[Ред.]Інші підстави класифікації заходів попередження злочинності

Заходи попередження злочинності можуть класифікуватися і за іншими підставами. Так, Г. М. Міньковський в залежності від територіального і соціального охоплення виділяє:

• Загальнодержавні заходи.

• Регіональні заходи, здійснювані в окремому адміністративно-територіальному утворенні (область, район).

• Місцеві заходи, що обмежуються межами одного муніципального освіти або населеного пункту.

• Об'єктні заходи, здійснювані в конкретній організації.

• Контингентні заходи, спрямовані на певні соціальні групи.

Цей же автор класифікує заходи попередження за змістом і основним напрямом впливу, виділяючи:

• Соціально-економічнізаходи, пов'язані з підвищенням життєвого рівня населення, наданням соціальних гарантій.

• Заходи, пов'язані зсоціально-правовим контролем, заснованим на прозорості і доступності для перевірок процесу прийняття рішення державними органами і посадовими особами, ведення господарської діяльності, управління фінансовими потоками.

• Організаційно-управлінськізаходи, засновані на підвищенні ефективності роботи правоохоронних та інших державних органів за рахунок кращої організації праці їх службовців.

• Ідейно-моральнізаходи, які передбачають формування в суспільстві переконань і ціннісних орієнтацій, пов'язаних з правослухняної поведінки.

• Соціально-психологічнізаходи, спрямовані на придушення негативних криміногенних тенденцій і умонастроїв в суспільстві, наприклад, пов'язаних з націоналізм ом, підвищеною тривожністю, страхом соціальних катаклізмів.

• Медичні та психолого-педагогічнізаходи, пов'язані із запобіганням поширенню соціально небезпечних захворювань, лікуванням осіб, які мають психічні відхилення, психологічної та соціальної корекцією поведінки десоціалізірованние суб'єктів.

• Технічнізаходи, що включають установку технічних засобів, які ускладнюють вчинення злочинів (охоронна сигналізація), або дозволяють здійснювати контроль за діяльністю, пов'язаною з можливістю вчинення злочинів ( контрольно-касові апарати, камери відеоспостереження), а також заходи інформаційної безпеки.

• Правовізаходи, пов'язані з удосконаленням кримінального законодавства та інших нормативно-правових актів, що є основою для боротьби зі злочинністю.

6. Поняття і види кримінологічного прогнозування

   Прогнозування злочинності — це передбачення ймовірних змін тенденцій і закономірностей злочинності в майбутньому.    Розроблені кримінологією прогнози про майбутній стан злочинності в тому чи іншому регіоні або у країні загалом є підґрунтям для планування заходів, спрямованих на попередження злочинів.    Прогнозування взагалі — це процес наукового пізнання майбутнього за допомогою вивчення тенденцій розвитку будь-якого явища, а прогноз є підсумковим судженням, висновком прогнозування.    Відповідно кримінологічне прогнозування (за А. Зелінським) — це процес отримання, обробки й аналізу інформації з метою визначення майбутнього стану злочинності або ймовірності вчинення конкретного злочину, а кримінологічний прогноз — це висновок, який отримують у результаті прогнозування, тобто судження про майбутній рівень, структуру і динаміку злочинності, а також про небезпеку вчинення злочину конкретною особою.    Деякі вчені поняття “прогнозування злочинності" і “кримінологічне прогнозування” вважають тотожними, а інші, навпаки, підкреслюють їх відмінність. Останні аргументують свою думку тим, що поняття “кримінологічне прогнозування” ширше, оскільки охоплює прогнозування не лише злочинності, а й інших антисуспільних явищ, а також тенденцій і закономірностей розвитку правоохоронних органів, каральної практики, системи органів, що беруть участь у попередженні злочинів, тощо.    Проте умовно вважатимемо ці поняття тотожними.    Отже, основна мета прогнозування злочинності полягає у визначенні найзагальніших показників, що характеризують розвиток (зміну) злочинності в майбутньому, виявленні її позитивних і негативних тенденцій, а також у пошуку на цій основі способів зміни або стабілізації цих тенденцій у необхідному для суспільства і держави напрямі.    Особливою наукою про закони й методи прогнозування є прогностика. Значення цієї науки в усіх галузях людської діяльності важко переоцінити. Хоча прогноз завжди є ймовірним судженням, це не суперечить його об'єктивності. Злочинність належить до явищ, розвиток яких підпорядковується тільки законам теорії ймовірності. Як масове явище злочинність становить відносно стійку імовірнісну систему, параметри і динаміка якої підпорядковуються статистичним закономірностям. Визнання злочинності імовірнісною системою зі стійкими параметрами теоретично обґрунтовує принципову можливість надійного кримінологічного прогнозування.    Максимальне підвищення надійності кримінологічного прогнозування є одним з найосновніших завдань сучасної науки. Ступінь імовірності кримінологічного прогнозу залежить від урахування комплексу факторів, які використовують у прогнозуванні. У процесі прогнозування необхідно враховувати не тільки статистичні дані про злочинність і осіб, які вчинили злочини, а й дані, що характеризують розвиток (зміну) інших соціальних процесів, які в будь-який спосіб впливають на злочинність. Факторів, що безпосередньо й опосередковано впливають на злочинність, дуже багато. Прогнозуючи, зокрема, злочинність слід ураховувати такі фактори, як появу нових форм власності, підвищення або зниження рівня достатку населення, розшарування населення на багатих і бідних, безробіття, міграцію, стан моралі, ставлення населення до норм права, діяльності правоохоронних органів. Важливою обставиною, що впливає на прогноз злочинності, є зміни, що вносяться у кримінальне законодавство.    Прогнозування злочинності ґрунтується на статистичних закономірностях масового соціального явища і може здійснюватися на кількох рівнях:    - злочинності загалом;    - певної категорії злочинності (рецидивної, насильницької, неповнолітніх та ін.);    - окремих видів злочинів (вбивство, вимагання, бандитизм та ін.).    Прогнозування може здійснюватися також в межах різних соціальних груп, що сформовані за певними ознаками, такими як сімейний стан, вік, професія, освіта.    За територіальною ознакою розрізняють прогнозування загальнодержавне, регіональне і місцеве. Існує також відомче кримінологічне прогнозування — у відповідній галузі народного господарства, на окремому підприємстві.    За тривалістю прогностичного періоду прогнози злочинності можуть бути короткостроковими (на один-два роки), середньостроковими (на 3-5 років) і довгостроковими, або перспективними (на 10-20 років).    Крім загального прогнозування злочинності самостійне значення має індивідуальне прогнозування (передбачення індивідуальної злочинної або правомірної поведінки). На відміну від прогнозування злочинності взагалі прогнозування індивідуальної злочинної поведінки теоретично розроблене ще недостатньо, а на практичному рівні зроблено тільки перші кроки.    Методологічне обґрунтування можливості прогнозування поведінки людини пов’язане з детерміністичною концепцією поведінки, яка розглядається як результат складної взаємодії особи, середовища і конкретної життєвої ситуації. Безумовно, складна сутність людини і різні властивості її природи зумовлюють труднощі методології пізнання і прогнозування поведінки, ускладнюють їх практичне здійснення, але не роблять їх неможливими. На думку А. Зелінського, індивідуальне прогнозування повинно виходити з психології особи та її минулої діяльності.    Здійснювати індивідуальне прогнозування злочинної поведінки можна лише щодо осіб, які в минулому вже вчинили злочини або припускалися антигромадської поведінки. Роль індивідуального прогнозування полягає саме в тому, щоб із зазначеного контингенту осіб визначити тих, до яких необхідно вживати індивідуальних попереджувальних (профілактичних) заходів з метою недопущення вчинення ними злочинів у майбутньому.    На практиці досвідчені працівники органів внутрішніх справ можуть здійснювати чіткий прогноз щодо дій тих чи інших осіб, які скомпрометували себе антигромадською поведінкою. Маючи інформацією про властивості таких осіб і середовище, в якому вони перебувають, працівники органів внутрішніх справ своєчасно виконують профілактичну роботу, запобігаючи тим самим вчиненню злочинів.    Кримінологічне прогнозування повинно бути неупередженим, обґрунтованим і надійним.    Вимога неупередженості прогнозування полягає в тому, що прогноз злочинності не повинен залежати від особистих або групових інтересів і видавати бажане за істину.    Вимога обґрунтованості прогнозування полягає в тому, що воно повинно ґрунтуватися на аналізі криміногенних факторів в їх динаміці.    Вимога надійності полягає в тому, що високий ступінь прогнозу має здійснюватися з достовірності.

Методи.

При прогнозуванні застосовуються три основних методи: екстраполювання (екстраполяція), експертна оцінка, моделю­вання.

Екстраполювання - це проекція на майбутнє змін злочин­ності в минулому та сьогоденні. Цей метод призначений для пошуку показників майбутнього, виходячи з того, що тенден­ції минулого й теперішнього діятимуть і надалі. Аналіз показників динаміки злочинності та її певних видів за кілька попередніх років дає змогу виявити тенденцію до зміни цих показників (зменшення чи збільшення коефіцієнта злочинності).

Для цього формуються динамічні ряди по роках за визначе­ний (достатній) період, який безпосередньо передує прогнозо­ваному, котрі відображають спрямованість, характер і темп цих змін. На підставі цього за допомогою спеціальних математич­них розрахунків можна визначити, як коефіцієнти змінювати­муться в майбутньому. Метод екстраполяції дає точні результати за умови порівняно стабільних криміногенних факторів, і тому його застосовують тільки для короткострокового прогнозування. Основний недолік цього методу полягає в ігноруванні криміноген­них факторів та їх зміни в прогнозованому майбутньому. Тож прогнози злочинності, що базуються лише на лінійній екстра­поляції, мають обмежене практичне значення.

Експертна оцінка здійснюється з'ясуванням думки науко­вих і практичних працівників, спеціально відібраних за ознака­ми стажу, кваліфікації, кола інтересів і знань тощо, про майбутній стан злочинності, а також про процеси та явища, котрі інтенсив­но впливають на її тенденції.

Експертна оцінка може бути формалізована через розробку для її учасників матриць, які вимагають кількісної інтерпрета­ції їхньої думки про можливі зміни та ранг ("вагу") впливових факторів, перелік яких дається за наявною шкалою.

За допомогою методу експертних оцінок здійснюють, зде­більшого, перспективне (довгострокове) прогнозування, що полягає в отриманні думок спеціалістів щодо можливих змін тенденцій і закономірностей злочинності на запланова­ний період. Існують чітко визначені процедури збирання думок експертів, їх аналізу та розрахунку експертних оцінок.

Найпопулярнішим є, так званий, дельфійський метод (метод Дельфі), розроблений у США. Згідно з цим методом, опитування експертів здійснюють у такий спосіб: запитання експертам ставлять так, щоб вони мали будь-яку кількісну характеристику; опитування здійснюється в кілька турів, під час яких питання та відповіді уточнюються; в разі відхилен­ня прогнозів від думки більшості, експерти обґрунтовують свою думку. До експертизи можуть залучати додаткових екс­пертів. Так формується мережа експертів, яких можна вико­ристати для повторної експертизи⁹⁸.

Моделювання - це розробка системи математичних формул, які описують динаміку злочинності, беручи до уваги взаємодію комплексу факторів, які істотно впливають на неї. Моделювання як метод прогнозування злочинності передбачає модельно-кібернетичний експеримент, котрий полягає в пере­буванні закономірностей функціонування об'єкта, що прослідковуються у визначених умовах за певний час.

Позитивним аспектом цього методу є те, що він дає змогу абстрагуватися від дрібних і несуттєвих властивостей прогнозо­ваного явища та зосередити увагу на найважливіших боках досліджуваного об'єкта.

У дослідженнях соціальних процесів модель відображається часто в логічній або знаковій формі. Найбільш поширені ма­тематичні моделі.

У кримінологічному прогнозуванні застосування ма­тематичних методів, зокрема й методів моделювання, обмежене. Це зумовлено складністю об'єкта прогнозування, відсутністю для побудови моделей достовірної інформації про розвиток соціальних процесів у часі, хоча б за кілька десятиліть.

Модель у соціальному прогнозуванні - це спрощене математичне уявлення про певний суспільний процес.

Вона може мати форму рівняння, таблиці, кривої, набору правил та ін. Найчастіше використовують трендові (екстра­поляційні), рідше - факторні (аналітичні) моделі.

Трендові моделі створюють для встановлення конкретного процесу як часового ряду кількісних даних, які можна екстраполю­вати в майбутнє за математичною формулою, тобто вирахувати кількісний вираз необхідного показника на дату прогнозування. Хоча для прогнозування придатними є багато математичних формул, на практиці прогнозистам доводиться мати справу лише з декількома типами змін, для кожної з яких дібрана відпо­відна функція.

В основі побудови факторних моделей лежить виявлення механізму взаємодії різних чинників, залежності вихідних даних від групи початкових. При цьому використовують методи стати­стики, кібернетики, теорії прийняття рішень та ін. Цей вид мо­делей поки що рідко використовують у вітчизняній соціології.