7.1.2. Інформація - фізичний феномен

Відображення в матеріалістичної філософії розуміється як атрибут матерії (звідси - назва концепції «атрибутивна»). В. І. Ленін писав: «вся матерія має властивість, по суті спорідненим з відчуттям - властивістю відображення». Пов'язуючи відображення і інформацію, філософи-матеріалісти перетворюють інформацію у фізичний феномен, не порушує матеріальної єдності світу. Біда в тому, що оголошуючи і відображення, і інформацію властивостями матерії, прихильники атрибутивної концепції втратили критерій розмежування відбивних та інформаційних явищ. Про це свідчить ототожнення відображення та інформації в пропонованих ними дефініціях. Так, інформація визначається як зміст (сутність) відображення, основна грань (сторона, аспект) відображення, інваріант відображення, відбите різноманітність, нарешті, спосіб існування однієї системи через іншу. Так як сутність полягає насамперед у змісті та якісної визначеності об'єкта, то інформаційні процеси виявляються сутністю відбивних процесів, а відбивні процеси - проявом інформаційних. Оскільки інформація - сутність відображення, то дефініції обох понять збігаються. Якщо згадати, що відображення в свою чергу трактується як зміст (грань, аспект) взаємодії, то інформація виявляється змістом змісту і гранню граней.

Щоб вийти зі скрути, доводиться вдаватися до заплутаним поясненням. Один з першовідкривачів проблематики інформації у вітчизняній філософії А. Д. Урсул, який висунув формулювання «інформація є відбите різноманітність», бачить відміну інформації від відображення в тому, що «інформація включає в себе не весь зміст відображення, а лише аспект, який пов'язаний з різноманітністю , відмінностями », а відбиватися може не тільки різноманітність, а й одноманітність. Що таке «відбите одноманітність»? Багато авторів, у тому числі і А. Д. Урсул, розуміють відображення як «відтворення властивостей, сторін, рис, які складають зміст відбиваного об'єкта». Одноманітність тому й називається одноманітністю, що воно ніякими відмінними властивостями, сторонами і рисами не має. Якщо тільки не уподібнюватися середньовічним схоластам, які примудряються розрізняти чотири сорти вакууму, то слід визнати, що «відбите одноманітність» - це порожній образ, беззмістовне відображення. Відображення завжди відтворення різноманіття, тому інформація, що розуміється як відбите різноманітність, є відображенням (відображення, образ), і нічого більше. До цього ж висновку приходимо, якщо інформація зводиться до «способу існування однієї системи через іншу». Таким способом може бути лише збереження відбиваного в відбиває, наприклад в пам'яті.

Далі. Безнадійно заплутується питання про співвідношення теорії відображення і теорії інформації (не математичної, а «загальної»). Предмет першої - об'єктивно існуючі відбивні процеси, предмет другий - інформаційні процеси, які атрибутивна концепція оголошує змістом (сутністю, інваріантом і т.п.) перших. Абсолютно незрозуміло, яким чином одна теорія може вивчати зміст предмета іншої теорії, не підміняючи собою останню.

Статус фізичного феномена інформація знаходить в «природничо» концепції інформації, що ставить її в один ряд з категоріями речовини та енергії. Це трактування сприйнята багатьма науковими авторитетами, у тому числі А.І. Бергом, В.М. Глушковим, А.П. Єршовим, В.І. Сіфорова. Принципова відмінність її від атрибутивної концепції полягає в тому, що в ній важко виявити взаємозв'язок відображення та інформації, зате ясно проглядається тенденція до ототожнення інформації з організацією. Інформація виглядає вже «природничо-науковим підтвердженням» не стільки притаманного матерії властивості відображення, скільки властивості організації. Формула «матерія = речовина + енергія + організація» витісняється формулою «матерія = речовина + енергія + інформація». Наслідком подібних поглядів є своєрідний «панінформізм», висновки про те, що інформація «існувала і буде існувати вічно», що вона «міститься у всіх без винятку елементах та системах матеріального світу», «проникає в усі« пори »життя людей і суспільств» і т. д. З «панінформізму» випливає, що інформація в якості однієї з трьох основ світобудови, повинна служити першопричиною таких властивостей матерії, як відображення і організація. Значить, відображення потрібно пояснювати з інформації, а не навпаки, як надходять атрібутівісти.

Іншою крайністю «панінформізма» є інформаційний гносеологізм, наступним чином пояснює пізнавальні процеси. Так як «всяку комбінацію часток, речовин або розумових конструкцій можна вважати кодом« чогось », отже, все, що нас оточує, є в якомусь сенсі інформація». Пізнання зводиться до декодування інформації, яка «внесена і закріплена» в анатомії тварини або в структурах нейрофізіологічного характеру, в мікроскопічних або субмікроскопічних особливості клітинного ядра, коротше - в пізнаваних об'єктах. При цьому відчуття трактується як результат перетворення зовнішньої інформації у внутрішню, матеріальної - в ідеальну. Загалом, чуттєве і раціональне пізнання, досвід, інтуїція, виявлення сутності речей і подій, спроби тлумачення «тексту книги природи» - все це окремі випадки декодування інформації «про щось», відображеної в навколишній дійсності. Нагадаємо, що в «доінформаціонную епоху» природі приписувалися осмисленість і натхненність (див. розділ 1.2).

Популяризатори і фантасти не могли оминути своєю увагою панінформізм. З'явилося опис країни «Інфор», де інформація вирощується на полях, з брикетів інформації будуються будинки, харчуються не хлібом, а інформацією, бо хліб - не що інше, як «порція інформації для шлунка, для нервових клітин, для кишечника і в кінцевому рахунку - для всього організму».

Бавлячись грою розуму навколо рівнянь ентропії, негентропії, інформації, деякі автори не помічають курйозності міркувань про те, що камінь на вершині гори має більшу інформованістю, ніж камінь у його підніжжя, бо ентропія перший менше; що «атом це у високому ступені інформована система. .. Адже кожен електрон в точності знає, які стану для нього дозволені, а які заборонені ». Як тут не згадати класичного шілозіста Жана-Батиста Робіна, запевняють у XVIII столітті довірливу публіку, що алмаз «володіє внутрішнім усвідомленням своєї переваги» над іншими речовинами, золото «знає» про свій «пошані» у людей і т. п.