Київська Русь в історичній долі українського народу.

Давньоруська держава залишила яскравий слід у світовій історії IX – XIII ст. Її внесок до середньовічного, політичного, економічного суспільного й культурного життя був надзвичайно вагомим.

Вийшовши на історичну сцену з походами Аскольда на Константинополь і нажахавши середньовічній світ середини IX ст. Київська Русь поступово перейшла від воєнних сутичок з сусідніми країнами до рівноправної участі в політичному житті Європи та Близького Сходу. Руські володарі уклали мирні і союзні угоди з Візантією й Германською імперією, Польщею. Угорщиною, Литвою та ятвягами, скріплюючи їх часом, що було нормою відносин середньовіччя, династичними шлюбами. Київська Русь відіграла вагому роль у міждержавних відносинах, її втручання в той чи інший конфлікт бувало досить, щоб стримати його.

Великий міжнародний авторитет і військова міць Давньоруської держави поєднувалися з високим рівнем економічного розвитку. Землеробство і скотарство не тільки були спроможні прогодувати населення країни, а й виробляли продукти харчування й сировину на експорт. Міста, особливо великі, були заселені переважно ремісниками, вироби яких користувалися попитом на Русі й за рубежем. Розвиненими були продуктивні сили держави, а її люди відзначались працьовитістю, витривалістю й були здатні до прогресивних змін у виробництві.

Сільське господарство було провіднім у економіці і досягло високого для свого часу рівня розвитку. Воно спиралося на прадавні традиції східних слов’ян, що з незапам’ятних часів були землеробами. Основними зерновими культурами в Київській Русі були жито, просо, ячмінь, пшениця й овес.

Іншими важливим видом сільськогосподарської діяльності руських людей було скотарство. Великими стадами корів і кіз, табунами коней, отарами овець володіли князі й багаті бояри.

Серед сільських промислів особливо розвинутими були мисливство й рибальство, а також бджільництво. Цінне хутро було однією з головних статей експорту, розходячись у багато країн Європи і Сходу. Мед і віск теж мали попит на Русі та за її межами.

Яскравим свідченням високого рівня розвитку Давньоруської держави була внутрішня і зовнішня торгівля. Між різними землями Русі відбувався економічний обмін , що сприяло забезпеченню продуктами харчування, сировиною й ремісничими виробами тих районів, в яких вони не вироблялися. Міста і великі села мали ринки.

Головним напрямком давньоруської зовнішньої торгівлі був східний Грецькій шлях від Візантії, а Залозний – до країн Кавказу й Арабського Сходу. Велика торгівля проводилась також з країнами Поволжя. Постійними були торгівельні контакти Русі з Германією, Угорщиною, Чехією, Польщею. Головним осередком торгівлі з країнами Півдня і Заходу був Київ.

Головними платіжними засобами торгівлі Русі IX – XI ст. були іноземні монети переважно арабські, у меншій кількості візантійські.

Давньоруська культура представлена багатьма тисячами фольклорних, пісенних та речових пам’яток, що збереглися до нашого часу. Одним із найстаріших фольклорних жанрів є народні перекази. Яскравим зразком родового переказу є історія про Кия, Щека і Хорива та сестру їх Либідь і заснування ними Києва. Усна історія – перекази, легенди, билини, дружинні пісні – у всіх народів була попередницею історії писемної, яку в Київській Русі започаткувало літописання. Літописи є також пам’ятками художньої літератури. Слов’янська писемність з’явилася на Русі на межі IX і X ст.

Розвиток літератури й взагалі письменства неможливий без піднесення й поширення освіти, книжності й збирання бібліотек. Уже за Володимира Святославовича започаткували перші школи. При Софійському соборі, інших храмах та монастирях накопичувались бібліотеки, що складалися головним чином з творів іноземних авторів, перекладених на давньоруську мову. Однією з найкращих бібліотек свого часу володів Ярослав Мудрий.

Головною окрасою міст і сіл Київської Русі були церкви. Більшість їх будувалась з дерева, а храми великих міст були кам’яними. Перший оздоблений мозаїками і фресками храм Богородиці збудував у Києві Володимир Святославович 989 – 996 років. Крім величного Софійського собору в Києві, збудованого за Ярослава Мудрого, прекрасні храми зводились і в інших містах Південної Русі.

У Києві, Чернігові, Галичі та інших містах існували іконописні майстерні, їхніми витворами прикрашалися храми. Окрасою монументальних кам’яних церков був фресковий живопис. Найкраще зберігся він у київському Софійському соборі. Високохудожні фрески храмів є цінним джерелом вивчення світогляду, побуту, одягу наших далеких предків.

Прикладне мистецтво у Київській Русі досягло дуже високого рівня. Його масова продукція: недорогі вироби із срібла й міді, скляні намиста й браслети набули великого поширення на Русі й за її межами. Давньоруські ювеліри досконало володіли різними способами обробки дорогоцінних металів. У середньовічній Європі давньоруських ювелірів вважали неперевершеними майстрами своєї справи. Дорогоцінні золоті вироби з перегородчастими емалями та срібні карбовані браслети з черню київського виробництва належать до найвитонченіших зразків мистецтва.

Доба феодальної роздробленості настала завдяки соціально – економічному поступові Давньоруської держави та її народності й пов’язані з ним політичній відособленості різних земель і князівств. У XII ст. складаються земельні території, що стало одним з чинників виникнення української, так само як російської й білоруської народності.

У XII ст. у державних рамках Давньої Русі виділялося півтора десятка князівств і земель які незабаром по тому почали об’єднуватись в групи. Це історично об’єктивно закладало підвалини формування територій трьох східнослов'янських народностей, яке почалося з XIII ст. Розвиток процесів соціально – економічної концентрації сприяло тому, що починаючи з XIII ст на основі цих груп земель формується території російської, української та білоруської народностей.

Київська, Чернігово-Сіверська, Переяславська, Волинська, Галицька, Подільська землі, а також Буковина і Закарпаття стали тією територіальною основою. На якій склалася і розвивалася українська народність. За середньою Наддніпрянщиною раніше, ніж за іншими землями Південної Русі, закріпилася назва “Україна”, якою пізніше, з XVII ст., стали позначати етнічну територію українського народу.

Фінальним рубежем києворуського періоду історії були 40-ві роки XIII ст. Монголо – татарська навала завдала Русі, що посідала одне із чільних місць у загальноєвропейському історичному розвої середньовіччя, непоправної шкоди. Упродовж кількох століть вона успішно протистояла кочовим народам степів, боронила себе і країни Центральної та Західної Європи. Свою високу історичну місію – рятівниці європейської цивілізації – Київська Русь виконала і в 40-ві роки XIII ст., але цього разу ціною власного існування. Перестала існувати держава, загинули сотні тисяч людей, у вогні пожеж були знищені міста і села, палаци і храми, книги і ікони. Та руській народ зумів вистояти й відродити життя. Традиції Київської Русі виявилися настільки живучими й міцними, що дійшли до наших днів. Здобувши нове життя в матеріальній і духовній культурі українців, росіян, білорусів.

Висновок. Понад одинадцять століть тому східні слов’яни створили першу державу. Вона належала до найбільших, найкультурніших, найрозвинутіших економічно й політично держав середньовіччя. На величезному обширі від Чорного до Білого морів, від Карпатських гір до Волги жили витривалі, хоробрі й мужні русичі. Вони вирощували хліб і розводили худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці були відомі на торгах Багдада, Константинополя, Кракова та ін. Могутньою, високорозвинутою й цілісною була матеріальна й духовна культура Київської Русі. Її народ зводив величні кам’яні храми й ошатні дерев’яні житла, створював могутні фортифікаційні споруди своїх великих і малих міст, будував на тисячі верст захисні вали проти кочовиків причорноморських степів. На весь світ уславились вироби давньоруських майстрів, наприклад дорогоцінні золоті речі й більш скромні срібні прикраси.

Київська Русь багато важила в політичному житті Європи і Близького Сходу. З нею змушені були рахуватися візантійські імператори й хазарські кагани. Протягом п’ятисот років Давньоруська держава закривала собою європейській світ і Візантію від кочовиків. Вона прийняла на себе страшний удар залізного тарана 150-тисячної татаро-монгольської кінноти Батия, ціною життя сотень тисяч своїх воїнів та мирних жителів послабила його і тим врятувала Європу від спустошення й загибелі.

Київська Русь зробила величезний внесок до світової історії IX – XIII ст., тому інтерес до неї не згасає серед учених сучасного світу. В Америці, багатьох країнах Європи, слов’янських і навіть неслов’янських. Навіть у загубленій в океані Австралії й екзотичній Японії плідно працюють над проблемами давньоруської історії десятки вчених.