Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Юля право.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
26.08.2019
Размер:
109.73 Кб
Скачать

2Норма права. Види та структура норм права

Норма права – це загальнообов’язкове формально виражене правило поведінки, встановлене суспільством чи державою і спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом надання їх учасникам юридичних прав і покладання на них юридичних обов’язків.

1.    За функціональною спрямованістю норми права діляться на:

-    регулятивні (правоустановчі), що встановлюють права та обов’язки суб’єктів;

-    правоохоронні, що регламентують засоби юридичної відповідальності за порушення прав та обов’язків, які встановлені регулятивними нормами.

2.    За предметом правового регулювання (за галузями права) -на норми конституційного, адміністративного, цивільного та інших галузей права. У свою чергу, галузеві норми права діляться на дві групи: матеріальні, що встановлюють бажане правило поведінки, права та обов’язки суб’єктів, та процесуальні, що регламентують порядок, форми і методи реалізації прав та обов’язків, встановлених матеріальними нормами права.

3.    За функціональним призначенням норми права поділяються на відправні та норми-правила поведінки.

3.1.    Відправні норми, в свою чергу, діляться на:

-    норми- начала, які закріплюють основні положення, на яких базується державний та суспільний устрій;

-    норми-принципи, які закріплюють вихідні, основні принципи права;

-    установчі норми, які містять положення, що визначають цілі, завдання окремих галузей права, правових інститутів, предмет, форми і засоби правового регулювання;

-    норми-дефініції, що містять повні чи неповні визначення певних правових категорій та понять.

3.2.    Норми-правила поведінки безпосередньо регулюють поведінку людей та суспільні відносини і діляться на такі групи:

З точки зору правових приписів:

-    зобов’язуючі, що закріпляють обов’язки суб’єктів;

-    забороняючі, що містять заборону на здійснення тих чи інших Дій;

-    уповноважуючі, що наділяють суб’єктів певними правами.

За формою закріплення бажаної поведінки суб’єктів:

-    імперативні (категоричні), що однозначно закріплюють перелік прав і обов’язків і не допускають жодних відхилень;

-    диспозитивні, що встановлюють права і обов’язки, але за погодженням суб’єктів ці права і обов’язки можуть доповнюватися;

-    рекомендаційні, що встановлюють бажану, але не обов’язкову поведінку. Існують й інші способи класифікації норм права.

Структура правової норми – це її внутрішня будова, яка включає взаємозв’язані елементи і яка обумовлена тими суспільними відносинами, які регулює дана норма.

Основними елементами правової норми є:

-    гіпотеза;

-    диспозиція;

-    санкція.

Гіпотеза вказує на ті фактичні обставини, за наявності яких реалізується дана норма права, а також на коло осіб, до яких ця норма права звернена.

Диспозиція містить права і обов’язки учасників правовідносин, тобто саме правило поведінки.

Санкція вказує на наслідки, як правило несприятливі, які настають внаслідок порушення диспозиції.

333 Законність, правопорядок, суспільний порядок і дисципліна Законність - явище багатогранне. Її розглядають як принцип формування правової держави, як метод управління суспільством, як режим точного виконання закону. Законність трактують і як сукупність вимог, гарантій, що забезпечують порядок у державі. Важливе значення належить і таким категоріям, як "зміцнення законності", "порушення законності", "стан законності" та ін. Передусім спинімося на законності як режимі точного виконання чинного закону, бо закон тільки тоді має соціальну цінність, коли він виконується. Звідси законність - це правовий режим точного виконання чинних законів усіма суб'єктами права у сфері право-творчості й правореалізації, в інших сферах життєдіяльності людей, режим, за якого забезпечуються права і виконуються обов'язки людиною, державою і громадянським суспільством. Основними засадами законності вважають: - верховенство закону в системі нормативних актів; - єдність законності; - незаперечність закону в соціальній практиці; - реальний характер законності; - забезпечення прав людини; - невідворотність відповідальності за правопорушення; - взаємозв'язок законності й доцільності, законності й культурності, законності й справедливості та ін. В Україні діє принцип верховенства права (правового закону). Найвища юридична сила належить Конституції України, норми якої мають пряму дію. Решта нормативно-правових актів (включно з Конституцією та законами Автономної Республіки Крим) не повинні суперечити Конституції України. Відносно громадян діє принцип: "дозволено все, що не заборонено законом". Державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи діють за принципом: "дозволено лише те, що визначено законом". Єдина законність означає, що не може бути різної дії закону в різних регіонах і щодо різних людей в Україні. На всій території України закон однаковою мірою повинен діяти стосовно до всіх суб'єктів права. Незаперечність закону в соціальній практиці характеризується тим, що ніхто не може скасувати закон, окрім органу, який його прийняв. Реальний характер законності має місце тоді, коли вимоги закону не тільки проголошуються, а й впроваджуються в життя. Одним із важливих принципів законності є ідея здійснення законів в інтересах людини і для забезпечення її прав. Основні права та обов'язки людини і громадянина закріплені в Конституції України та деталізуються в чинному законодавстві. Здійснення цих законів забезпечує права людини в усіх сферах її життєдіяльності. Кожне скоєння правопорушення має тягти за собою відповідальність винної особи. Важливо не те, щоби винний був тяжко покараний за скоєння правопорушення, а те, щоби жодне правопорушення не залишалося нерозкритим. Закони та - на їхній основі - підзаконні нормативні акти повинні встановлювати все, що доцільно, забороняти все, що недоцільно для громадянського суспільства і суспільних інтересів. Закон не повинен захищати інтереси лише якоїсь певної партії, класу чи групи людей. Якщо норма права перестає бути доцільною, її належить негайно скасувати, а до того її дію має призупинити відповідний суд за власною ініціативою чи за поданням виконавчих або інших органів. За відсутності єдиної законності нема й культурності. Ці два поняття обумовлюють одне одного. Якщо нема достатньої культурності, то нема й достатньої законності. Не тільки сам закон, але й способи його здійснення, а також його втілення в повсякденному житті повинні ґрунтуватися на справедливості. Демократія означає: - широку участь громадськості в управлінні справами держави й суспільства; - підвищення активності політичних партій і громадських організацій, інших громадських об'єднань; - зміцнення правової основи державного та суспільного життя; - утвердження прав і свобод громадян і людини; - свободу інформації та постійне врахування громадської думки; - удосконалення системи державних органів і органів місцевого самоврядування. Законність є невід'ємним елементом демократії. Демократія не може бути над законом чи поза законом, а тільки в межах закону. Державні органи, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи повинні діяти в межах своєї компетенції. Результатом законності визнають правопорядок. Це реалізовані правові норми в системі суспільних відносин, у яких діяльність суб'єктів права є правомірною. Зовні правове мислення може проявлятись у правовій поведінці, і тільки тоді воно має соціальне значення. У суспільних науках є чимало визначень поняття "поведінка". Не розглядаючи їх, слід мати на увазі такі суттєві моменти: - поведінка охоплює деякі аспекти діяльності й спілкування; - поведінка характеризує лише такі діяльність і спілкування, які зовні виявляють внутрішній стан людини; - поведінка має бути соціальне значущою; - явище має бути виявлене зовні й зафіксоване органами інших суб'єктів відчуття; - поведінка обов'язково повинна контролюватися волею людини. Для глибшої характеристики правової поведінки треба розглянути її об'єктивні та суб'єктивні ознаки. Виходячи з вищенаведеної дефініції, можна сформулювати такі ознаки правової поведінки; соціальне значення поведінки; знаходження поведінки під контролем свідомості й волі людини; регламентованість поведінки правом; підконтрольність поведінки державі; здатність поведінки потягнути за собою юридичні наслідки. У теорії права розроблено також поняття "механізм правової поведінки" як сукупність засобів, із допомогою яких здійснюється регулювання поведінки людини правом. До змісту механізму правової поведінки включають: - правові норми, що регулюють поведінку людини; - юридичні факти, з якими закон пов'язує настання юридичних наслідків чи виникнення, зміну або припинення правовідносин; - правовідносини як взаємозв'язок суб'єктів права та юридичних обов'язків; - акти здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Універсальними засобами механізму правової поведінки є законність, правосвідомість і правова культура. Вони взаємодіють з іншими елементами цього механізму в кожному окремо взятому випадку правової поведінки. Правова поведінка поділяється на два види: правомірну і протиправну. Правомірна поведінка - суспільне необхідна, бажана і допустима під кутом зору інтересів громадянського суспільства поведінка індивідуальних і колективних суб'єктів, яка знаходить свій вираз у здійсненні норм права, гарантується і охороняється державою. До ознак правомірної поведінки різні автори відносять: об'єктивну можливість і необхідність; бажаність і допустимість; відповідність інтересам громадянського суспільства; гарантованість і охорону державою; відповідність поведінки нормам права. Правомірну поведінку суб'єктів можна диференціювати за різними критеріями: - як складові юридичних фактів - юридичні вчинки та індивідуальні акти; - як форми реалізації права - додержання, виконання, використання, правозастосуваиня; - як зміст правовідносин - здійснення суб'єктивних прав, свобод, юридичних обов'язків, законних інтересів; - як форму вияву назовні - дію та бездіяльність; - за способом детермінації - активну й пасивну; - за способом формулювання в нормативних актах - прямо й побіжно передбачених правовими нормами. Можна навести й інші варіанти класифікації правомірної поведінки, серед яких слід звернути увагу на поділ правомірної поведінки залежно від активності суб'єкта: соціальне активна; позитивна (звичайна); конформістська; маргінальна.

4 Обов’язки – складова частина правового статусу особи. Вони пов’язані з правами і свободами людини і громадянина і цим можна пояснити ту обставину, що обов’язки закріплені у розділі ІІ Конституції України “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”. Важко уявити людину, яка має тільки обов’язки, як неможливим є й права особи без обов’язків. Конституційні обов’язки законодавцем встановлюється для забезпечення інтересів інших людей, держави і суспільства, самих носіїв обов’язків.

Конституція України виходить із принципу рівності обов’язків, який означає, що жоден громадянин не повинен звільнятись або ухилятись від обов’язків, вони рівномірно мають поширюватися на всіх громадян, іноземців та осіб без громадянства. Однак деякі обов’язки на останні дві категорії осіб не розповсюджуються (зокрема, захист Вітчизни).

Поява в Конституції України нових основних обов’язків громадян, самостійна цінність конституційних обов’язків (поряд із суб’єктивними правами) у регулюванні суспільних відносин, як елемента конституційного статусу людини і громадянина уможливлює їх самостійну класифікацію. В літературі конституційні обов’язки людини і громадянина класифікують за різними критеріями: 1) за характером зв’язку особи і держави – обов'язки людини і обов'язки громадянина; 2) за основними сферами життєдіяльності особи – особисті, політичні, соціально-економічні, культурні, екологічні; 3) за способом закріплення – а) прямо закріплені в Конституції України; б) що випливають із тлумачення положень Основного Закону; 4) за функціональною спрямованістю (дією) – а) дія яких спрямована на охорону і захист конституційного ладу України та його основ; б) спрямовані на забезпечення законності і правопорядку в державі; в) спрямовані на розвиток економічної системи, на забезпечення екологічної безпеки країни; 5) за їх адресатами (дестинаторами) – обов'язки щодо: а) держави; б) суспільства, інших людей, своїх близьких; в) себе; 6) за характером здійснення – а) реалізуються в конкретних правовідносинах; б) здійснюються в загальних (конституційних) правовідносинах; 7) за формою здійснення – індивідуальні і колективні; 8) за часом реалізації – постійні і тимчасові; 9) за характером забезпечення – обов'язки, для здійснення яких з боку держави: а) вимагається створення певних матеріальних благ, правозастосовча діяльність; б) не вимагається особливої активності, достатньо підтримання громадського порядку й законності. Вважаємо доцільним коротко охарактеризувати конституційні обов’язки людини і громадянина в Україні.

Обов’язок додержуватися Конституції України і законів України є одним із найважливіших обов’язків людини і громадянина. Він передбачений ст. 68 Основного Закону і стосується всіх осіб, які перебувають на території України. Цей конституційний обов’язок не обмежується виконанням тільки Конституції і законів, а означає, що кожний повинен додержуватися і підзаконних актів, актів органів місцевого самоврядування. Йдеться про дотримання принципу законності. В Конституції містяться заборонні норми у вигляді заборони для громадян здійснювати ті чи інші дії. Так, у ст. 37 Конституції передбачена заборона утворення і діяльності політичних партій та громадських об’єднань, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки тощо. Встановлюється, що на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

Обов’язок захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, шанувати її державні символи встановлений ст. 65 Конституції України. Більш детально обов’язок захисту Вітчизни врегульовано Законом “Про оборону України” від 6 грудня 1991 р. Порядок проходження військової служби встановлений Законом України “Про загальний військовий обов’язок та військову службу” від 25 березня 1992 року. Альтернативна служба існує для тих громадян, які за своїми світоглядними та релігійними переконаннями не можуть нести військову службу. В цих, та інших встановлених законом випадках, громадяни України мають право на заміну військової служби альтернативною громадянською службою, порядок проходження якої врегульовано Законом України „Про альтернативну (невійськову) службу”. Військова служба є почесним обов’язком кожного громадянина. Тому за ухилення громадян від чергового призову на дійсну військову службу, а також за ухилення від військової служби встановлена кримінальна відповідальність.

Шанування державних символів уперше закріплюється як конституційний обов’язок громадян України. Державні символи – прояв суверенітету нашої держави, і тому підлягають особливій охороні з її боку.

Обов’язок не заподіювати шкоди природі і відшкодувати завдані їй збитки встановлений ст. 66 Конституції України. Збереження навколишнього середовища визнається світовою спільнотою як основне завдання і обов’язок не тільки кожної держави, а й кожної людини планети. Екологічні обов’язки громадян України деталізовані в поточному законодавстві, зокрема в Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р. Проблема охорони цього середовища в Україні після катастрофи на Чорнобильській АЕС є досить важливою. У зв’язку з цим в ст. 16 Конституції України закріплено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави. Обов’язок дотримання вимог екологічної безпеки, раціонального природокористування й охорони навколишнього середовища – це завдання не тільки державних інституцій, а й кожного громадянина.

Обов’язок охороняти культурну спадщину передбачений ст. 66 Конституції України, спрямований на збереження матеріальних і духовних цінностей Українського народу, його історичних надбань. Порядок здійснення цього обов’язку врегульовано Основами законодавства України про культуру”, законами “Про охорону культурної спадщини” від 8 червня 2000 р., “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей” від 21 вересня 1999 р.

Обов’язок набуття повної загальної середньої освіти, встановлений ст. 53 Конституції України, означає обов’язок кожного мати таку освіту. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Загальна середня освіта є обов’язковою основною складової безперервної освіти. Її набуття спрямоване на забезпечення всебічного розвитку особистості шляхом навчання та виховання, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегративності, єдності навчання і виховання, на засадах – гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави.

Обов’язок поважати честь і гідність людей, не посягати на їхні права і свободи, закріплений в ст. 68 Конституції України, є важливою умовою свободи, її необхідним обмеженням і фундаментальним принципом забезпечення правопорядку. Повага до прав інших осіб потребує високої правосвідомості громадян. Реалізації своїх прав за рахунок інших є одночасно порушенням як норм права, так і моралі. Додержання цього конституційного обов’язку мінімізує конфлікти між людьми або навіть унеможливлює їх.

Обов’язок піклування про дітей та непрацездатних батьків передбачено ст. 51 Конституції України. Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття, а повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Цей обов’язок громадян відображає особисту відповідальність кожної людини за долю своїх батьків і дітей, коли вони вже або ще не в змозі забезпечити свої життєві потреби. Більш детально ці питання регламентуються Сімейним кодексом України та нормами поточного законодавства.

Обов’язок сплати податків і зборів вперше в Україні закріплюється на конституційному рівні (ст. 67). Конституція зобов’язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Платниками податків є юридичні та фізичні особи, на яких згідно із законами України покладено обов’язок сплачувати податки. Громадяни сплачують податок із своїх доходів відповідно до Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” від 22 травня 2003 р. та інших нормативно-правових актів.

 

1 Права человека. Учебник для вузов. – М., 1999. – С. 140.

2 Докладніше див.: Права человека. Учебник для вузов. – М., 1999. – С. 140

1 Тодыка Ю.Н. Конституционно-правовой статус иностранцев и беженцев в Украине. – Х., 1999. – С. 18.

1 Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – К., 1992. – С. 23-24. 

КОНСТИТУЦІЙНІ ОБОВ’ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Поряд з суб’єктивними юридичними правами важливим елементом правового статусу особи є її юридичні обов’язки, тобто міра необхідної поведінки. Ті юридичні обов’язки, що закріплені в Конституції, прийнято називати основними або конституційними обов’язками людини і громадянина.

Першочерговими обов’язками громадян України є захист Вітчизни, її незалежності та територіальної цілісності, шанування державних символів України (ст. 65). Ст. 66 Конституції України покладає на своїх громадян обов’язок не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ними збитки. З проголошенням у Конституції таких важливих економічних прав, як право приватної власності, право підприємницької діяльності тощо, стала очевидною необхідність закріплення такого важливого конституційного обов’язку, як обов’язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, та щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій стан та доходи за минулий рік (ст. 67). Конституція України покладає на всіх людей обов’язок неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Незнання законів не звільняє нікого від юридичної відповідальності. Як і основні права людини і громадянина, конституційні обов’язки конкретизуються і розвиваються в поточному законодавстві.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]