ПРАВОВА ДЕРЖАВА: ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ.

Правова держава - це держава, у якому організація й діяльність державної влади в її взаєминах з індивідами і їхніми об'єднаннями заснована на праві і йому відповідає.

Основні ознаки правової держави:

1. Здійснення державної влади відповідно до принципу її поділу на законодавчу, виконавчу, судову з метою не допустити зосередження всієї повноти державної влади в або одних руках, виключити її монополізацію, узурпацію однією особою, органом, соціальною верствою, що закономірно веде до "жахаючого деспотизму" (Ш. Монтеск'є).

2. Наявність Конституційного Суду - гаранта стабільності конституційного ладу - органа, що забезпечує конституційну законність і верховенство Конституції, відповідність їй законів і інших актів законодавчої й виконавчої влади.

3. Верховенство закону й права, що означає: жоден орган, крім вищого представницького (законодавчого), не вправі скасовувати або змінювати прийнятий закон.Всі інші нормативно-правові акти (підзаконні) не повинні суперечити закону. У випадку ж протиріччя пріоритет належить закону.Самі закони, які можуть бути використані як форма легалізації сваволі (прямій протилежності права), повинні відповідати праву, принципам конституційного ладу. Юрисдикцією Конституційного Суду чинність неправового закону підлягає призупиненню, і він направляється в Парламент для перегляду.

4. Зв'язаність законом рівною мірою як держави в особі його органів, посадових осіб, так і громадян, їхніх об'єднань. Держава, що видала закон, не може саме його й порушити, що протистоїть можливим проявам сваволі, свавілля, уседозволеності з боку бюрократії всіх рівнів.

5. Взаємна відповідальність держави й особистості:

особистість відповідальна перед державою, але й держава не вільно від відповідальності перед особистістю за невиконання взятих на себе зобов'язань, за порушення норм, що надають особистостей права.

6. Реальність закріплених у законодавстві основних прав людини, прав і свобод особи, що забезпечується наявністю відповідного правового механізму їхньої реалізації, можливістю їхнього захисту найбільш ефективним способом - у судовому порядку.

7. Реальність, дієвість контролю й нагляду за здійсненням законів, інших нормативно-правових актів, слідством чого є довіра людей державним структурам, обіг для дозволу сугубо юридичних суперечок до них, а не, наприклад, у газети, на радіо й телебачення.

8. Правова культура громадян - знання ними своїх обов'язків і прав, уміння ними користуватися; поважне відношення до права, що протистоїть "правовому нігілізму" (віра в право чинності й невір'я в чинність права).

ПРАВО: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА СУТЬ.

Термін (слово) "право" багатоманітний. Ним називають різні явища. По-перше, під цим терміном розуміють систему норм, які видає держава (позитивне право). По-друге, це система ідей, уявлень про те, яким повинне бути позитивне право (природне право). По-третє, це встановлена правова можливість конкретного суб'єкта (суб'єктивне право). По-четверте, ним визначаються явища етичного, морального характеру.

Основні ознаки права

Визначень (трактувань) поняття права в науці існує дуже багато. І це закономірно, тому що до розуміння

102

сутності права застосовують різні підходи. Крім того, ніяке визначення (дефініція) не в змозі охопити всі ознаки права.

До його основних ознак, характерних рис науковці відносять:

> право - явище суспільне. Воно виникає на певному етапі суспільного розвитку як його продукт;

> право виступає регулятором соціальне значимої поведінки людини і є різновидом соціальних норм, що узгоджує поведінку між людьми та їх об'єднаннями;

>• право за своєю сутністю є, в масштабі всього суспільства, засобом (формою) соціального компромісу, встановлення паритету соціальних інтересів;

> право - це формально виражені норми, які свій зовнішній вияв знаходять у його джерелах (формах);

> право як особливий різновид соціальних норм наділене якісною нормативністю, що діє як типовий регулятор однотипних ситуацій, передбачених цими нормами, без обмеження кількості застосувань. Нормативність формується як результат узагальнення і фіксації сталих, повторюваних соціальне корисних відносин, вчинків людей;

> зміст права визначається потребами суспільного розвитку, інтересами учасників відносин, вираженими в їх свідомості;

> право є цілісною системою взаємозв'язаних структурних елементів (інститути, галузі);

>• право - це інтелектуально-вольовий регулятор поведінки.

Сутність та вартісність права висвітлені у численних працях вчених-юристів. Вони вважають, що право - це історично обумовлена людською свободою динамічна рівновага між особистим інтересом і суспільною необхідністю.

МОРАЛЬ І ПРАВО В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ.

Вивчаючи характеристики різних соціальних норм, ви, мабуть, помітили, що усі вони певною мірою взаємозалежні. Особливо глибокий зв'язок моралі і права. Не випадково існує вислів, що право - " моральний мінімум". Мораль - це внутрішній, духовний регулятор нашої життєдіяльності, що дозволяє судити про добро і зло, гарне і погане як навколо нас, так і в собі самому.

Мораль і право дійсно мають ряд загальних, а точніше, наближених рис. Насамперед у них, як в особливих соціальних регуляторів, близькі соціальні завдання: сприяти суспільній згоді" гармонізації відносин між людьми, а також між людьми і навколишнім середовищем. Далі, у них близькі духовні, ідейні основи: обоє ці регулятори виходять з ідеї справедливості, гуманності. Нарешті, деякі учені відзначають, що і мораль, і право регулюють діяльність людей за допомогою особливих правил - норм. І в цьому, на їхню думку, також виявляється певна подібність.

НОРМИ ПРАВА ТА СТРУКТУРА НОРМИ ПРАВА.

1.Норми права за предметом правового регулювання (або за галузями права):

норми конституційного,адміністративного,кримінального,цивільного,трудового, екологічного права та ін.2.Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів права):

імперативні,диспозитивні 3.Норми права за характером впливу на особу:

заохочувальні,рекомендаційні,Заохочувальні — норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант поведінки суб'єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати премій).

Рекомендаційні — норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб'єктів.

4.Норми права по субординації в правовому регулюванні:

матеріальні,процесуальні,Норма матеріального права — норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти вбивство.

Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків до суду тощо.

5.Норми за ступенем визначності варіанта поведінки:

абсолютно визначені,відносно визначені

ДЖЕРЕЛА (ФОРМИ) ПРАВА.

Основні джерела (форми) права в державах світу і Україні:

нормативно-правовий акт;

нормативно-правовий договір (внутрішньодержавний);

міжнародно-правовий акт (домінуючим є договір);

правовий прецедент (судовий і адміністративний);

правовий звичай;

правова доктрина (доктринальний текст);

релігійно-правовий текст (релігійно-правова норма). Найпоширенішими джерелами (формами) права є нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір (особливо його різновид - міжнародно-правовий договір), правовий прецедент (особливо його різновид - судовий прецедент), правовий звичай. Провідним джерелом (формою) права у державах світу в XXI ст. утвердився нормативно-правовий акт. Він є основним джерелом (формою) права і в Україні (див. розд. 17. Нормативно- правові акти та їх систематизація).

ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ: ПОНЯТТЯ, СКЛАД, ВИДИ.

Правові відносини - це специфічні вольові суспільні відносини, які виникають і здійснюються на основі норм права, учасники яких взаємопов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками. Через правовідносини реалізуються норми права, які встановлюють права та обов'язки людини. Вони можуть бути формально визначені (у статтях законів, підзаконних нормативно-правових актах) або не мати необхідних формальних ознак (наприклад природні права людини). Держава захищає усі правовідносини, які мають місце в суспільстві, незалежно від їх формального визначення, і підтримує їх різними засобами, в тому числі примусовими.

Держава не може змінювати основоположний характер суспільних відносин за допомогою правових засобів, а тим більше утворювати нові суспільні відносини. Коли б це було б можливим, суспільство без зайвих зусиль за допомогою процесу законотворчості позбулося б багатьох своїх проблем і вирішило усі свої невідкладні завдання. Але право - це тільки регулятор і стабілізатор суспільних відносин.

Держава за допомогою законів може лише прискорювати розвиток окремих суспільних відносин, сприяти розвиткові прогресивних суспільних тенденцій чи стримувати негативні зв'язки і процеси. Наприклад, ринкові відносини в Україні склалися не лише тому, що Верховна Рада України прийняла закони, які сприяють підприємницькій діяльності, а й тому, що вони почали реально складатися у суспільному житті країни у відповідності з потребами суспільного розвитку.

ПРАВОВА КУЛЬТУРА МЕДИЧНОГО ПРАЦІВНИКА.

Медичним працівникам необхідні знання медичного права, адже їхня діяльність щодо надання медичної допомоги населенню регламентується саме нормами цієї галузі права. Медичні відносини поділяються на окремі види: відносини з приводу надання медичної допомоги - діагностичної, лікувальної, первинної, невідкладної (швидкої), спеціалізованої, реабілітаційної; медичного втручання; трансплантації органів і тканин людині; корекції (зміни) статі; надання медичної допомоги для забезпечення репродуктивної функції людині; відносини з приводу забезпечення хворих лікарськими, протезно-ортопедичними, корегуючими засобами; проведення медичної експертизи; проведення біомедичних дослідів з участю людини тощо. Усі зазначені відносини виступають предметом медичного права і регулюються медичним законодавством.

Медичне право - система правових норм, котрі регулюють якісно своєрідні суспільні відносини, змістом яких є здійснюваний медичними працівниками за допомогою медичних засобів вплив на фізичне та психічне здоров'я людини.

До основних інститутів медичного права належать: правовий статус пацієнта; етико- правовий статус медичного працівника; медична допомога; трансплантація органів та інших анатомічних матеріалів людині; донорство кроні та її компонентів; профілактика та лікування інфекційних хвороб; спеціальні заходи профілактики та лікування ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД; спеціальні заходи профілактики та лікування наркоманії; медичне забезпечення репродуктивної функції людини; корекція (зміна) статі; психіатрична допомога; забезпечення населення лікарськими препаратами та засобами медичного призначення; біомедичні досліди з участю людини; медична експертиза.