28. Завершення формування та утворення антигітлерівської коаліції.

А. К. – воєнно-політичний союз держав та народів, що боролися у ІІ світовій війні проти агресивного блоку Німеччини, Італії, Японії. Основні учасники А. К. – СРСР, США, Великобританія (у 1945 р. більше 50 держав). Ведуче місце займав Рад. Союз.

Передумова формування А.К.: заява прем'єр-міністра Великобританії У. Черчилля (22.06 1941) та президента США Ф. Рузвельта (24.06.1941) про підтримку СРСР у війні проти фашистської Німеччини. 12.07.1941 в Москві було підписана угода між СРСР та Англією про спільні дій у війні проти Німеччини.

В кінці 1941 в Москві відбулася конференція СРСР, США та Англії, на якій був підписаний протокол про воєнні поставки США та Англії Рад. Союзу, 1.01.42 у Вашингтоні була підписана декларація 26 держав – Декларація Об'єднаний Націй. Її учасники зобов’язувалися використовувати всі свої воєнні та економічні ресурси для боротьби проти фашистського блоку, співпрацювати один з одним і не заключати з країнами цього блоку сепаратного перемир’я або миру.

26.05.42 в Лондоні був підписаний радянсько-англійській договір про союз у війні проти Німеччини та її союзників у Європі і про взаємну допомогу після закінчення війни. 11.06.42 у Вашингтоні підписана рад.-американська угода про принципи взаємної допомоги у ведені війни проти агресії. Підписанням цих договорів фактично завершилося формування основного ядра А. К.

29. Вашингтонська конференція: договір „9".

Вашингтонська конференція проходила з 12 листопада 1921 року до 6 лютого 1922 року. «Договір 9-ти держав»визначав принципи й політичні зобов'язання держав-учасниць щодо Китаю.

Китай у той час був поділений між Північним (Пекінським) і Південним (Кантон ським) урядами. Фактично вони правили лише кількома провінціями, в інших боролися за владу й чинили нескінченні перевороти численні феодали й генерали. В Маньчжурії, Шаньдуні, Порт-Ар -турі й Дайрені хазяйнували японці, в Тибеті й Вейхайвеї — англійці. Китай був роздрібнений на окремі автономні провінції й «зони впливу» іноземних держав.

У Південному Китаї Сунь Ятсен, лідер Гоміньдану (націоналістичної партії), обраний у травні 1921 р. президентом Китайської Республіки, правив до своєї смерті в 1925 р. Він листувався з В. І. Леніним, приймав радянських представників (зокрема в січні 1923 р. А. Иоффе, з яким підписав угоду про підтримку радянською Росією об'єднання Китаю та забезпечення його незалежності від великих держав). Сунь Ятсен відмовився посилати своїх представників на Вашингтонську конференцію в склади пекінської делегації, не визнав рішень конференції.

Великі держави визнавали Пекінський уряд (ще загравали з багатьма генералами, правителями окремих провінцій). Пекінська делегація на конференції виступала у Вашингтоні від імені всього Китаю й прагнула досягти перегляду договорів на основі зміцнення суверенітету Китаю. Вона підтримувала американську пропозицію про «відкриті двері й рівні можливості» всіх держав, наполягала на відмові Японії від «21-ї вимоги», на поверненні Шаньдуну та інших китайських територій, де хазяйнували окремі іноземні держави.

Обговорення «китайського питання» було дуже гострим і напруженим. Китайська програма в цілому була відхилена, ряд її пунктів знайшов відображення в американському проекті договору. У своїй політиці щодо Китаю учасники «Договору 9-ти» зобов'язувалися «поважати суверенітет, незалежність і територіальну та адміністративну недоторканність Китаю» як нейтральної держави «з метою дійсного встановлення й підтримки принципу рівних можливостей для торгівлі та промисловості всіх націй на території Китаю» (стаття І). У цьому та ще в принципі «відкритих дверей» і ліквідації «зон впливу» (стаття ІІІ) полягав головний зміст «Договору 9-ти держав».

Договір був спрямований проти зазіхань Японії на монопольне хазяйнування в Китаї. Вважаючи таку спрямованість важливим досягненням дипломатії США, державний секретар Юз пізніше підкреслював, що «завдяки ньому договору «відкриті двері» в Китаї стали, нарешті, реальністю».

Під тиском Сполучених Штатів, які пригрозили відновити гонку морських озброєнь, Японія погодилася на фактичну відмову від більшості привілеїв за угодою «21-ї вимоги». 4 лютого 1922 р. (напередодні закінчення Вашингтонської конференції) вона змушена була підписати угоду з Китаєм про повернення йому Шаньдуну в шестимісячний строк з викупом колишнього німецького майна за 66 млн франків золотом і виведенням звідтіля японських військ.

У цілому «Договір 9-ти» означав створення єдиного фронту колоніальних держав на чолі з США щодо спільної експлуатації Китаю й певну політичну поражу Японії та Англії, не кажучи вже про явний реванш США перед французькою дипломатією. Проте Японія тоді так і не віддала орендовані Порт-Артур і Дайрен, Англія ж підписала угоду з Китаєм про «готовність» повернути йому орендовану територію Вейхайвею, але обіцянки цієї не виконала.