2. Внутрішні функції держави

Серед внутрішніх функцій держави важливе місце посідає політична функція, зміст котрої визначається рівнем забезпечення державою народовладдя, розвитку демо­кратичних форм та інститутів, здатністю врегулювати політичні конфлікти. Історія держави епохи громадянського суспільства — це, по суті, історія розвитку політичної функції держави, яка здійснювалась у різних правових формах. Правотворча форма знаходила свій прояв у правовому закріпленні права громадян на участь у фо­рмуванні державної влади та прийняття нею рішень, вироблення правових статутів для політичних сил, що діють у суспільстві. Процес упровадження на практиці загального й рівного виборчого права з відповідним таємним голосуванням, інституціоналізації (правового закріплення статусу) політичних партій відбувався непросто, суперечливо, про що детальніше мова піде в наступній темі, присвяченої конституційному праву. Інституціонально-управлінська форма реалізації політичній функції знаходила свій прояв у створенні нового державного механізму, його реформуванні відповідно до вимог часу.

Політична функція здебільшого реалізується за допомогою державного апарату. Се­ред різних точок зору стосовно визначення поняття державного апарату у вітчизняній теорії держави домінує точка зору, згідно з якою державний апарат — це частина (го­ловна) механізму держави, а саме сукупність державних органів, котрі є безпосереднім носієм державної влади, вповноважені практично здійснювати й представляти її у відносинах з населенням та можуть застосувати у своїй діяльності примус. Цими державними органами є насамперед вищі органи державної влади — законодавчі, судо­ві та виконавчі, про які йшла мова зокрема в попередніх темах. Слід зауважити, що до­ки переважаючою в діяльності держави була політична функція поняття «механізм держави» і «апарат держави» майже збігаються. За умов набуття державою соціального змісту доцільним є розмежування понять «механізм держави» (більш широке) та «дер­жавний апарат» (більш вузьке).

Ідеологічна функція держави

Як уже зазначалося, ідея соціальної держави і спроба її поступового втілення в жит­тя з’явилася як реакція на ідеологічний напрямок (функцію) в діяльності держави, за допомогою якої буржуазія звела до рангу державної ідеології лібералізм. Класичною ліберальною концепцією «держава — нічний охоронець» передбачалось обмеження втручання держави в суспільне і приватне життя. На початку становлення буржуазної держави основний постулат лібералізму дав позитивні результати. Це знайшло відо­браження в бурхливому розвиткові економіки, появі нових технологій виробництва, котрі сприяли значному зростанню економічної могутності буржуазних держав.

У той же час вільна гра ринкових сил та власний інтерес, як виявилося, не забезпечу­вали соціальної гармонії та справедливості в суспільстві. Накопичення великих капіталів породжувало серйозні соціальні проблеми, що відбивались у глибокому розшаруванні та поляризації багатства й бідності. Зростання індивідуальних потреб та пристрастей при­зводило до моральних і соціальних деформацій, зникнення почуттів суспільного взаємо­зв’язку, відповідальності та солідарності. Народ на гіркому досвіді швидко переконався, що більш важливі положення класичного лібералізму набули функції захисту інтересів привілейованих прошарків населення. Уже в XIX ст. все більше стали виявлятися негати­вні наслідки реалізації ідей крайнього індивідуалізму, яскравіше проявлятися класові су­перечності в суспільстві, які в першій половині XIX ст. У континентальній Європі при­звели до соціального вибуху та революційних потрясінь. Це зумовило появу нових або ж удосконалення змісту старих напрямків у діяльності держави.