Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тема_фінанси.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
22.08.2019
Размер:
157.7 Кб
Скачать

Кредит і кредитна система

Сутність кредитної системи та її структура. Банківська система — складова частина кредитної системи.

Кредитна система (з погляду економічно! форми) — сукупність кредитних відносин, форм кредиту та методів кредитування.

її основними суб'єктами, крім банків та банківських об'єднань (а отже, основних суб'єктів банківської системи), є такі спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути: страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії, благодійні фонди, ощадні установи та ін. Основа кредитної системи — банки, найголовніший з яких — центральний банк. Мета кредитної системи — акумулювання грошових капіталів, частини доходів різних верств населення і надання їх у кредит фізичним та юридичним (уряду, компаніям тощо) особам, а також володіння та управління фіктивним капіталом.

У цьому зв'язку розрізняють депозитні та недепозитні фінансові установи.

Депозитні фінансові установи акумулюють ресурси, приймаючи грошові засоби у формі відкриття депозитних рахунків. До таких установ у США, наприклад, належать комерційні банки, взаємоощадні банки (приймають ощадні вклади та інвестують їх під нерухомість і цінні папери, а також надають комерційні та споживчі позики), позико-ощадні асоціації (формують ресурси за рахунок ощадних вкладів та банківських кредитів, їх активами є переважно портфель заставних під житлові будівлі).

Недепозитні фінансові установи для залучення заощаджень продають страхові поліси, приймають пенсійні внески, продають цінні папери та ін. До них належать компанії, що страхують життя, майно, приватні пенсійні фонди, пенсійні фонди штатів і місцевих органів влади, фінансові компанії (спеціалізуються на кредитуванні споживчих товарів у розстрочку й видачі комерційних позик), інвестиційні компанії (продають населенню власні акції й на отримані кошти купують ринкові цінні папери, насамперед акції), взаємні фонди грошового ринку (розміщують на ринку свої акції, а на залучені кошти купують короткотермінові цінні папери; їх активами є депозитні сертифікати, комерційні папери, векселі державної скарбниці, банківські акцепти).

Страхові компанії для залучення коштів продають страхові повіси, а відтак вкладають їх у цінні папери компаній та держави, надають цим суб'єктам кредити.

Пенсійні фонди акумулюють кошти здебільшого із внесків працівників у фонди соціального страхування. З-поміж них виділяють фонди, які не інвестують свої кошти в цінні папери (а отже, виплачують пенсії лише з поточних надходжень і доходів), й ті, які інвестують (і, крім традиційних джерел виплати пенсій, ще отримують частину коштів на ці цілі з інвестицій у цінні папери), а також ті, якими управляють страхові компанії або підприємства (чи за їх довіреністю банки).

Інвестиційні компанії залучають кошти через випуск акцій, їх продаж дрібним акціонерам та купівлю цінних паперів промислових компаній різних галузей.

Закономірностями розвитку кредитної системи в сучасних умовах є зростання ролі небанківських фінансово-кредитних інститутів, їх зрощування з промисловими, торговельними, транспортними компаніями, процес транснаціоналізації їх діяльності, посилення конкурентної боротьби між її основними суб'єктами тощо.

Ці закономірності модифікуються специфікою історичного розвитку окремих країн, особливостями антитрестівського законодавства та іншими чинниками. Так, у США комерційним банкам заборонено скуповувати акції промислових корпорацій (а операції з цінними паперами можуть здійснювати лише спеціалізовані інвестиційні банки), у ФРН, наприклад, такої заборони немає.

Основні форми кредиту. Перш ніж з'ясувати, які існують основні форми кредиту, слід розкрити сутність кредиту загалом.

Кредит — форма руху позичкового капіталу, що виражає відносини між кредиторами й позичальниками і забезпечує перетворення грошового капіталу на позичковий.

Позичковий капітал внаслідок цього є грошовим капіталом, який надають його власники у позику на умовах терміновості, повернення й платності.

Сутність кредиту повніше виявляється у виконуваних ним функціях: по-перше, акумулювання тимчасово вільного грошового капіталу (наприклад, США за його допомогою щорічно акумулюють до 600 млрд. дол., у тому числі понад 200 млрд. дол. за рахунок заощаджень населення); по-друге, розподільча функція, завдяки якій акумульовані кошти перерозподіляють між окремими сферами, галузями народного господарства; по-третє, прискорення процесу концентрації та централізації виробництва і капіталу (зокрема використовується з метою поглинань та злиттів компаній, фірм тощо); по-четверте, кредит є важливим засобом регулювання економіки, зокрема грошово-кредитного регулювання; по-п'яте, сприяння економії витрат обігу (через використання безготівкових розрахунків та заміни готівки кредитними грошима); по-шосте, розв'язання деяких суперечностей процесу суспільного виробництва, зокрема суперечностей інвестиційного процесу, переливання (внутрігалузевого та міжгалузевого) капіталу, між попитом і пропозицією тощо, завдяки чому розширюються межі суспільного виробництва, руху економічної системи. Водночас за умов порушення об'єктивних економічних законів кредит призводить до поглиблення і загострення суперечностей суспільного виробництва.

Розрізняють такі основні форми сучасного кредиту, а отже, й кредитних відносин: комерційний, банківський, споживчий, державний, іпотечний, міжнародний.

Комерційний кредит — кредит, який підприємства (фірми, компанії) надають іншим підприємствам у формі продажу товару з відстрочкою платежу й оформляють векселем.

Мета такого кредиту — прискорення реалізації товарів. Ціна цих товарів зростає на суму відсотка. На таку ж величину зростає величина векселя. Виконуючи певною мірою більшість із названих вище функцій кредиту, комерційний кредит все ж є недосконалою формою кредиту і кредитних відносин. Це зумовлено тим, що його величина обмежена обсягами резервного капіталу підприємств-кредиторів, використання його також обмежене (наприклад, цей кредит не можна використати для виплати заробітної плати), він переважно короткотерміновий та ін. Цих недоліків не має більш досконала форма кредиту — банківський кредит, який за сучасних умов є основною формою кредитних відносин.

Банківський кредит кредит, який надають кредитні установи (насамперед банки) будь-яким господарюючим суб'єктам (підприємствам, державі, підприємцям, власникам домашніх господарств тощо) у формі грошових позик.

Цей кредит може збільшувати як обсяг платіжних засобів, так і розміри капіталу. Крім того, завдяки своїй масовості, регулярності, значним масштабам банківський кредит може бути наданий за нижчу ціну (відсоток). Частково про це йшлося при розгляді сутності фінансового ринку.

Найбільшими недоліками банківської системи України у цій сфері є низька питома вага довготермінових кредитів (наприкінці 1998 р. лише до 1% та висока відсоткова ставка — понад 70%.

Види банківського кредиту — це згруповані за різними ознаками банківські позики. їх можна класифікувати за призначенням, наявністю і характером забезпечення, термінами, методами погашення й характером їх походження.

За призначенням і характером використання у США виділяють кредити торговельним і промисловим підприємствам під нерухомість, під будівництво і благоустрій територій, під забезпечення земельними ділянками та житловими будинками тощо; позики приватним особам, у тому числі для купівлі в розстрочку легкових автомобілів; кредитні картки та аналогічні платіжні схеми торговельних установ (запис на відкритому рахунку), кредитні чеки та відновлювальні позики для купівлі споживчих товарів у розстрочку, у тому числі пересувних будинків (без туристичних трейлерів), інших споживчих благ, позики в розстрочку на ремонт та модернізацію будинків, інші позики в розстрочку на індивідуальні та сімейно-побутові цілі, позики з разовим погашенням на індивідуальні та сімейно-побутові цілі; позики фінансовим установам, у тому числі інвестиційним трестам (нерухомість) і компаніям іпотечного кредиту, комерційним банкам всередині США, банкам у зарубіжних країнах, іншим депозитним і фінансовим установам, позики фермерам, позики на придбання або зберігання цінних паперів, у тому числі брокерам і ділерам, які проводять операції з цінними паперами, інші позики.

Відповідно до строків погашення банківські кредити поділяють на короткотермінові, середньотермінові, довготермінові. У США та інших країнах, зокрема й в Україні, до короткотермінових належать кредити, надані на 1 рік і менше. Середньотермінові — кредити, надані від 1 до 7—8 років, а в Україні, деяких країнах СНД — до 5 років. Довготермінові — кредити, надані на тривалий період. Короткотермінову позику в США можна оформити на певний період — у межах 1 року або до запитання (вимоги). Довготермінова позика не має фіксованого терміну, тому банк може вимагати її погашення у будь-який час.

Існують також відновлювальні кредити — впродовж фіксованого терміну і в межах максимальної суми кредиту позичальник може використати весь кредит (або частково), повернути його, використати повторно та ін. До цього виду кредиту вдаються до 80% корпорацій США. Найпоширенішою довготерміновою позикою є кредит на придбання будинків, будівництво виробничих та торговельних об'єктів.

За методом погашення банківські кредити поділяють на такі, що погашаються за один раз, або у розстрочку. У першому випадку це робиться на певну кінцеву дату, а відсотки погашають через певні проміжки часу або по закінченні терміну позики, у другому — періодично погашають основну суму боргу рівними частинами (щомісячно, щоквартально, раз на півроку або щорічно).

Відповідно до характеру походження (джерела) банківські кредити у США поповнюються з трьох основних джерел: 1) за рахунок безпосередніх позичальників; 2) придбання векселів у ділерів з продажу автомобілів та інших споживчих товарів; 3) придбання векселів у ділерів з операцій з комерційними паперами.

Переважну частину кредитів надають позичальникам. Надання кредиту підтверджується борговим зобов'язанням, підписаним позичальником, або векселем з платежем позичальнику та індосованими на користь банку. Значну частину портфеля кредитів банків становлять векселі, куплені у ділерів з продажу різних товарів.

Найважливішим обмеженням при наданні банківських кредитів є розмір кредиту, який можна надати одному позичальнику. Це обмеження називають "правилом десяти відсотків". Згідно з ними розмір кредиту одному позичальнику не повинен перевищувати 10% суми акціонерного і резервного капіталу банку. Воно стосується передусім дрібних та середніх банків. Крім того, у США існує низка винятків з цього правила.

Банківський кредит можна умовно поділити на внутрішній і міжнародний, на кредит центрального банку і кредит комерційних банків, виробничий і споживчий кредит, кредит на поточні й капітальні витрати, кредит забезпечений і незабезпечений, застрахований і незастрахований, підтримувальний, невідновлюваний, відкритий та ін.

Забезпечені кредити — це позики під заставу. Вони зменшують ризик збитків у разі неспроможності боржника повернути вчасно позику. Наприклад, із ліквідацією підприємства-банк-рута банк має перевагу перед іншими кредиторами щодо будь-якого майна для забезпечення банківської позики. До незабезпечених кредитів належать насамперед кредити банків, надані урядові для покриття державного боргу. Невідновлюваний відкритий кредит надають передусім як позику під будівництво нерухомості і повертають його частинами відповідно до етапів будівництва.

Споживчий кредит кредит, який банки, спеціалізовані кредитні інститути та торгові компанії надають приватним особам для придбання товарів тривалого користування.

Існує у формі комерційного кредиту (у випадку продажу товарів через роздрібні магазини) і банківського кредиту (у випадку надання позик на придбання споживчих товарів) і надається переважно на термін до 3-х років. Ціна за користування споживчим кредитом сягає 30%, населення витрачає на його сплату до 20% своїх доходів (про що йшлося при розгляді реальної заробітної плати).

Іпотечний кредит — кредит, який банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути надають у формі довготермінових позик під заставу нерухомості.

Використовується переважно для оновлення основних фондів у сільському господарстві, а також для будівництва житла та купівлі землі, що сприяє концентрації власності у цій сфері.