Глава 3. Економічне районування та територіальна організацій господарства
участь у територіальному поділі праці, локалізуються в окремих центрах або на значній території. З цією метою розроблено схему територіальної структури виробничо-територіального комплексу економічного району2. В її основу покладено систему взаємопов'язаних між собою промислового, агропромислового, агротериторіального і транспортного комплексів.
Детальне розчленування кожного комплексу дає змогу виділити територіальні елементи, що становлять єдине ціле (систему економічного району) і вступають у взаємозв'язки на основі розвитку еко-номіко-територіального процесу (рис. 3.2).
3.10. Удосконалення територіальної організації і структури народного господарства
Вдосконалення територіальної структури народногосподарського комплексу країни передбачає подальший розвиток внутрітериторі-ального економічного районування, яке зводиться до виділення районів і внутрішньорайонних територіальних виробничих комплексів, оскільки межі економічного району визначаються його об'єктивною основою - системою форм територіального зосередження виробництва і зв'язками між ними.
Однією з найбільш важливих проблем подальшого комплексного розвитку економічних районів і областей є зближення рівнів їх економічного розвитку в процесі поглиблення внутрішньотериторіального поділу праці, територіальної спеціалізації господарства. Рівень економічного розвитку району (області) відбиває реально досягнутий у ньому ступінь розвитку господарства, вяробництва продукції на душу населення і, в цілому, добробуту населення.
Конкретними показниками рівнів розвитку районів і областей України виступають: виробництво валової продукції промисловості, вартість основних промислово-виробничих фондів (у розрахунку на Душу населення), енергоозброєність на одного працюючого, а також
Пістун М.Д., Шипович С.Й. Географія Української РСР. - К.: Вища школа, 1982.
"^ =
91
Глава 3. Економічне районування та територіальна організація господарства
чисельність промислово-виробничого персоналу на 1000 чоловік населення. За цими показниками можна бачити рівень матеріального виробництва областей України. Проте абсолютна величина показника рівня економічного розвитку не дає повного уявлення про те, якого саме рівня досягнуто. Рівень розвитку можна визначити лише відносно, шляхом зіставлення показників усіх областей з показниками економічних районів і країни в цілому. Узагальнюючий показник рівня розвитку (Пу) матеріального виробництва обчислюють за формулою:
де a - валова промислова продукція регіону (області) в розрахунку на душу населення;
б-вартість основних промислово-виробничих фондів регіону (області) на душу населення;
в - чисельність промислово-виробничого потенціалу на 1000 чол. населення регіону (області);
г - валова продукція сільського господарства регіону (області) в середньому за останні п 'ять років у розрахунку на душу населення; А, Б, В, Г— аналогічні показники по країні в цілому; К— кількість показників. Внаслідок соціально-економічних особливостей розвитку господарства, нерівномірного розміщення природно-ресурсного потенціалу та інших факторів в країні склались значні відмінності в рівнях економічного розвитку окремих областей України. За рівнем розвитку області України можна поділити на чотири основні групи:
іс високого рівня економічного розвитку (узагальнюючий показник 1,17 і вище);
ж середнього рівня економічного розвитку (узагальнюючий показник від 0,90 до 1,17);
нижче середнього рівня економічного розвитку (узагальнюючий показник від 0,70 до 0,90);
найменш економічно розвинуті області (узагальнюючий показник нижче 0,70).
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОШІКМ
Щ___ , ___, , . тгх^ш_ю^а^,
Визначальним фактором вирівнювання рівня економічного розвитку областей повинне стати вдосконалення галузевої структури і територіальної спеціалізації промислового виробництва, в першу чергу пріоритетних галузей регіону та комплексного і ефективного використання наявних природно-сировинних ресурсів.
Другим важливим визначальним фактором поступального зближення рівнів соціально-економічного розвитку областей України має бути виважена політика регіонального розподілу капітальних вкладень. Сьогодні вони великою мірою концентруються у великих містах і промислових центрах, а доцільно було б перейти на систему розподілу капітальних вкладень у народне господарство з розрахунку на душу населення. Таким чином була б виявлена справедливість до всього населення України, що проживає в різнорозвинутих регіонах. Це стало б заохоченням слаборозвинутих регіонів до пошуків власних можливостей прискореного розвитку народного господарства.
Подальше зближення рівнів соціально-економічного розвитку областей і регіонів України повинне здійснюватися на основі регіонального розміщення продуктивних сил, вдосконалення економічного районування і підвищення ефективності виробництва. Для цього потрібно передбачити прискорений розвиток тих галузей виробництва, для яких є достатній економіко-ресурсний потенціал, наявні трудові ресурси. Важливим фактором є організація використання в виробництві вторинних ресурсів і відходів виробництва, їх утилізація. Нині в усіх областях і регіонах України їх накопичилась величезна кількість. Ефективність їх використання не тільки здешевлюватиме продукцію, а й активно впливатиме на покращення екології навколишнього середовища. Сьогодні це важливо в тих областях і регіонах, де рівень гранично допустимих концентрацій значно вищий за встановлені нормативи.
Вдосконалення територіальної структури виробництва повинне також здійснюватись на основі інтенсифікації сільськогосподарського виробництва та подальшого розвитку агропромислового комплексу.