3. Діяльність гельсінськлї спілки

2.1 Створення та діяльність Української Гельсінської спілки

Правозахисний рух у Радянському Союзі родився з суспільної необхідності і потреби захисту прав людини і громади від постійних правопорушень з боку партійно-державної бюрократії. Цей рух ріс на ґрунті критично-ліберального інакодумства, яке ще на початку 1960-х років набрало загальносоюзної значимості і був характерно-визначальною стороною життя радянського суспільства на певному етапі його розвитку [10, с. 342]. Тодішнє інакодумство в СРСР постало з критичного переосмислення радянської дійсності, з критичного ставлення до державності, до її партійно-бюрократичного способу мислення, до її практичної діяльності [10, с. 344].

І найповніше це інакодумство проявилось і сформулювалось в діяльності гельсінських правозахисних груп [10, с. 344].

Ідея гельсінського руху вперше виникла у москвича Ю. Орлова з метою показати світові справжнє обличчя Радянського Союзу, особливо щодо дотримання людських прав. В результаті у травні 1976 р. було утворено Московську Гельсінську групу. Незалежно від неї 9 листопада 1976 р. виникла Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод (далі — УГГ). Протягом короткого часу також самостійно і незалежно одна від одної було утворено подібні групи в Литві, Вірменії та Грузії[9, с. 130]. Українська група координувала свою діяльність з Московською групою і виступає за найтісніший союз та солідарність усіх правозахисних груп СРСР і вбачає в цьому запоруку успіху правозахисного руху в Радянському Союзі [10, с. 344].

Ідея правозахисного руху на Україні зріла і виношувалася задовго до створення Української Гельсінської громадської групи. Можна з упевненістю сказати, що вже і 1960-х роках первовісником її був Левко Лук’яненко – організатор та натхненник боротьби за національне звільнення України шляхом референдуму та соціальних перетворень і земельних реформ на індивідуально-корпоративних засадах [10, с. 345].

Гельсінські угоди та заключний акт цих угод були тим зовнішнім поштовхом, що прискорив самозародження правозахисних груп в СРСР, надавши їм сучасну форму існування [10, с. 345].

УГГ заснували в Києві 19 провідних діячів українського правозахисного руху. Її керівником був киянин М. Руденко [9, с. 130]. 11 листопада 1976 року М. Руденко під час перебування у Москві разом з П. Григоренком склав і підписав «Повідомлення» про створення УГГ і того ж дня його текст передав у квартирі Гінзбурга кореспондентові західнонімецького телебачення Бердну Нільсенові-Штокбі. Членами-засновниками групи були: О. Бердник, П. Григоренко, І. Кандиба, Л. Лук’яненко, М. Маринович, М. Матусевич, О. Мешко, Н. Строката. О. Тихий.

Засновники УГГ склали перші документи групи — Декларацію і Меморандум, в яких розглядалися причини та обставини виникнення цієї правозахисної організації, накреслювалися її завдання і програмні засади. Група мала самвидавний орган «Інформаційний бюлетень» [9, с. 132].

Згідно з Декларацією [2], що була проголошена того ж дня — 9 листопада, УГГ поставила перед собою такі цілі:

1.  Сприяти ознайомленню широких кіл української громадськості з Декларацією прав людини. Домагатися, щоб цей міжнародний правовий документ став основним у відносинах поміж особою і з державою.

2.  Виходячи з переконань, що мир між народами не можна забезпечити без вільних контактів поміж людьми, а також без вільного обміну інформацією та ідеями, активно сприяти виконанню гуманітарних статей Прикінцевого Акту Наради з питань безпеки і співпраці в Європі.

3.  Домагатися, щоб на всіх міжнародних нарадах, де мають обговорюватись підсумки виконання Гельсінкських Угод, Україна як суверенна європейська держава і член ООН була представлена окремою делегацією.

4.  З метою вільного обміну інформацією та ідеями домагатися акредитування в Україні представників зарубіжної преси, створення незалежних прес-агенств [6].

Програмові документи Української Гельсінкської групи писані різними людьми в різний час, а тому на початку досить розмиті. Чогось особливо нового в суспільну думку вони не привнесли, а лише підтвердили ідею «єдності загальнолюдських і національних прав українських громадян». Група еволюціонувала від загальнодемократичних, правових завдань, де серед інших був і захист національних прав у досить поміркованих тонах, до осуду тоталітарної системи й усвідомлення першорядних завдань українського визвольного руху. Так, «Меморандум №1» [13] групи стверджував, що в Україні продовжується ще з часів Сталіна і по сьогодення геноцид проти народу [18].

Уся діяльність гельсінських груп в СРСР спрямована на захист прав і свобод людини та суспільства від будь-яких зловживань з боку властей, це самозахист суспільства від деспотизму чиновницької бюрократії [10, с. 347].

Українська група Гельсінкі керується в своїй діяльності правовими принципами, вираженими в Загальній декларації прав людини [3], Декларації прав народів та націй, ратифікованих більшістю держав світу, а також Заключним актом Гельсінських умов, підписаним 35-ма країнами світу. В своїй правозахисній діяльності Українська група Гельсінкі не виключає національне питання. Зокрема українське, яке не розв’язала ні «Великая Октябрьская социалистическая революция», ні шістдесятирічне панування «власти советов» на Україні. Питання національного самовизначення є найактуальнішою проблемою в житті українського суспільства [10, с. 347].

Захист прав і свобод людини без захисту прав і свобод нації не має під собою ґрунту.

Українська правозахисна група за своїми принципами має вести боротьбу з політикою офіційного і неофіційного великодержавного шовінізму в його найрізноманітніших проявах, захищати право нації на свій самобутній розвиток, без чого не можна вести успішну боротьбу за свободу соціальну та особисту. Так само група буде вести боротьбу проти будь-яких проявів національної ворожнечі в Українській РСР [10, с. 347].

Вступ до Української громади групи Гельсінкі не обмежується національним походженням, професійними, освітніми та іншими ознаками. В групу приймались всі ті, хто поділяв загальні принципи правозахисного руху в цілому і його національні особливості зокрема [10, с. 348].

Таким чином, Українська Гельсінська спілка представляла собою правозахисний рух на теренах України. Представники групи виступали за надання прав та свобод радянським людям та їх захист від зловживань з боку влади, згідно з Конституцією та Загальною декларацією прав людини. Підставами для зародження Гельсінської спілки стало утиснення людей в їх правах. Для України важливим питанням поставала проблема про національне самовизначення. Тобто, захист індивідуальних прав мав здійснюватися одночасно з захистом і національних.