психология

Дуализм (от лат. dualis – двойственный) — философское учение, в котором постулируется действенное начало и материального, и духовного. В частности, по Декарту, есть две субстанции — материя, основным свойством которой является протяжение, и дух, основанный на мышлении. При решении антропологической проблемы он выдвинул гипотезу взаимодействия этих субстанций, в котором в качестве посредника между телом и душой рассматривалась шишковидная железа мозга. В психологии дуалистические принципы были реализованы прежде всего в учении психофизического параллелизма

Интроспекция (от лат. introspecto — смотрю внутрь) — метод психологического исследования, который заключается в наблюдении собственных психических процессов без использования каких-либо инструментов или эталонов.

Интроспекция — метод углубленного исследования и познания человеком моментов собственной активности: отдельных мыслей, образов, чувств, переживаний, актов мышления как деятельности разума, структурирующего сознание, и т. п. Метод, основанный В.Вундтом, используется в структурализме[1].

Когнитивная карта (от лат. cognitio — знание, познание) — образ знакомого пространственного окружения.

Когнитивные карты создаются и видоизменяются в результате активного взаимодействия субъекта с окружающим миром. При этом могут формироваться когнитивные карты различной степени общности, «масштаба» и организации (например, карта-обозрение или карта-путь в зависимости от полноты представленности пространственных отношений и присутствия выраженной точки отсчета). Это — субъективная картина, имеющая прежде всего пространственные координаты, в которой локализованы отдельные воспринимаемые предметы. Выделяют карту-путь как последовательное представление связей между объектами по определенному маршруту, и карту-обозрение как одновременное представление пространственного расположения объектов.

МОНИЗМ (греч. monos — один) — 1) тип организации философского знания, определяющийся наличием в нем одного основного принципа, в соответствии с которым осуществляется все содержательное наполнение философской системы; семантически противостоит дуализму и плюрализму; 2) признание в рамках этого принципа единого начала, общего закона устройства мироздания, определяющего все многообразие сущего, в т.ч. и человеческого бытия. В отличие от дуализма и плюрализма, М. отличается большей внутренней последовательностью, монолитностью, что в то же время с неизбежностью приводит к большей схематизации реальности. Сложность охватить всю действительность в рамках одного принципа приводит к тому, что исторически возникавший М., как правило, трансформировался в дуализм или плюрализм. Однако в истории философии имело место и обратное движение, что было вызвано решением имманентных философских проблем той или иной философской системы (движение от Декарта к Спинозе, от Канта к Фихте). Поскольку понятие М. используется преимущественно во втором значении и поскольку современная философия в большинстве своих систем не занимается построением онтологий, т.е. лишена традиционной иерархии проблемных философских полей, постольку понятие М. употребляется сегодня, как правило, в историко-философском смысле.

Образ в психологии — непосредственное или опосредованное отражение реальности в форме целостной невербальной структуры.

Поведі́нка — родовий термін, який охоплює різні реакції живого організму чи групи організмів.Предметом психології є поведінка людини, однак психологія неодноразово змінювала предмет свого дослідження протягом довгої історії свого розвитку. Сучасна психологія являє собою розвинену науку, що спирається на досягнення зоопсихології, нейрофізіології та інших природничих наук.

Аперцепція - це залежність змісту і спрямованості сприймання від досвіду людини, її інтересів, ставлення до життя, установок, багатства знань. Так, сприймання різних людей є відмінним. Також досить часто людина сприймає не те, що є наспраді, а те, що є бажаним для неї.

АСОЦІАТИВНА ПСИХОЛОГІЯ(від лат. associo — приєдную), асоціанізм — один з головних напрямів психології XVII— ХГХ ст., зводив усі складні психічні процеси до комбінації елементарних асоціацій — відчуттів, уявлень і найпростіших почуттів. Фізіологічним механізмом А. п. є тимчасові нервові зв'язки, які утворюються в центральній нервовій системі під впливом об'єктивно діючих подразників. Поняття А. п. вперше запровадив Арістотель.

Ассоциация — связь, возникающая в процессе мышления, между элементами психики, в результате которой появление одного элемента, в определенных условиях, вызывает образ другого, связанного с ним; субъективный образ объективной связи между элементами, предметами или явлениями.

Біхевіоризм (з англ. behavior – поведінка) – напрям в американській психології ХХ ст., яке зводить психіку до різних форм поведінки як сукупності реакцій організму на стимули зовнішнього середовища.Тому особистість – це сукупність поведінкових реакцій, які притаманні даній людині, це організована і відносно стійка система навиків.Для біхевіористів передбачення і контроль поведінки залежать від точного визначення зовнішніх умов, які підтримують поведінку.Формула біхевіоризму “стимул-реакція” (S – R) провідна в біхевіоризмі. Зв’язок між S і R посилюється, якщо є підкріплення І (S – I – R ). Підкріплення буває негативне (біль, покарання і т.д.) та позитивне.

проміжні змінні (інша назва — змінні-модератори) — фактори,які опосередковують вплив незалежної змінної на залежну, зокрема вік, стать, соціальний статус, фізіологічний чи психологічний стандосліджуваних тощо; ці ж змінні можуть виступати як незалежні у ди-ференціально-психологічних дослідженнях, наприклад, коли виявля-ється залежність певних психічних якостей від статі, статусу, віку до-сліджуваного тощо;

Психіка (від дав.-гр. ψυχή, «дихання, душа» та лат. префікс -ic) — система явищ суб'єктивного внутрішнього світу людини та тварин; букв., те що притаманне психеї, душевне, психічне. Штучне поняття застосоване в матеріалістичних вченнях на противагу ідеалістичному - душа; вживане лише в пострадянському просторі. Питання природи психіки є складовою основного питання філософії.З точки зору матеріалізму, психіка - суб'єктивний відбиток об'єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі яких регулюється взаємодія людини з ​зовнішнім середовищем. Функція головного мозку, його здатність відображати об'єктивну дійсність. Ленінська теорія відображення стала підґрунтям радянської психологічної науки. Однак, рівень сучасних знань дозволяє стверджувати лише про 1) локалізацію психічних явищ в головному мозку і 2) складний взаємозв'язок тілесного та психічного.

Детермини́зм (лат. determinare — определять, ограничивать) — учение о взаимосвязи и взаимообусловленности происходящих процессов и явлений[1], доктрина о всеобщей причинности.Детерминизм называют учением о том, что все происходящие в мире события, включая ход человеческой жизни, определены Богом (теологический детерминизм, или учение о предопределении) или явлениями природы (космологический детерминизм) или специально человеческой[уточнить] волей (антропологическо-этический детерминизм), для свободы которой, как и для ответственности, не остаётся места. В таком свете детерминизм может быть также определен как тезис, утверждающий, что имеется только одно, точно заданное, возможное будущее. Детерминизм может перейти, при неполном истолковании, в фатализм, а противоположностью детерминизма является индетерминизм[2].

Один з основних принципів вітчизняної психології, принцип єдності свідомості і діяльності, полягає в утвердженні їх взаємозв'язку і взаємообумовленості: діяльність людини визначає формування його свідомості, а останнє, здійснюючи регуляцію діяльності людини, покращує його пристосованість до зовнішнього світу [173]. Свідомість формує внутрішній план діяльності, її програму. Саме у свідомості синтезуються динамічні моделі дійсності, за допомогою яких людина орієнтується у навколишньому фізичної та соціальному середовищі.

Закономе́рность — необходимая, существенная, постоянно повторяющаяся взаимосвязь явлений реального мира, определяющая этапы и формы процесса становления, развития явлений природы, общества и духовной культуры.Различают общие, специфические и универсальные закономерности.Постоянно повторяющиеся действия.

Категория — специальное понятие, используемое при построении теорий.

Методоло́гия . «путь вслед за чем-либо» и др.-греч. λόγος — мысль, причина) учение о методах, методиках, способах и средствах познания.

Паради́гма (от греч. παράδειγμα, «пример, модель, образец») — совокупность фундаментальных научных установок, представлений и терминов, принимаемая и разделяемая научным сообществом и объединяющая большинство его членов. Обеспечивает преемственность развития науки и научного творчества.

Принцип (лат. principium — начало, основа) — це твердження яке приймається як правдиве завжди і всюди там, де воно застосовне. Це певне правило, сформульоване на основі пізнання законів чи закономірностей чинити саме так. Принципи викладені у багатьох та різноманітних областях.Принцип – багатозначне поняття, що в залежності від контексту може означати: Те первинне, що лежить в основі певної сукупності фактів, теорії, науки.Внутрішні переконання людини, ті практичні, моральні та теоретичні засади, якими вона керується в житті, в різних сферах діяльності.

Принцип розвитку надзвичайно важливий як для спеціальної психології, так і для логопсихології. Сутність його полягає в тому, що всі психічні явища потрібно розглядати виключно в динаміці, тобто у процесі розвитку і становлення. Саме розвиток є універсальною формою існування психічних явищ і процесів, у тому числі й процесів мовлення.

Системности принцип (в психологии) (от греч. systema — составленное из частей, соединение) — методологический подход к анализу психических явлений, когда соответствующее явление рассматривается как система, не сводимая к сумме своих элементов, обладающая структурой, а свойства элемента определяются его местом в структуре. Идеи принципа системности по-своему разработали представители гештальтпсихологии и психоанализа. Представители психоанализа связывали принципа системности с анализом аффективных процессов, рассматривая в качестве основного фактора человеческой психики так называемый «кoмплeкс». В связи с идеей развития принцип системности реализован в операциональной концепции интеллекта Ж. Пиаже (см. Женевская школа генетической психологии). В неофрейдизме, а также в символическом интеракционизме система социального, знаково опосредствованного взаимодействия, со своей структурой, трактуется как первичная и определяющая по отношению к психике индивида. Отечественные философы и психологи рассматривают психологические системы как целенаправленные, социально обусловленные. В процессе индивидуального развития они проходят последовательные этапы усложнения, дифференциации, трансформации своей структуры. Единым генетическим основанием, из которого развертываются психологические системы, является совместная (социальная) предметная человеческая деятельность, включающая процессы общения.

Структу́ра (от лат. structūra — «строение»), или строе́ние — совокупность устойчивых связей объекта, обеспечивающих его целостность и тождественность самому себе, т, е. сохранение основных свойств при различных внешних и внутренних изменениях[1].Структура (от лат. structura — строение, порядок, связь) в психологии — одно из гештальткачеств.Одни психологи связывают понятие структуры только со срезом переживания, осуществляемого в данный момент, т. е. с получившей определенную структуру связью психического содержания в определенный момент (описательный структурный анализ; см. Сознание), другие связывают структуру с последовательностью отрезков во времени, т. е. хотят обосновать структурную связь переживаемого опыта с предшествовавшим опытом, а также с приобретенной или врожденной предрасположенностью (генетический структурный анализ, особенно представленный у Крюгера).Оба понятия о структуре используются для исследования индивида, общих типов, групп и коллективов (напр., структурная психология детей, животных, народов, масс, искусства и религии, культуры и хозяйства, социальная психология, психопатология и т. д.). Согласно Дильтею, психические структуры переживаются. Но под структурой надо понимать также и непереживаемое предрасположение (конституция, тип, характер и т. д.). В психологии как науке о духе структура является взаимосвязью переживаемых и действующих предрасположений; различается структура по ценностной направленности и связывается с центром, с Я (Эго) (см. Структурная психология).

Принцип цілісності потребує розглядати систему як об’єкт, як цілісне явище, якість якого не зводиться до властивості будь-якої з окремих частин, які утворюють її. Цілісність обліку системи як об’єкта виявляється у двоїстому (подвійному, балансовому) узагальненні господарських фактів — явищ та процесів. Принцип цілісності дає змогу розв’язувати глобальні завдання, такі як, скажімо, збір даних про матеріали, стан розрахунків з постачальниками і т. ін.Цілісність контролю і аналізу господарської діяльності із системного погляду виявляється в комплексному використанні всіх джерел економічної інформації. Орієнтація на окремі джерела (планові, нормативні, облікові тощо) призводить до порушення системного підходу.

Метод анкети́рования — психологический вербально-коммуникативный метод, в котором в качестве средства для сбора сведений от респондента используется специально оформленный список вопросов — анкета. В социологии анкетирование — это метод опроса, используемый для составления статистических (однократное анкетирование) или динамических (при многократном анкетировании) представлений о состоянии общества, общественного мнения, состояния политической, социальной и прочей напряжённости с целью прогнозирования действий или событий.

Аппаратура психологическая (лат. оборудование) – прибор, устройство, оборудование, которые применяются для регистрации и измерения психических процессов, а также функций и состояний. К аппаратуре психологической отнесем: первое – детектор (устройство, которое обнаруживает и преобразует первичные сигналы в форму, которая будет удобной для следующих регистраций и обработки); второе – которые показывают и регистрируют устройства, и служат для предъявления стимульной информации или для регистрации его ответов; третье – измерительное средство (устройство, приборы, которые обеспечивают получение количественной информации о характеристиках изучаемых явлений).

Бесіда - метод отримання інформації про індивідуально-психологічні особливості в процесі безпосередньої вербальної (усної) комунікації за спеціальною програмою. Можливість вести спостереження за співбесідником під час особистого спілкування дозволяє досліднику при необхідності змінювати напрям розмови на підставі спостережуваних жестів, міміки, інтонації співбесідника, робити висновки щодо його особистого ставлення до фактів, про які він повідомляє. Неприпустимо, щоб бесіда перетворилася на розпитування чи допит.Метод бесіди відіграє допоміжну роль, оскільки всю інформацію дає сам опитуваний. Тому бесіду як метод дослідження треба використовувати на початковому етапі для підготовки людини до участі в експерименті.Одним з різновидів бесіди є інтерв'ю - одержання вихідного матеріалу для наукового дослідження шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди дослідника з випробуваним. У разі проведення інтерв'ю двобічний зв'язок є обмеженим, оскільки дослідник лише фіксує відповідні відповіді випробуваного, зберігаючи нейтральну позицію.

ГИПОТЕЗА (от греч. hypothesis - основание, предположение) - предположение об отдельных свойствах окружающего мира, возникающее как фактор ориентировки деятельности и обусловленное существующей у индивида субъективной картиной мира. Если решение задачи индивиду неизвестно, то в начале формируются очень общие гипотезы, за счет проверки которых устанавливается более определенное направление поиска. В качестве общих гипотез необязательно должны быть теоретические понятия, процесс выдвижения гипотез и характер самих гипотез может быть интуитивными, без рефлексии логических оснований.

Психологический эксперимент — проводимый в специальных условиях опыт для получения новых научных знаний посредством целенаправленного вмешательства исследователя в жизнедеятельность испытуемого.Различными авторами понятие «психологический эксперимент» трактуется неоднозначно, зачастую под экспериментом в психологии рассматривается комплекс разных самостоятельных эмпирических методов (собственно эксперимент, наблюдение, опрос, тестирование)[1]. Однако традиционно в экспериментальной психологии эксперимент считается самостоятельным методом.Психологический эксперимент (в рамках психологического консультирования) - специально созданная ситуация, предназначенная для более целостного (в различных модальностях)переживания клиентом собственного опыта.

(в окремих працях він носить назву навчального чи виховного) передбачає суттєву зміну позиції дослідника: перехід від ви-вчення фактів і їх психологічного пояснення до процесу формування необхідних якостей і властивостей особистості (ціннісних орієнтацій, соціальних установок, норм поведінки, рис характеру і т. п.). Прикладом формуючого експерименту можуть бути експерименти відомого педагога-дослідника А. Макаренка, пов'язані з перевихованням ді- тей-правопорушників у дитячих колоніях під Полтавою і поблизу Харкова.Отже, експериментальний метод забезпечує глибше вивчення психолого-правових явищ, ніж спостереження.Для збору первинної інформації в юридичній психології використовуються різні види опитувань: бесіда, інтерв'ю, анкетування.

ІНТЕРВ'Ю (у психології) (від англ. interview — бесіда, зустріч) — спосіб одержання соціально-психологічної інформації за допомогою усного опитування.Метод інтерв'ю — психологічний вербально-комунікативний метод, що полягає в проведенні розмови між психологом і суб'єктом по заздалегідь розробленому плану.Метод інтерв'ю відрізняється суворою організованістю і нерівноцінністю функцій співрозмовників: психолог-інтерв'юер задає питання суб'єкту-респонденту, при цьому він не веде з ним активного діалогу, не висловлює своєї думки і відкрито не виявляє своєї особистої оцінки відповідей випробуваного чи питань, які задаються.У задачі психолога входить зведення свого впливу на зміст відповідей респондента до мінімуму і забезпечення сприятливої атмосфери спілкування. Ціль інтерв'ю з погляду психолога — одержати від респондента відповіді на питання, сформульовані відповідно до задач усього дослідження.В історії психологічного інтерв’ю можна виділити три основних етапи розвитку:

а) застосування інтерв’ю в області психотерапії і психотехніки, що привело згодом до створення психологічних консультацій;

б) використання інтерв’ю у конкретних соціологічних і соціально-психологічних дослідженнях, де вперше встали питання валідності різних способів інтерв’ю і вірогідності одержуваної інформації;

в) сучасний етап характеризується координацією практичних, теоретичних і методологічних проблем інтерв’ю з метою використання його як особливого методу одержання інформації на основі вербальної комунікації.

ІНТЕРВ'Ю ДІАГНОСТИЧНЕ (ІД) (від грец. diagnosis — розпізнавання) — метод одержання інформації про властивості особистості, використовуваний на ранніх етапах психотерапії. ІД служить особливим засобом установлення тісного особистого контакту зі співрозмовником. У багатьох ситуаціях клінічної роботи ІД виявляється важливим способом проникнення у внутрішній світ пацієнта і розуміння його утруднень. Оскільки інтерпретація поводження співрозмовника може вести до неадекватних висновків, перекручуванням, то до особистості ведучого ІД пред'являються високі вимоги: він повинний володіти великим запасом поведінкових реакцій на відповіді опитуваного, що виражають зацікавленість, безпристрасність, незгода, розуміння й ін.

ІНТЕРВ'Ю КЛІНІЧНЕ (ІК) (від грец. klinike — догляд за хворим, лікування) — метод терапевтичної бесіди при наданні психологічної допомоги. У психіатрії, психоаналізі і медичній психології ІК використовується для допомоги пацієнту в усвідомленні їм своїх внутрішніх утруднень, конфліктів, схованих мотивів поводження. ІК відноситься до найбільш вільних форм бесіди, тому що поведінкові реакції майже невичерпні. У бесідах такого типу психолог цікавиться не тільки явним змістом відповіді пацієнта (факти, думки, почуття, словник, асоціації ідей), але і його поводженням (тон, запинки, жести й ін.). Істотною передумовою успішності ІК є встановлення позитивних особистих відносин між учасниками бесіди, що жадає від психолога великої терплячості, пристосовності до переважного інтересам пацієнта, спритності. В окремих випадках И. к. може мати безпосередній психотерапевтичний ефект;при цьому пацієнт не тільки усвідомлює причини своїх утруднень, але і визначає шляху їхнього подолання. Загальна стратегія і хід И. к. будуються на попередніх даних діагнозу.

Контент-аналіз — метод досліджень текстів іншої подібної інформації, систематична процедура, метою якої є об'єктивний аналіз змісту будь-якого тексту.

Кореляційний аналіз — це статистичне дослідження (стохастичної) залежності між випадковими величинами (англ. correlation — взаємозв'язок). У найпростішому випадку досліджують дві вибірки (набори даних), у загальному — їх багатовимірні комплекси (групи).[1]

Мета кореляційного аналізу — виявити чи існує істотна залежність однієї змінної від інших.

Головні завдання кореляційного аналізу:

оцінка за вибірковими даними коефіцієнтів кореляції

перевірка значущості вибіркових коефіцієнтів кореляції або кореляційного відношення оцінка близькості виявленого зв'язку до лінійного

побудова довірчого інтервалу для коефіцієнтів кореляції.

Лаборатория (средн. лат. laboratorium, от laboro «работаю») — оборудованное помещение, приспособленное для специальных исследований (химических, физических, технических, механических, физиологических, психологических и т. д.); обыкновенно при высших учебных заведениях, заводах, аптеках и пр.

Лонгітюдне дослідження (англ. longitude від long - тривалий)1) різновид повторного дослідження; дослідження того ж самого об'єкту протягом тривалого часу. Застосовується при вивченні розвитку соціальних відносин, що складаються в групі людей, колективі протягом декількох років. У дослідженні цього типу зміна того ж самого об'єкту розглядається насамперед як функція часу.

Методы психологии — это путь научного исследования или способ познания какой-либо реальности. По своему составу метод в психологии представляет собой совокупность приемов или операций, которые осуществляет исследователь при изучении какого-либо объекта. Так, метод интроспекции включает одну совокупность операций, а метод эксперимента — совершенно иную.

Колірний тест Люшера (Тест вибору кольорів Люшера) — психологічний тест, розроблений швейцарським психологом Максом Люшером в 1947 році. Процедура тестування полягає у впорядкуванні набору кольорів у порядку від найприємнішого в цей час до найнеприємнішого для людини. Оригінальний тест являє собою книгу з 23 спеціально підібраними кольорами, які становлять 81 сполучення, що містять повторення комбінацій.Шкала самоповаги Розенберга (англ. Rosenberg self-esteem scale, RSES) — психологічний тест створений Моррісом Розенбергом у 1965 році[1], що широко застосовується для визначення рівня самоповаги.

Шкала самоповаги є шкалою Лікерта на кожне з питань якої відповідають за чотирибальною шкалою — від твердої згоди до твердої незгоди. П'ять із десяти запитань містять негативно сформульовані твердження, інші п'ять — позитивно сформульовані. Шкала визначає рівень самоповаги через запитання про поточні почуття опитуваного. Початкова вибірка, для якої було створено тест, складалася з 5024 старшокласників із 10 випадково обраних шкіл штату Нью-Йорк. Шкалу Розенберга вважають достовірним та коректним чисельним методом оцінки самоповаги.[2]

Пілотажне дослідження (від англ. pilot - досвід, установка)1) пробно-пошукове дослідження, що проводиться до початку активного застосування розробленого методичного апарата з метою його доробки, уточнення.У процесі пілотажного дослідження встановлюється необхідний обсяг вибірки, уточнюються деталі анкет, тестів, організаційні форми проведення дослідження і т.д. Підсумком пілотажу є робочі документи - методики, інструкції і т.д.

Плацебо (назва походить від Пс. 114:9 лат. Placebo Domino in regione vivorum) — фізіологічно інертна речовина, що використовується у як лікарський засіб, позитивний лікувальний ефект якого пов'язаний з підсвідомими психологічними очікуваннями пацієнта. Крім того, терміном «ефект плацебо» називають саме явище не медикаментозного впливу, не лише препарату, а й, наприклад, імітації деякої лікувальної процедури. За речовини для плацебо часто править лактоза. Ступінь вияву ефекту плацебо залежить від схильності людини до навіювання та зовнішніх обставин під час «лікування», наприклад, від розмірів та кольору таблетки, довіри до лікаря, авторитета клініки.Вперше згадане у медичному сенсі у XVIII столітті.Використовується як контрольний препарат у клінічних випробуваннях нових лікарських препаратів, у процедурі кількісної оцінки ефективності ліків. Одній групі піддослідних дають препарат, що тестується, перевірений на тваринах, а іншій — плацебо. Ефект від застосування препарату має достовірно перевищувати ефект плацебо, щоб препарат вважався діючим.Плацебо використовується також для вивчення ролі навіювання у дії лікарських препаратів.

Проективні методики - це група методик, призначених для діагностики особистості. Для них характерний глобальний підхід до оцінки особистості, а не виявлення окремих її рис. Найбільш істотною ознакою проективних методик є використання в них невизначених стимулів, які випробовуваний повинен сам доповнювати, інтерпретувати, розвивати і т.д. Так, випробуваним пропонується інтерпретувати зміст сюжетних картинок, завершувати незакінчені пропозиції, давати тлумачення невизначених обрисів і т.п. завдання проективних методик не можуть бути правильними або неправильними; можливий широкий діапазон різноманітних рішень. При цьому передбачається, що характер відповідей визначається особливостями особистості випробуваного, які "проектуються" на відповіді. Мета проективних методик щодо замаскована, що зменшує можливість випробуваного давати такі відповіді, які дозволяють зробити бажане про себе враження.

Парапсихологічні лабораторні та «польові дослідження» проводяться за рахунок приватних установ та дослідних інститутів. Одними з найактивніших сьогодні є приватні дослідники, хоча дослідження проводилися і згідно з контрактом з урядом США. У США інтерес до досліджень досяг свого піку в 1970-х роках і університетські дослідження скоротилися з тих пір, але приватні установи, як і раніше, отримують значні кошти на це. Хоча парапсихологічні дослідження іноді з'являються у звичайних наукових журналах, більшість публікується в невеликому числі журналів. Журнали з парапсихології включають в себе «Журнал парапсихології», «Журнал досліджень клінічної смерті», «Журнал досліджень свідомості» та «Журнал наукових досліджень». Результати експериментів парапсихологів «повинні розглядатися як Асоціацією Парапсихології, що продемонструвала існування деяких форм психічних здібностей», критики стверджують, що методологічні недоліки можна пояснити очевидністю експериментальних успіхів. До парапсихології також відносяться дослідження в інших галузях психології, пов'язані з трансцендентальним чи духовним аспектом людського розуму, і з «аномальною психологією», яка досліджує феномени, що не пояснюються релігійним віруванням, вивчає суб'єктивні аномальні події в традиційних психологічних умовах.