48. Капітуляція Японії та закінчення 2 св.Війни.

После капитуляции 9 мая 1945 года гитлеровской Германии, война США, Великобритании и других союзных держав против Японии продолжалась. СССР вступил в войну с Японией только в августе 1945 года.

Решение начать войну с Японией совестким правительством было принято еще в феврале 1945 года в ходе Крымской конференции. Тогда руководители трех держав: Сталин, Рузвельт и Черчилль подписали соглашение, по которому Советский Союз обязался через два-три месяца после капитуляции Германии и окончания войны в Европе вступить на стороне союзников в войну против Японии.

При этом были названы условия, на которых СССР вступает в эту войну, а именно - возвращение Советскому Союзу южной части острова Сахалин и всех прилегающих к ней островов и передача Советскому Союзу Курильских островов.

Это соглашение тогда не было опубликовано, но для Японии вероятность присоединения СССР к союзникам была предсказуема. Японские дипломаты предприняли попытки добиться от Советского Союза посреднической миссии с целью найти почетный выход из войны и избежать безоговорочной капитуляции.

Однако, сделать это не удалось, поскольку японское правительство проводило в течение всей советско-германской войны враждебную политику в отношении СССР, держала на границе с СССР миллионную Квантунскую армию, помогая тем самым гитлеровской Германии.

На состоявшейся в июле 1945 года Потсдамской конференции была опубликована декларация от имени США, Великобритании и Китая, в которой содержалось требование к Японии о безоговорочной капитуляции. Япония его сразу же отклонила, что позволило США пустить в ход свое новое оружие, сбросив две атомные бомбы на японские города. Только позже стало понятно, что атомная бомбардировка японских городов означала прежде всего акцию устрашения Советского Союза.

9 августа 1945 года советские вооруженные силы начали военные действия против японских войск в Маньчжурии. Вступление в войну Советского Союза поставило Японию в безвыходное положение и дальнейшее продолжение войны для нее оказалось невозможным.

Капитуляция Японии означала окончательный провал агрессивной политики "японской военщины". Начался длительный этап американской оккупации Японии и новый период медленного становления нормальных добрососедских отношений между СССР (Россией) и Японией.

2 сентября 1945 г. на американском линкоре «Миссури» состоялась церемония подписания Акта о капитуляции Японии. Этот день принято считать датой окончания второй мировой войны.

49. Загострення міждержавних суперечностей між країнами в світі (1929-1933рр.). Конфронтація країн Заходу з срср.

Загострення міждер­жавних суперечносте в умовах економічної кризи спри­чинило ряд спроб урядів і громадськості нормалізувати міжнародні відносини. Деякі рухи й окремі діячі в Європі ще з 1929 р. про­понували створити «Сполучені Штати Європи» (без США та СРСР). Французький прем'єр, пізніше міністр закор­донних справ А. Бріан гаряче підтримав ідею створення постійної Європейської конференції представників усіх європейських держав — членів Ліги Націй. Проте з 26 європейських країн лише Югославія й Болгарія в 1930р. беззастережно підтримали бріанівськнй проект «Європейського союзу». Інші висловили свої претензії її критичні зауваження. Бріана обвинуватили в односторон­ніх поступках Німеччині. Його проект, як і пропозиції створення різних блоків (Дунайської федерації. Прибал­тійського блоку та ін.), зазнав цілковитої поразки.

Тим часом посилилися суперечності між великими державами за панування на морі. На Лондонській морській конференції (в січні — квітні І910р ), де головними учас- никамн були Англія, США, Японія, Франція та Італія (творці Вашингтонського договору 1922 р ). гостра бо­ротьба розгорілася навколо проблем подальшого військо- во-морського будівництва та співвідношення тоннажів різних видів кораблів. Підписаний повнії логовір не зменшив суперечностей .«У цілому він був дипломатичною перемогою США, військово-мОрський флот яких зрівню­вався з британським. Франція ні Італія відмовилися об­межити кількість своїх Крейсерів за підводних човнів. Японська вояччина відкидала будь-які компроміси із США. Воєнні витрати в бюджеті Японії в ті роки стано­вили 29%. Італії та Англії — 24. Франції — 22, США — 21 % ( за розмірами вони туї були більшими, ніж в інших країнах).

Не пом'якшили міжнародну ситуацію ні Женевська конференція понад 60 держав з питань роззброєння (1932— 1933 рр), яка в цілому провалилася, ні Лондонська міжнародна економічна конференція в 1933 р., ні інші дипломатичні переговори. Західні держави намагалися розв'язати ті чи інші суперечності за рахунок СРСР. Са­ме в роки світової економічної кризи значно посилилася антирадянська спрямованість їхньої зовнішньої політики.

В чому полягала суть цієї політики? Які були її основні напрямки? Насамперед вона проявилася в галасливих анти- радянськнх кампаніях на Заході. Так, у січні 1930 р. О. Ко­рейський виступив у французькому парламенті перед фрак­цією соціалістів, закликаючи допомогти білогвардіііцям кількома дивізіями, щоб «у недалекому майбутньому» пова­лити радянську владу. Це широко пропагувалося в пресі.

У лютому римський папа Пій XI одержав позику від США на суму 1,5 мли дол., після чого в усьому католиць­кому світі були організовані антирадянські молебні, папа закликав до «хрестового походу» проти СРСР.

У 1932 р. білогвардієць Горгулов убив президента Франції П. Думера, розраховуючи «примусити Францію» розірвати відносини з Радянським Союзом. Одночасно в Москві був здійснений замах на житія німецького посла фон Дірксена.

У США конгрес закликав ліквідувати Комуністичну партію США, припинити торгівлю з СРСР і вислати спів­робітників Амторгу. Президент Г. Гувер в інтерв'ю корес­пондентові «Сан-Франциско ньюс» Джону Беррі розпо­вів, як у бесіді з Маршем заявив: «Щиро кажучи, мета мо­го життя — знищиш радянську Росію!».

Комісія палати представників конгресу на чолі з Гамільтоном Фішем розслідувала «документ Уоллена» (ше­фа поліції Нью-Йорка), де ніби на бланках Комінтерну та радянського уряду давалися вказівки американським ко­муністам повалити існуючу владу. Ліва преса вже довела, що «документи Уоллена» були грубою фальшивкою, а йо­го бланки надруковані в одній з нью-йоркських друка­рень (з характерною дореволюційного літерою «ять» у ро­сійській абетці). Проте комісія Фіша вирішила перевіри­ти цей факт. З травня 1930 р. до січня 1931 р. вона допи­тала 275 свідків, витративши 25 тис. дол., і... визнала «до­кументи Уоллена» брехнею. Тим часом член коміції Карл Бегманн записав дивовижний висновок: «Радянський уряд претендує на те, щоб Сполучені Штати стали части­ною СРСР».

Ще одним прикладом розпалювання анпірадянської іс­терії в США було слухання в нью-йоркському суді в 1931 р.