Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1-28_51-60_DPE.doc
Скачиваний:
18
Добавлен:
25.08.2019
Размер:
1.02 Mб
Скачать

з дисципліни «Дипломатичний протокол та етикет»

1.Охарактеризуйте суть понять "зовнішня політика" і "дипломатія".

Зовнішня політика - це загальний курс держави в міжнародних справах. Вона визначає цілі, завдання та напрями, а також способи, форми і методи діяльності держави у сфері міжнародних відносин. 

Рух і розвитокміжнародних подій, міжнародних проблем і процесів, сукупність взаємозв'язків між ними утворюють зовнішньополітичну обстановку. Розвиваючись за своїми закономірностям, ця обстановка, у свою чергу, впливає на зовнішню політику держав, їх дипломатичну діяльність. Тому найважливішим засобом здійснення зовнішньої політики держав є дипломатія. 

"Зовнішня політика - поняття досить широке. Воно включає в себе зовнішньополітичний курс держави, зовнішньополітичні доктрини, концепції, органи, що здійснюють зовнішньополітичні функції, і, головне - зовнішньополітичну діяльність, або зовнішньополітичну поведінку держави. Саме в процесі зовнішньополітичної діяльності держав створюються і реалізується норми міжнародного права

Диплома́тія — засіб здійснення зовнішньої політики держави, що являє собою сукупність невоєнних практичних заходів, прийомів і методів, застосовуваних з урахуванням конкретних умов і характеру розв'язуваних задач; офіційна діяльність глав держав і урядів,міністрів закордонних справ, відомств іноземних справ, дипломатичних представництв за кордоном, делегацій на міжнароднихконференціях по здійсненню цілей і задач зовнішньої політики держави, захисту прав та інтересів держави, його установ і громадян за кордоном.

З поняттям диплома́тія пов'язують мистецтво ведення переговорів для запобігання чи врегулювання конфліктів, пошуків компромісів і взаємоприйнятих рішень, розширення і поглиблення міжнародного співробітництва.

2.Виникнення та основні історичні етапи дипломатії.

Дипломатія має надзвичайно довгу історію, бо з’явилася практично з виникненням родового суспільства, першого обміну продуктами, а також перших проблем, пов’язаних з територіями для полювання, землеробства, рибальства та їхніми межами, суперечками і конфліктами, що виникали навколо них. Уже первісні люди дійшли висновку, що розбіжності краще вирішувати за допомогою домовленостей, бо вирішення їх силою часто викликало озлоблення суперника і призводило до нових конфліктів. Так з’явилися зародки первісної, примітивної дипломатії, що базувалися на засадах здорового глузду, а у ролі дипломатів виступали старші члени общини, до голосу яких прислухалися.

Високорозвинена дипломатія у III тис. до н. е. існувала в Індії. Зародки міжнародного права і дипломатії як мистецтва ґрунтувалися там на "законах Ману". Вже тоді йшлося про професійні якості дипломатів, методи запобігання воєн, що опиралися на розпізнавання планів іноземної держави, тобто на розвідувальні дані.

Дипломатія Греції, Риму, Візантії залишила помітний слід. Держави цієї епохи підтримували між собою активні контакти, вели торгівлю, змагалися за нові території та ринки збуту. Грецька дипломатія того часу мала скоріше відкритий, публічний характер, яка базувалася на засадах "проксенії", тобто гостинності, спрямовувалась на боротьбу за розширення територій, за збільшення кількості рабів, за ринки збуту.

ікавим періодом у розвитку дипломатії була історія Візантії (39—1453), яка, на жаль, передала чимало негативного з досвіду грецької та римської дипломатії у спадок італійським містам-державам — Венеції, Генуї, Мілану, Флоренції, а також Московії, а саме — хитрість, обман, недовіру, використання сили проти слабшого партнера. Саме у візантійській практиці застосовувався надміру урочистий дипломатичний церемоніал, щоб переконати сусідів у багатстві і могутності імперії. Тут вперше було використано вірчі грамоти, які писались на пергаменті вишуканим стилем кольоровим чорнилом. Засади візантійської дипломатії спрямовувалися на те, щоб показати іноземцям велич та могутність імператора, всієї імперії, її непереможність перед будь-якими ворогами.

До історичного періоду Візантійської імперії належать і початки дипломатичних контактів Київської Русі. Першим відомим в історії княжої України дипломатичним візитом можна вважати візит київського князя Кия до столиці Візантії — Царгорода — у 527 році, який припадає на часи активного переходу слов’ян на Балкани, тобто на часи правління Юстиніана.

На новий рівень вийшла дипломатія в часи розквіту Київської Русі за правління Володимира Великого, межі держави якого поширювалися до Польщі, Угорщини, Чехії, Германії — на Заході і до Волзьких Болгар — на Сході, яка була тісно пов’язана торговельними, дипломатичними і військовими контактами з усім культурним світом тієї доби.

У добу Київської Русі та Галицько-Волинського князівства дипломатія набула свого розквіту та впорядкування. Для ведення дипломатичних переговорів до чужоземних володарів висилалися спеціальні посольства, які інколи очолювали самі князі. Для здійснення дипломатичних місій активно використовували бояр, купців, духовних осіб.

Досить яскравим і плідним для розвитку української дипломатії був період Козацької держави, тобто другої половини XV — початку XVIII ст. 

Дипломатична служба Богдана Хмельницького була достатньо відома в усій Європі, її представники приймалися і шанувалися при багатьох дворах європейських монархів.

Саме на початку 1918 року був започатковий процес створення організаційно-правової бази української дипломатичної служби міністерства закордонних справ. Було прийнято проект закону "Про закордонні установи УНР", який затверджував таку градацію закордонних установ України.

1944 року створюється комісаріат у закордонних справах УРСР, який 1946 року реорганізовано у Міністерство закордонних справ. Україна стає членом ООН, бере участь у роботі багатьох міжнародних організацій, підписує міжнародні договори. 1957 року засновано постійне представництво УРСР при ООН.

Якісно новий етап в історії дипломатичної служби України ознаменувало проголошення 24 серпня 1991 року Верховною Радою України "Акта про незалежність України". Після грудневого референдуму 1991 року розпочався активний процес визнання України як незалежної держави і встановлення дипломатичних відносин. Сьогодні Україну визнали понад 150 держав світу, з абсолютною більшістю з них встановлено дипломатичні відносини.

3.Роль і значення дипломатичного протоколу в міжнародних відносинах, його принципи.

Дипломатичний протокол є формою, в яку втілюється кожна зовнішньополітична акція держави, її внутрішнього або зовнішнього представництва чи представника. Саме в цьому полягає політичний зміст і значення дипломатичного протоколу.

Дипломатичний протокол створює відповідні умови для того, щоб відносини між державами, урядами та їхніми представниками могли розвиватися в дружній, мирній атмосфері та в обстановці взаємоповаги.

Основоположною засадою дипломатичного протоколу є дотримання принципу міжнародної ввічливості, тобто поваги до всього, що символізує чи представляє державу. Визначення дипломатичного протоколу- це сукупність правил поведінки урядів та їхніх представників з офіційного та неофіційного приводу

Дипломатичний протокол — це сукупність загальноприйнятих правил, традицій і умовностей, які дотримуються урядами, відомствами закордонних справ, дипломатичними представництвами, офіційними особами і дипломатами при виконанні своїх функцій у міжнародному спілкуванні.

Протоколу дотримуються при переговорах, підготовці угод, надаючи їм урочистістю та пишністю більшої поваги до особливо важливих положень цих угод. У політичній та адміністративній структурі протокол відводить кожному своє місце, гарантує всім посадовим особам можливість користуватися його правилами, погоджує спірні питання старшинства, а також суперечності стосовно привілеїв та імунітетів.

Принципи-суверенна рівність держав, право народів на самовизначення, мирне розв’язання двоx міжнародних спорів, мирне співіснування, міжнародна залежність у сучасному глобалізованому світі тощо.

4. Охарактеризуйте суть понять "дипломатична служба" і "дипломатичний протокол”, „дипломатичний церемоніал” та „дипломатичний етикет”

Дипломатична служба- це професійна діяльність громадян України, спрямована на практичну реалізацію зовнішньої політики України, захист національних інтересів України у сфері міжнародних відносин, а також прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном. Дипломатичний працівник є державним службовцем, який виконує дипломатичні або консульські функції в Україні чи за кордоном та має відповідний дипломатичний ранг.

Дипломатичний протокол — це сукупність загально­прийнятих правилтрадицій і умовностей, які дотримуються урядами,відомствами закордон­них справдипломатичними пред­ставництвами, офіційними особами і дипломатами при виконанні своїх функцій в міжнародному спілкуван­ні.

 

Дипломатичний церемониал-сукупність загальноприйнятих правил, що їх дотримуються уряди, зовнішньополіт. відомства, дипломатичні представництва, дип. співробітники та ін. офіц. особи у міжнар. спілкуванні. Регламентує надання почестей дип. представникам і високопоставленим іноз. гостям, що прибувають до країни (мор. почесті, зустрічі на кордоні, на вокзалах, аеродромах), церемонії вручення вірчих грамот та відкличних грамот, участь дипломатів у різних урочистостях, парадах і прийомах, аудієнції дипломатів, принесення поздоровлень, вираження співчуття і т. ін., а також зовнішні форми спілкування дипломатів з представниками країни перебування та між собою (порядок відвідувань і візитів, використання форм ввічливості в усних та письмових зносинах, вид одягу в різних ситуаціях.

дипломатичний етикет - правила поведінки дипломатів і інших офіційних осіб при контактах один з одним на різних дипломатичних прийомах, візитах, переговорах;

5. Професія дипломата. Основні політичні та професійні вимоги.

Про дипломатію судять лише за її показним боком на основі чуток та напівфантастичних розповідей. Це є результатом закритості професії дипломата.

Кожна епоха висувала власні вимоги до дипломатів, виходячи зі своїх потреб, визначала суть цієї професії. Так, в індійських "Законах Ману" дається чи не найперший перелік вимог до дипломата: посол повинен не тільки розумітися на всіх науках, але й вміти розуміти натяки, вирази обличчя, жести іноземного володаря і розкривати його плани [5, с. 192].

У Стародавній Греції послами були здебільшого люди поважного віку, які володіли красномовністю, вміли чітко викладати свої думки і справляли позитивне враження на слухачів. Красномовність, вміння аналізувати ситуацію були важливими рисами і дипломатів Стародавнього Риму.

У Середньовіччі на формування вимог до дипломатів впливала католицька церква, яка домінувала в суспільному житті.

шкалу якостей ідеального дипломата: правдивість, акуратність, врівноваженість (спокій), терпіння, хороший характер, скромність, лояльність;

Сучасний дипломат — "це службова особа, що займається дипломатією, працівник дипломатичної установи, а в переносному розумінні слова — це особа, яка досягає своєї мети, діючи обережно та вміло, тактовно в стосунках з іншими" [18, с. 170].

Нинішній дипломат повинен мати ґрунтовну гуманітарну освіту, глибокі знання з історії, в тому числі з історії міжнародних відносин та дипломатії, філософії, економічної теорії, географії і країнознавства, юриспруденції (міжнародне, дипломатичне і консульське право), розумітися на релігійних ученнях, знати протокол і етику, а також (що є конче важливим) володіти кількома іноземними мовами.

Кожний професійний дипломат повинен знати ази консульської роботи, хоча, на превеликий жаль, так є далеко не завжди у щоденній діяльності дипломатичного представництва.

6. Працівники дипломатичної служби в період довготермінового відрядженнякористуються привілеями та імунітетами, встановленими для працівників дипломатичної служби відповідно до норм міжнародного права.

Працівники дипломатичної служби виконують обов'язки, встановлені для державних службовців у Законі України "Про державну службу".

Працівники дипломатичної служби в період довготермінового відрядження повинні поважати закони, правила і традиції країни перебування, здійснювати покладені на них завдання, гідно представляти Україну.

Працівник дипломатичної служби користується всіма правами, визначеними в Законі України "Про державну службу": користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України; брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень; одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції; на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; и тд.

Віденська конвенція 1961 року називає два основні обов"язки дипломатичного представництва у відношенні держави перебування: використовувати свої приміщення тільки для офіційних цілей і вести всі офіційні відносини з державою перебування через відомство іноземних справ і інші відомства, у відношенні яких буде досягнута відповідна домовленість. Обов"язку співробітників дипломатичного представництва полягають у тому, щоб поважати закони і постанови держави перебування і не втручатися в його внутрішні справи. Дипломату заборонено займатися в державі перебування професійною і комерційною діяльністю з метою особистої вигоди.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]