1.3 Психофізіологічна готовність до материнства

На рівень психологічної готовності до материнства впливають різні фактори, у тому числі ступінь психофізіологічної зрілості. Велике значення грає вік жінки, тому що для жінок різних вікових груп характерні фізіологічні й психологічні особливості, що впливають на готовність до материнства.

Учені затверджують, що вік від 16 до 18 років не є сприятливим для народження дитини ні у фізіологічному, ні в психологічному плані.

Так, Э.Фенвик - автор «Настільної книги для батьків» затверджує, що жінка моложе 18 років ризикує народити мертвої або недонесеної дитини.

Сучасною наукою встановлено, що, незважаючи на акселерацію - прискорення темпу індивідуального розвитку, - фізична, інтелектуальна й соціальна зрілість, необхідна для народження й виховання дитини, в 16 - 18 років, на жаль, не наступає. Першої дитини жінка повинна народити у віці 19 - 28 років.

Досліджуючи психоемоційні й особистісні особливості в дівчат у віці від 16 до 18 років, що очікують народження дитини, робить вивід про те, що для вагітних цього віку характерні неадекватна самооцінка, внутрішня конфліктність, інфантилізм. При порівнянні отриманих результатів з даними становлення материнської сфери в жінок оптимального дітородного віку, автор відзначає перекручене формування материнської сфери дівчин, що не досягли 19 років, які очікують народження дитини.

« У дівчат18 років ще не завершений розвиток організму». Зокрема автор відзначає, що незрілість костей таза є причиною передчасних пологів, уроджених каліцтв. Велике значення в цьому віці мають проблеми морально-соціального порядку. Це й проблеми в родині (наприклад, реакція батьків), і проблеми з навчанням, що молодій мамі прийде перервати або зовсім кинути. Як наслідок, зменшуються шанси знайти роботу й зайняти гідне положення в суспільстві. Це й проблеми особистого характеру. Дівчинка почуває загальний осуд, у неї знижується самооцінка, вона віддаляється від навколишніх, підсилюється почуття самітності, непотрібності. Виникають і проблеми у відношенні з дитиною. Автор затверджує, що дівчинки 16 - 18 років відчувають внутрішню розгубленість, а пережиті труднощі можуть стати причиною жорстокого відношення до дитини.

Таким чином, дівчина у віці 16 - 18 років не готова стати матір'ю. Така рання вагітність не бажана не тільки через медичний ризик для матері й дитини, але й через морально-соціальний клімат, аж ніяк не сприятливого для подальшого розвитку молодої мами і її маляти.

У жінок у віці 19 -21 року організм цілком сформований для народження дитини, але для цього віку характерно те, що більшість дівчин зайняті навчанням, що є головним мотивом обмеження народжуваності в цьому віці. Першорядне значення має утворення, оволодіння спеціальністю, щоб надалі мати гідну роботу.

Для студентської молоді характерна сімейна дезорганізація, що веде до ослаблення почуття сімейного боргу, сімейних традицій. У зв'язку із цим важливою проблемою стає народжуваність у молодих родинах. Студентські родини, що мають дітей, зіштовхуються із самими більшими труднощами, наприклад, - сполучення навчання з рішенням проблем пристрою побуту родини й виховання дітей. Підтвердженням цьому є листи читачок журналу «Щасливі батьки».

Таким чином, період з 19 до 21 року також не досить сприятливий для народження дитини в тім плані, що для жінки на даному етапі головною метою є одержання утворення, а не народження маляти.

У віці від 21 року до23 років навчання в основному закінчується, жінка замислюється про своє майбутнє. А саме про заміжжя, родину, дитину, а також роботі. Останнє має немаловажне значення. Робота повинна бути цікавої, з гідною зарплатою. Крім того, жінки вважають, що необхідно якийсь час, щоб улаштуватися на новому робочому місці, досягти певної сталості в професійній діяльності. Все це необхідно для того, щоб «побудувати основу» (побутова облаштованість, гарна зарплата, матеріальне благополуччя) для планованого сімейного життя й, зокрема, для народження дитини.

В.С. Корсако вказує, що молодий чоловік і жінка, яким від 20 до 22 років перебувають у самому розквіті фізичної форми. Зараз їм усе під силу, у них досить енергії, щоб виростити здорову дитину, вагітність і пологи проходять без особливих ускладнень. Але більшість пар у цьому віці ще не вирішили свої матеріальні й житлові проблеми. Крім того, бажання зробити кар'єру, реалізувати свої можливості може перешкодити виконати свої й батьківські й подружні обов'язки.

Жінка 24-26 років в основному визначається в професійному плані. Також відбувається усвідомлення того, що мети щодо навчання, роботи досягнуті й тому необхідно «переходити» до постановки й досягнення наступних, а саме, до створення родини й народженню дитини. Корсако В.С. уважає, що найкращий вік у жінок для народження первістка 24-27 років.

Вчені-медики також уважають цей вік найбільш сприятливим для народження дитини. У жінок, старше 29, років вище частота народження дітей з недостатньою масою тіла й недонесених. Смертність на першому тижні в таких дітей в 20 разів вище, вище й імовірність уроджених пороків розвитку. Зв'язано це з тим, що можливості полової системи жінки після 29 років знижуються.

Крім того, границя в 26 років порозумівається тим, що, починаючи з 25 років, проявляється наступна закономірність: чим старше жінка, тим частіше вона відмовляється від народження дитини . Тому вік, у межах 24-26, років найбільш сприятливий для становлення жінки матір'ю.

Таким чином, жінки кожної вікової групи виявляють певні характеристики, що впливають на рівень її готовності до материнства.

Проведений нами аналіз існуючих підходів і положень, що стосується материнства, дозволив укласти наступне:

• єдиного визначення материнства в цей час не існує;

• немає строгого визначення поняття «психологічна готовність до материнства»;

От чому інтереси неповнолітніх батьків мають потребу в більше надійному правовому захисті.

Розділ 2. Психогігієна й психопрофілактика раннього материнства

Зміни в щиросердечній сфері жінки, що приходять з материнством, одна з найбільш складних і малорозроблених галузей сучасної науки. Актуальність порушеної теми продиктована багатьма причинами. Серед них неухильно зростаюче число розлучень, падіння народжуваності, висока частота післяпологової депресії в популяції (10-15%), збільшення дітей, що сиротіють, при живих батьках. Сьогоднішня девальвація цінностей класичного інституту шлюбу - питання скоріше філосовське і виходить за рамки дійсної роботи. Скажемо тільки, що здорове у всіх змістах покоління, можливо виховати лише в умовах міцної родини, де споконвіків жінка почуває себе найбільше впевнено й найбільше повно реалізує свою материнську функцію.

Виявлено, що діти від матерів, що страждають післяпологовою депресією, попадають у групу високого ризику по розвитку емоційно-поведінкових відхилень і затримок розвитку, психічних порушень у сфері спілкування й психологічних проблем у підлітковому віці. Встановлено також, що невиліковна післяпологова депресія має високий ризик ендогенизації 25% випадків біполярних або уніполярних афективних розладів виникають після пологів, нерідко після перших. На думку цього автора причинами для цього є: схильність до маніакально-депресивного синдрому або втрата під час вагітності одного із близьких родичів або відсутність чоловіка.

Наведені відомості говорять про необхідність подальших досліджень щиросердечної сфери материнства й важливості психотерапії й психопрофілактики при роботі з даним контингентом пацієнтів.

Докладно, по багатьом аспектам вивчаються механізми зачаття, розвитку й народження плода. Але про «народження» матері ми знаємо далеко не так повно. Нерідко різні курси й «школи» підготовки до родів роблять основний акцент на успішному проходженні родового процесу (найменш болісно, без фізичних і психологічних травм), що безсумнівно дуже важливо. Періоду ж вагітності традиційно приділяється менше увага, та й то, з тих лише позицій, як він впливає на розвиток майбутньої дитини. Особистісна сфера майбутньої матері як би йде на задній план. А після пологів, коли жінка особливо має потребу в сторонній опіці й увазі, вона найчастіше взагалі виявляється без професійної психологічної допомоги. Описують депресивний момент недавно, що народила жінки, як своєрідну паузу при зміні статусу й підкреслює, що в цей час потрібна підтримка навколишніх. Співзвучна позиція вітчизняного психоаналітика. Він пише, що філогенетична жінка завжди залежить від роду, що трактує її як свою власність. Жінка покликана розширити влада роду у світі через народження. Завдяки цьому род-етнос затверджується в бутті. Жінка продовжує рід в ім'я роду тому завжди залежить від оцінки родом її статусу. Говорячи про післяпологовий період, відзначимо, що в рамках ритуалу переходу практично скасована функція самоутотожнення, твердження нового статусу, що перетворює жінку без дитини в матір. Відсутність статусу, крапки відліку, структури провокує розвиток депресії, викликаючи надмірні очікування, знижуючи самооцінку в молодих матерів, зменшуючи соціальну підтримку, який вони користувалися, будучи вагітними, уважає автор. Помітимо також, що процес интроекции при настанні вагітності має не менш важливе значення чим такої при переході «вагітна - мати». За спостереженнями фахівців ці два процеси тісно зв'язані між собою як психологічно, так і біологічно.

Питання термінології.

Для того, щоб ефективна допомога виявлялася жінці протягом усього періоду адаптації її до материнства, необхідно окреслити патогенетичні границі цього періоду. Варто також виділити основні його етапи для того, щоб психотерапевтична робота проводилася на кожному з них. Це має значення не тільки для фахівців, що працюють із щиросердечною сферою, але й для співробітників загально-медичної мережі, які спостерігають жінок на різних етапах обігу в стаціонарах, жіночих консультаціях, центрах планування родини й т.п.

Термін «раннє материнство», позначений у назві роботи, у літературі не зустрічався. Він використався нами для зручності позначення періоду з моменту зачаття й до строку приблизно 1.5 року після народження дитини. Аналіз літератури показав, що цей період найбільш важливий для становлення материнської сфери й разом з тим самий уразливий для психіки жінки. За відносно короткий строк жінка тричі міняє свій соціальний і біологічний статус. У її організмі відбуваються потужні гормональні перебудови, досить швидко міняється архітектоніка тіла, по новому розподіляються режим дня, фізичні й психічні навантаження. Всі ці процеси, будучи споконвічно адаптивними, при накладенні патогенних факторів (наприклад, психопатологічна або ендокринна обтяженість, соціальне неблагополуччя) можуть приводити до виникнення в матері психічних розладів. За спостереженнями авторів подібний «збій» може відбуватися на будь-якому етапі раннього материнства. Як ми вже відзначали, на кожному із цих етапів жінка одержує новий статус. Для позначення останніх ми використали наступну термінологію.

1. Вагітна - жінка з моменту зачаття й до появи в неї достовірних ознак початку пологів.

Плин вагітності багато авторів вивчають по триместрах ( I-й, II-й й III-й ).

2. Породілля - з моменту початку родової діяльності й до закінчення пологів.

Пологи підрозділяються на три періоди: період розкриття (схватки), період вигнання плода (потуги) і післяпологовий період.

3. Породілля - з моменту закінчення пологів і приблизно до 6-8 тижнів.

4. Незважаючи на те, що в гінекології термін «післяпологовий період» використається стосовно до 2-х місячного строку після пологів (строк повного відновлення генеративних органів), в області психіатрії цей період визначається приблизно 18-ю місяцями, оскільки відомо, що психічна адаптація жінки до материнства в середньому вкладаються в ці строки.

Третій і четвертий етапи характеризуються встановленням у жінки лактаційної функції. Тут нами використався термін «молода мати».