13. Позиція країн Антанти на завершальному етапі війни

Стремление США выступить в роли верховного арбитра на завершающей стадии войны послужило причиной недовольства Великобритании и Франции. После получения известия о ноте Макса Баденского союзники США собрались в Версале и обратились к Вильсону с заявлением о недопустимости обсуждения условий мирного договора без согласия всех участников Антанты.. Требования Вашингтона включали прекращение военных действий германской армией и флотом до начала мирных переговоров, формирование ответственного правительства Германии и признание военного превосходства союзников над кайзеровской империей. Для координации дипломатических усилий с членами Антанты в Европу был направлен специальный эмиссар американского президента полковник Эдвард Хауз.

Прибыв в столицу Франции, Хауз столкнулся с жесткой позицией союзников в отношении условий перемирия Точка зрения Клемансо и Ллойд Джорджа противоречила взглядам Вильсона, который опасался, что излишне жесткие требования могут, с одной стороны, вызвать революции в Центральных державах по "большевистской модели", а с другой - сделать Британию и Францию хозяевами положения в ущерб решению главной задачи американской внешней политики - распространению влияния США на Европу. Поэтому президент выступил против оккупации союзниками Эльзаса и Лотарингии, восточного берега Рейна и тех пунктов на морском побережье, где располагались базы германских подводных лодок. Это вызвало новую волну недовольства в Париже и Лондоне.

В результате дипломатических консультаций фактически приняли за основу программы мирных переговоров с Центральными державами 14 пунктов Вильсона. Соответствующая нота была направлена в Берлин 5 ноября 1918 г. Тем временем начавшееся 3 ноября восстание моряков в г. Киле стало сигналом к революции в Германии. 9 ноября император Вильгельм II отрекся от престола и бежал в нейтральные Нидерланды, а на следующий день было сформировано новое правительство страны во главе с социал-демократом Фридрихом Эбертом. 11 ноября 1918 г. в штабном вагоне Фоша, стоявшем в Компьенском лесу, уполномоченные союзников и Германии подписали соглашение о перемирии. Первая мировая война завершилась победой Антанты.

14. Англо-франко-радянські переговори 1939 р.

Переговори між СРСР, Англією та Францією відбувалися в Москві в три етапи.

1. Середина квітня — середина червня 1939 р. — обмін нотами, переговори з послами в Москві. Уряди Англії та Франції вважали свої контакти з Ра­дянським Союзом насамперед знаряддям тиску на Німеч­чину, аби домогтися від неї якихось поступок. 2 червня уряд СРСР передав Англії та Франції чіткі проекти договору про взаємодопомогу й воєнної конвенції трьох держав. Це внесло деякі зміни у ведення переговорів. Вирішено перейти від обміну нота­ми до прямих переговорів у Москві.

2. Другий етап — політичні переговори із середини червня до 23 липня 1939 р. В Москву направили У. Стренга. Лондон дав йому вказівку саботувати й зволікати з переговорами. У липні англійська дипломатія розглядала два можли­вих результати переговорів у Москві — їх зрив або укла­дення обмеженого пакту. Водночас вона вела таємні пере­говори з німецькими дипломатами. це спонукало радянський уряд припинити не­ефективні політичні переговори з Англією та Францією й запропонувати їм проведення воєнних переговорів з ме­тою укладення воєнної конвенції.

3. Третій етап — воєнні англо-франко-радянські перего­вори. Вони відбулися в Москві 12 — 21 серпня 1939р. Переговори були не просто безглуздими, це було зну­щання над самою ідеєю воєнного співробітництва трьох держав перед загрозою агресії Німеччини.

Західні місії по суті знехтували радянськими пропози­ціями, навіть не відповіли, чи Польща пропустить через свою територію радянські війська. Переговори зайшли у безвихідь.

К. Є. Ворошилов запропонував припинити 21 серпня переговори, поки уряди Англії та Франції «не внесуть пов­ної ясності» у свої позиції.