28. Початок книгодрукування в Україні та Європі. Іван Федоров – першодрукар Московії та його роль в розповсюдженні книгодрукування в Україні.

Початок книгодрукування на Україні. Іван Федоров (близько 1525— 16.ХІІ 1583). Як відомо, книгодрукування народилося в Німеччині у 1440-х pp. Його батьком вважають І. Гутгенберга. Перша ж книжка українського автора «Передбачальне судження» вийшла у Римі латинською мовою 1483 р. її написав Юрій Котермак із Дрогобича, що якийсь час був ректором Болонського університету. Але на східнослов'янських землях книгодрукування розпочалося щойно в 2-й пол. XVI ст. Першою точно датованою російською книжкою є «Апостол», видрукуваний у московській друкарні за велінням царя Івана IV Грозного Іваном Федоровим та його помічником Петром Мстиславцем 1 березня 1564 р. Безпідставно переслідувані світськими й духовними властями як єретики, Федоров з Мстиславцем утекли з Москви до Литви. 1572 р. Федоров перебрався до Львова, де заснував друкарню на Краківській вул. 1574 р. він здійснив тут друге видання «Апостола», а також опублікував свій знаменитий «Буквар». Ці книжки дали початок книгодрукуванню в Україні.

Біографія і творчість Федорова мало відомі науці, вчені й досі сперечаються щодо походження, місця народження та головних етапів життя східнослов'янського першодрукаря. Він народився близько 1525 р. Поширені версії, начебто Федоров походив з Калуги чи Новгорода або з білоруського містечка Петкевич. Однак останнім часом дослідники (Я. Ісаєвич) схиляються до думки, що він народився у Москві чи на її околицях. Зазнаючи фінансових труднощів, Федоров на поч. 1575 р. перебрався зі Львова до Острога, цих так званих «українських Афін», де діяла школа вищого типу — Острозька академія. Там 1581 р. й надрукував Острозьку біблію, шедевр церковної вченості й тогочасної видавничої справи, а також буквар, Новий завіт тощо. 1582 р. він повернувся до Львова, сподіваючись відновити книгодрукування у цьому місті. Однак його плани не збулися. У грудні 1583 р. після тяжкої хвороби Іван Федоров помер. Збереглася його могила біля церкви Онуфріївського монастиря у Львові.

29. Особливості розвитку української культури. Інтелектуальний вплив заходу на духовне життя української еліти.

Незважаючи на те, що історичні умови згубно впливали на стан і розвиток української культури, мистецтво та наука продовжували набирати силу. У живописі поряд з релігійними дедалі більше стають помітними світські мотиви й образи, розвивається архітектура: будуються дерев'яні і кам'яні ратуші, замки і розбудовуються міста. Певного розвитку Україна досягла і в науці (філософії, мовознавстві, математиці, астрономії, медицині). Видатною подією для українського мовознавства ХVІ-ХVII століть стає перша граматика Івана Ужевича — «Граматика словенська». У 1447 році талановитий український математик, доктор філософських наук Мартин із Журавиці (село біля Перемишля) написав перший посібник з геометрії та трактат «Нове зіставлення лічби дробів». Він викладав в університетах Падуї, Болоньї, Праги та Липська. На жаль, жодна із праць цього вченого так і не була надрукована.

1483 року у Римі побачила світ перша книга українського вченого Юрія Дрогобича «Прогностичні міркування», написана латиною. Відомо, що Юрій Дрогобич закінчив Краківський університет, викладав медицину й астрономію у Болонському університеті, де згодом став ректором.

Переламним моментом у розвитку української культури стала поява книгодрукування. 1491 року у Кракові українцем Святопол-ком Фіолем були надруковані кириличним шрифтом перші книжки («Псалтир», «Часословець» таін.). Також на Україні розповсюджувались книжки, видані білоруським першодрукарем Франциском Скориною, що заснував власну друкарню у Вільно. На розвиток українського книгодрукування великий вплив мала прогресивна діяльність Івана Федорова, У 1574 році у Львові він випустив «Апостол», а згодом в Острозі — Біблію.

Незважаючи на те, що Київ втратив своє політичне значення, він залишився великим торговим центром, і торгові зв'язки були налагоджені з Молдовою, Сербією, Чехією та Болгарією. Тому в Україні з'являються перекладні твори (наприклад, сербська повість «Александрія»), перекладають з сербської, болгарської та грецької мов.

Розвивається й оригінальна українська література: виникають нові редакції «Києво-Печерського патерика», поширюються списки «Хожденія» Данила Паломника.

На жаль, до нашого часу дійшло надзвичайно мало тогочасних пам'яток, бо більшість їх було знищено під час татаро-монголвської навали.

У розвитку літератури ХІV-ХVІ століть залишається провідним літописання. До наших часів дійшов « Литовський літопис», у якому ведеться оповідь про часи перебування України у складі Литовського князівства. В цьому літописі привертають увагу вставні оповідання та повісті, найцікавішою з яких є «Повість про Подільську землю». Ще один літопис тих часів — « Короткий Київський літопис », який описує події, що відбувалися на українських землях у ХІУ-ХУ століттях, та возвеличує просвітницьку діяльність князя Острозького.

У цей період в усній народній творчості починається зародження української літературної мови. Книжною мовою була старослов'янська з домішками польської мови, латини тощо, але народна мова дедалі більше проникала і в книжну писемність.

У XVI столітті на основі народних говірок зародилася «руська мова», що стала державною на території України у часи панування Литовського князівства. Руська мова стала підґрунтям для подальшого формування української літературної мови.

Інтелектуальний вплив заходу на духовне життя української еліти.

Західноєвропейські культурні впливи проникали в Україну через тих українських інтелектуалів, які здобували освіту в Італії та інших європейських країнах. Багато з них ставало вчителями, поета-ми, визначними громадськими й політичними діячами. Через це студентство українці прилучалися до загальноєвропейського куль-турного процесу, розвитку науки й освіти. У Паризькому універси-теті в 1353 р. підвищували освіту магістр Петро Кордован і його «товариші з Рутенії», вчився у 1369 р. Іван «з Рутенії», у 1397 р. – Герман Вілевич «рутенської нації з Києва». З XV ст. при університе-тах в Празі (заснований 7 квітня 1348 р.) і в Кракові (виник у 1364 р.) існували спеціальні бурси (гуртожитки) для студентів з України. Тільки в одному Краківському університеті в 1510–1560 рр. дістали освіту 352, а протягом ХV–ХVІ ст. – 800 вихідців з України. У спис-ках студентів Краківського університету знайдено понад 30 імен урод-женців Дрогобича та 70 – із Самбора. При Кардовому університеті у Празі був створений спеціальний «литовський колегіум», де навча-лися литовці, українці, білоруси. Студенти з України вчилися також у Болонському, Падуанському, Базельському, Гейдельберзькому, Лей-денському та інших університетах

У списках студентів університетів у Лейпцігу і Віттенберзі ук-раїнці зустрічаються вже у 1498–1534 рр., у Кенігсбергу – від 1544 р. Спеціальний підрахунок студентів-українців, які навчалися в універ-ситетах та інших навчальних закладах Німеччини в другій половині XVII–XVIII ст., становить близько 450 осіб. У Кенігсберзькому уні-верситеті Альбертіна з кінця XVI ст. до кінця XVIII ст. навчалися 250 українських студентів1.

Частина українських студентів залишалася працювати в Західній Європі. Деякі з них стали видатними представниками західноєвро-пейської гуманістичної культури.

Ученим європейського масштабу, проповідником гуманістичних ідей і нових досягнень науки був Юрій Котермак (близько 1450– 1494 рр.), більш відомий світові як Юрій Дрогобич. Народився він у сім’ї дрогобицького міщанина Михайла Доната Котермака. За тодішнім звичаєм Юрій обирає собі нове прізвище – Георгій Дрогобич