2.11. Класифікація задач і процедур системного аналізу

Перейдемо до аналізу цілей, властивостей, особливостей і можливостей апарату системних досліджень. Слід відзначити, що глобальні світові процеси спричинили необхідність розробки нових концепцій» підходів, прийомів розв'язання сучасних складних системних задач, що обумовило [ji^3) необхідність принципово по-новому переглянути їх постановки та (Щ) розв'язання. Під час формалізації і розв'язання реальних системних задач доцільно використовувати конструктивний і зручний спосіб зображення (Jq) вихідної інформації про об'єкт у вигляді концептуальних просторів умов та (с^З) властивостей об'єкта. ^у сучасних умовах ці простори повинні забезпечити нове бачення взаємодії елементів У структурі системний аналітик <=> 045) людина о об'єкт <=> середовище. Такий спосіб повинен забезпечити (о) наочність узгодження основних факторів — властивостей об'єкта Дослідження, вхідної інформації та умов функціонування об'єкта з 045 урахуванням невизначеностей різної природи та багатофакторних ризиків.

Узгодження повинно бути системним і враховувати цілі, задачі, очікувані —^ результати функціонування об'єкта, складність ситуацій, у яких він 4^ функціонує, а також рівень дефіциту інформації про складності, ^{u u} Зв'язані з цілями й умовами його функціонування (рис 2.2). Іг^)

_ш

Концептуалышй функціональний простір умов системи

Системний аналітик

Концептуальний функціональний простір властивостей'системи

Людина

Цільовий аналіз

Структурно-фу національний аналіз

іт'аціинин аналіз

Організаційно-проЩйурний. аналіз

ж Інформаційний аналіз

Техшко-економічний аналіз

Невизначеності різної природи * Багатофакторні ризики

Рис 2.2. Структурна схема формалізації задач системного аналізу

Факторами обмеження у цьому випадку є ресурси, що витрачаються на проведення обчислювальних процесів та емпіричних процедур системних досліджень.

2.12. Концептуальні функціональні простори умов та властивостей

складних систем.

Умови функціонування об'єкта доцільно зобразити у вигляді концептуального функціонального простору умов із використанням системи координат де:

1. вісь а, — визначає рівень складності цілей функціонування об'єкта (зі збільшенням оц складність цілей зростає);

2. вісь Р, - визначає рівень складності ситуацій, у яких функціонує об'єкт (зі збільшенням р, складність ситуації зростає);

(О) 3. вісь Уі — визначає ентропію інформації як рівень дефіциту інформації про складності цілей та умов функціонування об'єкта, який характеризують точки функціонального простору над поверхнею Оа,Р,. Концептуальний функціональний простір умов функціонування системи

(О) (рис. 2.3) формується в результаті виконання обчислювальних процедур

і—^ трьох видів аналізу.

/. Цільовий аналіз — дає змогу визначити множину точок на осі а,, які кількісно характеризують усю різноманітність властивостей і

^ особливостей цілей.

2. Ситуаційний аналіз — проводиться з метою визначити множину точок на

и и осі Рі, які кількісно характеризують властивості та особливості всієї

045) різноманітності штатних і прогнозованих позаштатних ситуацій.

^щ

3. Інформаційний аналіз — дає змогу визначити множину точок на осі Уі які кількісно характеризують рівень дефіциту інформації про ситуації та цілі функціонування об'єкта досліджень.

На основі цих множин точок будують функціональний простір умов об'єкта.

Очевидно, що зі зростанням складності умов функціонування зростає складність створення й функціонування відповідної складної системи. І дійсно, чим складніші цілі й ситуації та чим більший дефіцит інформації, тим складніше створюй відповідну до Цих умов систему і тим складніше керувати нею за цих умов. Залежно від рівня складності умов можна ввести деякий класифікаційний ряд, у якому зі збільшенням номера елемента ряду певним чином зростатиме складність умов функціонування системи.

Аналогічним чином можна зобразити багатовимірний концептуальний функціональний простір властивостей складної системи (рис. 2.4). Цей простір формується в результаті виконання обчислювальних процедур трьох таких видів аналізу,

/. Структурно-функціональний аналіз - дає змогу визначити множину точок на осі а» які кількісно характеризують допустимі значення показників структури і функції об'єкта, необхідні для досягнення поставлених цілей у ситуаціях, зумовлених функціональним простором умов.

2. Організаційно-процедурний аналіз - виконується з метою визначення множини точок на осі р_г, які кількісно характеризують властивості, структуру і функції системи управління для заданих, умов.

3. Техніко-економічний аналіз— визначає множину точок на осі уг. які характеризують одержаний ефект і витрати на його досягнення в заданих умовах, а також техніко-економічну ефективність об'єкта.

У2

Взаємозв'язок концептуальних функціональних просторів. Описані вище два концептуальних функціональних простори (КФП) є взаємозалежними, їм властиві два варіанти взаємозв'язку.

Перший варіант: вихідним є функціональний простір умов, на базі інформації якого формують функціональний простір властивостей і характеристик об'єкта.

Другий варіант: вихідним є функціональний простір властивостей і характеристик об'єкта, для якого знаходять функціональний простір умов.

Перший варіант застосовують у разі проектування складних систем апріорі відомого призначення. При цьому за заданим функціональним простором умов визначають структуру, властивості й характеристики розроблюваної системи з урахуванням невизначеності і суперечливості цілей. Наприклад, для авіаконструктора суперечливість цілей виявляється у природному прагненні мати найбільш економічний та надійний ванта­жопідйомний літак із максимальною дальністю польоту. Але очевидно, що досягти одночасно всіх трьох цілей неможливо. Звідси випливає задача: ^ знайти їхнє раціональне поєднання. Однак конструктор заздалегідь не знає, які варіанти поєднання є найбільш доцільними, економічно і технологічно прийнятними. У зв'язку з цим одна з основних задач системного аналізу полягає в розкритті невизначеності цілей.

Потреба у застосуванні другого варіанту виникає у разі випробування систем, умови функціонування яких змінюються в досить широких діапазонах. Так, випробування в різних умовах проходить щойно створений літак — це дає змогу виявити найдоцільніші режими та сфери Його застосування. При цьому необхідно встановити, на якій висоті та при якій швидкості вантажопідйомність літака буде максимальною або якими мають бути вантажопідйомність, швидкість та висота польоту для забезпечення його максимальної дальності.

Необхідність у виконанні подібного аналізу зумовлена тією обставиною, що під час розробки проекту неможливо врахувати всю сукупність ^

00 факторів, наявних у реальних умовах експлуатації. Зокрема, практично неможливо виявити рівні впливу будь-яких дестабілізуючих факторів

(о) (конструктивних, технологічних та експлуатаційних прорахунків,

0£ непрогнозованих помилок, зносу і старіння деталей літака, управління його компонентами у процесі експлуатації тощо). У зв'язку із впливом зазначених факторів виникає ще одна задача: в

(О процесі випробувань дослідного зразка удосконалити систему так, щоб

забезпечити якнайкраще виконання поставлених цілей, виявити можливі [Мі) позаштатні та критичні ситуації, ввести певні технічні виправлення й обмеження, які дали б змогу у процесі експлуатації системи значно

2.13. Класифікація процедур системного аналізу. Зазначені вище концептуальні простори базуються на властивостях і особливостях процедур системного аналізу складної системи, призначення та основні функції яких розглядаються далі.

/. Цільовий аналіз — застосовується з метою виявлення часткових цілей поведінки складної системи для досягнення поставленої перед нею головної мети.

2. Ситуаційний аналіз — використовується для виявлення ситуацій та їхніх характеристик, які визначають основні умови функціонування складної системи.

3. Інформаційний аналіз — застосовується для визначення обсягу, повноти та інших показників інформації про складну систему і середовище (без наявності такої інформації неможливо визначити ступінь досягнення системою заданої мети у наявній ситуації).

4. Структурно-функціональний аналіз — дає змогу визначити необхідний рівень потенційних можливостей функціональних елементів складної системи і ступінь взаємозв'язків і взаємозалежностей її функціональних елементів для досягнення заданих цілей функціонування системи в ситуації, що складається апріорі.

5. ОргшЬщійно-процедурний аналіз — застосовується у разі необхідності виявити оптимальні способи організації процесів управління та раціонального вибору процедур, що забезпечують досягнення заданих цілей у певній ситуації.

6. Техніко-економічний аналіз — дає змогу визначити ресурси, необхідні для досягнення поставленої перед складною системою цілі з урахуванням заданих показників якості.

Розглянемо взаємозв'язки введених процедур цілеспрямованого анатазу для першого варіанта взаємозв'язку концептуальних просторів. У цьому випадку процедури Доцільно виконувати у такій послідовності: цільовий аналіз (визначення цілей функціональних елементів на основі заданих цілей системи) => ситуаційний аналіз (вибір Раціональних умов функціонування) => інформаційний аналіз (формування основних відомостей про систему, які забезпечили б досягнення заданих цілей) структурно-функціональний аналіз (визначення структури і функцій елементів системи, необхідних для досягнення заданих цілей) => організаційно-процедурний аналіз (організація та реалізація процедур управління за умов зміни зовнішнього середовища) => техніко-економічний аналіз (визначення ресурсів, потрібних для досягнення заданих цілей і забезпечення певних показників якості).

Взаємозв'язок цих процедур визначається цілями та особливостями функціонування досліджуваної складної системи й особливостями розв'язуваної задачі (задачі проектування системи, оптимізації та експлуатації, прогнозування потенційних можливостей створеної системи в нових позаштатних ситуаціях, задачі технічного діагностування працездатності системи тощо). Залежно від особливостей і постановки задачі взаємозв язок і послідовність застосування цих процедур можуть змінюватися.

Розглянемо властивості процедур системного аналізу докладніше, вважаючи, послідовність основних процесів заданою. Процедура цільового аналізу:

1.Послідовна багаторівнева декомпозиція певної множини цілей на цілі елементів кожного із заданих ієрархічних рівнів.

2.Формування кількісних показників, що визначають ступінь і рівень досягнення загальної цілі системи та локальних цілей елементів.

3.Встановлення функціонального взаємозв'язку цільових показників елементів різних ієрархічних рівнів із показниками загальної цілі об'єкта (системи).

4.Встановлення допустимих інтервалів, у яких змінюються цільові показники функціональних елементів ієрархічних рівнів, з урахуванням допустимих інтервалів зміни показників цільової функції об'єкта (системи).

У разі розробки складних технічних систем процедура цільового аналізу полягає у визначенні коректності ТЗ таким чином, щоб різні його показники достатньо повно відображували цілі розроблюваної системи, допустимі інтервали їхніх змін. Значення та допустимі інтервали змін повинні бути взаємно погодженими і технічно реалізованими. На цьому етапі виконують декомпозицію вимог створюваної системи згідно з ви­могами до основних функціональних елементів (ФЕ), з яких складається проектована складна система.

Наприклад, у разі проектування теплоелектростанції вимоги до системи загалом поширюються на вимоги до потужності, на кількість електрогенераторів та інші основні і допоміжні підсистеми.

Процедура ситуаційного аналізу:

1 .Формування множини керованих штатних ситуацій складної системи та прогнозування найімовірніших позаштатних і критичних ситуацій у процесі її функціонування.

Під поняттям «ситуація» у цьому разі припускається певний стан розглянутої системи та середовища її функціонування, що характеризуються апріорі встановленими інтервалами значень показників системи й функціональних характеристик середовища.

Штатні ситуації — це ситуації, в яких показники системи й функціональні характеристики середовища відповідають апріорі заданим інтервалам (наприклад, робота автомашин у певних кліматичних умовах, скажімо, в умовах Крайньої Півночі).

Позаштатні ситуації— це ситуації, в яких окремі показники системи або функціональні характеристики середовища виходять за межі допустимих інтервалів, але не призводять до порушення функціонування чи до руйнування об'єкта.

Критичні ситуації — це ситуації, в яких низка показників системи або функціональних характеристик середовища виходять за межі допустимих

інтервалів і можуть призвести до такого порушення процесів функціонування об'єкта, яке викличе часткове або повне його руйнування, створить небезпечні умови для обслуговуючого персоналу або призведе до екологічно небезпечних наслідків.

2.Визначення кількісних характеристик штатних ситуацій та інтервалів їхніх змін.

3.Прогнозування можливої множини позаштатних ситуацій і виділення найімовірніших із них.

4.Виявлення, особливостей і визначення характеристик найімовірніших позаштатних

ситуацій.

5.Визначення множини критичних ситуацій, умов їхньої появи та їхніх характеристик.

б.Виявлення умов можливого переходу штатної ситуації в позаштатну або критичну.

7.Виявлення умов можливого переходу з позаштатної ситуації у штатну. 8.Визначення умов запобігання критичним ситуаціям. Процедура інформаційного аналізу:

1.Визначення повноти, вірогідності та своєчасності одержання інформації, необхідної для управління системою з метою досягнення заданих цілей у штатних і позаштатних ситуаціях.

2.Визначення характеристик інформаційних систем, які б відповідали заданому рівню інформаційного забезпечення (повнота, вірогідність, своєчасність інформації), необхідного для управління у штатних і позаштатних ситуаціях.,

3.Вибір та аналіз процедур одержання, збереження, обробки інформації для забезпечення керованості системи у штатних і позаштатних ситуаціях.

4.Вибір та аналіз процедур формування, обгрунтування й ухвалення рішення під час управління системою у штатних ситуаціях і в процесі переходу з позаштатної ситуації у штатну.

5.Визначення показників інформаційного забезпечення процедур прогнозування позаштатних і критичних ситуацій та їхніх наслідків.

Процедура структурно-функціонального аналізу:

1. Визначення повного набору функцій, що забезпечують досягнення заданих цілей У певних умовах функціонування (наприклад, перелік усіх функцій управління, необхідних для одержання електроенергії).

2. Визначення раціональної ієрархічної структури системи, що забезпечує досягнення

3. Заданої цілі при заданих обмеженнях на ресурси.

4. Визначення функціонально повного набору елементів для кожного ієрархічного Рівня.

5. Визначення раціональних характеристик функціональних елементів для кожного ієрархічного рівня.

6. Визначення умов досягнення заданих характеристик функціональних елементів для кожного ієрархічного рівня.

Процедура організаційно-процедурного аналізу:

1.Визначення функціонально повного набору процедур управління у штатних і позаштатних ситуаціях.

2.Раціональний розподіл процедур управління між людиною (ОПР) і комплексом технічних засобів.

3.Визначення раціональної організаційної структури системи управління об'єктом у штатних і позаштатних ситуаціях.

4.Визначення раціональної структури технічної системи управління об'єктом у штатних і позаштатних ситуаціях.

5.Визначення функціонально повного набору елементів технічної системи управління.

б.Визначення характеристик функціональних елементів технічних систем управління у штатних і позаштатних ситуаціях.

7.0бгрунтування ступеня та рівня інтелектуалізації технічних засобів підтримки рішень у штатних і позаштатних ситуаціях.

8.Визначення раціональної структури управління у критичних ситуаціях. ^

9.Визначення інтелектуального рівня технічних засобів підтримки рішень у системі

управління в критичних ситуаціях.

Процедура техніко-економічного аналізу:

1.Визначення витрат усіх видів ресурсів на технічні засоби, що реалізують основні функції об'єкта.

2.Визначення витрат усіх видів ресурсів на реалізацію процедур управління об'єктом.

3.Визначення витрат усіх видів ресурсів на запобігання позаштатним і критичним ситуаціям.

4.Визначення соціально-економічної і техніко-економічної ефективності функціонування системи. Отже, стан інформаційного забезпечення мають визначати три [р^5) показники: повнота, вірогідність і своєчасність подання інформації. _

(0^) Інші задачі зі створення інформаційного забезпечення відповідають традиційним, які розв'язують під час розробки АСУ та інформаційно-(с5) обчислювальних систем. Виконання процедур цільового, ситуаційного та (с^З) інформаційного аналізу дає змогу одержати базу для створення ракето­носія й системи управління даним об'єктом. Ці задачі розв'язуються з []^5) використанням результатів, отриманих внаслідок виконання трьох (о) процедур-

і—а 1. Структурно-фунщюнальнш аналіз дає змогу сформулювати загальний |]ч3 задум формування структури системи і вибір основних функціональних елементів.

, ї> 2.У результаті проведення організаційно-процедурного аналізу формується

загальна структура системи управління та основні її функції, ц □ 3.«Тетіко-економічний аналіз дає можливість зіставити одержуваний від [|45) системи ефект із витратами, необхідними для його досягнення.

Зазначимо, що принципова відмінність розглянутих процедур аналізу від традиційних методів функціонально-вартісного аналізу полягає в тому, що зіставляються ефект і витрати не лише у штатних, але й у позаштатних ситуаціях. Остання обставина є особливо важливою, зокрема, для космонавтики, оскільки в цій сфері виникнення позаштатних ситуацій досить імовірне з огляду на дуже складні умови функціонування. Мова йде про велику швидкість руху, надвисокий вакуум, надмалу гравітацію, неабияку ймовірність зустрічі в космосі з природними та штучними тілами (наприклад, у кінці 2005 року в навколоземному космічному просторі Перебувало понад ЗО тис сторонніх предметів — деталей відпрацьованих космічних апаратів та інших предметів діяльності людини).

Не менш важливо зіставити витрати й очікуваний збиток від виникнення позаштатних ситуацій на складних наземних системах, коли позаштатні ситуації можуть призвести до значних техногенних та екологічних наслідків. До таких систем належать у першу чергу АЕС, хімкомбінати, склади боєприпасів, гідроелектростанції.

Лекція 3. Формалізованість задач системного аналізу.

1. Характеристика формалізованих задач системного аналізу.

2. Відмінний принцип, покладений в основу задач системного аналізу.

3. Основні означення.

4. Властивості та особливості СФС.

5. Еколого-економічна система промислового регіону як приклад СФС.

6. Характеристика рівнів задач, які розв'язуються під час системного дослідження складних формалізованих систем.

7. Задачі першого рівня СФС.

8. Задачі другого рівня СФС.

9. Задачі третього рівня СФС.

10. Задачі четвертого рівня СФС.

11. Методи і засоби системного аналізу в дослідженні складних формалізованих задач.

12. Методи і засоби обробки даних натурних спостережень для задач першого

рівня. £1

3.1. Характеристика формалізованих задач системного аналізу.

У цьому розділі розглянемо загальні принципи та прийоми розв'язання формалізованих задач системного аналізу. Розглянуті тут методи та підходи дають можливість виконати комплекс досліджень СФС, пов'язаних із моделюванням, прогнозуванням та прийняттям рішень стосовно контролю та цілеспрямованої зміни їх стану.

Формалізація складних практичних задач або їхніх частин (елементів), з одного боку, дає змогу досліднику використовувати для розв'язання деякий раніше створений інструментарій у вигляді математичних методів, обчислювальних алгоритмів і процедур. З іншого боку, формалізація завжди спричиняє введення певних обмежень і припущень щодо розглянутої задачі, що, безумовно, призводить до втрати її певних 043) властивостей і характеристик, якими з погляду дослідника можна ^ (§0) знехтувати. Отже, формалізація завжди є процесом суб'єктивним, виконуваним дослідником на основі компромісу між втратою певних (о) властивостей вихідної задачі і можливістю використання формальних інструментів для її розв'язання.

045) 3.2. Відмінний принцип, покладений в основу задач системного аналізу, (о) Розглянемо загальні принципи розв'язання певних класів задач, що

належать до аксіоматичних наукових дисциплін та системного аналізу. 043) Насамперед розглянемо клас Дач системного аналізу, що формалізуються.

Математичний апарат цього класу досить розроблений, але з певними —^ припущеннями та обмеженнями, Зумовлено це тим, що багато методів 4%> розв'язання задач цього класу прийшли у системний аналіз з дисциплін — ^{и и} теорії дослідження операцій, теорії оптимізацІЇ, теорії прийняття рішень, 045) теорії екстремальних задач тощо. Оскільки вони належать до класу ©2) аксіоматичних наукових дисциплін, то їх методологічний і математичний

апарат розроблено за принципом, який коротко можна сформулювати так: від методу — до практичної задачі. Суть принципу: на базі аксіом потрібно сформулювати математичну задачу, ввести припущення та обмеження до задачі, запропонувати метод її розв'язання, далі шукати практичні задачі та прикладні дисципліни, де цей метод можна ефективно використати.

Системний аналіз як прикладна наукова методологія реалізує інший принципи від практичної задачі — до методу її розв'язання. Суть принципу: є реальна задача системного аналізу із практичними фізичними, економічними або іншими цілями, критеріями, обмеженнями і припущеннями; необхідно знайти, вибрати або запропонувати метод її розв'язання. Звідси очевидно, що практичні обмеження рідко збігаються з теоретичними, введеними для спрощення задачі. Тому з'являється необхідність насамперед адаптувати, удосконалити і пристосувати відомі методи до прикладних задач системного аналізу, вказати область їхнього доцільного застосування, дати порівняльний аналіз їхніх переваг і недоліків, вказати можливі напрями «послаблення» виявлених недоліків у розв'язанні конкретних класів прикладних задач системного аналізу.

Типові задачі системного аналізу, що формалізуються — це задачі параметричної оптимізації (пошук оптимальних параметрів системи або функціональних елементів), задачі розкриття невизначеностей, зокрема невизначеностей цілей у багатокритерійних задачах оптимізації, задачі класифікації, багатофакторного аналізу та інші задачі їх буде розглянуто надалі.

33. Основні означення. Насамперед наведемо означення формалізованих задач системного аналізу. Це клас задач, для яких потенційно можна побудувати математичні моделі, обчислювальні алгоритми або логічні процедури обробки інформації, що дають змогу за вихідними даними визначити кількісні або якісні ^ характеристики, одержання яких є метою розв'язання задачі. Слід звернути увагу на те, що для задачі системного аналізу, що формалізується не

£^ обов'язкова наявність математичної моделі, що пов'язує вихідну інформацію, вихідні дані з шуканими результатами. Здебільшого досить

°_ певного алгоритму, послідовне виконання якого дає змогу одержати

⁽0⁾ шуканий результат за вихідною інформацією. Як приклад такого класу задач системного аналізу можна назвати деякі задачі, розв'язувані методом імітаційного моделювання. Наприклад, цей метод часто використовують

0^ для визначення часу напрацювання на відмову щодо певного виду об'єкта.

О Отже, у розглянутому означенні поняття «формалізовність» виражена головна властивість різних класів задач, що формалізуються — потенційна можливість встановлення математичного або алгоритмічного взаємозв'язку і взаємозалежності вихідних даних та кінцевого шуканого результату

""Т^ задачі; Звідси випливає, що встановлення факту форм а л і зова пості

уЦ^ практичної задачі — окрема проблема.

и и

Р

Надалі вважатимемо, що розглянуті задачі є такі, що формалізуються. їх ми будемо називати формалізованими задачами. Зазначимо, що поняття «формалізована задача» і «формалізована задача» не є синонімами. Формалізована задача потенційно може бути формалізованою у тому сенсі, що для неї доведено тільки можливість формалізації і подальшого розв'язання. Формалізовану задачу подано як змістовним формулюванням, так і математичною постановкою, для дослідження якої наявний математичний апарат у вигляді математичних методу, моделі або алгоритму. Поняття «формалізована задача» не є синонімом поняття «розв'язна задача». Задача може бути формалізованою, але нерозв'язною. Наприклад, транспортна задача, що полягає у знаходженні оптимального маршруту для послідовного відвідання п пунктів, за Певних значень я буде нерозв'язною Ця задача не тільки формалізується, а ще й має різні варіанти математичної постановки і точний алгоритм розв'язання — послідовний перебір варіантів маршрутів І водночас задача нерозв'язна. Відомо, що вона має транс обчислювальну складність уже при я > 20. Формалізовані задачі (ФЗ) покладено в основу створення і дослідження складних формалізованих систем (СФС).

Прикладом СФС може слугувати сучасний технологічний комплекс, який поєднує велику кількість взаємозалежних технологічних процесів різної природи та організаційних підсистем, а також канали зв'язку між ними, що надають інформацію як якісного, так і кількісного характеру.

Характерною особливістю СФС є те, що вони містять підсистеми двох принципово різних типів: технологічні та. організаційні

Функціонування технологічних підсистем або таких, котрі можна звести до технологічних, визначає відомий алгоритм функціонування. Математичну модель технологічної підсистеми можна подати як сукупність правил, відношень, рівнянь, що повністю визначають її властивості. Такі підсистеми не мають власних цілей, їх поведінкою можна керувати для досягнення заданих ззовні цілей. Слід зазначити, що вигляд математичних описів технологічних підсистем може бути як детермінованим, так і стохастичним або будь-яким іншим, який дає змогу враховувати фактор невизначеності.

Функціонування організаційних підсистем не можна подати як строгий опис або однозначно визначену сукупність описів. Такі системи мають здатність до формулювання на базі як власних, так і зовнішніх цілей.

ЗА Властивості та особливості СФС. Складні системи, що формалізуються мають низку важливих особливостей.

1.Можливість функціонування не лише на основі зовнішніх стосовно системи цілей та критеріїв, але й системи загальних цінностей. Для формалізованих систем технологічного типу у певних випадках цю систему загальних цінностей можна звести до узагальненого принципу мінімуму дисипації енергії М. М. Моїсеєва. Для урахування такого роду критеріїв використовують лопко-лшгвістичні підходи, що грунтуються, наприклад, на теорії нечітких множин.

2.1снування важливого класу складних систем, у якому підсистеми мають компетентною, яка порівнянна з компетенцією всієї системи або її переважає. Такими системами є, наприклад, екосистеми, що складаються з різнорідних підсистем. Через це адекватно описати такі системи за допомогою однієї мови не можливо. Для цього потрібна багатомовність.

3.Складні системи, що формалізуються часто можуть бути унікальними, неповторними, як, наприклад, екосистеми. Водночас технологічні підсистеми, що входять До їх складу здебільшого для тих самих типів задач можна розглядати як типові. Унікальними є кількість і види взаємодії цих підсистем.

4.Відсутність строго формалізовних і єдиних глобальних цілей функціонування. Ця властивість зумовлює потребу оперування лінгвістичними формулюваннями.

5.До, у свою чергу, потребує використання певного математичного апарату — теорії нечітких множин, теорії логічного висновку тощо. Водночас для технологічних підсистем можна формувати чіткі цілі агатокритерійність функціонування.

6.Невизначеність, яка зумовлена: стохастичністю через неідеальність, анізотропність і гетерогенність; недосконалістю технічних засобів вимірювання і управління; неповнотою знань про природу процесів, які лежать в основі СФС (біологічних, економічних, фізико-хімічних тощо); недосконалістю математичних описів та обмеженими можливостями обчислювальних засобів; суб'єктивними факторами.