§4. Органи судової влади та їх еволюція в епоху громадянського суспільства

Органи судової влади, або юстиція (лат. ]шШіа — «справедливість, правосуддя») у системі органів державної влади епохи громадянського суспільства посідають одне з провідних місць, відіграючи головну роль у системі стримувань і противаг, формування котрої було результатом реалізації одного з основних принципів епохи громадянського суспільства — принципу розподілу влад. В необхідних і встановлених правом межах юстиція може змусити виконати свої рішення не тільки виконавчу, через суди загальної юрисдикції (лат. jurisdictio — «судочинство, межі дії судового органу»), а навіть й за­конодавчу владу через конституційні суди.

Звернемо Вашу увагу на те, що в цьому параграфі ми висвітлимо процес еволюції різних судових органів, за винятком конституційних. Історичні засади сучасної консти­туційної юстиції вважаємо доцільним розглянути в наступній темі, присвяченій істори­чним аспектам становлення та розвитку конституційного права.

1. Судові органи Англії (Великобританії)

Революція XVII ст. і політичний лад наступної конституційної монархії в Англії в цілому зберегли старий уклад судоустрою. Англійська юстиція відрізнялася багатолан- ковою структурою, заплутаністю апеляційних порядків, неясністю підсудності. Крім Англії, свої судові системи зберігали Шотландія й Ірландія.

Суди кримінальної юрисдикції

Кримінальна юстиція здійснювалася: а) королівськими суддями; б) судами за учас­тю присяжних у вигляді Великого і Малого журі; в) вищими судами загального права. Поряд із судами загальної юрисдикції трьох вищевказаних підвидів існували суди спе­ціальної юрисдикції за категоріями справ, а також місцеві суди.

Спроби спрощення й централізації судової системи не могли бути послідовно реалі­зовані через неможливість зруйнувати історично сформований судоустрій. Він був пов’язаний з поданням позовів, які можна було висунути тільки в точно визначених су­дових інстанціях, котрі охоронялися «загальним правом». Реформуванню судоустрою заважав також принцип незмінюваності суддів, затверджений на початку XVIII ст. За­мість раніше діючого правила, згідно з яким судді залишаються на своїх посадах доти, «доки це завгодно королю», було встановлено, що вони незмінювані «доки поводяться добре». Це основне правило англійського правосуддя рівною мірою характеризувало як карний, так і цивільний судоустрій. Призначалися судді всіх рівнів відомством лорда- канцлера від імені його влади. Вищий контроль за судами залишався у віданні парла­менту.

Найнижчою інстанцією був суд магістратів на місцях (мирових суддів), у повно­важення котрих входила перевірка законності арештів, вирішення незначних справ, з яких призначалися покарання у вигляді декількох днів ув’язнення, арешт і відсилання обвинувачуваних до судів більш високої компетенції.

Основна маса кримінальних справ вирішувалася в судах ассизів — традиційних роз’їзних судах загального права. Двічі на рік судді трьох вищих королівських судів об’їжджали особливі округи (їх було 8 на графства Англії й Уельсу) на підставі загаль­них доручень корони. За деякими традиційними такими дорученнями (встановлювати мирові угоди, вислуховувати й закінчувати справи, перевіряти в’ язниці) вони й розгля­дали кримінальні справи у складі колегії 2 суддів.

Рівне з судами ассизів значення одержав новий, заснований у 1834 р. Центральний карний суд. Тут розглядалися справи Лондона та деяких центральних графств, а також спрямовані проти державних інтересів і центральної адміністрації. Головував у ньому лорд-мер Лондона, до складу суду входили лорд-канцлер і судді трьох вищих королів­ських судів. Збирався суд раз на місяць, вирішуючи справи також за участю присяжних.

Вищі суди розглядали, як правило, особливої важливості справи, а також обвинува­чення від імені корони. До їх числа належали: 1) особливий суд коронної юрисдикції, що складався з шести суддів вищих судів загального права; 2) Суд королівської лави; 3) Суд казначейства; 4) Суд лорда-сенешала. Крім особливих випадків, усі ці суди були апеляційними інстанціями. Суд казначейства також розглядав апеляції на рішення Суду королівської лави, а Суд лорда-сенешала, що складався з 24 лордів, розглядав обвину­вачення проти лордів королівства.

Найвищою інстанцією залишалася Палата лордів. Їй належала привілейована юрис­дикція стосовно до перів (і пересс) королівства з приводу обвинувачень у державній зраді й фелонії. В іншому вона була вищою апеляційною інстанцією.