ОСНОВИ
ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ.
Право, мораль, медична етика та деонтологія.
ЛЕКЦІЯ.
ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ.
Прийнято виділяти економічні, соціа льні та політичні передумови виникнення держави і права.
До економічних передумов належать:
— три великі поділи праці:
1) виділення скотарства як відособленої сфери суспільної діяльності (коштами обміну стала худоба, що набула функцію грошей);
2) відділення ремесла від землеробства (винахід ткацького верстата, оволодіння навичками обробки металів);
3) поява групи людей (купців), зайнятих тільки обміном (зосередження багатства в їхніх руках завдяки посередницькій місії).
— виникнення виробничої економіки замість привласнюючої;
— поява надлишкового продукту, приватної власності, майнової нерівності, бідних і багатих.
До соціальних передумов відносять виникнення патріархальної сім’ї: об’єднання родини навколо батька; спадкування здійснюється за батьківською лінією тощо.
Політичні передумови полягали у:
— неспроможності здійснювати публічну владу застарілими формами і методами в нових умовах господарювання;
— утворенні класів як великих груп людей із протилежними інтересами; виникненні міжкласових конфліктів;
— неспроможності суспільної влади первісного ладу врегульовувати класові суперечності та конфлікти;
— виникненні Політичної і правової систем та державної влади.
ТЕОРІЇ ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ.
Теологічна теорія (Тома Аквінський, XIII ст.) пояснює походження держави волею Бога, висуває ідеї її непорушності, вічності та залежності від божественної волі. Влада, вкладена в руки правителя Богом, покликана захищати благо всіх.
Патріархальна теорія (Р. Філмер, XVII ст.) представляє державу продуктом природного розвитку, результатом розростання сім'ї.
Представники договірної теорії (Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, XVII-XVIII ст.) вважають, що державі передує "природний стан", який вони характеризують по-різному: як царство необмеженої особистої свободи, загального благоденства або "війни всіх проти всіх".
Органічна теорія (Г. Спенсер, XIX ст.) порівнює суспільство з біологічним організмом. У розвитку суспільства виявляються закономірності, притаманні всім живим організмам (зростання й ускладнення функцій організму, взаємозв'язок їх окремих частин, їхня диференціація).
ВІДМІННОСТІ ДЕРЖАВИ ВІД СОЦІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПЕРВІСНОГО СУСПІЛЬСТВА.
1. У первісному суспільстві публічна влада організаційно збігається із суспільством. Наприклад, її носіями є загальні збори, старійшина (виборна змінювана посада). Структура органів публічної влади проста, а компетенція - тотальна (вирішують будь-які питання), державна влада організаційно не збігається із суспільством, відділена від нього. Суспільство ділиться на керованого й професійного керуючих, функціонерів спеціального, структурно розгалуженого апарата, носія державної влади. Структурне розгалуження цього апарата обумовлено поділом управлінської праці, різними функціями, виконуваними різними державними органами, передбаченими їхньою компетенцією.
2. У первісному суспільстві основа дієвості публічної влади - чинність авторитету, тобто добровільність виконання рішень, що виходять, наприклад, від старійшини, обумовлюється поважним відношенням до його особистості(знанням, досвіду, мудрості). Споконвічно основа дієвості державної влади - авторитет чинності, тобто рішення, що виходять від цієї влади, при необхідності можуть бути проведені в життя примусово.
3. Первісне суспільство у своїй родовій основі поєднувало й ділило людей по кровнородственному ознаці; держава поєднує й ділить людей по територіальній ознаці (населення країни, провінцій, губерній і т.п.).
4. У первісному суспільстві суспільні відносини регулюють звичаї; у державі з'являються юридичні норми - загальнообов'язкові правила поведінки, установлені або санкціоновані, а також охоронювані державою.
5. У первісному суспільстві немає оподатковування; у державі - установлюється інститут оподатковування
ДЕРЖАВА: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ФУНКЦІЇ.
ДЕРЖАВА – форма організації суспільства, носій публічної влади,
сукупність взаємопов’язаних установ і організацій, які здійснюють управління суспільством від імені народу.
ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ.
Внутрішні функції:
– правотворча – творення і прийняття законів та інших юридичних норм (законодавство).
– правоохоронна – контроль і нагляд за виконанням правових норм і застосування за необхідності примусових заходів; захист прав і свобод громадян, створення умов для їх безпеки, громадського порядку тощо;
– економічно-господарська – захист економічної основи суспільства, існуючого способу виробництва, різноманітності форм власності; регулювання господарської діяльності, ринкових відносин; державне управління економікою;
– соціальна – регулювання відносин між соціальними та етнічними спільнотами, запобігання соціальним конфліктам і протистоянням та їх усунення; узгодження інтересів і потреб індивідів та соціальних груп; ефективна демографічна політика;
– культурно-виховна – регулювання і розвиток системи освіти, культури, науки, фізичної культури і спорту, виховання моральності, гуманізму, загальнолюдських та національних цінностей;
– екологічна – захист довкілля, розумне використання природних ресурсів, формування екологічної культури.
ПРАВОВА ДЕРЖАВА: ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ.
Правова держава - це держава, у якому організація й діяльність державної влади в її взаєминах з індивідами і їхніми об'єднаннями заснована на праві і йому відповідає.
Основні ознаки правової держави:
1. Здійснення державної влади відповідно до принципу її поділу на законодавчу, виконавчу, судову з метою не допустити зосередження всієї повноти державної влади в або одних руках, виключити її монополізацію, узурпацію однією особою, органом, соціальною верствою, що закономірно веде до "жахаючого деспотизму" (Ш. Монтеск'є).
2. Наявність Конституційного Суду - гаранта стабільності конституційного ладу - органа, що забезпечує конституційну законність і верховенство Конституції, відповідність їй законів і інших актів законодавчої й виконавчої влади.
3. Верховенство закону й права, що означає: жоден орган, крім вищого представницького (законодавчого), не вправі скасовувати або змінювати прийнятий закон.Всі інші нормативно-правові акти (підзаконні) не повинні суперечити закону. У випадку ж протиріччя пріоритет належить закону.Самі закони, які можуть бути використані як форма легалізації сваволі (прямій протилежності права), повинні відповідати праву, принципам конституційного ладу. Юрисдикцією Конституційного Суду чинність неправового закону підлягає призупиненню, і він направляється в Парламент для перегляду.
4. Зв'язаність законом рівною мірою як держави в особі його органів, посадових осіб, так і громадян, їхніх об'єднань. Держава, що видала закон, не може саме його й порушити, що протистоїть можливим проявам сваволі, свавілля, уседозволеності з боку бюрократії всіх рівнів.
5. Взаємна відповідальність держави й особистості:
особистість відповідальна перед державою, але й держава не вільно від відповідальності перед особистістю за невиконання взятих на себе зобов'язань, за порушення норм, що надають особистостей права.
6. Реальність закріплених у законодавстві основних прав людини, прав і свобод особи, що забезпечується наявністю відповідного правового механізму їхньої реалізації, можливістю їхнього захисту найбільш ефективним способом - у судовому порядку.
7. Реальність, дієвість контролю й нагляду за здійсненням законів, інших нормативно-правових актів, слідством чого є довіра людей державним структурам, обіг для дозволу сугубо юридичних суперечок до них, а не, наприклад, у газети, на радіо й телебачення.
8. Правова культура громадян - знання ними своїх обов'язків і прав, уміння ними користуватися; поважне відношення до права, що протистоїть "правовому нігілізму" (віра в право чинності й невір'я в чинність права).