1.2 Критерії соціально-культурної діяльності

Проаналізувавши наведені трактування поняття “соціально-культурна діяльність” можна зробити висновок, що невизначеність поняття пояснюється кількісним, статистичним підходом у його розкритті; розширеним предметним полем; полісемічністю атрибуту “соціально-культурний” .

1. Кількісний, статистичний підхід у розкритті поняття не дозволяє відобразити сутність соціально-культурного явища чи предмета (визначення О. Генисаретського, В. Туєва, С. Циганової). Хоча основою соціально-культурної діяльності є використання людьми свого вільного часу для власного культурного саморозвитку та соціокультурної самореалізації, де педагогічно організований дозвіллєвий процес не просто підлаштовується до культурного саморозвитку, але відіграє роль своєрідного “педагогічного локомотива”, що веде за собою цей саморозвиток.

2. Розширене (завдяки суміжним напрямам пізнання) предметне поле соціально-культурної сфери обумовлюється наявністю різних видів суспільної практики, у яких реалізується соціально-культурна діяльність: дозвілля та дозвіллєвої діяльності, народної художньої культури та творчості, освіти, соціального захисту та реабілітації. Кожна з названих сфер суспільної практики охоплює соціальні інститути, соціальні групи та окремих особистостей, які засвоюють, зберігають, виробляють і популяризують різноманітні культурні цінності, використовуючи з цією метою різні засоби, методи та форми роботи. “У своєму практичному втіленні ця діяльність охоплює всю багатоманітність проблем, пов’язаних з організацією вільного часу, з величезним переліком непрофесійних, а частково й професійних занять дорослої людини, з виробництвом та засвоєнням культурних цінностей, з дозвіллєвим спілкуванням, із сімейно-побутовою сферою життя і т.ін.” .

3. Полісемічність атрибутів “соціальний” та “культурний”, “соціо” і “культура” породжує особливу реальність, що виражається поняттям “соціально-культурна діяльність”. Культура є сукупністю традицій, цінностей, смислів, ідей, знакових систем, характерних для соціальної спільності. У процесуальному плані культура є діяльністю у різних сферах буття і свідомості, специфічним, властивим людині способом перетворення природних задатків і можливостей.

Соціум – це сукупність базових соціальних суб’єктів (соціальних груп, соціальних інститутів), що представляють універсальні, типові, стійкі суспільні утворення, а також процеси їх взаємодії та відношень. “Соціальне” і “культурне” розчинені одне в одному, оскільки у будь-якому соціальному явищі завжди присутня людина як носій соціальних ролей і культурних цінностей. Соціальна діяльність – це доцільна активність, зміст якої задано роллю. Культурна діяльність – це змістовно та ціннісно зорієнтована активність. Точкою перетину соціальної та культурної діяльності стане процесуальний, діяльнісний рівень культури. Отже, взаємозв’язок соціального і культурного опосередковується діяльністю різних суб’єктів, породжує особливу реальність, суть якої виражається поняттям “соціально-культурна діяльність”. Суб’єктами соціально-культурної діяльності можна розглядати особистість, соціальну групу або спільноту, регіон, суспільство, людство в цілому. На кожному з цих рівнів суб’єкт можна охарактеризувати переважно у контексті соціологічної або культурної проблематики.

Природу соціально-культурної діяльності, її предметні межі, допоможуть визначити сутнісні, якісні та ефективні критерії.

Сутнісні критерії охоплюють критерії гуманістичного спрямування та доступності соціально-культурної діяльності. “Метою соціально-культурної діяльності є збільшення питомої ваги гуманістичних та людських характеристик у суспільному бутті та у житті окремої людини специфічними засобами усвідомленої цілеспрямованої культуротворчості” . Застосовуючи ці критерії при аналізі конкретного явища, можна визначити його приналежність до соціально-культурної сфери: “Наприклад, певне явище має гуманістичну спрямованість, але не доступне основним категоріям населення (через занадто високу ціну на білети на спектакль чи виставу, неспроможності платити за заняття улюбленим видом діяльності у центрі дозвілля тощо). Зрозуміло, що у цьому випадку ми маємо справу не із соціокультурним явищем, адже відсутня найголовніша умова здійснення соціокультурного процесу – сама можливість займатися улюбленим видом діяльності для конкретної категорії населення” .

Критерії якості дозволяють визначити рівень соціально-культурної діяльності (високий, середній, низький) й передбачають духовне наповнення соціально-культурного заходу, активність особистості в соціально-культурному процесі та збалансованість видів соціально-культурної діяльності. “Соціально-культурна діяльність – це діяльність соціальних суб’єктів, сутність та зміст якої складають процеси збереження, трансляції, засвоєння та розвитку традицій, цінностей, норм у сфері художньої, історичної, духовно-моральної, екологічної, політичної культури” ; це активність людини у соціокультурному процесі .

Критерії ефективності охоплюють критерії мети (можливості досягнення сформульованої мети у результаті проведення соціально-культурного заходу) та критерії задоволення (сприйняття суб’єктом соціально-культурного заходу). “Переключення із сфери утилітарної та інституційно-обмеженої поведінки в сферу любительських занять завжди пов’язане з яскравими позитивними переживаннями, серед яких домінуючими є почуття задоволення та насолоди. Людина отримує можливість розпоряджатися собою за власним бажанням, а це завжди приємно та дуже високо цінується”.

Отже, умовами здійснення соціокультурної діяльності є:

Ø  добровільна участь особистості в соціокультурних заходах. Добровільність, свідомість вибору визначається інтересами та внутрішніми потребами і бажаннями людини;

Ø  сприйняття соціокультурної діяльності як потреби, а не необхідності. “Якщо в побутових та особливо у трудових заняттях ритм і темп діяльності, зазвичай, визначаються зовнішніми факторами, то тут вони повністю залежать від внутрішньої необхідності та бажань людини. Такий високий рівень свободи та самостійності є воістину ідеальним і в сучасних умовах може мати місце лише в сфері вільного часу” ; обмін не продуктами діяльності, а самою діяльністю. В умовах вільного часу людина має право вільно обрати вид діяльності, змінити його на інший, відкласти, перенести у часовому просторі, самостійно визначити строк виконання запланованих завдань;

Ø  багатоманітність видів діяльності, що реалізуються в інституційних та неінституційних формах. Альтернативність соціально-культурної сфери створює можливості для вияву ініціативи та самостійності, творчості та самоствердження людини, свободи у прийнятті рішень, соціальної поведінки та соціальних орієнтацій;

Ø  активність та ініціативність різних груп i окремих особистостей у соціально-культурній діяльності;

Ø  особистісна спрямованість соціально-культурної діяльності, що обумовлює врахування індивідуальних особливостей людини (біологічних, психологічних, соціальних, культурних).

Соціокультурна діяльність сприяє:

Ø  гносеологічному розвитку особистості. У процесі соціокультурної діяльності людина пізнає нове про навколишній світ, засвоює нові вміння та навички;

Ø  розкриттю аксеологічного потенціалу людини. Педагогічно спрямована соціокультурна діяльність збагачує ціннісні погляди людини, впливає на її ціннісні орієнтації;

Ø  розвитку творчих здібностей людини. Вирішення творчих завдань стимулює формування багатої уяви, гнучкого мислення, спостережливості, важливого вміння накопичувати досвід у нових умовах;

Ø  формуванню комунікативного потенціалу особистості. У процесі соціокультурної діяльності розвивається комунікативність людини, практичні навички спілкування, вміння кооперувати свої зусилля з діями партнерів;

Ø  соціальному захисту людини. Соціально-культурна діяльність стимулює соціальну активність, духовну реабілітацію та адаптацію особистості. “Социально-культурную стратегию в наши дни можно обозначить следующей формулой: от работы для населения – к самостоятельности и инициативе самого населения, к сознательно-культурному творчеству масс. Социально-культурная деятельность призвана стать условием реализации демократических, конституционных прав человека, пространством поиска смысла жизни, творческого развития и самореализиции личности” (цитується мовою оригіналу – І.П.) .

Соціальна діяльність - це завжди прояв соціальної активності стосовно навколишнього світу. Їй притаманний свідомий характер, бо її суб'єктом може бути лише людина, а об'єктом є елементи навколишнього світу.

Окрім культурної вирізняють такі види соціальної діяльності, як трудова, творча, споживацька, дозвільна, освітня, рекреаційна тощо. Проте дана класифікація має умовний характер, бо в реальному житті в чистому вигляді ці види діяльності окремо не існують.

Соціальна діяльність - сукупність соціально-значимих дій, які здійснює суб'єкт (суспільство, клас, група, індивід) в різних сферах і на різних рівнях соціальної організації суспільства, що має на меті певні соціальні інтереси і використовує для досягнення цих інтересів різні засоби - економічні, соціальні, політичні, ідеологічні. Соціальна діяльність має місце тоді, коли особа, група, клас або суспільство в цілому ставлять перед собою мету і активно беруть участь в її реалізації.

Соціально-культурна діяльність має притаманні їй особливості, відмінні риси, опції та критерії.

1.3Функції,принципи та методи соціально-культурної діяльності

 1 Функції соціально-культурної діяльності

Сукупність соціальних функцій діяльності у сфері культури, освіти, дозвілля історично є результатом багатолітнього соціально-педагогічного досвіду, накопиченого установами культури і освіти, демократичними інститутами, громадськими організаціями і рухами. Цей досвід багато в чому базується на соціально-орієнтованому підході до аналізу традиційної діяльності об'єктів соціально-культурної сфери.

Слово "функція" фігурує в багатьох галузях знань. Проте всі його відтінки і значення, кінець кінцем, пов'язані з родовим сенсом - "відправлення", "діяльність". Будь-яка функціональна система характеризується трьома принциповими межами:

• По-перше, будь-яка з функцій включає спеціально вибрані компоненти (способи, прийоми, методи і тому подібне).

• По-друге, ці компоненти взаємодіють один з одним в досягненні конкретних і визначених цілей.

• По-третє, як основоположна ознака функції фіксується здобуття кінцевого корисного результату.

Функції в своєму вмісті відображають певні напрями і сторони діяльності, як окремих людей, так і соціально-культурних інститутів, общностей, груп, рухів. При цьому необхідно мати на увазі певну відмінність між функціями професійної і непрофесійної, індивідуальної і колективної культурної діяльності.

Функції визначають природу, специфіку і засоби досягнення мети, способи і прийоми освоєння духовних багатств в процесі соціально-культурної діяльності. Вони відображають суспільні потреби кожного конкретно-історичного етапу розвитку суспільства і носять об'єктивний характер. Тому функції виконують і роль своєрідного критерію при оцінці соціально-культурних процесів, ефективності роботи досугових об'єднань і центрів, їх соціально-перетворюючої дії на особу. Підкреслюючи об'єктивну обумовленість функцій, відзначимо, що вони мають своїм вмістом певні напрями і сторони життєдіяльності людей.

Багаточисельні види соціально-культурної діяльності виконують ті або інші суспільні функції, які одночасно компенсують і доповнюють один одного. Крім того, необхідно мати на увазі, що організація соціально-культурною, зокрема досугової, діяльності функціонально пов'язана з сучасним виробництвом і наслідками його інтенсифікациі.

Саме тому для ефективного функціонування сфери культури і дозвілля об'єктивно необхідне неухильне дотримання якісно продуманого, мобілізаційного підходу до інтересів, потреб і потреб людей в робочий і внерабочєє (внеучебноє) час.

Функції соціально-культурної діяльності передбачають максимальний розвиток самостійності, ініціативи, заповзятливості населення. Не випадково сьогодні багато сучасних клубів і досуговиє об'єднання є самодіяльними, самоврядними творчими організаціями, що створюються на основі спільності інтересів. Інтерес обумовлює ефективність процесів взаїмообученія і взаїмовоспітанія, формування громадської думки, соціально-культурної активності людей.

Функции подвергаются изменению во времени - от возникновения к становлению до полной зрелости. В зависимости от длительности тех или иных этапов развития социально-культурной деятельности ее функции подразделяются на:

I. постійні,

II. основні, (властиві більшості соціально-культурних інститутів),

III. допоміжні,

IV. тимчасові (що виникають і зникаючі на певних тимчасових відрізках).

Як одна з головних підстав для класифікації функцій слід прийняти, перш за все, що розвиває характер самої соціально-культурної діяльності, здійснюваної діячами культури і мистецтва на професійній і непрофесійній основі, в його вільний або робочий час. Всім їм властивий яскраво виражений розвиваючий характер, їм властиві взаємозв'язок і взаємозалежність в цілісному процесі формування особи, рухливість і змінність під впливом соціально-економічних чинників, ринкових стосунків, процесів оновлення російського суспільства.

Творчий початок соціально-культурної діяльності включає безліч основних опорних елементів - кіно, телебачення, технічну творчість, спорт, прикладну працю і художню творчість. Розвиваючий діапазон культури і дозвілля воістину безмежний. З давніх часів народ пов'язував культуру і дозвілля зі свободою діяльності, творчим станом. Все, чим людям цікаво займатися, можна і потрібно відносити до сфери їх дозвілля.

Кожну з функцій необхідно розглядати з точки зору того, яким чином дана діяльність впливає на розвиток людської особи, її професійної кар'єри, на розвиток тих або інших (фізичних, духовних, емоційних, інтелектуальних, колективістських і тому подібне) здібностей людини. Кожна з функцій соціально-культурної діяльності орієнтує людину на певний, заданий спосіб соціально-культурних занять: на пасивний (глядацький, слухацький); на активний (деятельностний); педагогічно організований (що педагогічно доцільно використовує вільний час) і, навпаки, стихійний (спонтанно протікаючий процес використання вільного часу). Як свідчить практичний досвід, цей процес може бути контрольованим і неконтрольованим; колективним і індивідуальним; наслідувальним і творчим; функції за своїм змістом можуть носити або що випереджає (наприклад, ізиськательная перспективна діяльність), або нормативний характер (моделі дозвілля і творчості в муніципальних установах культури, що традиційно склалися).

Іншою не менш істотною підставою для характеристики функцій соціально-культурної діяльності є наявність різних підходів до їх класифікації - системного, средового, ситуаційного, диференційованого і так далі.

К основным функциям социально-культурной деятельности относятся:

1) коммуникативная,

2) информационно-просветительная,

3) культуротворческая,

4) рекреативно-оздоровительная.

Залежно від професійного і непрофесійного, індивідуального і колективного характеру діяльності, від її вмісту і наявності вікових, і професійних умов, основні функції у кожному конкретному випадку доповнюються окремим рядом функцій, що спеціально зажадалися, завдяки яким, кінець кінцем, забезпечується досягнення кінцевого результату.

Одній з характерних для соціально-культурної діяльності є її комунікативна функція. Вона передбачає реалізацію потреби людини в спілкуванні (клубна робота, творчі об'єднання, вечори відпочинку, дискотеки, свята, диспути, вечірки і тому подібне), в безперервній інформаційній міжсуб'єктній взаємодії в різних сферах суспільної соціально-культурної практики. Вміст цієї функції стосовно соціально-культурної сфери складають виробництво, обмін, вжиток і використання величезних об'ємів інформації зі світу науки, мистецтва, релігії і інших областей. Різні і рівні, масштаби реалізації цієї функції: міжособовий, груповий, організаційний (учрежденчеський) і масовий.Если на групповом уровне эту функцию осуществляют, как правило, малые группы, то на организационном (учрежденческом) уровне в качестве субъектов коммуникативной функции выступают крупные интегрированные сети, охватывающие информационное взаимодействие множества людей и групп в учреждениях и организациях социально-культурной сферы (театрах и концертных залах, музеях и кино, библиотеках, парках и т.д.).

На масовому рівні ця функція передбачає поширення культурної інформації за допомогою ЗМІ і засобів сучасного аудіовізуального технологічного комплексу: Інтернету, кабельних і комп'ютерних мереж і так далі

Найбільш повно розвиваючий початок втілює в собі і інформаційно-освітня функція соціально-культурної діяльності. Ця функція відрізняється постійністю і загальністю. Оскільки процес освіти носить безперервний характер, кожна людина продовжує підвищувати рівень своєї освіти протягом всього життя. Характерні особливості цієї функції, що відрізняють діяльність установ дозвілля і творчості від діяльності інститутів народної освіти (шкіл, вузів, технікумів) - ця функція не пов'язана з певним регламентом, встановленим і обов'язковим в учбових закладах, а заснована на добровільності, ініціативі, самостійності самих людей. Ця функція забезпечує повніше задоволення всіляких індивідуальних досугових інтересів, запитів і переваг людей різних віків і професій. Вона спирається на ширший, ніж в учбових закладах, арсенал засобів, форм і методів придбання знань, навиків, умінь, продовжує, доповнює і заглиблює знання і інформацію, отримані в учбових закладах і з інших джерел.

З цією функцією тісно взаємодіє і культуротворчеськая функція социо-культурної діяльності. Вона пов'язана з розвитком духовних сил і здібностей, з активною творчою діяльністю (трудова, технічна, спортивно-ігрова, художньо-театральна, научно-ісследовательськая, прикладна), цілеспрямована на творчу учбову діяльність дітей (фестивалі, олімпіади, конкурси, туристичні походи, школи активу і т. п.).

Слід пам'ятати, що у сфері соціально-культурної діяльності ієрархія інтересів людей, особливо дітей і молоді, на шкалі цінностей постійно міняється. Змінюється і цільова спрямованість інтересів. Від цього залежить вибір часу, місця і відаорганізованной творчої діяльності дітей і дорослих. На ці форми дозвілля активно впливають кіно і телебачення.

Культуротворчеськая діяльність людей вирішує цілий ряд важливих соціальних проблем. Вона значною мірою компенсує недолік можливостей для повнішої реалізації різносторонніх творчих здібностей дитяти, підлітка, дорослої людини. Такий дефіцит вельми поширений серед тих, що працюють на підприємствах.

Специфічною є рекреатівно-оздоровча функція соціально-культурної діяльності. По суті, вона полягає в розробці і здійсненні безлічі розважальних, ігрових, оздоровчих досугових програм для різних груп населення, причому з метою відновлення сил, витрачених в процесі праці, зняття виробничої напруги і одночасно розвиваючої дії. Саме тому при розробці програм організатори враховують і характер праці його об'єм і рівень інтенсивності, потреби людей в тих або інших видах досугової діяльності. Ця функція за змістом і характеру орієнтована на дозвілля активний і пасивний, організований (запрограмований) і неорганізований, колективний (у тому числі родинний) і індивідуальний. По суті, функція сприяє фізичному і духовному відновленню дитяти і дорослої людини (прогулянки на повітрі, спорт, вечори відпочинку, гри, забави, розваги і ін.), а у багатьох випадках вона направлена на соціально-культурну реабілітацію людей з обмеженими можливостями, як фізичними, так і психічними.

У будь-якому випадку організатори соціально-культурної діяльності прагнуть до створення раціональних, активних видів рекреації, заснованих на добровільному, але керованому спілкуванні. Загальною ознакою для всіх видів рекреації є створення середовища для регулярного, неформального спілкування людей, ігрової діяльності, танців, проведення видовищних заходів, занять любительських об'єднань і клубів за інтересами, реалізації програм вихідного дня, що включають екскурсії, змагання і так далі Здійснення рекреатівно-оздоровчої функції вимагає встановлення тісних контактів і взаємодії з творчими, екскурсійно-туристськими, медичними установами, уміння враховувати найнесподіваніші життєві ситуації.

Соціально-культурні функції склалися на основі багатолітнього досвіду. Саме вони в своїй сукупності утворюють само поняття соціально-культурної діяльності, будучи сусідами і взаїмодополняя один одного, вони, в основному, залишаються постійними величинами в процесі проектування і реалізації соціально-культурних занять в області дозвілля. Взаємодіючи, ці функції утворюють систему вмісту і технологій соціально-культурної діяльності.

Впродовж останніх років разом з розвитком функцій соціально-культурної діяльності динамічно змінювалися і функції самих організаторів цієї діяльності. Вони відповідають найбільш типовим проблемам і ситуаціям практики, складовим суть професії фахівця соціально-культурної сфери.

Однією з пріоритетних є економічна функція - участь в створенні необхідних соціально-економічних умов розвитку і рекреації в різних формах дозвілля і творчості жителів соціуму. Саме ця функція є досить соціально-культурної сфери, що зажадалася для фахівців. Діячі культури і мистецтва, організатор соціально-культурної діяльності, не залежно від установи, мають бути товариськими, здібними до прогнозування, вироблення конструктивних рішень, співпереживання, ефективної взаємодії з іншими людьми, як об'єктами социо-культурної сфери, мати навики керівництва малими групами, неформальними общностямі, що стихійно складаються у сфері організованого і неорганізованого дозвілля.

Однією з важливих є функція нормативно-правового забезпечення і захисту конституційних свобод особи в умовах дозвілля. Різні форми соціальних ініціатив і художнього аматорства населення в ідеалі повинні стати для кожної людини умовою вільної реалізації його конституційних гарантій, школою політичної культури і демократії. Фахівцеві соціально-культурної сфери необхідно знати нормативні і правові акти, що мають відношення до сфери вільного часу, володіти інформацією в області правового регулювання діяльності громадських організацій, добровільних суспільств і любительських об'єднань, орієнтуватися в соціальній структурі регіону і так далі

Кожна з функцій соціально-культурної діяльності пройнята соціально захисним, реабілітовуючим вмістом, направлена на стимулювання соціальної активності, духовну реабілітацію і адаптацію особи, забезпечення безперервної освіти і духовного збагачення, розвиток творчих здібностей особи, створення максимальних умов для повноцінної соціально-культурної творчості людей.

На практике знание функций необходимо для того, чтобы совершенствовать, улучшать педагогическую организацию социально-культурной сферы, исключать из нее элементы случайности, сократить ненужные затраты времени, рациональнее использовать материальные, финансовые, кадровые ресурсы. Знание этих функций создает благоприятную возможность для углубления сотрудничества государственных, общественных, частных предпринимательских структур сферы досуга. Объективной основой укрепления их взаимодействия служит выявление и творческое использование совпадающих или частично сходных функций различных типов социально-культурных институтов. Об'єктивною основою зміцнення їх взаємодії служить виявлення і творче використання співпадаючих або частково схожих функцій різних типів соціально-культурних інститутів.

Об'єктивною основою зміцнення їх взаємодії служить виявлення і творче використання співпадаючих або частково схожих функцій різних типів соціально-культурних інститутів.