4. Сутність дивідендів і дивідендної політики. Види дивідендних виплат

Дивіденд – частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу.

Дивіденд – частка прибутку акціонерного товариства, який щорічно розподіляється серед акціонерів після сплати податків, відрахувань на розширення виробництва, поповнення резервів.

З позицій акціонерного товариства дивіденд – це витрати товариства, необхідні для обслуговування акціонерного капіталу, що виступають у формі чистого прибутку і виплачуються акціонерам пропорційно кількості акцій, що знаходяться в обігу.

З позицій акціонера дивіденд виступає як плата за користування товариством його грошима, вкладеними у Статутний капітал товариства.

З позиції фінансового аналітика дивіденд є технічним показником, що дозволяє визначити інвестиційну привабливість емітента, оцінити пропорції розподілу прибутку товариства, вартість простого і привілейованого капіталу і т.п.

Дивіденд у кінцевому рахунку є доходом, в якому відбиваються результати управління підприємством і його політика розподілу. Дивіденди важливі тому, що вони сигналізують акціонерам та інвесторам про здатність суб’єкта господарювання отримувати прибуток. Дивіденди є основою визначення ціни акцій і важливим компонентом визначення ефективності вкладень у цінні папери.

Дивіденди досить часто оголошуються у вигляді абсолютних значень, оскільки відсотки іноді можуть не показувати імовірних значень розміру доходів акціонерів.

Виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку в обсязі, встановленому рішенням загальних зборів акціонерного товариства, у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року. Слід зазначити, що у випадку прийняття загальними зборами рішення про реінвестування отриманого товариством у звітному періоді прибутку, дивіденди за простими акціями виплачуватись не будуть. У разі відсутності або недостатності чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку минулих років виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного капіталу товариства. Дивіденд може виплачуватись щоквартально, раз у півріччя або щорічно.

Процедура виплати дивідендів проходить кілька етапів, що базуються на таких датах:

1) дата оголошення дивідендів – це день, коли Рада директорів чи Загальні збори акціонерів приймають рішення про виплату дивідендів, їх розмір, дати перепису і виплати. Оголошення про дивіденди може публікуватись в ЗМІ або здійснюватись шляхом поштових повідомлень чи на попередніх зборах акціонерів;

2) ексдивідендна дата: акціонери, які придбали акції до цієї дати, мають право на дивіденди за період, який минув; а акціонери, які придбали акції в цей день чи пізніше, - такого права не мають. Ексдивідендна дата, як правило, призначається за 2-4 дні до моменту дивідендного перепису. Ця дата є вагомою з позиції динаміки цін на акції. На початку дня ціна акції падає приблизно на величину оголошеного до виплати дивіденду. Більш точні прогнозні показники величини зниження ціни акції розраховуються брокерами, які приймають рішення про вигідність купівлі акцій напередодні ексдивідендної дати, або купівлі за нижчою ціною на умовах втрати поточних дивідендів після її настання;

3) дата перепису – це день реєстрації акціонерів, що мають право на отримання оголошених дивідендів. Ця дата призначається, як правило, за 2-4 тижні до дня виплати дивідендів. Необхідність в такій реєстрації зумовлюється тим, що склад акціонерів постійно змінюється, тому що постійно відбувається обіг акцій на ринку;

4) дата виплати дивідендів – день, коли безпосередньо здійснюються грошові виплати дивідендів акціонерам, що мають право на їх отримання.

Джерела виплати дивідендів:

1. чистий прибуток звітного періоду;

2. нерозподілений прибуток минулих періодів;

3. спеціально сформовані фонди по виплаті дивідендів (Фонд виплати дивідендів по привілейованих акціях) при недостатності прибутку чи збитковості;

4. емісійний дохід, отриманий від коливання курсу акцій в сторону збільшення їхньої вартості.

Основні форми виплати дивідендів:

1. Грошова (розмір дивіденду на одну акцію у вартісному виразі; відсоток від ринкової ціни акції; відсоток від чистого прибутку; дивіденд оголошується без врахування податків з власників акцій).

2. Негрошова (акціями самого АТ – раніше випущеними або нового випуску, іншими цінними паперами АТ або цінними паперами інших емітентів, якими володіє АТ).

3. Змішана (комбінація різних форм виплати винагороди власникам – частково у грошових коштах, а частково – іншими не грошовими засобами).

Раді директорів і Загальним зборам забороняється оголошувати і виплачувати дивіденди в таких випадках:

• якщо в річному балансі АТ є збитки і дивіденди не виплачуватимуться до тих пір, поки збитки не будуть покриті або не буде зменшений статутний капітал;

• у випадку неплатоспроможності АТ, або якщо воно може стати таким після виплати дивідендів;

• у випадку розширення діяльності (коли випускаються нові акції акціонерам замість дивідендів).

Розмір дивіденду оголошується без врахування податку. Виплата здійснюється або самим акціонерним товариством через касу, або банківською установою – агентом, що виступає в цей момент агентом держави по збору податків і виплачує акціонерам дивіденд за мінусом відповідної суми податку. Крім цього, дивіденд може виплачуватись за допомогою чеку, платіжного доручення або шляхом поштового переказу. Дивіденд може також виплачуватись акціями і облігаціями, товарами, якщо це передбачено статутом АТ. Виплата дивідендів здійснюється не пізніше 30-ти днів від дати перепису.

Акціонер має право отримати дивіденд протягом терміну, що не перевищує терміну позовної давності (3 роки). Якщо в день виплати акціонером не отримано дивіденд, то він депонується на розрахунковий рахунок АТ. На невиплачені і неотримані дивіденди відсотки не нараховуються.

На розподіл прибутку підприємств, створених у формі акціонерних товариств, значною мірою впливає обрана дивідендна політика, яка представляє собою сукупність використовуваних товариством принципів і методів виплати дивідендів відповідно до його економічних цілей у певний період.

Метою дивідендної політики є оптимізація пропорцій розподілу чистого прибутку на поточне споживання у формі дивідендів і виробничий розвиток з метою максимізації ринкової вартості підприємства. Дивідендна політика означає прийняття рішень керівництвом підприємства виплачувати прибутки у вигляді дивідендів чи утримувати їх для реінвестування.

Дивідендну політику підприємство проводить згідно з його статутом та економічними завданнями певного періоду. Дана політика має суттєвий вплив на ціну акцій товариства. Основна модель ціни акцій показує, що якщо товариство дотримується політики виплати більшої дивідендної готівки, то дивіденд зростатиме, а ціна акції буде мати тенденцію до підвищення. З іншої сторони, якщо наявні грошові виплати дивідендів підвищуються, то потім будуть інвестуватись менші кошти, очікуваний майбутній рівень їх зростання знижуватиметься, а це пригнічуватиме ціну акції. Тому дивідендна політика встановлює цей баланс між поточними дивідендами і майбутнім зростанням, що максимізує ціну акцій.

Таким чином, оптимальна дивідендна політика як один з елементів управління фінансами являє собою поєднання двох протилежних мотивацій, тобто прагнення акціонерів одержати максимально високі дивіденди на акції, що забезпечить їх високу ціну на фінансовому ринку, та полегшити доступ підприємства до зовнішніх фінансових джерел і досягти мінімізації витрат при їх залученні. Отже, необхідно досягти оптимального співвідношення між розподіленим і нерозподіленим прибутком. Спрощено систему розподілу прибутку у звітному періоді можна представити наступним чином: частина прибутку виплачується у вигляді дивідендів, інша – реінвестується в активи підприємства. Тобто дивідендна політика певною мірою визначає розмір зовнішніх джерел фінансування.

Виходячи з усього наведеного, можна виділити такі основні завдання дивідендної політики:

1) забезпечення постійних дивідендів для зацікавлення акціонерів та інших суб’єктів, що функціонують на фінансовому ринку;

2) мінімізація витрат по залученню зовнішніх джерел фінансування шляхом реінвестування прибутку під визначені інвестиційні проекти;

3) підтримка іміджу товариства на ринку шляхом підтримання стабільного чи зростаючого курсу акцій та виплати дивідендів;

4) зниження податкового впливу через вірний вибір використання прибутку.

До основних факторів, що визначають дивідендну політику, належать:

1. фінансові обмеження:

• заборгованість за зобов’язаннями з фіксованими виплатами (зобов’язання по кредитах, облігаціях);

• ліквідність товариства за зобов’язаннями перед акціонерами (достатність грошових фондів для сплати за їх рахунок дивідендів);

2. договірні обмеження (обмеження по дивідендній політиці, що включені до Статуту товариства);

3. податкова політика: порядок сплати податків з дивідендного доходу, податкові пільги по реінвестованих прибутках; співвідношення між податком на дивіденди та податком на приріст капіталу;

4. інвестиційні можливості товариства: можливості для здійснення капітальних вкладень у прибуткові проекти;

5. можливості та витрати, пов’язані із залученням джерел фінансування: можливості компанії залучити зовнішні джерела фінансування при недостатності внутрішніх джерел і вартість цих джерел;

6. рівень ставки прибутку на сплачений капітал: рівень дивідендів повинен бути достатнім для зберігання привабливості акцій компанії у порівнянні з альтернативними об’єктами інвестицій;

7. фактор ризику при оцінці різних форм виплати дивідендів (ризик по грошових виплатах дивідендів нижче ризику по виплатах акціями та нерозподілених прибутках).