§ 2. Поняття сліду в трасології.

Вчинення багатьох злочинів супроводжується певними змінами у навколишньому оточенні. Такі зміни прийнято називати слідами злочину. Слід являє собою відображення злочинних дій, окремих елементів злочинного акту. У криміналістичному розумінні цінність слідів зумовлена існуючою залежністю між злочином та його відбиттям (слідами). Історично використання слідів з метою розкриття злочинів відомо з давніх часів (особливо це стосується держав Стародавнього Сходу: Індії, Китаю, Камбоджі, Японії).

У сучасній криміналістиці поняття сліду розглядається за кількома аспектами. У широкому розумінні слід — це результат будь-якої матеріальної зміни первинної обстановки внаслідок учинення злочину: матеріально-фіксовані зміни одного об’єкта на інший; поява чи зникнення тих чи інших предметів, порушення первинного положення, місцезнаходження, стану різних об’єктів (наприклад, загублені злочинцем на місці події власні речі, скалки розбитого віконного скла). Сліди в широкому розумінні охоплюють: комплекси елементів, властивих певним подіям (сліди дорожньо-транспортної події, сліди пожежі тощо); зміни обстановки (поява або зникнення предметів, зміна їх місця розташування); зміна вигляду або стану предмета (зламаний замок). На сучасному етапі розвитку криміналістики як сліди розглядаються: звукові сліди, запахові сліди, сліди-мікрочастки, сліди-речовини, сліди генетичного коду людини.

Традиційно трасологія вивчає сліди тільки у вузькому розумінні, а саме — матеріально-фіксовані відображення зовнішньої будови одного об’єкта на іншому (сліди-відображення). Сліди-відображення виникають внаслідок взаємодії двох об’єктів і мають достатньо широке розповсюдження: це сліди рук людини, ніг, взуття, зубів, транспортних засобів, знарядь та інструментів тощо. Сліди-відображення є основним предметом вивчення у трасології

Класифікація слідів

У трасології сліди класифікуються за різними підставами. Залежно від роду слідоутворюючих об’єктів виділяють сліди людини, сліди тварин, сліди предметів. Щодо конкретних слідоутворюючих об’єктів, то найчастіше трапляються сліди рук, ніг, зубів, транспортних засобів, знарядь злому та інструментів. Залежно від механізму утворення слідів розрізняють сліди: об’ємні та поверхневі, статичні й динамічні, локальні та периферичні.

Об’ємні (вдавлені) сліди відображають зовнішню будову слідоутворюючого об’єкта в об’ємі, тобто у всіх трьох його вимірах — за довжиною, шириною і глибиною. Вони виникають від вдавлення слідоутворюючого об’єкта у податливу слідосприймаючу поверхню, яка при цьому деформується. Часто об’ємні сліди утворюються на слідосприймаючій поверхні (наприклад, ґрунті, деревині, пластиліні, замазці) в результаті натискання або удару (сліди взуття на снігу, сліди пальців рук на пластиліні та ін.). Об’ємний слід дає змогу уявити зовнішню будову та окремі елементи слідоутворюючого об’єкта. Якість сліду залежить від властивостей речовини слідосприймаючої поверхні, сили і напрямку натискання (удару), інших умов слідоутворення.

Поверхневі (площинні) сліди виникають у результаті змін, що відбуваються на поверхні слідосприймаючого об’єкта (за двома вимірами — довжиною і шириною). Обидва об’єкти, що беруть участь у слідоутворенні, за твердістю приблизно однакові. До поверхневих слідів можуть належати, наприклад, сліди пальців рук на поверхні меблів, сліди босих ніг на паркетній підлозі, сліди протектора транспортного засобу на асфальті.

Поверхневі сліди звичайно поділяють на два види: сліди нашарування і сліди відшарування. Сліди нашарування формуються внаслідок накладення на слідосприймаючий об’єкт речовини, яка має на собі слідоутворюючий об’єкт (потожирові сліди пальців рук, сліди, залишені забрудненою підошвою взуття та ін.). Сліди відшарування формуються з речовини, частки якої відокремлюються від слідосприймаючого об’єкта і залишаються на слідоутворюючому об’єкті (наприклад, сліди пальців рук, утворені на вкритій порохом або свіжопофарбованій поверхні).

Поверхневі сліди можуть бути видимими і невидимими. Видимі сліди — це такі, які можна виявити шляхом безпосереднього зорового сприйняття, а невидимі — відшукання і сприйняття яких передбачає застосування спеціальних засобів або пристосувань.

Залежно від стану об’єктів на момент слідоутворення виникають статичні або динамічні сліди.

Статичні сліди виникають в момент спокою (статики), котрий наступає під час механічної взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об’єктів, які контактують у перпендикулярному напрямку. У більшості випадків такі сліди зберігають зовнішні ознаки слідоутворюючого об’єкта, відображають його без істотних перекручувань, тому їх називають також відтисками. Типовими прикладами статичного сліду є відбиток пальця руки з відображенням папілярного візерунка та відбиток підошви взуття на ґрунті. Різновидом статичних слідів є сліди кочення, які утворюються при прокатуванні слідоутворюючого об’єкта по слідосприймаючому (наприклад, слід протектора транспортного засобу, утворений при поступально-обертальному русі по якій-небудь поверхні).

Динамічні сліди виникають у результаті самого руху одного або обох об’єктів слідоутворення. Кожна точка утворюючої поверхні залишає слід у вигляді лінії (траси). До динамічних можуть належати сліди розрубу, розпилу, ковзання, свердління, різання, тертя тощо.

Залежно від місця, на якому відбулися зміни слідосприймаючого об’єкта, вирізняють локальні та периферичні сліди.

Локальні сліди виникають у межах контакту взаємодіючих об’єктів (наприклад, слід босої ноги в межах контакту з поверхнею дерев’яної підлоги). Навколо локального сліду поверхня слідосприймаючого об’єкта залишається незмінною.

Периферичні сліди виникають за межами контактної взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об’єктів (наприклад, слід від забрудненого борошном (цементом, пилом) верху взуття, утворений «на периферії», навколо взуття, за межами підошви).

Сліди бувають механічного, хімічного, біологічного, термічного походження. У криміналістиці переважно вивчаються сліди механічної дії, як найбільш поширені об’єкти трасологічного дослідження.

33333

. Основи дактилоскопії

Шкірні візерунки на пальцях і долонях рук належать до перших об’єктів, про які навіть первісні люди мали певні відомості. Серед малюнків печерної людини є й такі, що зображують відбитки руки людини. Так, у 1832 р. під час розкопок курганів на Гавр-Інісе, маленькому острові в Морбіганській затоці (Франція), було виявлено підземний коридор завдовжки 13 м з двома рядами кам’яних стовпів, на 23-х з них були знайдені малюнки у вигляді повної колекції папілярних ліній рук людини.

Велике значення слідам рук приділялося у східних народів. Так, в Японії та Китаї здавна була відома дактилоскопія. Згідно з сімейним правом Японії, аби розірвати шлюб, чоловік повинен був видати жінці документ, який мав бути написаний рукою чоловіка, а у випадку його неписьменності на ньому проставлявся відбиток його пальця. У ХІІ—ХІІІ ст. китайці використовували відбитки пальців не лише під час розірвання шлюбу, а й у розслідуванні злочинів.

Сучасний стан криміналістики дає можливість з високою достовірністю встановити особу за слідами її долоней чи пальців рук. Сліди рук, що виявлені на місці події, є незаперечним доказом того, що певна особа знаходилась на цьому місці. Останнім часом в Україні висловлювались пропозиції щодо необхідності введення системи загального дактилоскопіювання та створення відповідного банку даних.

Дактилоскопія*— розділ трасології, що вивчає властивості й будову папілярних візерунків з метою використання їх відбитків для ототожнення особи і розкриття злочинів.

У криміналістиці важливе значення приділяється слідам рук, оскільки:

1) контактування руки з яким-небудь об’єктом відбувається переважно долонною поверхнею кисті;

2) на пальцях і долонях рук є потожирові виділення, які залишають сліди нашарування;

3) шкіра руки має специфічні властивості.

Шкіра на долонній поверхні рук людини складається з двох основних шарів: верхнього шару — епідермісу та нижнього, що розташований під епідермісом, — дерми. Дерма має будову у вигляді сосочків, розміщених рядами, кожен з яких має незмінну структуру протягом усього життя людини. Епідерміс копіює рельєф сосочків і утворює папілярні лінії — лінійні пагорби, розділені борозенками. Папілярні лінії становлять основу рельєфу шкіри долонної поверхні руки і підошви стопи. У дорослої людини ширина папілярної лінії сягає 0,4—0,6 мм, а висота — 0,1—0,4 мм.

Основними властивостями папілярних ліній є їхня індивідуальність, стійкість та відновлюваність. Індивідуальність папілярних візерунків полягає в тому, що у кожної людини свої малюнки папілярних ліній, а будова їх ліній має таку сукупність ознак, яка дає змогу відрізнити один візерунок від іншого. Цікавий (і поки ще єдиний) випадок зафіксовано у мешканців Швеції Андреаса Даніельсона та його доньки Марі, у яких зовсім відсутні папілярні лінії на пальцях рук. Та навіть відсутність папілярних ліній — це яскрава індивідуальність відбитків пальців рук людини, яка дає можливість їх ідентифікувати.

Стійкість папілярних візерунків виявляється в тому, що протягом усього життя людини їх будова не змінюється. На нігтьових фалангах вони виникають на 3—4-му місяці розвитку плода людини, а остаточне їх формування відбувається на шостому місяці. Розвиток організму людини пов’язаний зі збільшенням ширини, висоти та довжини папілярних ліній, але малюнок, його окремі деталі, кількість папілярних ліній залишаються незмінними. В експертній практиці мали місце випадки виявлення пересадки злочинцям, які перебували на дактилоскопічному обліку, ділянок шкіри папілярного візерунка. Однак і в цих випадках є певні ознаки, що дають змогу встановити факт пересадки шкіри та ідентифікувати особу. Про відновлюваність папілярних ліній свідчать такі дані. Пошкоджений епідерміс через певний час відновлюється у початковому вигляді, а пошкодження дерми призводить до порушення папілярних ліній та утворення шрамів або рубців.

На різних ділянках долонної поверхні папілярні лінії утворюють різні за складністю візерунки. Більшість узорів на нігтьових фалангах пальців складається з трьох потоків папілярних ліній: а) внутрішній малюнок у вигляді петель, кругів, завитків чи інших фігур; б) верхній потік зовнішнього малюнку; в) нижній потік зовнішнього малюнку; г) дельта — місце зближення чи з’єднання всіх трьох груп папілярних ліній; ґ) основа, яка підкреслює малюнок.

Папілярний візерунок — узор на нігтьових фалангах пальців рук, утворений папілярними лініями. Папілярні візерунки поділяються на три основних типи: дугові, петльові та завиткові (рис. 4). Якщо візерунки за своєю будовою не належать до жодного з основних типів, то це атипові (аномальні) візерунки.

а	б	в
Рис. 4. Типи папілярних візерунків: а — дуговий; б — петльовий; в — завитковий.

Дугові папілярні візерунки є найпростішими за своєю будовою і складаються з одного-двох потоків папілярних ліній, які беруть початок біля одного бічного краю пальця та продовжуються до другого, утворюючи в середній частині візерунка дугоподібні фігури. Дугові візерунки поділяються на два види: прості дугові візерунки і дугові візерунки із зародковим внутрішнім малюнком. Дугові візерунки становлять близько 5 % від загальної кількості пальцьових візерунків.

Петльові папілярні візерунки мають не менше трьох потоків ліній і одну дельту, а в їхньому внутрішньому малюнкові є хоча б одна папілярна лінія, що утворює вільну петлю. Петльові візерунки поділяються на ульнарні (основи петель звернені до мізинця) і радіальні (основи петель звернені до великого пальця). Розрізняють такі види петльових візерунків, як прості, половинчасті, замкнуті, вигнуті, рівнобіжні, зустрічні. Петльові візерунки становлять близько 65 % від загальної кількості пальцьових візерунків.

Завиткові папілярні візерунки найскладніші за будовою, їх внутрішній малюнок має хоча б одне коло, повний оберт спіралі або дві-три системи петель, голівки яких огинають одна одну, або хоча б одне півколо, опуклість якого звернена до основи візерунка. Завиткові візерунки мають дві дельти (іноді три-чотири). Завиткові візерунки поділяються на кругові, спіралеподібні, неповні зі складною будовою внутрішнього малюнка. Завиткові візерунки становлять близько 30 % від загальної кількості візерунків.

Механізм слідоутворення — це система компонентів процесу утворення слідів-відображень. Такий механізм може бути різним: слідоутворення може здійснюватися в результаті фізичних, хімічних, біологічних та інших процесів. Матеріально-фіксовані сліди виникають у результаті механічної контактної взаємодії двох об’єктів: один об’єкт утворює слід (той, який залишив слід) — слідоутворюючий об’єкт, інший — сприймає змінення (на якому утворився слід) — слідосприймаючий. Ділянки поверхні об’єктів, якими вони стикаються під час утворення сліду, називаються контактними поверхнями, а факт взаємодії — слідовим контактом. Сліди завжди залишаються на слідосприймаючих об’єктах.

Слід виникає за умови, що слідоутворюючий об’єкт є твердішим, ніж слідосприймаючий і діє з такою силою, яка зможе викликати його відбиття. Утворення слідів при взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об’єктів залежить від ряду чинників: твердості об’єктів, напрямку взаємодії, розташування об’єктів, сили і характеру взаємодії.

На долонних поверхнях рук немає жирових залоз, але вони лишають потожирові сліди. Яким чином на пальцях рук виникає жир? Руки майже завжди забруднюються при торканні ними до інших частин тіла (обличчя, волосся, кінчика носа, вушної раковини, тильного боку долоні тощо), на яких шкіра постійно змащена жиром, що виділяється. При змішуванні жиру з потом утворюється потожирова речовина, яка відшаровується при торканні і утворює потожирові сліди. Крім потожирової речовини на руках майже завжди є частки сторонніх забруднень, котрі потрапляють на них з предметів, до яких торкається рука. Це мікрочастки пилу, барвників і рідких речовин. У разі контакту з об'єктом речовина, що нашарувалася на пальці, відшаровує-

ться і залишається на предметі у вигляді сліду — видимого, мало-видимого. Такий слід за механізмом утворення називається слідом нашарування . Він відображує форму будови папілярних ліній. Якщо слідосприймаюча поверхня забруднена тонким шаром речовини, наприклад свіжезабарвлена, забруднена кров'ю або іншою речовиною, то при торканні поверхні рукою барвник прилітає до папілярних ліній, відшаровується від поверхні і забирається слідоутворюючим об'єктом (пальцем) 2. Такий слід називається слідом в і відшаровання. Сліди відшарування є негативними відносно папілярного узору, оскільки вони відображають проміжки між папілярними лініями. Для порівняльного дослідження сліди відшарування належить контратипувати, тобто треба одержати позитивне зображення.

Потожирова речовина є безбарвною, тому й" нашарування на предметі, особливо пористому, невидиме. Крім того, піт швидко всмоктується пористою (шорсткою) поверхнею. Сліди, які утворилися на таких поверхнях, не можна виявити спостереженням, навіть із застосуванням оптичних засобів (лупи, мікроскопа). Тут потрібні інші технічні засоби і методи.

Якщо рука забруднена, на ній, як правило, залишаються забарвлені сліди. Проте і в такому випадку є можливим утворення невидимих слідів. Якщо злочинець послідовно торкається до кількох об'єктів, наприклад, переставляє посуд в серванті, СТСЛажаХ , В Магазині,на ПерШИХ Предметах ВИНИкають видимі забарвлені сліди, на наступних видимість зменшується, оскільки вичерпується барвник, нарешті він зовсім зникає і слід виникає тільки з появою потової речовини, що постійно виділяється. Такий механізм утворення слідів належить враховувати під час огляду і обирати відповідні методи та засоби виявлення слідів.

Таким чином, основу механізму слідотворення слідів рук і ніг складає механічний рух двох об'єктів під час їх взаємодії, коли вони рухаються прямолінійно назустріч один одному. При цьому утворюються статичні, контактні сліди, які відображають головним чином центральну частину папілярного узору, тому такі сліди іноді називають слідами торкання. Сліди рук можуть виникати й при інших формах механічного руху, наприклад при прямолінійно-поступальному. Однак сліди, котрі утворюються, мають вигляд мазків, не придатних для ототожнення людини. Лише при обертанні-коченні утворюється придатний для ідентифікації слід. Тому при дактилоскопіюванні рекомендується прокочувати палець, повертаючи його від одного краю до другого. Тільки тоді буде відображена уся структура папілярного узору.

4444444

Види слідів рук

У результаті взаємодії злочинця з об'єктами матеріального середовища місця події залишаються різноманітні сліди, найчастіше це сліди рук. Виявлення, фіксація та вилучення слідів рук з метою їх використання для розшуку злочинців та розслідування злочинів - важливе завдання спеціаліста-криміналіста під час огляду місця події і проведенні експертиз. Криміналістичне значення слідів рук полягає в тому, що за їх допомогою можна з'ясувати різні обставини справи за розмірами сліду папілярного узору, шириною папілярних ліній та відстанню між ними встановлюють стать та вік особи, за взаємним розміщенням слідів на слідосприймаючій поверхні визначають механізм їх утворення, руку та палець, якими вони були утворені.

Але основне значення слідів рук у тому, що вони широко використовуються для криміналістичної ідентифікації. Властивості папілярних узорів - індивідуальність, сталість та відновлюваність - роблять їх найбільш цінними об'єктами криміналістичної ідентифікації. Як ідентифікуючі об'єкти найчастіше виступають сліди пальців рук, однак ідентифікувати особу можна також за слідами долонь рук та слідами ступнів.

Сліди рук на місці пригоди залишаються набагато частіше, ніж інші сліди. Вони можуть бути виявленими на різноманітних поверхнях предметів, яких торкався злочинець. Найчастіше це відчинені або зламані злочинцем вікна, двері, віконні чи дверні ручки, обв'язки, рами, скло, підвіконня, меблі тощо. Сліди рук можуть залишатися і на тих предметах, які злочинець переміщав. Якщо злочинець вмикав або вимикав електричне освітлення, сліди його рук можна виявити на електричних лампочках, вимикачах. Під час огляду автомобіля сліди рук знаходять на кермі, дверцятах, їх склі та ручках, вітровому склі, на інших предметах та деталях.

У практиці роботи правоохоронних органів сліди папілярних узорів трапляються на різноманітних предметах, прийоми знаходження, фіксації та дослідження яких визначаються багатьма чинниками: структурою та кольором поверхні об'єктів, кількістю та якістю речовини, яка утворює сліди, розподіленням її на поверхні шкіри та особливостями слідоутворення.

Для того, щоб оволодіти прийомами та засобами виявлення, фіксації та дослідження слідів, потрібно розуміти не тільки юридичну суть явищ, в результаті яких виникають сліди, але й їх природничонаукову основу.

У формуванні сліду беруть участь щонайменше два об'єкти: слідоутворюючий та сприймаючий, а найчастіше три - слідоутворюючий, сприймаючий та речовина сліду. Поняття слідоутворюючого та слідосприймаючого об'єкта завжди конкретне по відношенню до визначеного сліду. Механіка формування сліду така, що обидва взаємодіючі об'єкти теоретично і нерідко практично отримують зміни (сліди). При цьому із-за різних фізичних та інших властивостей дія одного об'єкту на інший буває більш значною та помітною.

Об'єкти слідоутворення необхідно підрозділяти на утворюючі та сприймаючі не за механізмом слідоутворення, простіше та точніше їх визначати щодо кожного сліду. При цьому завжди і без особливих труднощів можна встановити об'єкт, на якому розташований даний слід, і виділити таким чином об'єкт, який утворив слід. Крім того, у відношенні цілої групи слідів є наперед визначені утворюючі об'єкти, які практично носіями слідів не бувають. Передусім це стосується папілярних узорів на руках і ногах, які завжди є об'єктами, які утворюють сліди.

Поділ слідів на створюючи та сприймаючі визначається співвідношенням їх фізичних та інших властивостей, які виявляються в даних конкретних умовах слідоутворення. Так, для формування об'ємних слідів твердість сприймаючого об'єкта не повинна перевищувати твердості утворюючого, тільки в цьому випадку виступаючі частини утворюючого об'єкта, можуть піддати деформації сприймаючий.

Поняття речовини сліду повинно бути відокремлене від поняття речовини сприймаючого об'єкта. Речовина сліду може бути твердою або рідкою і складатися з різних за величиною часток. Вивчення властивостей речовини сліду має велике трасологічне значення: вона визначає адекватність та можливість відображення ознак у слідах. Речовина сліду може складатися з речовини самого слідоутворюючого об'єкта, суміші цих речовин або речовини, яка випадково потрапила на поверхню одного з об'єктів, які беруть участь у процесі слідоутворення. В останньому випадку речовина за походженням може і не бути зв'язаною з розслідуваним злочином.

Вивчаючи механізм формування слідів папілярних узорів, не можна розглядати один об'єкт (сприймаючий) як активний, визначальний, а інші (сприймаючий та речовину сліду) як пасивні, нейтральні. На особливості сліду впливають властивості всіх об'єктів. Так, особливості сліду пальця руки залежать не тільки від висоти, форми та пружності папілярних ліній шкіри, але й від властивостей сприймаючого об'єкта: властивості сприймати речовину сліду, забарвлювати слід (при слідах - відшаруваннях), придавати йому об'ємну форму (при вдавлених слідах). Сприймаючий об'єкт та речовина сліду визначають не тільки можливість слідоутворення, але й характер передачі ознак (крупність пилу впливає на чіткість видимих у сліді деталей будови папілярного узору), можливість їх спотворення, колір сліду тощо.

Слід формується в результаті взаємодії властивостей утворюючого та сприймаючого об'єктів, і ґрунтовно залежить від умов слідового контакту. Наприклад, форма та розміри сліду пальця руки багато в чому залежать від твердості та структури сприймаючого об'єкту - віконної замазки. Іноді слід відображає ознаки, які не відповідають властивостям об'єктів, що беруть участь у слідоутворенні. Джерело таких ознак необхідно шукати у явищах, які супроводжують слідоутворення (наприклад, термічна дія під час утворення слідів рук на льоду).

Для формування слідів необхідно, щоб подія пригоди привела у взаємодію утворюючий та сприймаючий об'єкти, тобто щоб був обумовлений слідовий контакт. Чітке відображення ознак можливе при безпосередньому доторканні об'єктів. Ділянки об'єктів, які доторкаються, називають контактуючими. Дія одного об'єкту на інший ґрунтується на тому, що слідоутворюючий об'єкт вносить зміни у сприймаючий або захищає ділянку поверхні сприймаючого об'єкта від змін, при цьому інший слідоутворюючий об'єкт змінює поверхню навколо захищеної ділянки. Такий спосіб формування слідів називають периферійним на відміну від першого способу - локального, при якому зміни локалізуються на ділянці контактування. Сліди перифірійної дії рідко зустрічаються на місцях злочинів і ще рідше бувають об'єктами дактилоскопічної експертизи. Прикладом такого сліду може бути висипання матеріалу, яким заповнені стінки сейфа, на руку, в результаті чого на об'єкті утворюється контур долоні.

Для утворення слідів периферійної дії не обов'язковий безпосередній контакт об'єктів, які беруть участь у слідоутворенні, але відсутність такого контакту завжди негативно відбивається на чіткості слідів.

При слідовому контакті об'єкти піддаються фізичній, хімічній або біологічній дії. Фізична дія носить механічний або тепловий характер: сліди утворюються в результаті відмінностей механічних властивостей чи температури взаємодіючих об'єктів. Механічна та теплова дія нерідко суміщаються. Так, свічка, яка затиснута в руці, одночасно піддається термічній і механічній дії - вона розм'якшується і деформується. При цьому термічна дія створює умови для деформації в результаті механічної дії. Суто термічна дія може викликати лише сліди горіння або плавлення сприймаючого об'єкта, які, як правило, мають вкрай мале ідентифікаційне значення.

Відображення в результаті хімічної дії рідко зустрічається на практиці, оскільки хімічно активні речовини, як правило, ізолюють від інших об'єктів, вони відносно рідко стають знаряддям злочину чи об'єктом злочинних посягань. Слідами хімічної дії є, наприклад, корозія металу в результаті відкладання потожирової речовини папілярних узорів рук.

Слідом біологічної дії є зміна кольору тканини в результаті гниття кров'яного сліду папілярного узору або дія мікроорганізмів у потожировій речовині, яка може змінити колір поверхні чи знищити блиск металу в місці контакту.

Зазначимо, що механізм утворення слідів біологічної дії насправді носить хімічний характер, але причини процесів, що відбуваються при цьому - чисто біологічні (проф. М. В. Салтевський).

Сліди, утворені в результаті хімічної, біологічної або чисто термічної дії дуже рідко зустрічаються в практиці, і можливості їх дослідження вкрай обмежені внаслідок нечіткого відображення в них ознак об'єктів.

Сили молекулярного зчеплення та інші внутрішні сили кожного тіла чинять опір будь-яким зовнішнім діям, що порушують або змінюють форму поверхні, внутрішню будову та інші властивості цього тіла. При взаємодії фізичних тіл, одне з яких є слідоутворюючим, а інше - сприймаючим об'єктом, свої властивості в незмінному вигляді зберігають об'єкти, внутрішні сили яких є переважаючими. Так, механічні властивості шкіри пальця руки, наприклад, її властивість опору зовнішній дії, буде вище відповідних властивостей пластиліну, тому при контактуванні деформується саме пластилін, сприймаючи папілярний рельєф шкіри.

Якщо об'єкт зберігає всі властивості, які були втягнуті у слідовий контакт, тобто його властивості будуть більш стійкими, ніж відповідні властивості іншого об'єкта, то останній стає носієм відображення властивостей першого об'єкта.

Коли твердість сприймаючого об'єкта перевищує твердість утворюючого, можуть сформуватися лише поверхневі сліди. Для цього утворюючий об'єкт має бути вкритим шаром речовини, яка завдяки тертю та прилипанню відділяється від нього і закріплюється на сприймаючій поверхні, утворюючи слід нашарування.

Якщо ж сприймаюча поверхня вкрита тонким шаром речовини, остання під дією сил тертя та прилипання може відділитися та нашаруватися на слідоутворюючий об'єкт. При цьому створюються сліди відшарування. Отже, в залежності від характеру змін, внесених у сприймаючий об'єкт, сліди можна підрозділити на дві групи: поверхневі та вдавлені.

Сліди відносяться до поверхневих, якщо їх формування викликане взаємодією зовнішніх поверхонь тіл, і за умови, що ця дія не призвела до необоротних змін стану внутрішніх частин і форми слідосприймаючого об'єкта. При утворенні поверхневих слідів змінюються колір і структура поверхні сприймаючого об'єкта; цих змін, викликаних нашаруванням або відшаруванням речовини сліду, достатньо для виявлення та вивчення останнього. Прикладом може бути слід пальця руки на склі.

Сліди нашарування можна також розділити на забарвлені і невидимі (латентні). Забарвлені сліди пальців рук залишають пальці, забруднені сторонніми речовинами. Найбільш поширений вид таких слідів - сліди пальців, забруднених пилом та кров'ю. Якщо палець притиснути до тонкого шару пилу, якась його частина прилипає до папілярних ліній і коли цим пальцем доторкуються до вільної від пилу поверхні, одержують пальцевий слід, який в сприятливих умовах повністю піддається ідентифікації і може бути настільки чітким, що за ним можна брати довідки за криміналістичними обліками. Аналогічно може утворитися слід пальця, забрудненого іншою речовиною, наприклад, фарбою, чорнилом, сажею, борошном, вапном, крейдою, туалетною пудрою, мастилом, деякими видами матеріалів для заповнення сейфів тощо.

Кров'яні сліди пальців, як правило, менш чіткі і менш придатні для ідентифікації. Звичайно перші сліди бувають нечіткими внаслідок надлишку фарбуючої речовини, але якщо один і той же палець залишає декілька відбитків підряд, останні з них можуть бути придатними для ідентифікації.

Латентними називають сліди, невидимі неозброєним оком, а також усі сліди, які в якійсь мірі видимі, але піддаються належному дослідженню тільки після проявлення. Такі сліди пальців рук залишаються на предметах, до яких доторкувались пальцями, від невеликої кількості жиру, поту та бруду на папілярних лініях кінцівок пальців.

Латентні сліди найчастіше знаходять на предметах з полірованою або гладкою поверхнею та на папері, але при сприятливих умовах вони виявляються також на шорсткій поверхні, накрохмаленій білизні тощо.

Поверхневі сліди рук можуть бути також у вигляді слідів відшарування. Вони, як правило, залишаються на гладкій поверхні, вкритій незначним, досить тонким шаром якої-небудь сторонньої речовини, наприклад, пилу, сажі, фарби. Доторкуючись до таких предметів, рука знімає з них частки сторонньої речовини, оголюючи поверхню самого предмета. При цьому гребені папілярних ліній, доторкуючись поверхні предмета, знімають з нього частки сторонньої речовини, тоді як борозенки узору не входять, у контакт з поверхнею предметів, і у відповідних їм місцях частки сторонньої речовини зберігаються. У результаті такого відшарування на поверхні предмета створюється відображення рельєфу руки, в тому числі і мікрорельєфу шкіри.

Якщо в процес слідоутворення втягнуті внутрішні частини сприймаючого об'єкта та із-за порушення їх зчеплення і взаємного розміщення піддається необоротним змінам форма сприймаючого об'єкта, в результаті залишкової деформації при механічній дії, плавленні (при тепловій дії та корозії при хімічній дії) утворюються вдавлені сліди. Такі сліди можуть утворитися на фарбі на свіжопофарбованих поверхнях, на клею конвертів та поштових марках; на речовинах, які легко розтоплюються чи робляться м'якими, коли їх тримають у руках (наприклад, шоколад); на шматках мастики, в товстому шарі пилюки; у вибухових речовинах м'якої консистенції; на замазці, що не встигла затвердіти; на воску, який витік або капнув з палаючої свічки; на сургучі; на жиру, який вживається в їжу; на борошні; помаді; м'якій глині; на товстій та липкій клейонці; смолі; пластиліні тощо. Однак у звичайному середовищі, яке оточує людину, небагато речовин, які б мали вказані властивості, тому чіткі об'ємні сліди рук зустрічаються на практиці досить рідко.

Вдавлені сліди відносяться до видимих слідів, а поверхневі можуть бути видимими та невидимими. Не всі видимі сліди добре помітні і їх можна легко відшукати. Іноді погано помітні із-за незначного рельєфу вдавлені сліди та із-за мало контрастного кольору поверхневі забарвлені сліди. Серед поверхневих досить поширені маловидимі безкольорові сліди (наприклад, потожирові), виявити їх можна лише завдяки змінам, які вони вносять у структуру сприймаючого об'єкта. Однак загальне, що об'єднує такі сліди, які відносяться до групи видимих - це можливість безпосередньо сприйняти їх зором (навіть якщо для цього необхідно освітити їх під гострим кутом). Невидимі ж сліди при будь-якому освітленні неможливо сприйняти зором. Але оскільки вони відрізняються від сприймаючого об'єкта хімічними властивостями, адгезією, адсорбцією, електропровідністю або властивістю відбивати, поглинати чи виділяти промені електромагнітного спектра (інфрачервоні, ультрафіолетові, рентгенівські), їх можна виявити. При цьому необхідні лише спеціальні прилади або реактиви, які перетворюють властивості сліду і роблять їх доступними зору.

Розглянута класифікація та ознаки, які лежать в її основі, визначаються властивостями утворюючого та сприймаючого об'єктів речовини сліду та умов слідоутворення. При цьому основне значення мають властивості сприймаючого об'єкта і речовини сліду. Так, залежно від того, до якого об'єкта доторкнеться рука, її слід може бути об'ємним (на пластиліні), або поверхневим (на шибці). Залежно від своїх властивостей речовина сліду може залишитися на поверхні об'єкта (пил на папері) або всмоктатися в його товщу (потожировий слід на тому ж папері). Слід може бути видимим або невидимим залежно від властивостей речовини сліду і сприймаючої поверхні.

Отже, за ступенем деформації слідосприймаючої поверхні сліди рук поділяють на об'ємні та поверхневі, а останні, з урахуванням напряму переміщення слідоутворюючої речовини - на сліди нашарування та відшарування. У свою чергу, сліди нашарування можуть поділятися на безбарвні та забарвлені, негативні та позитивні. До позитивних відносять сліди, в яких відображаються виступаючі частини папілярного узору - папілярні лінії, а негативними є сліди, в яких відображені між папілярні борозенки (наприклад, внаслідок сильного натиску). Класифікація слідів папілярних узорів приведена на схемі (див. мал. 44).

Мал. 44. Схема класифікації слідів рук

Більша частина взаємодії долонних поверхонь рук з елементами матеріального середовища місця пригоди спричиняє появу змін на сприймаючих об'єктах у вигляді нашарування слідоутворюючої (головним чином потожирової) речовини. Потожирова речовина в своєму складі містить багато компонентів, якісний та кількісний склад яких визначається станом людини і не є постійним. У свою чергу, вказаний чинник впливає на особливості відображення структури папілярних узорів на різних об'єктах. Звичайно, що і властивості слідосприймаючих об'єктів (шорсткість поверхні, рельєф, матеріал) визначають закономірності передачі структури папілярних узорів.

Адекватність відображення, крім того, залежить і від механізму слідоутворення. Наприклад, щільний контакт пальця з предметом сприяє утворенню більш повного зображення, хоча так буває не завжди, інколи - навпаки.

Таким чином, можливості виявлення слідів пальців рук залежать від певних умов. Передусім багато в чому методи і способи виявлення залежать від властивостей слідоутворюючого об'єкта. Склад слідоутворюючої речовини достатньо різноманітний і має багато компонентів, а основними складовими частинами є піт, жирова та потожирова речовини.

Найвагомішою складовою частиною слідоутворюючої речовини є піт - продукт секреції потових залоз. Загальна кількість поту, який виділяється за добу з організму людини, становить 500-600 г. У залежності від температурних умов чи ступеня життєдіяльності організму, кількість поту може збільшуватись у 2-3 рази або, відповідно, зменшуватися. Піт - мутнувата рідина, яка має лужну реакцію. Питома вага поту коливається від 1,003 до 1,008. Основою поту є вода (близько 98-99,7%). Крім неї, до складу поту входить багато з'єднань залежно від індивідуальних особливостей організму. Близько третини складають неорганічні елементи, головним чином солі: хлористі, фосфорно-кислі, сірчано-кислі, вуглекислі та інші; з них найбільший відсоток складає хлорид натрію (кухонна сіль), а дві третини - органічні речовини: сечовина, жирні кислоти (мурашкова, оцтова, пропіленова, валеріанова, холестерин та ін.). Крім того, до складу поту входять ліпіди (фосфоліпіди, стероли), воднорозчинні вітаміни (складова вітаміну В - тіамін, рибофлавін, піродиксин та ін.).

Інтенсивність секреції потових залоз невелика. Вони слабко реагують на теплові, але швидше - на мозкові та сенсорні подразнювачі. Якщо руки холодні, їх шкіра не виділяє рідких речовин. Виділення нормалізуються, коли руки зігріваються.

Жирова речовина - продукт секреції сальних залоз. Сальні залози шкірного покриву людини подібно до потових залоз, розміщені дуже нерівномірно, їх значно більше на спині, обличчі, ділянках, де наявний волосяний покрив і т. ін., і значно менше (або вони відсутні зовсім) на долонях, підошвах і т. ін. Кожної доби вони виділяють близько 20 г жиру. Отже, жир із залоз шкірного покриву людини, особливо там, де є папілярні узори, виділяється в малій кількості, але він складає значний відсоток слідоутворюючої речовини пальців рук. Це пояснюється, з одного боку, випаровуванням вологи та підвищенням концентрації жиру у виділеннях безпосередньо шкірних покривів пальців, а з іншого - неусвідомленим доторкуванням пальцями до ділянок шкіри, які завдяки наявності на них сальних залоз певною мірою вкриті жиром. Крім того, від верхнього ороговілого шару шкіри постійно природно відділяються відмерлі клітини. Підраховано, що за 70 років життя людина втрачає у середньому близько 18 кг епідермальних клітин. Кількість відмерлих клітин, що відділяються, на різних ділянках шкірного покриву різна і залежить від товщини шкіри. Долоні рук і підошви ніг витримують найбільше фізичне навантаження, мають найбільшу товщину шкіри. Саме на цих ділянках шкірного покриву спостерігається найбільша кількість відмерлих клітин, що входять як складова частина до слідоутворюючої речовини.

Потожирова речовина складається з потових виділень, продуктів сальних залоз та шкірного сала. Вона змішується у вигляді емульсії на поверхні шкіри та обволікає всі виступаючі місця мікрорельєфу шкірного узору, що є передумовою для якісного слідоутворення.

Таким чином, під безбарвними слідами папілярних ліній треба розуміти сліди, утворені сумішшю поту, жиру та відмерлих клітин шкіри. Ця суміш і є слідоутворюючою речовиною. При утворенні сліду частина слідоутворюючої речовини переходить на об'єкти, що обумовлено прилипанням (адгезією) цієї речовини до поверхні об'єкту. Обов'язковою умовою прилипання є «зволоження» слідоутворюючою речовиною поверхні об'єкта, на якому залишаються сліди, що можливе лише при наявності рідких або напіврідких речовин, які є в слідоутворюючій речовині у вигляді поту та жиру.

Різноманітні об'єкти навколишнього середовища зволожуються різними речовинами не однаково. Так, полірований метал не змочується жирними кислотами, які відіграють значну роль у слідоутворенні. Цим, можливо, значною мірою пояснюється слабка вираже-ність слідів папілярних ліній на полірованому металі.

На інтенсивність прилипання впливають також домішки в слідоутворюючій речовині та забрудненість поверхні об'єктів. В одних випадках ці домішки та забруднення збільшують адгезійну властивість слідоутворюючої речовини, в інших - зменшують. Крім властивості прилипання, на утворення слідів та їх збереження значно впливають кількість поту та жиру в слідоутворюючій речовині. При малій кількості жиру, що нерідко пов'язано з частим доторканням пальців до різноманітних предметів, утворюються менш стійкі сліди. У виділеннях шкірних покривів пальців чисто вимитих рук міститься мало жиру, тому сліди, залишені такими руками, утворюються виключно за рахунок поту і після висихання не завжди можуть бути виявлені за допомогою порошків. Слідоутворююча речовина може зазнавати дії речовин (лаків, солей тощо), що вкривають поверхню об'єкта, в результаті чого виявити сліди буде неможливо.

Для утворення слідів має значення структура поверхні об'єкта. Об'єкти з пористою або волокнистою структурою (папір, шкіра, тканини тощо) в силу капілярних властивостей втягують у свою товщу речовину, яка утворює сліди. При цьому піт втягується краще, ніж жир. Слідоутворююча речовина, в залежності від кількості та тривалості доторкання пальців до поверхні об'єктів з крупнопористою структурою, втягується поверхнею об'єкта, і слід немовби розпливається, узори папілярних ліній втрачають чіткі обриси і сліди набирають вигляду контурної плями (мазка).

Слідоутворююча речовина не проникає в товщу таких об'єктів, як пластмаси, скло і т. ін., в яких мікропори заповнені смолами, гумою тощо ,і не розпливається, а міцно зчеплюється з їх поверхнею. Такі поверхні добре сприймають і зберігають сліди. При утворенні слідів, крім перелічених чинників, суттєве значення має час контакту папілярних ліній з поверхнею об'єкта та сила натискання. Основу утворення слідів, як вказувалось вище, становить прилипання частини слідоутворюючої речовини до поверхні об'єкта. Процес прилипання відбувається миттєво, якщо тільки поверхня об'єкта не вкрита частками побічної речовини, наприклад пилом. В останньому випадку час контакту для створення сліду повинен бути більшим, щоб слідоутворююча речовина змогла просочити шар пилу і ввійти в контакт безпосередньо з поверхнею об'єкта, якщо ж шар пилу має значну товщину і слідоутворююча речовина не може просочити її, то липкість слідоутворюючої речовини нейтралізується, і сліди на поверхні об'єкта не залишаються, або відтворюються лише контури пальців.

Слідоутворююча речовина складається з великої кількості вологи, яка при кімнатній температурі швидко випаровується. Тому в слідах через деякий час залишаються лише нелеткі речовини, від яких залежить стійкість та збереження слідів. Із збільшенням часу контакту папілярних ліній з поверхнею об'єкта збільшується вміст нелетких речовин у слідах, а отже, сліди стають більш стійкими. До нелетких або малолетких речовин відносяться жири, кислоти та солі.

Сила натискання впливає на відображення папілярних ліній у слідах. Під час слабкого натискання (доторкування пальцями руки) сліди можуть не залишитися навіть на ідеально рівній поверхні — склі. При сильному натисканні в сліді залишається більше слідоутворюючої речовини, що також впливає на стійкість слідів.

Іноді сліди зберігаються довгий час на поверхні чистих металів. Це пояснюється тим, що складові слідоутворюючої речовини вступають в реакцію з металом і створюють міцне з'єднання. Однак подібні сліди нерідко малочіткі.

Отже, можна зробити такі висновки:

Безбарвні сліди пальців рук зберігаються практично необмежений час, якщо тільки вони не піддаються хімічному, механічному чи температурному впливу з боку сприймаючої поверхні або навколишнього середовища.

На глянцевих поверхнях пальцеві сліди можуть зберігатися під дощем протягом кількох діб (близько 7) і деякий час - у снігу та воді (близько 14 діб). В останньому випадку перед обробкою сліду необхідно дати йому поступово відтанути або обсохнути.

Сліди папілярних узорів легко змиваються органічними роз

чинниками - спиртом, гасом, бензином тощо. Водою легко змиваються сліди, утворені переважно потом.

Під дією високої температури (200-300 °С) свіжі потожирові

сліди буріють, спікаються і стають більш видимими. Але свіжі сліди,

утворені потом, при такій температурі зникають.

55555555

. Виявлення, фіксація і вилучення слідів рук. Сутність дактилоскопічної експертизи

На місці події трапляються такі види слідів пальців рук, як об’ємні (утворюються на пластичних речовинах) та поверхневі (видимі, слабковидимі та невидимі; відшарування і нашарування). Поверхневі сліди рук можуть бути безбарвними або забарвленими. Механізм утворення слiдів та їхній вид зумовлюють техніку їх виявлення.

Способи виявлення слідів рук. При пошуках слідів рук на місці події необхідно уявляти, до яких предметів міг торкатися злочинець. Виявлення об’ємних і забарвлених слідів не викликає значних труднощів. Поверхневі сліди рук виявляють:

1) оглядом у косопадаючих променях;

2) оглядом в проникаючому світлі (якщо об’єкт огляду прозорий);

3) обробкою поверхні дактилоскопічними порошками;

4) окурюванням парами йоду;

5) використанням хімічних реактивів (розчинів азотнокислого срібла, нінгідрину та алоксану).

Об’ємні сліди виявляють візуальним оглядом.

Фізичні способи виявлення слідів рук засновані на здатності потожирового сліду утримувати частки іншої речовини (порошка). Існує загальне правило про те, що слідчий або спеціаліст повинні уникати застосування порошків з метою виявлення слідів на місці події: краще не використовувати ніяких порошків, а вилучати предмети цілими разом з виявленими слідами. Якщо немає іншої можливості у виявленні та вилученні слідів рук, то виникає потреба в їхньому копіюванні або застосуванні дактилоскопічних порошків.

Дактилоскопічні порошки — це порошки, які використовуються для виявлення невидимих або слабковидимих потожирових слідів рук (двооксид титану, основний вуглекислий свинець, бронзовий порошок, порошки алюмінію та заліза, сажа, графіт). Серед них розрізняють магнітні та немагнітні дактилоскопічні порошки; прості та складні. Найбільш відомі такі магнітні порошки, як «Агат», «Сапфір», «Рубін», «Малахіт», «Топаз» та ін. Існують універсальні суміші порошків, що придатні для забарвлення слідів на різних поверхнях (темна суміш: родамін — 3 %, оксид кобальту — 60 %, живиця — 37 %; світла суміш: оксид цинку (оброблений спиртовим розчином оксихінолу) — 3 %, оксид свинцю — 60 %, живиця — 37 %). Принцип використання порошків полягає в тому, що потожирові виділення на відбитках пальців рук тривалий час залишаються зволоженими, тому до них прилипають часточки порошків. Слід на темній поверхні забарвлюють світлим порошком, а на світлій — темним.

До способів виявлення слідів рук належить також обробка поверхні об’єкта парами йоду. Окурювання парами йоду не знищує слідів і не виключає у разі невдачі застосування інших методів. Сліди забарвлюють парами йоду за допомогою йодної трубки (складається з гумової груші, безпосередньо йодної трубки і скляної лійки). Таким способом виявляють сліди рук на найрізноманітніших поверхнях: папері, картоні, дереві, пластмасі, лакованих меблях. Однак сліди, що виявлені за допомогою парів йоду, швидко знебарвлюються. Пари йоду не стійкі, швидко випаровуються (протягом 10—15 хв.). Забарвлені парами йоду сліди фіксують фотографуванням, а в деяких випадках закріплюють на поверхні розчином крохмалю або порошком заліза.

Хімічні способи засновані на взаємодії деяких складових частин потожирової речовини з певними реактивами: хімічні реактиви вступають в реакцію з амінокислотами поту і забарвлюють сліди рук. Найбільшого поширення отримали такі хімічні реактиви, як водний розчин азотнокислого срібла (5—10 %), розчин нінгідрину (0,2—2 %) або алоксану в ацетоні (1 %), розчин бензидину в перекису водню (у 100 см³ етилового спирту розчиняється 0,25 г бензидину). Робота з хімічними реактивами проводиться в лабораторних умовах.

Способи фіксації слідів рук: 1) основний спосіб — опис у протоколі; 2) фотографування; 3) копіювання слідів.

Після виявлення слідів рук їх необхідно сфотографувати, а потім описати у протоколі слідчого огляду. В протоколі зазначається: на якому предметі виявлено сліди та їх місцезнаходження; розташування слідів на об’єкті; характер і стан поверхні об’єкта; вид сліду; розміри кожного слiду; які способи виявлення і фіксації використовувалися; як саме упаковані об’єкти зі слідами.

Копіювання потожирових слідів, забарвлених дактилоскопічними порошками, здійснюється на спеціальну слiдокопіювальну плівку (темну або світлу). Для копіювання об’ємних слідів рук використовують полімерні матеріали: силіконові пасти «К», «У-4», «СКТН-1», «Сиеласт».

Упакування предметів зі слідами рук. Вилучені предмети зі слідами рук повинні бути певним чином упаковані. Способи упакування: циліндричні предмети (наприклад, склянку) можна помістити між двома дощечками, які перев’язують шпагатом; предмет може бути затиснутий листами картону, поміщений у коробку, яка перев’язується шпагатом.

Сутність дактилоскопічної експертизи. Дактилоскопічна експертиза (експертиза слідів рук) є різновидом трасологічної експертизи, основним завданням якої є ідентифікація особи за слідами рук, залишеними на місці події.

Для проведення дактилоскопічної експертизи слід підготувати:

1) постанову про призначення експертизи;

2) протокол огляду місця події (інші матеріали кримінальної справи);

3) досліджувані об’єкти зі слідами або сліди, перенесені на плівки, фотознімки слідів тощо;

4) зразки для порівняння.

Типовими питаннями, які вирішує дактилоскопічна експертиза, є такі: чи залишені сліди рук даною особою; чи залишені сліди рук, вилучені з місця події, однією особою; чи є на даному предметі сліди рук і чи придатні вони для ідентифікації або визначення родової (групової) належності; якою рукою і якими пальцями руки залишені сліди; які особливості мають руки людини, яка залишила сліди (відсутність пальців, наявність шрамів тощо); якими ділянками поверхні долоні залишені сліди; внаслідок якої дії залишений слід (хапання, торкання тощо).

Процес експертного дослідження з метою ідентифікації складається з кількох послідовних етапів: підготовчий етап, роздільний аналіз, порівняльне дослідження, складання висновків. При роздільному аналізі окремо дослiджують слід (чи його копію) та об’єкт (експериментальні зразки), який міг залишити слід на місці події. Основним завданням етапу є виявлення і вивчення загальних і окремих ознак зовнішньої будови, які відбиті в сліді та притаманні об’єкту. Спочатку виявляються загальні ознаки папілярного візерунка (його тип і вид, взаємне розташування частин і елементів узору, загальна спрямованість окремих потоків ліній узору, його розмір, ширина ліній узору, загальна кількість деталей в узорі тощо), а потім окремі ознаки (початок та кінець лінії, місток, гачок, розвилок, згиб, cтоншення чи cтовщення папілярної лінії, форми країв, пори та ін.).

Під час експертного дослідження слідів рук доцільним є використання папіляроскопа (дактилоскопа) — прилада, що призначений для розглядання, порівняльного дослідження і фотографування двох порівнюваних дактилокарт, або вивчення папілярних візерунків у збільшеному вигляді.

Порівняння ознак здійснюється з метою встановлення співпадання або відмінностей щодо кожної ознаки та їх сукупності. Порівняльне дослідження папілярного візерунка дає змогу зробити висновок про наявність або відсутність тотожності.

6

Фрагмент протоколу огляду місця події.  У торговому приміщенні, на лінолеумове покриття, виявлені чотири грязьових сліду взуття, Сліди подібні за розмірами і малюнку підошовної частини між собою. Два сліди залишені взуттям на праву ногу і два - на ліву. Взаиморасположение слідів дозволяє зробити висновок про те, що вони представляють "доріжку слідів ніг" з напрямком руху від вхідних дверей до торгового віконця.  Довжина кроку правої ноги 49см, довжина кроку лівої ноги 5Осм, що свідчить про невелику кульгавості на праву ногу. Ширина постановки ніг 2.0см. Кут розвороту правої стопи 12 °, кут розвороту лівої стопи 10 °.  В одному з слідів взуття на ліву ногу чітко відбився малюнок підошовної частини взуття з деталями будови.  При огляді зазначеного сліду взуття встановлено: загальна довжина сліду 270мм, довжина сліду подметочной частини 141мм, ширина сліду подметочной частини 92мм, ширина сліду проміжної частини 62мм, довжина сліду каблукові частини 87мм, ширина сліду каблукові частини 67мм. Носок і задній зріз каблука закруглений, передній зріз каблука прямій.  У сліді чітко відбився малюнок підошовної частини обуви, утворений соче-таніем елементів зигзагоподібної форми розмірами 2х8мм.  Описаний слід сфотографований за правилами масштабної зйомки. Фотоапарат "Зеніт-122", об'єктив "Геліос ~ 44М" ', видержки 1/125, диафрагма 5,6, плівка ФН-64, освещеніе природ ничих. Наст відкопійованих на темну дактілопленку і упакований в пакет, опечатаний листком з підписами понятих і следователя.