7.1.4. Інші концепції

Точкам зору, викладеним в пунктах 7.1.2 і 7.1.3, властива одна спільна риса: презумпція об'єктивного (незалежно від людської свідомості) існування інформації. Їх антиподами служать скептичні міркування з приводу реальності інформації, агностичний заяви про непізнаваність інформації (інформація - невизначені вихідне поняття), нарешті, нігілістичне заперечення об'єктивності (онтологізаціі, фізікалізаціі) інформації. Наприклад, «ніхто ще не бачив ні як субстанцію, ні як властивість цю загадкову інформацію ... Скрізь ми виявляємо лише взаємодія матеріальних речовин, наділених енергією і ніде не виявляємо того, що зазвичай називаємо інформацією. Чому? Та тому, що її не існує в природі, як не існує флюїдів, флогістону, ефіру тощо ».

Пропонується використовувати інформацію в якості запобіжного самих різних властивостей і відносин реальних об'єктів і систем. Наприклад: невизначеності, властивої даному набору альтернатив; неоднорідності розподілу матерії та енергії в просторі і в часі; змін, якими супроводжуються всі що протікають у світі процеси; різноманіття; складності; організованості; активності відображення і т. д. Сюди можна для повноти картини включити ще негентропії як міру впорядкованості (Л. Брілюена) і негінформацію як «міру труднощі пізнання стану системи» (П. Шамбадаль).

7.1.5. Підсумки

Полярними поглядами на природу інформації є не атрибутивна і функціональна концепції, як думалося раніше, а, так би мовити онтологічне і методологічне її розуміння. Перше: інформація належить об'єктивної дійсності в якості природного явища матеріального світу або невід'ємною функції високоорганізованих систем, включаючи людину, друге: інформація - продукт свідомості, пізнавальний інструмент, абстрактна фікція, штучно створена людьми. Ці дві крайності несумісні, потрібно вибрати щось одне. В іншому випадку інформація виявляється одночасно феноменом, функцією, фікцією; річчю, властивістю, ставленням; існуючої всюди і ніде не виявляється; кількістю і якістю, пізнаваною і непізнаванне і т. д. Саме цей неймовірний хаос має місце зараз в науковому свідомості. Здавалося б, не можна не погодитися зі словами М.І. Сетрова, наведеними в пункті 7.1.4. Інформація, подібно флогістону або ефіру, ніяк не проявляє себе в реальній дійсності. Немає таких реалій, щодо яких можна було б сказати: ось це інформація, а не повідомлення, не сигнал, не знання, не відображення, не структура і т. п. Інформація в «чистому» вигляді - чистісінька абстракція. Але, всупереч очевидності, переважна більшість вчених, інженерів, просто носіїв сучасної мови говорять і думають так, як ніби-то інформацію можна реально створити, одержати, передати, зберегти. Саме «онтологічне» розуміння інформації виявилося панівним. Чому?

7.2. Ефект «інформаційних окулярів»

Принципова відмінність між онтологічними і методологічними концепціями полягає в тому, що вони відводять інформації різне місце в механізмі суспільного пізнання, який відповідає схемі на рис. 7.1. Пояснимо дію цього механізму. Об'єкти пізнання - жива і нежива природа, суспільство, людина, що вивчаються різними галузями знання (суб'єктами пізнання). Результатом пізнання є суспільне знання в документованій або недокументованій формі, яке включається в соціальну пам'ять. Громадська знання - не безладна сума фактів і концепцій, а щодо впорядкована і структурована ідеальна система, більш-менш адекватно відображає об'єктивну реальність.

Методологічні концепції відносять інформацію до системи суспільного знання і трактують її як метод осмислення досліджуваних явищ, наприклад оцінка їх невизначеності та несподіванки, математичне моделювання, оптимізація кодування повідомлень і т. п. Так, математична теорія інформації К. Шеннона успішно використовується в галузі технічного комунікації та в обчислювальній техніці.

Рис.7.1. Схема громадського пізнання

Онтологічні ж концепції бачать в інформації об'єкт пізнання, який потрібно знайти, відкрити в реальній дійсності, подібно до того як відкривалися мікроби або зоряні туманності. Наприклад, раніше було не відомо, що інформація - атрибут матерії, і ось академік В.М. Глушков роз'яснює: «Абсолютно неправильно пов'язувати з поняттям інформації вимога її свідомості, як це має місце при звичайному, життєвому розумінні цього терміна. Інформацію несуть не тільки поцятковані буквами листи книги або людська мова, але і сонячне світло, складки гірського хребта, шум водоспаду, шелест листя і т.д. ». Колишні біологи не могли знайти критерій для розмежування живої і неживої природи, тепер же специфіку життя стали вбачати в інформаційних процесах, невідомих неживим космосу. Таким чином Всесвіт постала в «інформаційних фарбах». Як це сталося? У всьому винен ефект «інформаційних очок». Пояснимо суть справи.

З дитинства всім відома чудова фантазія «Чарівник Смарагдового міста». Ілюзія смарагдово створювалася завдяки спеціальним окулярам, ​​які зобов'язані були постійно носити всі городяни. Якщо окуляри знімалися, смарагдовий місто зникав. В науці після епохальних публікацій Н. Вінера та К. Шеннона отримав повсюдне визнання інформаційний підхід, сутність якого полягає в розгляді об'єктів пізнання через призму категорії інформації. Саме інформаційний підхід виконує функцію «інформаційних окулярів», що дозволяють побачити світ в «інформаційному світі».

У 60-х роках почалася справжня епідемія інформатизації. Болгарська академік Тодор Павлов в цей час не без подиву зауважив: «Фізіологи, психологи, соціологи, економісти, технологи, генетики, мовознавці, естети, педагоги та інші шукають і знаходять інформацію майже у всіх органічних, громадських і розумових процесах». Саме так: «шукають і знаходять»! Але оскільки загальноприйнятою дефініції інформації не було, а були несумісні один з одним концепції (див. 7.1), то дослідники стали називати інформацією те, що їм через їх «інформаційні окуляри» здавалося на неї схожим. В результаті з'явилися десятки частнонаучних визначень інформації, пристосованих до потреб фізіології, психології, соціології та інших приватних наук. При цьому феномен інформації не виявлявся заново, не відкривався допитливими дослідниками в об'єкті пізнання, а інформацією називалися вже відомі речі, властивості, явища. Наприклад, послідовники великого російського фізіолога І.П. Павлова його знамениті «сигнальні системи», що служили для розкриття механізму умовних рефлексів, стали іменувати «інформаційними системами»; психологи стали створювати інформаційні моделі сприйняття і пам'яті (див. модель Р. Аткінсона в розділі 3.2); інженери і кібернетики взялися розробляти інформаційно-технічні пристрої, системи, мережі; генетики виявили в хромосомах генетичну інформацію і т.д.

Не можна не звернути увагу на те, що «інформаційними» іменувалися найчастіше комунікаційні, іноді - організаційні явища. Типи смислової комунікації, представлені на рис. 1.2, при погляді на них через «інформаційні окуляри», виглядають типами інформації. Дійсно, генетична комунікація = генетичний інформаційний процес; психічна (внутрішньоособистісна) комунікація = психічний інформаційний процес; соціальна комунікація = соціально-інформаційна діяльність; технічна комунікація (рис. 1.3) = передача машинної інформації. При цьому відповідні смисли та повідомлення ототожнювалися з інформацією. Виходить, що інформація та інформаційні процеси - це результат інформаційного підходу до комунікації. Комунікація являє собою об'єкт пізнання, існуючий незалежно від суб'єкта, що пізнає. Але вона виглядає інформацією, якщо пізнає суб'єкт одягає «інформаційні окуляри», подібно до того як виглядали смарагдовими будинку в царстві чарівника Смарагдового міста. Те ж саме можна сказати на адресу організації, якщо згадати формулу матерії М = В + Е + І (див. природничу концепцію інформації).

Виходячи зі сказаного, найбільш загальне, родове поняття інформації можна визначити так:

Інформація - інструментальне поняття інформаційного підходу, зміст і обсяг якого змінні і залежать від досліджуваних комунікаційних та організаційних явищ. Говорячи просто, інформація - це інформаційний підхід до комунікації і організації. Інформація та інформаційний підхід утворюють єдність, яке у тому, що інформаційний підхід обов'язково пов'язаний з використанням поняття інформації, а інформація не існує поза інформаційного підходу.

Загальнонаукова експансія інформаційного підходу причинно обумовлена ​​не суб'єктивними уподобаннями вчених та інженерів, а причинами цілком об'єктивними. Ці причини полягають в стрімкому зростанні комунікаційних процесів в умовах індустріальної неокультури. В індустріальній ОКС підвищилася суспільна значущість розумової праці, науки (згадаймо «наукоцентрізм»), політичної діяльності (згадаймо «політікоцентрізм»), в геометричній прогресії стали зростати документні потоки й фонди. Класичні бібліотечно-бібліографічні методи комунікаційного обслуговування масових аудиторій (і особливо - вимогливих спеціалістів) виявилися неефективними. Коротше - виникла ситуація комунікаційного кризи, яка стала інтерпретуватися як інформаційний кризу. Розглянемо більш уважно цю ситуацію.

Документальні служби та документалістика як теорія документального обслуговування (див. розділ 3.4) після другої світової війни втратили соціальний авторитет. Наукове співтовариство, а слідом за ним і громадську думку почали пов'язувати надії на подолання інформаційного кризи з утворенням інформаційних служб, які організовувалися у всіх розвинених індустріальних країнах. У нашій країні в 1952 р. був організований Інститут наукової інформації Академії наук СРСР, перетворений в 1955 р. у Всесоюзний інститут наукової і технічної інформації (ВІНІТІ). Була створена потужна ієрархічно побудована Державна система науково-технічної інформації (ГСНТИ), яка включала 4 рівні органів науково-технічної інформації (НТІ): всесоюзні, галузеві (у всіх міністерствах і відомствах), регіональні (в усіх економічних районах), місцеві (в великих і середніх науково-дослідних інститутах, конструкторських бюро, на промислових підприємствах, у вузах і т. д.). Ця система являла собою не що інше як комунікаційну систему, що забезпечує комунікаційне обслуговування фахівців народного господарства. Але цю систему ніколи не називали «комунікаційної», а завжди - інформаційної. Причиною цьому, очевидно, був авторитет інформаційного підходу, а може бути, заперечення комунікаційної проблематики ідеологічними органами як нібито антимарксистської (див. Введення).

Так чи інакше, але сталося характерне «розфарбовування» соціально-комунікаційної системи «інформаційними фарбами», яке виразилося в наступних термінологічних еквівалентах:

• Соціальна комунікація = Соціальна інформація.

• Комунікаційна система = Інформаційна система.

• Реципієнт = Споживач інформації;

• Комунікаційний канал = Інформаційний канал.

• Комунікаційна діяльність = Інформаційна діяльність.

• Комунікаційне обслуговування = Інформаційне обслуговування.

• Комунікаційні засоби = Інформаційна техніка.

• Соціальна пам'ять = Інформаційні ресурси.

• Зображення = Візуальна інформація.

• Усна комунікація = Мовленнєва інформація.

• Документ = Документальна інформація.

• Комунікаційна потреба = Інформаційна потреба і т.д.

Практичні досягнення ГСНТИ в частині вдосконалення комунікаційного обслуговування фахівців дуже значні і вимагають особливого розгляду, що виходить за рамки метатеоретіческіе узагальнень. Але для нас особливий інтерес представляють теоретичні новації в області конкретних наукових дисциплін, які вивчають феномен інформації. Ці дисципліни іменуються інформаційної наукою (Information Science), інформатикою, Інформологія, інформаціологія і т.п. Їх зміст може стати одним з джерел метатеорії соціальної комунікації. Тому ми зупинимося на їх характеристиці в наступному параграфі. А зараз повернемося до інформаційного підходу.

Використання інформаційної термінології в якості псевдонімів для позначення комунікаційних реалій не можна вважати коректним використанням інформаційного підходу. Інформаційний підхід коректно застосовується в методологічних концепціях, чітко розмежовують об'єкти пізнання і інформаційний інструментарій пізнає суб'єкта. Так, К. Шеннон, пропонуючи математичні формули для підрахунку кількості інформації в комунікаційних повідомленнях, переданих по телефонно-телеграфного каналу, ні в якому разі не ототожнював виражену в байтах інформацію з повідомленнями або змістом повідомлень. Точно так же в комп'ютерних експериментах чітко розрізняють інформаційні моделі від модельованого ними фрагмента реальної дійсності. Якщо ж, озброївшись «інформаційними очками», інформаційні працівники та інженери, які експлуатують інформаційну техніку, не оперують ніякими формулами і моделями, а просто ототожнюють інформацію з сигналами, повідомленнями, текстами, документами, то таке звернення з інформаційним підходом слід визнати некоректним.

Ще одним прикладом плутанини, що виникає з некоректного застосування інформаційного підходу, може служити проблема розмежування понять «соціальна інформація» і «знання», до якої часто зверталися різні автори-суспільствознавці. Пропоновані ними критерії розмежування можна підсумувати наступним чином:

• Інформація - об'єктивний енергетичний процес, який відбувається в соціумі, в машині або в живому організмі, а знання - суб'єктивний продукт свідомості, явище ідеальне. В цьому випадку залишається відкритим питання про об'єктивізації знання, тобто перетворення його в інформацію, бо в іншому випадку інші люди не зможуть дізнатися про ідеальні продуктах, вироблених свідомістю суб'єкта, так само неясно, як реципієнт перетворює «об'єктивну» інформацію в суб'єктивний зміст своєї свідомості.

• Інформація - знання в комунікабельною формі, спосіб передачі (транспортування) знання, що рухається знання. Тут інформація - не особливе, відмінне від знання явище, а позначення певного стану знання, так само як пар - агрегатний стан води. На теоретичному рівні дивно вважати, що знання саме по собі «не інформація», але воно «перетворюється на інформацію» як тільки починає використовуватися.

• Інформація - сировина для отримання знання, напівфабрикат, сурогат знання; в свою чергу дані виступають в ролі напівфабрикату інформації. Таким чином між поняттями дані - інформація - знання встановлюється той же логічне відношення, що і між поняттями зерно - борошно - хліб. Але ці логічні відносини не є критерії розмежування, бо будь-яке знання може виступати в якості інформації, а будь-які дані є знання - результат людського пізнання.

• Семіотичні трактування інформації виражаються в двох протилежних, на перший погляд, судженнях: а) знання - дана у відчуттях інформація, яка прийняла знакову форму; б) інформація - це знання, втілене в знаковій формі.

Ці судження сумісні, тому що в першому мається на увазі пізнавальний процес, а в другому - процес комунікаційний. Але обидва вони не повні, оскільки перше виводить за межі знання чуттєві образи, емоції, бажання, що не піддаються вербалізації, а друге те ж саме залишає за межами інформації.

Отже, ясності досягти не вдається. Причиною невдачі є некоректний підхід: спочатку знання замаскували під інформацію, а потім спробували їх розмежувати. Висновок з наведених точок зору можна зробити тільки один: соціальна інформація є знання, точніше - псевдонім знання в рамках некоректного інформаційного підходу.

Однак, чому ж некоректний підхід настільки популярний? Справа в тому, що інформаційний підхід в некоректному режимі виконує наступні практично корисні функції:

Номінативна функція. Слово «інформація» спочатку використовувалося в якості назви реально існуючих речей, наприклад: «служба науково-технічної інформації», «інформаційний працівник», «інформаційна техніка» і т.д. Тут «інформація» виступає не як наукове поняття, а як найменування предметів певного класу.

• Конструктивна функція. Інженери, конструюють і експлуатують інформаційну техніку, сприймають інформацію як реальне «робоче тіло», подібне рідини в гідравліці або току в електротехніці, не відчувають некоректності цього сприйняття (тут ототожнюються сигнали і інформація) і не можуть від неї відмовитися.

• Описово-пояснювальна функція часто реалізується в природних і суспільних науках. При цьому має місце своєрідне пояснення «невідомого через невідоме». Наприклад, нам невідомі дійсні механізми пам'яті, розуміння, мислення, але можна переконливо обговорювати ці складні психічні явища за допомогою інтуїтивно осягається поняття інформації: пам'ять - це сховище інформації (див. рис. 3.2. Структурно-функціональна блок-схема пам'яті); розуміння - кодування інформації; мислення - обробки інформації. Особливо вдало описуються і порозуміються допомогою інформаційних моделей спілкування між людьми і сигналізація тварин, управління і зв'язок в технічних пристроях і біологічних системах. Тут реалізується потенціал узагальнення, завжди присутній в понятті інформації. Можна сказати, що в описово-пояснювальних схемах конкретних наук інформація - це не «знята невизначеність», в якості якої вона постає в математичній теорії інформації, а «вічна невизначеність», загальнонаукових розумовий костур, за допомогою якого здійснюється сходження від відносної до абсолютної істини.