3.1 Напрямки щодо зростання доходів та зменшення витрат комерційного банку

Щоб досягти зростання доходів комерційного банку, потрібно спочатку дотримуватися таких загальних напрямків:

1. Урахування специфіки тієї країни, де функціонує банк, зокрема, її законодавства, нормативних вимог центрального банку.

2. Науковий характер, тобто використання передового досвіду, новітніх методів дослідження доходів та ін.

3. Комплексність, тобто аналіз повинен охоплювати всі сторони доходів банку, щоб з’ясувати їх стан і виробити необхідні заходи для поліпшення його функціонування.

4. Забезпечення системного підходу до аналізу. Доходи банку необхідно вивчати з урахуванням усіх внутрішніх і зовнішніх зв’язків, взаємозалежності і взаємо підпорядкованості його окремих елементів.

5. Об’єктивність, конкретність, точність, які означають, що аналіз має ґрунтуватися на достовірній інформації, а висновки і рекомендації супроводжуватися точними аналітичними розрахунками.

6. Дієвість, тобто аналіз повинен ефективно впливати на діяльність банку.

7. Проведення аналізу за планом і систематично.

8. Оперативність.

Отже, проведення аналізу доходів банку на основі загальних напрямків сприяє підвищенню його ефективності і поліпшенню результатів.

Збільшення надійності комерційного банку залежить від того, у який спосіб диверсифікована структура напрямів його доходів. Банку рекомендується розширювати спектр платних послуг клієнтам – брокерські, довірчі, надання консультативної допомоги тощо. Створюючи дохід від надання послуг, банк буде значно збільшувати свій прибуток. Але стійка тенденція до значних темпів зростання таких доходів може призвести до погіршення управління активними операціями банку або кон’юктури кредитного ринку. Крім того, може мати місце недоцільно високе зростання непроцентних витрат на обслуговування клієнтів.

Необхідно врахувати, що величина непроцентних доходів залежить від витрат, пов’язаних з обслуговуванням клієнтів, комісії інших банків за аналогічні послуги, рівня маркетингових досліджень, автоматизації діяльності банку тощо.

Для зростання непроцентних доходів банку потрібно:

— підвищити рівень дохідності кредитних операцій (процентні доходи);

• збільшити частку "працюючих" активів, тобто тих, що приносять дохід, у сумарних активах (оптимальний рівень має бути не нижчий за 85%).

До активів, що приносять дохід, належать:

1. короткострокові позики (за винятком безкоштовних кредитів);

2. довгострокові кредити;

3. кредити іншим банкам;

4. цінні папери, паї, акції, заборгованість за факторингом;

5. кошти, перераховані підприємствами для участі в їхній господарській діяльності.

У банківській практиці основними джерелами процентних доходів є коротко- і довгострокові позички, прострочені та міжбанківські кредити. За довгостроковими кредитами доцільно встановлювати плаваючу процентну ставку з визначенням оптимальної частки отриманих банком процентів. Питома вага надходжень за простроченими кредитами у загальній величині процентних доходів не повинна перевищувати 3 %, інакше стан кредитного портфеля банку вважається незадовільним. Збільшення доходів від міжбанківських кредитів свідчить про відповідну спеціалізацію банківських активів.

Зростання процентних доходів переважно може відбуватися внаслідок двох факторів:

• збільшення середніх залишків за виданими кредитами;

• підвищення середнього рівня застосовуваної процентної ставки за кредит.

Збільшення середніх залишків за виданими кредитами зумовлено такими факторами:

1. Загальним зростанням позичкових активів у періоді, що аналізується порівняно з відповідним періодом минулого року чи попереднім періодом.

2. Збільшенням питомої ваги позичкових активів, що приносять дохід у вигляді процентів, сукупних активів.

Зростання середнього рівня процентної ставки за кредитними операціями може бути зумовлено:

— підвищенням загального рівня процентної ставки на кредитному ринку (зовнішній фактор, що не залежить від діяльності банку);

— структурою кредитного портфеля, тобто збільшенням питомої ваги ризикових кредитів у кредитному портфелі банку, наданих під високі проценти (кредити без забезпечення чи гарантій, бланкові кредити);

• збільшенням прострочених кредитів, за якими клієнти платять проценти, що істотно перевищують базовий (середній) рівень.

Зростання середнього рівня позичкового процента, зумовлене підвищен­ням частки високоризикових кредитів і простроченою заборгованістю, потребує поглибленого додаткового аналізу з метою забезпечення ліквідності балансу й фінансової стійкості банку.

На сьогоднішній день банки практикують отримувати доходи від кредитних операцій у вигляді комісій. Для того вони знижують відсоткову ставку по кредиту, але добавляють комісію, основне щоб дохідність операції не зменшувалась. Комісія банку можу бути, як одноразовою, так і щомісячною, щоквартальною, щорічною та ін. Ці умови кредитування в основному відносяться до кредитування фізичних осіб.

В цілому серед українських банків останніми роками спостерігається тенденція зниження частки процентних доходів в їхньому загальному обсязі. При цьому непроцентні доходи збільшуються переважно за рахунок розширення обсягу касово-розрахункового обслуговування. З одного це явище позитивне, бо свідчить про розширення кількості клієнтів, збільшення кількості послуг за розрахунково-касовим обслуговуванням. З іншого боку, ці цифри також свідчать про нерозвиненість в Україні ринку послуг взагалі і факторингових, лізингових, трастових, які посідають істотне місце в діяльності західних банків, зокрема.

В аналізі та управлінні процентними доходами слід виходити з деяких висновків.

По-перше, зростання надходжень процентів за короткостроковими позиками порівняно з довгостроковими в умовах інфляції, слід розцінювати позитивно, тому що лише короткострокові й надкороткострокові вкладення можуть виявитися ефективними і визначити швидкість знецінення національної грошової одиниці.

По-друге, з точки зору перспективи не можна повністю відмовитися довгострокових позик, які найбільшою мірою зазнають негативного впливу інфляції. Участь банку в довгострокових проектах може в майбутньому принести значні доходи, що окупить теперішні втрати. За довгостроковими позиками доцільно встановлювати "плаваючу" процентну ставку. Оптимальна частка процентів, що надходить за довгостроковими позиками, в загальному обсязі процентних доходів, очевидно, не повинна перевищувати 15% для банків, які не займаються інвестиційною діяльністю.

По-третє, питома вага надходжень за простроченими позиками в загальному обсязі процентних доходів не повинна перевищувати 2—3%. Якщо і рівень не витримується, то його перевищення можна кваліфікувати як сигнал про незадовільний стан якості кредитного портфеля банку і можливу загрозу для ліквідності й фінансової стійкості банку.

По-четверте, зростання доходів від міжбанківських кредитів свідчить про спеціалізацію банку на міжбанківських операціях. Міжбанківські позики - істотне джерело надходження процентів, але менш дохідне, ніж короткострокові позики комерційним структурам, які одночасно є і ризиковішими.

В умовах високої інфляції можливості зростання доходів обмежені за рахунок процентів за наданими кредитами. Наскільки банк активно використовує інші джерела одержання доходів, показує аналіз структури непроцентних доходів у динаміці.

Фінансисти банку мають зробити програму розширення спектра платних послуг та інших нетрадиційних операцій, зокрема таких, як:

— подання консультаційної допомоги;

— посередництво в розміщенні цінних паперів своїх клієнтів;

— надання гарантій, поручництв;

— участь у прибутках тощо.

Вивчаючи за допомогою горизонтального аналізу за кілька періодів динаміку кожної групи доходів банку відносно величини відповідних активів, що використані для їх отримання, необхідно усунути невизначеність оцінки деяких груп доходів кредитної установи. Так, причиною зниження величини отриманих банком прострочених процентів може бути зростання обсягу кредитів, не сплачених клієнтам, а не тільки зменшення обсягу проблемних позичок. Порівнюючи величину отриманих процентів з обсягом прострочених кредитів, можна встановити причини зміни відповідних доходів банку. Якщо зростає показник першого співвідношення, то знижена величина прострочених кредитів, яка має позитивну оцінку. У разі зростання другого показника збільшується обсяг не сплачених позичальниками кредитів.

Необхідно враховувати, що з погляду оцінки якості дохідної бази банків не менш значним, ніж високий рівень доходів, є стабільний та довготерміновий характер їх отримання, що пояснюється специфікою банківської діяльності. Стабільними доходами банку є ті, що залишаються практично постійними протягом досить тривалого терміну і можуть легко прогнозуватись на перспективу. Більша стабільність притаманна доходам від основної діяльності банку. Але потенційно прибутковіше операції банку мають, як правило, підвищений ризик. Тому відсутність стабільності доходів відображає ризикованість банківського бізнесу, зростання нестабільності доходів свідчить про погіршення якості доходів.

Для зростання дохідності банку необхідно безперервно здійснювати аналіз доходів, який розкриває причини їх змін та дає змогу виявити резерви зростання прибутковості банківської діяльності, для збільшення якої необхідно:

• підвищувати процентні доходи, оптимально керуючи кредитним портфелем;

• збільшувати частку дохідних активів в обсязі загальних активів банку;

• забезпечувати зростання непроцентних доходів.

Можна сказати, що у сфері витрат комерційного банку загальна цільова установка на їх мінімізацію дає вже за початкової диверсифікації не однозначний результат.

Процентні витрати за депозитами клієнтів, банків, емітованими та реалізованими борговими цінними паперами мають чітко виражений граничний рівень максимізації, збільшення якого веде до втрати клієнтів, дефіциту ресурсів та зниження темпів зростання.

Зменшення непроцентних витрат веде до зниження якості банківських продуктів, формування багатьох ризиків, а в окремих випадках і до припинення діяльності банку. Це стосується господарських та експлуатаційних витрат (оренда та утримання приміщень, амортизація, електро- і теплопостачання, зв’язок), транспортних витрат, витрат на охорону, сигналізацію, операційних витрат, затратних матеріалів.

Але в деяких випадках для виконання своїх зобов’язань перед вкладниками, клієнтами та бюджетом проблемні банки можуть знизити окремі види своїх витрат, причому доволі відчутно (транспортні витрати, заробітна плата, витрати на відрядження), а деякі витрати взагалі звести до нуля (представницькі, рекламні, благодійність).

Тільки витрати за санкціями (сплата штрафів, пені та ін.) передбачають їх повну, гранично можливу мінімізацію, але не завжди. Якщо банк, порушуючи паритет партнерських відносин, просто виключає можливість застосування до нього санкцій у депозитних, кредитних та інших угодах, а клієнти при цьому несуть повну фінансову відповідальність, то така економія здатна різко знизити його фінансовий стан, призвести до втрати клієнтів, дефіциту ресурсної бази, кризи ліквідності та посилення ризиків.