1.4. Методи кодування

Кодове позначення та його структура характеризуються основою коду та алфавітом, а також довжиною, тобто кількістю знаків у кодовому позна­ченні. Методи кодування можуть мати самостійний характер та застосову­ватися без попередньої класифікацій об'єктів (реєстраційні) або грунтува­тися на попередній класифікації об'єктів (класифікаційні).

Реєстраційні методи кодування поділяються на порядковий метод та серійно-порядковий метод кодування. Вони повністю ідентифікують об'єкт, але не відображують його суттєві ознаки.

Порядковий метод є найбільш простим і полягає у наскрізній послі­довній порядковій реєстрації об'єктів. Найчастіше для зручності обробки інформації використовується рівномірний код, в якому кількість розрядів у кожному кодовому позначенні однакове. Кількість об'єктів, яке може бути закодоване за допомогою даного методу, залежить від основи коду та кіль­кості розрядів у кодовому позначенні. Цьому методу властиві найбільша повнота і простота щодо ідентифікації об'єктів. Він забезпечує найбільш просте присвоєння кодів новим об'єктам та використовує найбільш корот­кі для даного алфавіту кодові позначення. Істотним недоліком порядкового методу є відсутність у коді конкретної інформації стосовно суттєвих ознак, а також складність автоматизованої обробки інформації, коли отримують­ся результати угруповань об'єктів класифікації за схожими ознаками. Тому застосування цього методу в чистому вигляді малоефективне.

Серійно-порядковий метод кодування характеризується визначенням певної серії порядкових номерів для кодування групи схожих об'єктів з вио­кремленням одного чи декількох окремих розрядів (при основі коду, як пра­вило, рівній десяти або кратній десяти), тобто послідовним використанням декількох порядкових переліків об'єктів, які підпорядковані одне одному.

Класифікаційні методи кодування - це методи, в яких у кодовому позначенні послідовно вказуються залежні (послідовний метод кодування) або незалежні (паралельний метод кодування) ознаки класифікації. Вони відображають суттєві ознаки об'єкта, але мають обмежені можливості для

ідентифікації.

Для забезпечення вимог до класифікаторів метод кодування повинен:

• відображати необхідну інформацію про об'єкти, тобто мати певні символи чи їх комбінацію так, щоб вони мали змістовне навантаження;

• здійснювати в межах заданої множини об'єктів класифікації одно­значне визначення об'єкта, угруповання та ознаки;

• використовувати для алфавіту коду десяткові цифри. Алфавіт коду повинен бути зручним як для використання людиною, так і для машинної обробки інформації. Він має відповідати символам, які застосовуються у

світовій практиці;

• забезпечувати по можливості мінімальну довжину кодового позна­ чення. Це спрощує заповнення документів, полегшує їх перевірку, змен­ шує кількість помилок, а також зменшує потрібний обсяг як оперативної, так і периферійної машинної пам'яті та час обробки інформації;

10

• передбачати достатній резерв вільних кодових позначень для збері­гання можливості кодування нових об'єктів, угруповань та ознак без по­рушення структури класифікатора, який створюється;

• забезпечувати машинну обробку закодованої інформації;

• передбачати можливість автоматичного контролю помилок у записі кодового позначення, наприклад за допомогою введення до нього нового розряду.

Класифікаційні методи кодування бувають двох типів: послідовний та паралельний.

У послідовному методі кодування значення ознаки, яка записана у вигляді цифри на певному розряді кодового позначення, залежить від зна­чень ознак, що записані на попередніх розрядах кодового позначення. У цьому випадку код наступного угруповання створюється за допомогою до­давання кодів відповідної кількості розрядів до коду попереднього угрупо­вання. Послідовний метод кодування найчастіше використовується під час ієрархічного методу класифікації, який дає послідовне розташування ознак на кожному рівні класифікації.

Перевагами послідовного методу кодування є простота побудови ко­ду, велика ємність разом з високою інформативністю, можливість отри­мання результатів за старшими розрядами. Разом з тим йому притаманні ті ж самі недоліки, що й ієрархічному методу класифікації, а також значна довжина коду. Цей метод використовується в тих випадках, коли інформа­ція та показники мають досить сталий характер.

Паралельний метод характеризується незалежним кодуванням ознак. Значення ознаки кожної частини кодового позначення не залежить від зна­чень інших ознак. Цим методом кодування найчастіше користуються під час фасетного методу класифікації. Але паралельний метод кодування мо­же застосовуватися і під час ієрархічного методу класифікації.

Паралельний метод кодування придатний до машинної обробки та розв'язання техніко-економічних завдань, характер яких часто змінюється.

До недоліків паралельного методу кодування можна зарахувати об­межені можливості ідентифікації об'єктів, а також ті недоліки, що прита­манні фасетному методу класифікації.

Методи класифікації та методи кодування самостійно практично не використовуються. Для того, щоб застосувати їх переваги та вилучити притаманні їм недоліки, на практиці найчастіше використовують різні комбінації методів класифікації та кодування. Вибір тієї чи іншої комбіна­ції залежить від призначення класифікатора та конкретних завдань, які він вирішує.

Література: [38, с. 83 - 98; 39, с. 31 - 51].

.