10.Скарб

Скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності. Отже, на відміну від знахідки речі, що є скарбом, не вибували з володіння власника поза його волею (не були втрачені), а були спеціально приховані ним у землі чи іншим спосо­бом. Не є скарбом речі, власник яких відомий або не втратив право власності на них за за­коном (не сплинули строки набувальної власності). За загальним правилом, право власності на скарб набуває особа, яка виявила його. Якщо ж скарб був прихований у майні, що належить на праві власності іншій особі, особа, яка виявила його, та власник майна, у якому скарб був прихований, набувають у рівних частках право спільної часткової власності на нього. У разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна. Якщо виявленний скарб, що є пам'яткою історії та культури, то право власності на нього набуває держава. Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від держа­ви винагороди у розмірі до двадцяти відсотків від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарб і пере­дала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування. Якщо ж пам'ятка історії та культури була виявлена у майні, що належить іншій особі, ця особа, а також особа, яка виявила скарб, мають право на винагороду у розмірі до десяти відсотків від вартості скарбу кожна. Особа, яка знайшла скарб, що є пам'яткою історії та культури, та не заявила про його виявлення міліції або органові місцевого самоврядування, втрачає право на отримання ви­нагороди. Однак зазначені правила не поширюються на осіб, які виявили скарб під час розкопок, пошуків, що проводилися відповідно до їхніх трудових або договірних обов'язків.

11.Набувальна давність

Набувальна давність є новим для цивільного законодавства України інститутом. Існування цього інституту покликано впорядковувати цивільні відносини з приводу належ­ності майна певним особам та засновується на тому факті, що тривале невикористання майна його власником та відсутність зацікавленості в нього вважати це майно своїм, від­шукувати річ означає відмову власника від свого майна. Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном — протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановле­но ЦК. За набувальною давністю у власність можуть набути майно лише фізичні та юридичні особи, однак не держава. Особи, що мають право на придбання права власності на майно за набувальною давністю, мають бути незаконними добросовісними володільцями цього майна протягом встановленого законом строку. Володілець є добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те, що ця річ належить іншій особі. Отже, умовами набуття права власності за набувальною давністю є: добросовісне заволодіння чужим майном; володіння чужим майном протягом певного строку: десять років — для нерухомості, п'ять років — для рухомості. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернен­ня, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ят­надцять, а на рухоме майно — через п'ять років з часу спливу позовної давності. При цьому особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм правонаступником вона є; відкритість володіння чужим майном; безперервність володіння чужим майном. При цьому втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування. Законом можуть встановлюватися спеціальні випадки набуття права власності за набу­вальною давністю. Так, у ст. 119 ЗК встановлюється, що для набуття права власності на земельну ділянку на підставі набувальної давності строк володіння становить 15 років. Сплив цього строку є підставою для звернення особи до органу державної влади чи місце­вого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи у користування. 4. Право власності за набувальною давністю на рухомі речі виникає автоматично. На нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери право власності набувається за рішен­ням суду. Право власності на нерухоме майно, набуте за набувальною давністю, виникає з моменту державної реєстрації (ч. 1 ст. 182 ЦК).