Західноукраїнські землі (1921 – 1938 рр.)
Українські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини.
У 1918 р. Румунське королівство загарбало Бессарабію, Хотинщину, Північну Буковину, частину Марамарощини, що на Закарпатті. У Хотинщині українці населяли Акерманський, Ізмаїльський і Хотинський повіти. Включення до Румунії Північної Буковини та Хотинщини було затверджено Сен-Жерменською угодою між Антантою й Австрією (11 вересня 1919 р.). Включення Бессарабії ратифікував Бессарабський протокол, укладений Англією, Францією, Італією та Японією в Парижі в 1920 р. Права Румунії на частину Марамарощини були визнані Тріанонською угодою між Антантою та Угорщиною в 1920 р.
У 1919 р. Польща окупувала Східну Галичину (Львівське, Тернопільське й Станіславське воєводства), Західну Волинь (Волинське в.) Західне Полісся (Поліське в.) та так звані землі Закерзоння (Холмщину, Підлящщя, Осяння та Лемківщину). Всі землі окрім Волині було затверджено за Польщею на Паризькій мирній конференції країн Антанти у 1919 р. Волинь же була визнана польською за Ризьким миром між Польщею та Росією (березень 1921 р.). У 1923 р. Рада послів Антанти остаточно затвердила Східну Галичину за Польщею.
У травні 1919 р. Центральна руська рада оголосила про приєднання Закарпаття до Чехо-Словаччини на правах автономії. Конституція ЧСР теж передбачала автономії для нових земель. У вересні 1919 р. Паризька мирна конференція затвердила це рішення Сен-Жерменською угодою. Автономію Закарпаття так і не отримало.
Українські землі у складі Польщі
Польський уряд сприяв заселенню окраїн польськими колоністами-осадниками. Всі державні посади займали поляки. В діловодстві й освіті запроваджувалась польська мова. У 1924 р. з’явилися двомовні школи (утраквістичні). Втім, учителя в них були поляками, які не знали української мови. Через високу плату українці не могли навчатися в вишах і середніх навчальних закладах. 70 % біли неписьменними. У 1921-1925 рр. у Львові працював таємний університет (підрозділ «Рідна школа»), яки заснував 40 гімназій, шкіл, проф-тех. закладів. Працювали «Просвіти», Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка.
У 1920 р. було запропоновано називати Східну Галичину «Малопольщею». Українські прізвища перейменовувались на польські.
У 1930 р. в Східній Галичині поляки провели «пацифікацію» (лат. pacificatio — втихомирення). Під час неї тривали масові арешти, катування й вбивства селян. У 1933 р. на Поліссі в Березі-Картузькій було створено концтабір для політв'язнів.
Зазнавали гонінь православні, менше страждали уніати, яких захищав конкордат 1925 р. з Ватиканом і польським урядом.
Економічно корінні землі поляків (Польща «А») розвивалися швидше за окраїни-креси (Польща «Б»: Зах. Україна, Зах. Білорусь). В Польщі Б переважали дрібні підприємства з деревообробної, шкіряної галузей, промисловості з переробки сільськогосподарських продуктів (винокуріння, пивоваріння, тютюнова тощо). Робочий день тривав 10-14 годин. Було поширеним безробіття.
Утім, діяли кооперативи (спілки кооперативів Центробанк, Центросоюз, Маслосоюз тощо). Проте пільги отримували тільки польські кооперативи. На селі понад 40 % займало велике приватне, державне й церковне землеволодіння. Згідно з аграрною реформою (1919 р.) незначна частина поміщицьких земель була парцельована (розподілена) між селянами. Була система відробітків за випас худоби, зимові позички тощо. Посилилась еміграція.