Комплектування козачих полків
Українське ополчення було двох видів - козаче і селянське.
Першими почали комплектуватися кінні козачі полки в Київській і Кам’янець-Подільській губернії. Вже 28 червня по повітах київської губернії була розіслана «генеральна розкладка», вказані місця збору козаків. За кожним полком закріплялись по 4 повіти. Так, 1-й полк комплектувався в махновці з козаків Махновського, Сквирського, Липовецького та Радомишльського повітів , 2-й полк формувався в Білій Церкві, 3-й – в Умані, 4-й – у Кам’янці - Подільському.
Створення українського козачого війська проходило досить швидкими темпами. Так, земські справники Сквирського та Черкаського повітів вже 29 липня рапортували київському цивільному губернаторові про те, що всі козаки відправлені на місця збору. В цілому комплектування козачих полків у Київські та Кам’янець – Подільській губерніях було закінчено протягом сорока днів. Ці губернії поставили 4800 козаків. На початку липня на ім'я генерал-губернатора Малоросії Я.І. Лобанова-Ростовського надійшов наказ російського уряду про формування козачих полків у Чернігівській та Полтавській губерніях. «Це формування,- говорилося в ньому, - може замінити Малоросії звичайний рекрутський набір, який в інших губерніях восени готується». До козачих полків зараховували, «не дивлячись ні на роки, ні на зріст, ні на незначні тілесні недоліки, але з єдиним врахуванням сил і здібності до служби цього роду».
Енергійно підтримував рішення про формування козачих полків у Чернігівській та Полтавській губерніях П.І. Багратіон. В середині липня, незважаючи на важке становище своєї армії, Багратіон виїздив до Чернігова,де особисто інспектував хід комплектування українських полків. Наслідком його поїздки була записка на ім’я Олександра І , в якій він писав: «Малоросія з давніх-давен мала полки козачі, які обставинами і часом руйнувалися, а козаки, що служили, перетворені в селян. Служба цього роду військ завжди була корисною , а саме зараз користь від неї була б відчутна».
П.І. Багратіон підкреслював, що до козачого війська будуть вступати з особливо великою охотою, якщо оголосити селянам, що «з вступом на службу козака він виключається з ревізького спис очного стану», тобто звільняється з кріпацтва. Велика увага приділялася в записці післявоєнному устрою українських козаків. Багратіон пропонував зберегти полки і наділити козаків землею в Таганрозькій губернії.
Поїздка Багратіона до Чернігова значною мірою прискорила формування українських козачих полків. Протягом місяця було сформовано 9 полтавських і 6 чернігівських кінних козачих полків загальною чисельністю 18 тисяч чоловік. Ці полки не ввійшли до складу козачого війська, вони перебували на становищі ополченських і постачалися за рахунок громади.
Велику роботу по формуванню козачих полків на Полтавщині провів відомий український письменник І.П. Котляревський. У містечку Горошині Хорольського повіту ним особисто був сформований 5-й козачий кінний полк.
За своєю структурою українські козачі полки нічим не відрізнялись від кавалерійських частин регулярної російської армії того часу. Козачий полк налічував 1200 бійців, які складали два батальйони. У батальйоні було 4 ескадрони по 150 чоловік. Кожний полк мав свій полковий прапор.
Командний склад комплектувався з відставних офіцерів і унтер-офіцерів, які раніше служили в регулярних військах. Офіцери козачих полків користувалися правами офіцерів уланських полків російської кінноти. Проте, незважаючи на цілий ряд пільг, дворяни всіляко ухилялись від служби, і офіцерів не вистачало. Так, в 4-му полтавському полку довгий час зовсім не було старших офіцерів, і батальйонами командували поручики. При сформуванні київських полків кожний з них мав всього по одному офіцеру і одному унтер-офіцеру, внаслідок чого командування було змушене призначити рядових козаків на посади унтер-офіцерів. В 6-му полку, наприклад, 121 рядовому козаку було присвоєно звання унтер офіцера.5
Великі труднощі виникли при озброєнні полків. Київський арсенал був здатний повністю забезпечити полки тільки піками і частково шаблями. На допомогу прийшло населення. Багато козаків приходили із своїми рушницями. По всій Україні проходив збір зброї. Все це дозволило непогано озброїти полки. Порох та набої видавалися з державних запасів.
Всі зараховані до козачих полків забезпечувались повним комплектом обмундирування. Кожна губернія мала своє формене обмундирування. Для київських козаків були заготовлені «куртки сині з комірами по полках, шаровари сірі з випушкою по полках, портупеї з получушками, шинелі, шапки з витешкетами, ладунки та чемодани». Гроші на обмундирування козаків збирались по повітах з розрахунку по 1 карбованцю 50 копійок від ревізької душі. За рахунок козацьких товариств купувались верхові коні та все необхідне спорядження: сідла, уздечки, баклажки для води, сакви для фуражу, скребниці, щітки та нагайки. Верховий кінь обходився в середньому по 100 карбованців.
Таким чином, козачі полки мали все необхідне для бойових дій,хоча вони були сформовані громадою, а не військовими організаціями. Проте їм не вистачало одного - достатньої військової підготовки.
Полки розташовувались таборами в зручних місцях і розпочали навчання. Під керівництвом досвідчених козаків і унтер-офіцерів, надісланих в ополчення з кавалерійських частин, козаки вчилися рубати, колоти, вести прицільний вогонь, долати перешкоди, набували практичних навичок військової служби - як вести розвідку, як визначити близькість ворога, я к орієнтуватись по зорях та інші. З піками наперевіс носились ескадрони по полях, імітуючи атаку, перепливали ріки, продиралися через ліси та яри.
За короткий строк козаки здобули непогану воєнну підготовку. Це стало можливим завдяки винятковій сумлінності і високій дисциплінованості ополченців. Усі командири полків відзначали старанність козаків. В одному з рапортів військовому міністру полковник Вітте підкреслював, що козаки «служать з ревністю надзвичайною». Успішному навчанню сприяли і традиції, які переходили з покоління в покоління, і звичка українського населення до військової служби.
6 липня російський уряд опублікував маніфест про створення «другої оборони» - земського ополчення. Ідея організації ополчення знайшла на Україні широку підтримку , хоч указ не поширювався на українські губернії. В перших рядах цього патріотичного руху виступало населення Чернігівського і Полтавської губерній. Вже наприкінці липня в ополчення цих губерній. Вже наприкінці липня в ополчення цих губерній вступили тисячі селян . Всього Чернігівщина виставила 26 059 ратників, Полтавщина – 16 123 ратники. «Ніякий рекрутський набір,- відзначав генерал-губернатор Малоросії,- ніколи не давав 42 182 чоловіка, як налічувало те ополчення».
Багато козацьких громад виставляли більше людей, ніж належало. Наприклад, жителі Пирятина Полтавської губернії просили дозволу на поставку від 20 душ однієї людини, 4 від 100. Земський справник Остерського повіту Чернігівської губернії доносив Лобанову-Ростовському, що козаки «в захопленні почуттів» вирішили поставити від 212 душ населення на 14 чоловік замість 8. За офіціальними даними, кількість козаків, які бажали служити в козачих полках, « в п’ять разів перевищила найкращий рекрутський набір».6