Основний зміст дисертаційної роботи

У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначається мета та завдання дослідження, наукова новизна та практична цінність отриманих результатів.

У першому розділі – “Аграрне землекористування як об’єкт економіко-екологічних досліджень” – визначено поняття та сутність аграрного землекористування, з’ясовані питання стосовно його економічних умов та організаційно-правових форм.

Роль землі досить велика і різноманітна. Вона є необхідною умовою для існування людства взагалі та природною основою створення матеріальних благ. У цьому розумінні земля є загально-суспільним засобом виробництва. Коли людина впливає на її верхній шар – грунт і створює необхідні умови для росту і розвитку сільськогосподарських культур, земля функціонує в якості предмету праці. Коли при вирощуванні рослин використовуються механічні, фізичні і біологічні властивості грунту для отримання сільськогосподарської продукції, земля виступає як знаряддя

праці. Звідси можна зробити висновок, що земля виступає як природна матеріальна передумова праці, взагалі є причиною, рушійною силою виробництва, яка визначає його характер в сільському господарстві, а отже є головним, визначальним фактором агровиробництва.

Агровиробництво розглядається нами як практична діяльність, що пов’язана з безпосереднім використанням земельних ресурсів та з впливом на них. Тому в роботі воно визначається як аграрне землекористування з певним способом використання матеріального природного об’єкта – землі та її специфічної властивості (родючості) для виробництва сільськогосподарської продукції. Аграрне землекористування ми розглядаємо взагалі як спосіб задоволення людських потреб, який забезпечує спосіб функціонування, існування людства (насамперед, в особі селян). У більш вузькому розумінні – це спосіб агровиробництва, що обирає суспільство в залежності від існуючих умов, насамперед, – екологічних, та які склалися – соціальних та економічних.

В сільському господарстві отримання продукції пов’язано з якісним станом землі та з характером й умовами її використання. На основні економічні показники сільськогосподарських підприємств впливають не лише просторові параметри землі (площа угідь), а й якість та стан грунтів. Тільки в Сумській області у 1999 р. у порівнянні з 1997 р., середній обсяг виробленої валової продукції сільськогосподарських підприємств знизився на 32,7%.

Наведемо характеристику еколого-економічного стану сільськогос-подарських підприємств деяких господарств Сумської області, які відображають типову картину (табл. 1).

Таблиця 1

Основні економічні показники господарської діяльності сільськогосподарських підприємств Сумської області за 1997-1999 рр.

(у співставних цінах)

№п/п	Основні економічні показники сільськогосподарських підприємств Сумської області	1998	1999	2000	2000 в % до 1998
1.	ТОВ “Великочернетчинське” Сумського району: - Валова продукція на 100 га сільськогосподарських угідь, грн. - Чистий доход на 100 га сільськогосподарських угідь, грн. Винос гумусу, кг/га	30200,0 4700,0 870	23550,0 -10440,0 890	16540,0 11170,0 911	54,77 237,7 104,7
2.	ТОВ “Роменське” Роменського району: - Валова продукція на 100 га сільськогосподарських угідь, грн. -Чистий доход на 100 га сільськогосподарських угідь, грн. Винос гумусу, кг/ га	1669,0 -1200,0 855	1630,6 -2800 872	1268,0 -3000 885	76,0 250,0 103,5
3.	АФ “Нива” Білопільського району: - Валова продукція на 100 га сільськогосподарських угідь, грн. - Чистий доход на 100 га сільськогосподарських угідь, грн. Винос гумусу, кг/га	3999,3 -5300,0 1010	3534,2 -7400,0 1040	2855,2 10600,0 1055	71,4 200,0 104,4
4.	СЗАТ “Недригайлівське” Недригайлівського району: - Валова продукція на 100 га сільськогосподарських угідь, грн. - Чистий доход на 100 га сільськогосподарських угідь, грн. Винос гумусу, кг/га	1419,5 -1520,0 980	1215,0 -2170,0 999	776,6 -2940,0 1030	54,7 193,4 105,1

При аналізі даних виявляється тенденція до погіршення усіх основних економічних показників. Це пов’язане з падінням родючості грунтів, погіршенням їх якості. Іде інтенсивне використання гумусу, а поповнюється він лише частково. Наприклад, при вирощуванні просапних культур використовується від 900 до 2000 кг/га гумусу. Внесення органічних добрив (1-3т/га) та гуміфікація пожнивно-кореневих решток дозволяє лише частково поповнити грунт гумусом (на 30%). В результаті складається дефіцит (дисбаланс) гумусу. Майже у всіх господарствах спостерігається зниження врожайності культур. Якщо урожайність зернових у 1990 р. складала 31,0 ц/га, то в 1999 р. цей показник склав 18,7 ц/га. Таке зниження урожайності спостерігається майже по кожній культурі. Тому виникає об’єктивна необхідність переходу до екологічно орієнтованого аграрного землекористування, включаючи запровадження нових організаційно-правових форм землекористування та методів агровиробництва.

Організаційно-правовими формами аграрного землекористування є приватна власність та оренда землі. В ринкових умовах провідною формою землекористування вважається приватна земельна власність. Землевласник має право виконувати різні операції з нею на підставі того, що земля має вартість. Закон ринку дозволяє власникові володіти, користуватися та розпоряджуватися землею на власний розсуд. Земля може оброблятися власником, і тоді вона приноситиме доход постійно протягом всього часу володіння, або її можна продати й відразу отримати велику суму грошей. Земля може бути фінансовим активом, наприклад, при її заставі для отримання кредиту. Землю також можна здати в оренду, що забезпечує стабільний прибуток протягом років оренди.

Зараз в Україні переважають дрібні землевласники – в основному пенсіонери, які не мають коштів, досвіду, засобів обробки та фізичного потенціалу. Вони потребують захисту прав приватної власності на землю від її знецінення у зв’язку з неможливістю її обробляти або у зв’язку із втратою родючості земель внаслідок її здачі в оренду для агровиробництва.

На сьогодні відбувається оренда вже персоніфікованої приватної земельної власності. Основним принципом оренди є те, що землевласник і орендар розподіляють прибуток, отриманий від обробітку землі. Тобто громадянин-землевласник бере вже активну участь у розподілі національного доходу та продукту.

Сьогодні в Україні орендна плата може сплачуватися готівкою чи натурою. Для довгострокової оренди виплата врожаєм є перевагою, оскільки надійніше захищає землевласника від інфляції, ніж грошова виплата, навіть тоді, коли передбачена її індексація. Але у будь-якому разі орендна плата не враховує екологічного чинника – родючості грунтів.

За наявності активного земельного ринку багато землевласників пропонують землю в оренду, а багато орендарів шукають землі. Об’єктом їх конкуренції звичайно є родючі землі. За такі землі потенційні орендарі підвищуватимуть ціну, аж поки вони не платитимуть за максимально можливими цінами, маючи при цьому достатній прибуток від господарювання. Така еколого-економічна конкуренція є стимулом і для орендарів – працювати на більш якісній землі, і для землевласників – у підвищенні та поліпшенні стану грунтів.

На сьогодні вже у кожній з областей України відзначається пожвавлення конкуренції між орендарями. Торік селяни практично не мали можливості вибору орендаря, а отже, не було і можливості говорити навіть про зародження ринку оренди землі. Обласні офіси Проекту паювання сільськогосподарських земель наводять деякі приклади конкуренції. Зокрема, в Сумський області близько 30% господарств, Миколаївський – 4 господарства, Полтавський – 2, Тернопільський – 2, Хмельницький – 2, Черкаський – 3 реформуються за цим проектом.

Оренда землі дозволяє землевласникам (особам або фірмам), які мають достатній капітал та компетентність, контролювати використання грунтів, які перебувають в оренді. Оренда приваблива для дрібних власників землі, які за останні роки мали дуже малий доход. Оренда забезпечує зайнятість на селі із своєчасною та повною заробітною платою, що, безумовно, приносить користь національній економіці. Але з порядку денного не знімається питання екологічного захисту земель, використання яких відбувається вже за різними організаційно-правовими формами.

У другому розділі– “Науково-практичні основи аграрного землекористування в ринкових умовах” – визначена капіталоутворююча функція аграрного землекористування, обгрунтовуються засоби екологізації агровиробництва, розробляється модель земельного ринку України.

Землю сільськогосподарського призначення ми розглядаємо як функціональну систему. Її функція в аграрному секторі економіки з’ясована і є подвійною: це і базис розміщення агровиробництва, це і здатність відтворювати рослинність (родючість). Але складові цієї функції не існують одне без одного, а отже, не можуть бути і відокремлені. Не можна використовувати якості, властивості матеріального об’єкту, не користуючись цим об’єктом. Зазвичай користування об’єктом призводить до втрати притаманних йому властивостей. І якщо не зникає фізично сам об’єкт, то він знецінюється, бо втрачає економічну цінність.

Для несільськогосподарських галузей виробництва родючість землі не має значення. Тому і недостатньо казати, що земля є засобом сільськогосподарського виробництва, бо при цьому у поле зору не потрапляє її властивість (родючість), яка має визначальне значення. Але поняття “родючість” взаємопов’язується виключно з поняттям грунтів. На відміну від землі, яка може і не мати такої властивості, лише грунт її має. Грунт – це природне утворення, яке складається з генетично зв’язаних горизонтів, які формуються в результаті перетворення поверхневих шарів літосфери під впливом води, повітря та живих організмів, тобто в результаті грунтоутворюючого процесу. Це означає, що засобом виробництва у сільському господарстві є грунти.

Грунтоутворюючий процес – це зародження та еволюція грунтів під впливом факторів грунтоутворення. Цей процес може відбуватися як за участю, так і без участі людини, маючи на увазі її господарську діяльність, якою є сільськогосподарське виробництво. Але якщо ж ця діяльність реально здійснюється, то реально відбуваються і зміни у попередньому стані грунтів, їх еволюція. Отже грунтоутворююча функція аграрного землекористування визначається як діяльність, яка полягає у роботі й обов’язку сприяти збереженню грунтів, відтворенню їх кількісних і якісних характеристик. Для її виконання потрібно, щоб сільськогосподарська діяльність була не лише виробництвом матеріальних благ, а, насамперед, була корисною для грунтоутворюючого процесу. Виробництво додаткової вартості не може відбуватися шляхом руйнування основного засобу виробництва – грунтів, які взагалі є головним, початковим майном (капіталом). А отже, аграрне землекористування має набувати капіталоутворюючої функції.

Природний ресурсний потенціал аграрного сектору економіки зазнає руйнівних процесів. Спад сільськогосподарського виробництва, зменшення національного доходу набувають загрозливих масштабів. Загострюється фінансова несталість всіх сільськогосподарських та переробних підприємств АПК. Кризова ситуація створює соціальну напругу. Все більш стає очевидним такий ланцюжок взаємопов’язаних проблем аграрного землекористування: "екологія – економіка – фінанси – соціум".

Для подолання негативних тенденцій пропонується розробити комплексну програму розвитку аграрного землекористування, яка повинна включати такі підпрограми: екологізації сільськогосподарського землекористування; розвиток його виробничо-збутової сфери; створення соціальної інфраструктури на селі; економічний механізм регулювання земельних відносин.

Головною метою підпрограми екологізації є забезпечення відтворення та підвищення родючості грунтів. Шляхами реалізації мають бути, перш за все, такі заходи, як боротьба з ерозією грунтів, застосовування органічних добрив, культуротехнічна меліорація, мінімізація техногенного впливу на грунти, грунтозахисні технології, біологічні методи захисту рослин тощо. Ці заходи повинні мати пріоритет перед застосовуванням різних хімічних засобів та використанням у сільському господарстві потужної техніки з великим навантаженням на грунти.

Другою підпрограмою має бути розвиток виробничо-збутової сфери, який надає можливість поліпшувати використання та запобігати втратам сільськогосподарської сировини. Це сприятиме поліпшенню екологічного стану шляхом оптимізації навантаження на грунти, врахуванням їх "виробничої потужності". В теперішній час збитки, які виникають через відставання в розбудові

інфраструктури та переробної промисловості, складають 20-30%. Еквівалентна частина природних ресурсів, які були використані для виробництва збиткової продукції АПК, втрачена. Реалізувати екологічні основи аграрного землекористування можливо за умови впровадження маркетингової стратегії аграрного землекористування. Питання розробки такої стратегії маркетингу набувають важливого значення, бо вона здатна забезпечити екологобезпечний режим землекористування водночас з підвищенням ефективності і конкурентоспроможності агропромислового виробництва України, запорукою чого є виробництво і реалізація екологічно чистої продукції.

Перехід до ринкових відносин потребує прискорення роздержавлення і приватизації у соціальній сфері села, тому і виникає необхідність у створенні соціальної інфраструктури на селі. Ця підпрограма передбачає розвиток підприємств сфери послуг на селі та включає в себе певні розміри субсидій, інвестиційне стимулювання, пільгове кредитування, страхування та оподаткування, забезпечення необхідним технічним обладнанням, інвентарем, створення системи професійної підготовки кадрів, інформаційного забезпечення приватних прав та обов’язків аграрного землекористування тощо.

Підпрограма економічного механізму регулювання земельних відносин повинна включати наступні три блоки.

Перший блок зорієнтований на підвищення зацікавленості у виробництві екологічно чистої продукції. До нього входять: пільгове оподаткування, пільгове кредитування, збільшені закупівельні ціни, централізовані капітальні вкладення, пільгові ціни на послуги та засоби виробництва, державне страхування виробництва екологічно чистої продукції.

Другий блок спрямований на підвищення виробництва виключно екологічно чистої продукції та примушує більш ефективно та раціонально використовувати природні ресурси, не забруднювати навколишнє середовище. До нього входять: зниження цін на екологічно брудну продукцію, система штрафів, підвищення цін на землю.

Третій блок забезпечує ефективність застосування окремих елементів економічного механізму. До нього входять: стандарти на сільськогосподарську продукцію, контроль за її якістю, інформаційне забезпечення та екологічний моніторинг сільськогосподарської продукції.

В умовах дефіцитності незабруднених родючих земель доцільно створення ринку земельних ресурсів, що дає можливість отримання значних коштів від їх використання та обігу. Досліджуючи земельний ринок, ми поділяємо його на два сектори. Перший – це ринок факторів виробництва, де земля обертається, виконуючи функцію виробничого капіталу. Другий – це ринок товару, де земля обертається, виконуючи функцію капіталу-власності як звичайного товару купівлі-продажу.

Для того, щоб сільськогосподарські товаровиробники вели господарську діяльність, вони повинні мати перш за все землю. Тому вони мають її залучати (орендувати), або придбавати у власність. На ринку факторів виробництва можна здійснити купівлю прав користування земельними ресурсами на певний час (оренду), а на ринку товару – купівлю прав власності на землю. На рис. 1 зображено функціональну структуру земельного ринку.

Рис. 1. Функціональна структура земельного ринку

В обох секторах ринку ціна на земельні ресурси складається під впливом попиту та пропозиції. Але на земельному ринку відіграють важливу роль ще й інші чинники, такі, наприклад, як: місцезнаходження земельних ресурсів, їх кількість та конфігурація, якість (родючість), екологічний стан (забруднення) тощо.

Економічною базою, відносно якої формується ціна купівлі-продажу землі, є так звана зведена до поточного року вартість потоку ренти в майбутньому. Якщо відома річна норма відсотку фінансового ринку, який виплачується на гривню, тоді базова ціна землі буде:

Р = (W / i) – Ev, (1)

де: Р – базова ціна землі, грн./м2;

W – річна рента, грн.;

і – норма відсотку, %;

Еv – екологічні витрати (на відтворення природної родючості грунтів), грн.

Таким чином, продавши квадратний метр землі за ціною Р, продавець землі отримає доход з проданої землі такий самий, який би він мав з цієї землі, здійснюючи агровиробництво. А покупець отримає землю за таку суму, яка відображатиме її дійсний екологічний знос.

Рівень виробничого використання родючості грунтів відображає еколого-економічну рентабельність, яка розраховується як відношення балансового прибутку до капітальної вартості земельних ресурсів за мінусом її зносу за такою формулою:

Рр = П 100 / (Вз – Ev) , (2)

де Рр – рівень рентабельності, %;

П – балансовий прибуток, грн;

Вз – капітальна вартість земельних ресурсів, грн.

З цієї формули ми можемо зробити висновок про те, що (Вз – Ev) виступає як остаточна вартість землі. В залежності від суми балансового прибутку (збитку) та остаточної вартості землі, рентабельність використання землі буде варіювати.

При продажі або оренді землі на ціну землі повинні впливати показники якості (родючості) та стану (забрудненості) землі. Вони мають розраховуватися за певною методикою. Новий власник землі не повинен вкладати гроші у відтворення екологічного потенціалу придбаної землі, яка була виснажена або забруднена тоді, коли вона була власністю попереднього землевласника.

У третьому розділі – “Економічне обґрунтування механізму регулювання аграрного землекористування” – обгрунтовані пропозиції з удосконалення територіального регулювання аграрного землекористування, надані рекомендації з удосконалення системи оподаткування у сфері земельних відносин, визначена соціально-економічна цінність аграрного землекористування.

Аграрне землекористування (в т.ч. землеволодіння) складає організаційно-територіальну основу ведення виробничої діяльності та природокористування. При цьому виникають питання, пов’язані з родючістю, розташуванням земель, конфігурацією, складом угідь тощо. Але вже економічні інтереси землекористувачів задовольняються не тільки таким традиційним шляхом, а і шляхом закріплення за ними прав власності на землю. Однак при цьому не слід забувати, що правовий статус земельної ділянки не обмежується формою законного володіння, а включає її цільове призначення та дозволене використання. Саме тому реконструкція аграрного землекористування по