35

ЗМІСТ

ВСТУП 2

РОЗДІЛ 1. ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ УМОВИ НАУКОВОЇ, ГРОМАДСЬКОЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ІОНИКІЯ МАЛИНОВСЬКОГО У 1926-1932 РР. 5

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ І. МАЛИНОВСЬКОГО ПРОБЛЕМ ДЕРЖАВНОГО ЛАДУ СХІДНИХ СЛОВ’ЯН 17

РОЗДІЛ 3. ПОГЛЯДИ І. МАЛИНОВСЬКОГО НА КРИМІНАЛЬНЕ ТА КРИМІНАЛЬНО-ВИНАВЧЕ ПРАВО 26

ВИСНОВКИ 29

ДОДАТОК 31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 32

ВСТУП

У сучасному світі є безліч держав, у яких діють певні закони та обов’язкові правила поведінки. Вони не є однаковими, так як кожна держава є унікальним учасником правовідносин, і встановлює права і обов’язки для своїх громадян. Проте необхідно знати, що закони не виникають просто так. Історія утворення перших законів бере свої витоки ще з сивої давнини. Дослідженням вивчення держави і права займалось багато вітчизняних та зарубіжних вчених. Зокрема на теренах нашої держави цими питаннями у ХІХ – ХХ ст. займався видатний вчений з Острожчини Іоникій Малиновський. За роки свого життя ця видатна особистість зробила надзвичайний внесок у розвиток сучасної науки про державу та право. Його нові концептуальні ідеї були стрибком у тогочасному розумінні суспільно-правових відносин, що значною мірою відобразилось у розвитку інститутів держави і права. Саме тому ми вирішили дослідити погляди Малиновського на державу та право.

Актуальність досліджуваної нами теми полягає в тому, що в наш час дослідженням і аналізом праць цього видатного вченого ніхто не займався, його праці забуті, а ім`я кануло в лету. В сучасній юридичній науці загалом досліджуються праці зарубіжних та російських вчених права. Українські ж дослідники забуті і не згадуються в історії творення правової науки. Саме тому нам необхідно переосмислити історичне минуле українського народу, і розкрити праці нашого дослідника і видатного українського діяча, творця нових правових ідей на лоні усієї Російської Імперії.

Метою даної роботи є дослідити внесок Малиновського у вчення про державу і право, розкрити його діяльність у 1926-1932 роках, віднайти і переосмислити його наукові статті, праці та доробки і дослідити історичні, наукові, громадські та політичні умови його діяльності цього періоду.

Для цього ми виділили ряд завдань:

1. Дослідити політико-правові умови наукової, громадської та політичної діяльності І. Малиновського у період 1926-1932 рр.

2. Дослідити та проаналізувати погляди І. Малиновського на державу та право.

3. Порівняти погляди І. Малиновського з поглядами інших вчених того періоду.

Об`єктом дослідження є вчення про державу та право у працях академіка І. О Малиновського.

Предметом дослідження є вчення про державу та право у 1926-1932 рр.

Джерела для досягнення мети та виконання поставлених завдань було залучено значну джерельну базу. Було використано Литовські Статути, праці Малиновського: “Кара й засоби”, “Радянські ВТУ”, “Стародавній державний лад”, біографіяна робота “Памяті учителя”. Радянське кримінально-процесуальне законодавство, Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року, проекти Кримінально-процесуального кодексу України, чинне українське кримінально-процесуальне законодавство, наукова спадщина академіка І.О. Малиновського і сучасність, та інші джерела.

Методами даного дослідження були такі загальнонаукові методи, як:

• діалектичний метод;

• індуктивний засіб дослідження, при якому від спостереження окремих фактів і явищ переходять до встановлення загальних правил і законів;

• метод системного аналізу спирається на комплекс загальнонаукових, експериментальних, природничих, статистичних методів;

• метод порівнянь, в рамках порівняння реалізації застосування різних форм джерел права на прикладі конкретної держави.

Практичне значення роботи полягає в тому, що висновки, пропозиції і рекомендації, сформульовані в курсовій роботі можуть стати корисними для формування сучасної думки про вклад І. О. Малиновського в становлення теорії держави та права. Також досліджені в нашій роботі питання можуть бути використані при викладанні теорії держави і права, історії держави і права, історії політико-правових вчень у вищих навчальних закладах, зокрема в НаУ ОА.

Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Розділ 1. Політико-правові умови наукової, громадської та діяльності іоникія малиновського у 1926-1932 рр.

Майбутній академік народився 4 (16) листопада 1868 р. у м. Острозі Волинської губернії в сім’ї ремісника.

Нижчу освіту одержав в приходській школі, середню – спочатку в Острозькій гімназії. Коли Іоникію було 16 років, загинули в результаті нещасного випадку його батько і старший брат. Тоді дядько хлопчика відвіз його в Київ до Колегії Павла Галагана. Здібний юнак витримав вступні іспити і виборов стипендію. Колегія залишила помітний слід в житті І. Малиновського.

У колегії І. Малиновський дістав і перші навички творчої дослідницької праці, знайшов щирих друзів, стосунки з якими підтримував протягом всього свого життя. Після закінчення колегії Іоникій Олексійович поступив до Київського університету на філологічний факультет, але “злякавшись” перевантаження латинкою та грецькою мовами, перейшов на юридичний факультет Київського університету св. Володимира.

***

У квітні 1925 р. І. Малиновського було обрано академіком Всеукраїнської Академії Наук. Своє бажання працювати у ВУАН вчений висловив ще у 1924 році: “Ще 1924 року, коли з’ясувалося, що належно оплачуваної наукової праці у Москві я не знайду, написав довгого листа до Києва на ім’я Кримського про те, що я вже вільний і що залюбки тепер працював би в Українській Академії”¹ .

Цей лист було написано у квітні 1924 р. Відповіді на листа довго не було, тому за цей час І. Малиновський знайшов собі роботу в Центрархіві. Проте заробіток на цій службі був незначним. Лише у січні 1925 р. одержав листа від академіка М. Птухи (секретаря ІІІ, або соціально-економічного відділу ВУАН).

У своєму листі М. Птуха писав І. Малиновському, що питання про його обрання вже обговорювалось у відділі, і що члени відділу раді бачити Іоникія Олексійовича в своєму середовищі, проте фактичні вибори відділ змушений був відкласти на деякий час. І. Малиновському було запропоновано вибрати вакантне місце на одній із трьох кафедр – історії слов’янського права, порівняльній історії права чи кримінології. Вчений надав перевагу кафедрі кримінології. Свій вибір він мотивував тим, що на той час в інституті Радянського права був дійсним членом по секції судового права і кримінології і до певної міри спеціалізувався у кримінальному праві.

На Україні колеги з радістю зустріли звістку про повернення І.Малиновського до активної праці. 6 квітня 1925 р. його обирають академіком ВУАН на кафедру звичаєвого (народного) права. М. Василенко, який рекомендував вченого до обрання, особливо підкреслив плідність робочої методи претендента: “Порівняльний метод, який використовує Малиновський… міцно озброює дослідника при його науковій праці і дає цілковиту впевненість у тому, що наука може сподіватися одержати дуже цінну працю в області історії західно-руського кримінального права. Обравши Іоникія Олексійовича Малиновського на кафедру народного права, Соціально-економічний відділ Академії наук придбає видатну наукову силу”².

Проте на той час І. Малиновський не виявляв бажання переїздити до Києва. Всі академіки, котрі жили не в Києві, вважалися нештатними і платні не отримували. Це не влаштовувало вченого: залишаючись в Москві, він, як і раніше, змушений був працювати, щоб мати заробіток, а звання академіка було лише почесним титулом.

І. Малиновський продовжував інтенсивне листування у справі свого переїзду до Києва з М. Птухою, М. Василенком і В. Липським (він говорив з В.Липським і особисто про свої академічні перспективи під час перебування того в Москві). Від М. Василенка І. Малиновський одержав зворушливого листа, в якому він наполегливо запрошував І. Малиновського до Києва з тим, щоб розвивати справу вивчення історії давньоруського і українського права.

На той час було вже закінчено роботу І. Малиновського в Комісії з передачі архівних матеріалів в Москві. Вчений вважав, що там містилося багато матеріалів, які являли собою інтерес для вивчення української історії, тому планував написати огляд тих архівних матеріалів, які стосувалися історії західноруського та українського права. Незадовго перед цим вченому надіслали першу книгу “Праць”, які видавала “Комісія по виучуванню історії західно-руського та українського права” ІІІ Відділу ВУАН. Ця книга наштовхнула Іоникія Олексійовича на думку про те, що такого роду стаття була б цілком бажаною для “Праць”.

Невдовзі І. Малиновський одержав листа від М. Василенка. Микола Прокопович писав, що Іоникію Олексійовичу бажано побувати хоча б на одному Спільному зібранні академіків. Таким чином, 3 січня 1926 р. І.Малиновський був вперше присутній на засіданні вищої інстанції в Академії. А. Кримський привітав І. Малиновського і сказав кілька слів про те, що він є бажаним членом ВУАН, що його кандидатура в академіки була висунута ще в 1918 р., коли до заснування Академії вирішувалося питання про перший склад академіків, і повторно, коли Іоникія Олексійовича було обрано ІІІ відділом у 1919 р. Але з незалежних обставин, тільки у 1925 р. стало можливим для І.Малиновського розпочати працю для Академії.

Ось що пише у своїх спогадах І. Малиновський про повернення до Києва: “Виїхали з Києва до Томська взимку 1898 р., повернулися до Києва у 1926 р. також взимку, але на початку року, а не в кінці. Майже 28 років минуло. Час не малий. Багато води спливло. Багато що змінилося”³.

Щодо Академії, то І. Малиновський характеризує її як науковий, просвітницький і культурний центр не лише Києва, а й усієї України. Академік вважав, що “…війна та революція спричинили страшенну руйнацію. Треба налагодити життя, треба використовувати науку для налагоджування, відновлення життя,…”, потрібно розвивати науки, “…присвячені спеціально вивченню України в минулому й сучасному, вивченню української природи і української людини”⁴.

У ВУАН поряд із кваліфікованими вченими – академіками, або дійсними членами в її різноманітних установах працювала маса наукових працівників. На той час вони культивували інтерес до наукових знань, і не тільки тим, що багато хто активно виконував наукову роботу як співробітники ВУАН, а й тим, що її різні установи влаштовували публічні засідання, на яких обговорювалися наукові питання у присутності сторонньої публіки.

Реально включився в академічне життя вчений лише у 1926 р. Обставини академічного життя на той час були дуже складними. У державі, що мала вже розвинений бюрократичний апарат з жорстким централізованим управлінням, не могла існувати інституція, в статуті якої були закладені принципи автономії і право самостійного обрання напрямів наукових досліджень, а також добору своїх членів, і тому не дивно, що у підпорядкованій Наркомосу і повністю залежній у фінансових питаннях Академії вже кілька років точилася гостра боротьба за збереження своїх прав.

Урядовці Наркомосу добре розуміли, що перетворити найвищу наукову інституцію на звичайний виконавчий підрозділ можливо лише через політизацію академічного життя і зруйнування корпорації вчених. Зручним приводом для цього ставали особисті чвари деяких науковців. Водночас некомпетентні втручання в академічну роботу з боку Наркомосу дезорганізували науковий процес. Болісно сприймалося також і зведення Академії на один рівень з підлеглими Наркомосові навчально-освітніми закладами. Не було забуте й недавнє перетворення Російської Академії Наук на Всесоюзну з наданням їй вищого статусу порівняно з ВУАН.

Розуміючи всю складність і гостроту ситуації, І. Малиновський запропонував своє рішення. Через кілька місяців після переїзду в Київ, у березні 1926 р., він підготував доповідну записку “В якому відомстві повинна бути Всеукраїнська Академія Наук”⁵. Він доводив, що діяльність Академії далеко виходить за межі Наркомосу: оскільки ВУАН є осередком розвитку науки, а наука є тим ґрунтом, на якому базується подальший розвиток держави та суспільства, ВУАН повинна підлягати найвищій державній владі – Всеукраїнському Центральному виконавчому комітетові. Його ідея не була підтримана, бо час для піднесення Академії до рангу наркомату ще не настав, для цього вона була ще надто “неслухняною”.

Надалі І. Малиновський склав і прочитав у Засіданнях Комісії на теми зі звичаєвого права такі доповіді: “Програми і плани робіт Комісії по вивченню українського звичаєвого права”, “Революційне звичаєве право” та “З матеріалів по складанню словника збирачів і дослідників українського звичаєвого права. О.Ф. Кістяківський”. Він вважав за свій обов’язок, як голова Комісії, скласти і прочитати ці доповіді, як такі, що мали важливе значення. Іоникій Олексійович планував скласти і прочитати доповіді ще на такі теми: “Українські казки як, як матеріал для вивчення звичаєвого права”, “Акти архіву південно-західної Росії, як матеріал для вивчення українського звичаєвого права”, “Українське звичаєве право у “Кобзарі” Шевченка і в повістях Нечуя-Левицького”, “Історія українського звичаєвого права після революції”, “Сучасні газети, як матеріал для вивчення звичаєвого права” та інші.

Крім Комісії по вивченню звичаєвого українського права, І.Малиновський працював також у Комісії по вивченню західноруського і українського права під головуванням М. Василенка.

В цей час М. Грушевський попросив І. Малиновського написати для журналу “Україна” рецензію про другий випуск “Лекцій з історії українського права” Р. Лащенка, професора Празького Українського Інституту. Під впливом написання цієї рецензії у Іоникія Олексійовича з’явились деякі думки й міркування взагалі щодо курсу з історії українського права. Він написав статтю під заголовком “Курс історії українського права. З приводу “Лекцій з історії українського права професора Лащенка” (1927). Цю статтю вчений планував прочитати у вигляді доповіді на об’єднаному засіданні двох комісій: по вивченню історії західноруського і українського права і по вивченню українського звичаєвого права. У доповіді І. Малиновський виклав свої думки про те, яким вимогам має відповідати курс історії українського права і, на завершення, вніс практичну пропозицію співробітникам обох комісій взятися до колективної праці по складанню курсу історії українського права. І. Малиновський вважав, що це найголовніше завдання і що колективно його виконати можна набагато швидше, ніж окремо зусиллями кожного автора. Ця доповідь про курс історії українського права була віддана у друк до найближчого випуску “Праць по виучуванню західно-руського та українського права” .

Крім постійних Комісії по вивченню звичаєвого права і по вивченню історії західноруського і українського права, І. Малиновського було обрано дійсним членом Археографічної комісії ВУАН (колишня Комісія для розгляду давніх актів при київському генерал-губернаторі) .

Нарешті, І. Малиновський працював в товаристві Нестора-Літописця. Це старе товариство продовжувало існувати при Академії, не як нове, або поновлене, а як старе, що вело свій початок від часів заснування у 1875 р. Окрім питань історії України товариство займалося розробкою й інших історичних питань.

У Києві вчений працював багато і натхненно. Його цікавили й інші комісії: “Цікавлять мене й деякі інші академічні установи: комісія по вивченню історії Правобережної України (значить, і Волині), комісія по вивченню історії первісної культури, по складанню словника українських діячів, по вивченню громадських рухів на Україні, комісія краєзнавства. Скрізь хотілося б попрацювати. Та не можна розірватися на часті. Працюю в Києві охоче, з натхненням і багато більше, ніж у Москві, … У Києві я вільно зітхнув і відчув себе, як і раніше, у звичній обстановці”⁶.

І. Малиновський бажав віддати решту свого життя науковій праці: “Коли з’явилася можливість працювати в Академії, здавалося, що сповнилася колишня мрія: весь залишок життя можна віддати виключно чистій науковій атмосфері”⁷.

У серпні 1928 р. І. Малиновський виступив з доповіддю, в якій пропонував створити, за прикладом Всесоюзної АН, спеціальну комісію для вивчення історії знань на Україні. Фактично ця робота вже виконувалась, треба було лише її упорядкувати. Цю доповідь було подано до ІІІ відділу, схвалено і передано в інші відділи, де також розглянуто і схвалено. Тому в засіданні ради І. Малиновський пропонував не обговорювати її знову по суті, бо вона вже була обговорена, а обрати негайно комісію для вироблення “Положення” або “Інструкції”. Але з невідомої причини більшість постановила передати у відділи це питання про утворення комісії для вироблення “Положення”.

Після цього НКО призначив ревізію. Ревізійна комісія обревізувала не тільки діловодство і господарську частину Академії, що вона могла і мусила зробити, а також її наукову діяльність. І. Малиновський вважав це абсурдом, оскільки не можливо обревізувати наукову роботу ВУАН, яка за законом і на практиці була найвищою науковою установою в республіці. Звіт ревізійної комісії визначав, що ВУАН виконала велику роботу, проте водночас відзначив безліч недоліків у її роботі. Найбільш гострої критики зазнав соціально-економічний відділ. Іоникій Олексійович мотивував це тим, що Комісія дозволила собі кинути на адресу відділу ряд необґрунтованих звинувачень, які не відповідали дійсності. Члени Комісії стверджували, що відділ ігнорував економічні, соціологічні, фінансові науки, не зважав на вивчення радянського права. Не дивлячись ні на що, у виданнях відділу друкували праці, присвячені вивченню радянського права. Комісія звичаєвого права під головуванням І. Малиновського займалася вивченням і радянського звичаєвого права. Під керівництвом професора Кристера розпочала роботу Комісія радянського кримінального права. Отож, не можна було говорити про те, що ІІІ відділ не займався вивченням радянського права.

Невдовзі після ревізії Академії І. Малиновський надіслав статтю до журналу “Червоне право” під назвою “Треба вивчати і знати історію українського права” (1928). Статтю було надруковано в № 15-16 і додано примітку від редакції, в якій йшлося про те, що редакція цілком поділяє думки автора, зокрема, підтримує автора в тому, що у програми юридичних факультетів і юридичних курсів необхідно ввести як окремий предмет викладання “історію українського права”.

Таким чином, під керівництвом І. Малиновського Комісія звичаєвого права суттєво змінила напрям своєї діяльності. Якщо раніше вона переважно вивчала теоретичні питання звичаєвого права і конкретні випадки його застосування в минулому та в сучасних цивільно-правових, сімейних та земельних відносинах, то тепер звичаєве право стало розглядатися у тісному зв’язку і з нормами місцевого самоуправління, і з певними аспектами боротьби із злочинністю.

Комісія стала аналізувати не тільки архівні документи та етнографічний матеріал правового характеру, але й практику роботи судів, органів самоврядування тощо. За концепцією І. Малиновського на особливу увагу заслуговувало “революційне звичаєве право”, тобто нові правові звичаї та традиції.