Реферат на тему «Українське ополчення 1812 року»
Виконав : Євтіхов Антон Євгенович
Родився 30.05. 1996р. в місті Артемівську Донецької області
Місце навчання - Артемівський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа I-III ступенів № 11 ім. Артема - багатопрофільний ліцей »Артемівської міської ради Донецької області 10-В клас
Учитель Чухлєбова Олена Анатоліївна
Тел.. 0951783882, 0508281824
antonio4455@mail.ru
сhuhleb@gmail.com
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………………………………………………. 3
Українське ополчення 1812 року
Створення українського ополчення ……………………………………………………. 4
Комплектування козачих полків ………………………………………………………… 6
Земське селянське ополчення ..…………………………………………………………. 10
Висновок ……………………………………………………………………………………………………….. 12 Література і джерела …………………………………………………………………………………….. 13
Додатки…………………………………………………………………………………………………………… 15
Вступ.
Вітчизняна війна 1812 року була безсмертною епопеєю героїчної боротьби російського,українського,білоруського та інших народів країни проти чужеземних поневолювачів. Вона показала всьому світові, на які великі патріотичні подвиги здатні волелюбні народи країни в ім’я незалежності,честі і гідності своєї Батьківщини.
Ця війна мала визвольний,справедливий характер. Найширші народні маси Росії піднялися тоді на боротьбу проти французьких загарбників, які намагалися перетворити нашу Росію у свою колонію,поневолити її народи. У своїх планах Наполеон значне місце приділяв Україні, яку він планував перетворити в осередок антиросійського руху. Він дивився на українські землі як на розмінну монету, якою збирався розплатитись зі своїми союзниками. Правобережжя він обіцяв віддати полякам, Волинь — австрійцям. Північне Причорномор'я з Кримом — Туреччині. Іншу територію України передбачалось поділити на воєнно-адміністративні області, під управлінням наполеонівських генералів, щоб забезпечити постачання матеріальними ресурсами наполеонівської армії. В Україні, як і в усій Російській імперії, спостерігався великий патріотичний підйом, формувалося ополчення і козацькі полки, в які добровільно записувались українські селяни, оскільки сподівались, що після перемоги над французами вони отримають волю.
Основний тягар війни 1812 року ліг на плечі російського народу. Разом з росіянами проти французьких загарбників боролися українці і білоруси, литовці і грузини,башкири і татари. Активна участь всіх народів у епопеї 1812 року свідчила про те, що вони вважали захист російської держави своєю кровною справою. Саме всенародний характер цієї війни і визначив її кінцевий переможний результат. «12-й рік,розворушивши всю Росію з кінця в кінець,- писав В.Г Бєлінський,- розбудив її дрімаючи сили і відкрив в ній нові, доти невідомі джерела сил…підніс народну свідомість і народну гордість… 12-й рік завдав сильного удару по косніючій старовині».1
1.1. Створення українського ополчення.
Ще до Початку кампанії 1812 року військове міністерство Росії, враховуючи неминучість рішучого зіткнення з Наполеоном і можливість наступу французьких військ на Україну, віддало наказ про спорудження лінії укріплень навколо Києва,про зміцнення і розширення Київської фортеці. У травні 1810 року на південь від Печерської фортеці розгорнулося будівництво Звірнецького укріплення. На фортечних роботах використовувались солдати резервних батальйонів. До осені 1811 року Київська фортеця була приведена в повну бойову готовність. У донесенні Олександру І від 9 вересня 1811 року П.І.Багратіон писав: «Під час проїзду через Київ я оглянув фортецю і арсенал,які знайшов в досить доброму стані».2
У квітні 1812 року в зв’язку з загостренням обстановки роботи по спорудженню укріплень навколо Києва були продовжені. Тепер до будівництва залучались селяни Київської губернії. Робітників мобілізували по рекрутській повинності з розрахунку одна людина до сотні. Всього передбачалось набрати 5500 чоловік. Будівництво укріплень ішло повільно: не вистачало транспортних засобів і будівельних матеріалів,вчасно не прибували робітники. Поміщики, які зобов’язані були виділяти своїх кріпаків і забезпечували їх продовольством, всіляко ухилялися від цього. Це привело до того,що спорудження укріплень не було завершено до початку війни.
Не все було зроблено і в справі підготовки постачання військ 3-ї Західної і Дунайської армій. За планами воєнного відомства передбачалось в містах Луцьку, Острозі, Житомирі, Заславлі, Старокостянтинові створити так звані «магазини»- склади продовольства, фуражу, спорядження та ін., а у Києві і Сосниці- тилові бази. Протягом однієї весни 1812 року на території України було заготовлено 301 тисячу четвертей борошна, 21 тисячу четвертей крупи та 362 тисячі четвертей вівса. Крім того, Україна забезпечувала продовольством і фуражем Бобруйську і мозирську фортеці і «магазини», розташовані Дністра: у Жванці,Могильові,Ямполі, Дубосарах і Тирасполі. Сюди було завезено з українських губерній 90 тисяч четвертей борошна, 8,2 тисячі четвертей круп, 120 тисяч четвертей вівса.
Проте заготовлені продукти у переважній більшості зберігались надзвичайно недбало. Тисячі пудів борошна,крупи і вівса були зсипані в селянські сараї, або просто знаходились під відкритим небом; охорона складів була організована погано. В одному з донесень військовому міністру П.І Багратіон писав: «Волинської,Київської і Подільської губернії запасні магазини майже всі надзвичайно розпорошені, а в іншому місці хліб складений по коморах і сараях, не захищених від вогню». За наказом Багратіона були посилені караули,поблизу магазинів збудовані вартові приміщення.
Дбаючи про збереження запасів продовольства і фуражу, російське командування враховувало, що вони мали піти не тільки на постачання регулярної армії, але й кінного козачого війська, яке передбачалося створити на допомогу 3-й армії. 5 червня 1812 року на Україну був надісланий попередній наказ про формування в Київській та Кам’янець-Подільскій губерніях чотирьох кінних козачих полків «з людей до козачої служби гідних і здавна навиком і бажаннями до неї відомих»3. Кожний полк мав складатися з 1200 козаків, 38 офіцерів, 88 унтер-офіцерів і 17 сурмачів. 12 червня 1812 року був виданий наказ про створення загонів «лісової варти» в Київській, Волинській та Подільській губерніях. Ці загони передбачалося використати для несення караульної та конвойної служби.
Але до початку воєнних дій формування козачого війська навіть не було розпочате. Дворянські збори, яким було доручене формування полків, займалися паперовою тяганиною. Поміщики не відпускали селян, бо побоювалися, що вступ до козачого війська звільнить останніх від кріпацької залежності і поміщицькі господарства втратять робочу силу. Часто-густо вони виділяли цілком непридатних до служби людей: хворих,старих або малолітніх. Були випадки, коли в козаки віддавали дітей. Так, після огляду 5-го Чернігівського козачого полку генерал-лейтенант Ертель писав адміралу Чичагову, що він залишив у мозирі 100 дітей віком 10-12 років, «щоб не були без користі жертвою ворога».4 Навіть загроза ворожої навали не змогла примусити поміщиків поступитися своїми вузько класовими егоїстичними інтересами.
Навпаки, широкі маси українського народу в грізній для батьківщини час виявили високе розуміння свого патріотичного обов’язку. Вже в перші дні війни поряд із створення козачого війська населення України за прикладом російського народу приступило до організації народного ополчення. Проте кріпаччина надзвичайно утруднювала й гальмувала і цю важливу справу. Без особистого дозволу поміщика кріпак не міг піти в ополчення. А це,звичайно, сковувало народну ініціативу, не давало розгорнутися могутньому патріотичному рухові в усю його широчінь.