умов праці.

3. За створенням незалежних виробничих та санітарно-побутових умов.

4. За забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту.

Професійні спілки мають право:

1. У разі загрози життю або здоров’ю працівників вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях в цілому на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров’ю працівників.

2. На проведення незалежної експертизи умов праці, а також об’єктів виробничого призначення на відповідальність їх нормативно-правовим актам про охорону праці.

3. Брати участь у розслідуванні нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві та надавати свої висновки про них.

4. Вносити роботодавцям, державним органам управління і нагляду подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь.

У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа (громадський інспектор з охорони праці).