Ідейно-тематичний зміст роману-епопеї „Волинь”

Один з найкращих свої творів роман „Волинь” У.Самчук писав протягом декількох років. Задум описати своє дитинство, батьків, рідних, знайомих з’явився у нього ще в часи навчання в Кременецькій гімназії. Пер­ша частина трилогії під назвою „Куди тече та річка” вийшла у 1932 році. В 1936 у Львові було опубліковано другу части­ну роману "Війна і революція", а 1937 року - третю "Батько і син".

О.Тарнавському вдалося дуже влучно розшифру­вати суть назви роману: "За історичними гіпотезами, Волинь - це перша організація наших предків, це предвісник золотої доби Київської Русі. Якщо приймемо варязьку теорію початків Київської Русі, тоді Волинь - це слов'янські початки нашої державності, а слідом за тим - початки нашого світовідчування і світогляду”.

Дитячі враження від рідного волинського краю, від не­забутніх Дерманя, Тилявки, Кременця впліталися в худож­ню тканину Самчукових творів органічно, наповнювали їх дивовижним, привабливим національним колоритом - справжнім, щирим, не декоративним. Приміром, "Волинь" містить картини селянського побуту, зі всіма його неписа­ними законами, продиктованими існуванням людей, котрі живуть працею, шанують умілі руки, розумне слово, дбай­ливість і лад у всьому. Цю трилогію можна потрактувати і як глибоко психологічний художній твір, і як енциклопедію українського життя.

Мають рацію ті дослідники творчості Самчука, які вважають художнє мислення письменника епопейним. До прикладу, Степан Пінчук не вагаючись називає Уласа Самчука українським Гомером XX століття і наголошує на тому, що обидва митці є унікальними у світовій лі­тературі саме тому, що мають у творчій спадщині по два епопейні звершення (йдеться про "Іліаду" й "Одіссею" Гомера та "Волинь" і "Ост" Самчука). На думку дослідни­ка, "в трилогії Уласа Самчука "Волинь" наче нічого такого не відбувається, чим перекраюється географічна карта бо­дай цього вузького регіону. Для нас дуже важливим є те, що письменник тут нітрохи не погрішив проти правди життя. Але є ще важливіше: у своїй, здавалось би, сонній Волині письменник побачив значно більшу, глибин нішу правду - пробудження її у велику соціальну систему ук­раїнської нації'".

"Волинь" - це широчінь. Географічна, ідеологічна, ду­ховна. Разом з тим, саме через художні подробиці автор досягає предметності, правдоподібності викладу. У "Во­лині" знайдемо відомості і про селянську працю упродовж календарного року, і про етичні засади співжиття, і про виховання дітей. Усе це подано в живих образах, пластичних картинах. Образ Володька - цілком автобіографічний. Зрозуміло, що своїх реальних від­повідників мають й інші персонажі твору. Проте важливо наголосити, що у "Волині", як уже мовилося, особисте роз­просторюється до загальнонаціонального і загально­людського.

Міцність натури героя роману - Матвія Довбенка виростає з тих пракоренів, які дають історикам та археологам право вважати Волинь та Полісся колискою всього східного (та й не тільки східного) слов'янства.

Володько Довбенко - це продовжувач батькової справи, носій його сут­ності в нових історичних умовах, коли природні селянські чесноти стали фунтом відповідного їм політичного світогляду, який уводить одвічну і спонтанну етнічну субстанцію в цілком осмислену політичну гру взаємно протидіючих сил XX сторіччя. Однак не слід розглядати «Волинь» як суто ідеологічний роман. У. Сам­чука цікавить не так політика, як об'єктивний плин історичного буття на­роду, що його він старанно обсервує і досліджує.

За жанрово-художніми особливостями «Волинь» - це роман-хроніка. У центрі художнього дослідження - дитина, відтак підліток і юнак Во­лодько Довбенко. Прототипом його образу був сам автор, а сімейний уклад батьківської родини - те первісне коло, з якого герой починає входити у довколишній світ. Водночас трилогія не є художньою біографією, це твір найширшого мистецького узагальнення, це той міцний сплав, який поєднує життєву конкретику з найвищими духовними спромогами митця-мислителя

У. Самчук прагне охопити життя в його спонтанній цілісності і роз­маїтті, філософськи осмислити його. Чи не найбільше цікавлять письмен­ника найрізноманітніші відтінки людських взаємин: батьківська та мате­ринська любов до дітей та трепетний дитячий пієтет до батька-матері. А ще трилогія переповнена хмільною повінню кохання — від неясних та ро­мантичних помислів хлопчика до зіткнення з проблемою одруження вже дорослого героя. Адже для Володька це означало вибір між традиційною долею селянина і шляхом у широкий незвіданий світ заангажованого в суспільно-політичну, національно-визвольну боротьбу інтелігента, якому неминуче доведеться блукати по далеких чужинах...

Крок за кроком Володько спізнає абетку правди життя, поки сам не вростає в нього міцним беручким корінням. Спершу він зачудовується за­гадковістю струмка, який десь там впадає в Горинь, потім прилучається до життєвої сили селянської праці. Дядько втаємничує його в тонкощі людсь­ких взаємин і навчає життєвої філософської мудрості, школа вводить його в магічний світ знань, які породжують у ньому любов до мистецтва і жагу творчості. Війна і революція провели перед очима героя армію „матушки Расєї” з донською кіннотою та артилерійськими обозами, австрійців (а се­ред них якихось дивовижних людей, галичан - таких же, як і волиняки, але у вселенському хаосі війни освітлених думкою про вільну, мирну Ук­раїну; задля неї вони готові на все і цим засівають у душу Володька зерна національної свідомості), поляків із дивною претензією на вищість і право тримати в неволі його рідний край... Потім - більшовики у шкірянках, із маузерами, матом і тотальними реквізиціями всього, що тільки можна було поцупити; і, нарешті, козацтво УНР, яке вже сприймалось як своє, до лав якого пристав старший брат Василь. Усе це не просто етапи становлення особистості Володька - це художня панорама історії, яка має самодостатнє значення.

Роман „Волинь” має три частини, кожна з яких представляє три фази розвитку села:

1. „Куди тече та річка”. Інтереси більшості героїв зосереджено на землі, собі, своїй родині. Дехто з героїв нагадує Нечуєвого Кайдаша. Головне для них – мати кусень хліба на столі. Вони дбають про своє майбутнє, намагаючись всіма силами придбати ще один кусень землі, саме тому у далекі краї. З широкого загалу вирізняється Матвій Довбенко, який показує зовсім інший рівень життя, доводить, що крім особистого є громадське, є честь, обов’язок, гідність. Для сина батько – то найбільший авторитет. Володько засвоює батькові цінності. Малого цікавлять не лише поле, забавки з дітьми, його цікавить куди тече та річка? – він хоче пізнати великий і складний світ.

2. „Війна і революція”. Це етап пробудження села: і соціальне, і національне. Волинню котиться війна, а з нею – австрійці, поляки, біженці-галичани, від яких Володько вперше почув про Україну. Дуже діти були здивовані, що „мужичою” мовою можна написати такі чудові вірші, які писав Т.Шевченко, Л.Глібов та ін. Для них „руська” мова – це мова Пушкіна, Лермонтова, Некрасова. З революцією приходять УНРівці, більшовики. Через болісні помилки приходить до селян розуміння, що потрібно свою землю здобувати не тільки працею і потом, а й кров’ю. У цій революції гине найстарший син Матвія Василь. Володько починає завойовувати душі людей.

3. „Батько та син”. Село починає діяти. Селяни усвідомлюють, що господарем можна стати тільки на своїй землі, що потрібно не завойовувати і забирати. А будувати, стверджувати. До цього закликає Володько. І селяни повірили йому. Символічним у творі є епізод, коли Матвій своїм авторитетом у громаді підтримує сина. Проте Володько йде далі за батька. Матвій все життя працював на землі і хотів, щоб так жили і його діти. Володько ж думає не лише про кусень хліба, він думає про державу. А для будівництва держави йому необхідний духовний простір. Місцева влада не дає йому змоги розкрити крила, тому він виїжджає за кордон.